Крим. Точка неповернення.

[sidhe_place]

Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! -
а сила знову розцвіла.

Щоб жить - ні в кого права не питаюсь.
Щоб жить - я всі кайдани розірву.
Я стверджуюсь, я утверждаюсь,
бо я живу.
...

Таке не пробачають. І я цього ніколи не пробачу. І мої діти не пробачать. І діти моїх дітей не пробачать.

Comments

[sidhe_place]

Ох, знаєш, якби винайти машину часу, то я б князю Юрію Довгорукому його довгі руці повідламувала б!

А взагалі в мене є дуже сильне відчуття, що це катарсис, що після цього в Україні справи підуть краще, що все поступово зміниться. Так, вже без Криму. Так мені дико болить, і своїм не треба пояснювати чому. Бо всім своїм так само болить. Проте тепер всі точно знають хто є хто. Тепер моя пам'ять стане пам'ятю майбутніх поколінь. Так, трошки пафосно. Проте ніколи і ніхто не посміє казати моїм дітям, що росіяни - це братьский народ. Не братьский. Це агресор. Дочекались, коли в нас буде біда і відтяпали собі шмат м'яса. Але це той шмат яким вони й подавляться.

[sidhe_place]

В мене до росяін вцілому немає ненависті, але і любові більше немає, ані крихти. І друзів там не лишилось. Всі, хто мав тверезий погляд на життя та достатньо мізків вже давно поїхали з Росії.

Натомість як вже добре відомо декілька дівчат з Росії, яких я читала багато років в жж, з якими обмінювались поштовими листівками на свята і регулярно брали участь у різних вірутальних авантюрах відфрендили за те, що в мене тут "стало забагато політики". Гидко. І ніяк не спонукає до любові.