Обличчя майбутнього. (Не завсім про війну)
Не хочеться думати про причини війни, робити якісь прогнози стосовно її закінчення. Війна безглузда і цинічна, тому мені не дуже хочеться займатися якимись аналізами. Цього я „наївся”, поки вчив політологію в Могилянці. Зараз же хочеться сказати про населення країни, яка претендує на звання гаранта стабільності і безпеки в регіоні.
Інформаційна війна, яка почалася в Росії з приходом Путіна, скоро може обернутися негативними наслідками як для самої „вєлікой”, так і для всіх держав-сусідів, чи країн, які попадають в зону її інтересів. В тому числі і для України.
Однобоке висвітлення подій, викривлення фактів, зневажлива риторика державних телеканалів, що називають відкрито нас Малоросія, відверта брехня з радіо і газет - ось, що „їсть” пересічний росіянин останні вісім років. Образи українців, що формуються в голові, дуже однотипні, адже ЗМІ все пояснюють і показують. Залишається лише засвоїти пройдений матеріал. І уже через рік-два той же глядач може закінчувати фрази замість дикторів чи знати наперед останні слова речення в статті. Там працюють штампами.
Гарна, але маленька вибірка тут.
Ось тому, коли я натрапляв на російські новини, читаю їхні статті, стикаюся з їхнім відношенням до людей, їхньою поведінкою в інших державах (в тому числі і тут, в Україні), я теж сформував для себе певний образ простого мешканця непростої федерації. А точніше, я розділяю три категорії.
Перші - це росіяни. Ці люди ще не втратили здатність трохи думати. Вони аналізують, вивчають різні джерела інформації, не дозволяють собі різких висловлювань чи звинувачень, особливо якщо немає доказів, та й взагалі є нормальними, адекватними людьми. Маю підозру, що переважна більшість таких людей, це колишні емігранти з України та інших екс-республік СРСР. Тішить, що серед моїх знайомих в житті, та френдів в ЖЖ таких переважна більшість. Хоча вона капля в морі, якщо порівнювати з другою групою.
Друга, найбільша - москалі. Власне ті, що сидять вечорами перед телевізором і вбирають в себе, крапля за краплею цілими сім’ями новини. Потім переказують один одному тими ж словами, що і завчили самі інформацію. Іншими словами передати не можуть, оскільки почули її, повірили в неї і завчили саме так. Вони вірять, їх влаштовує відсутність фото чи відео підтвердження якихось звинувачень. Вони вірять у владу, у міць і непогрішність Росії, у державні ЗМІ. І якщо ми можемо бачити на наших каналах різні, хоч часто „джинсовані” чи куплені новини, погляд яких буде збігатися з поглядом власника, то там у північних власник один, погляд один, одна думка.
Я багато років просто слідкую за зміною риторики в Інтернеті. Я читаю статті, натрапляю на ТБ-новини, а потім бачу різні форуми, блоги, з коментарями і фразами, бачу коментарі під статтями на сайтах і розумію, що вони стають все більше агресивними по відношенню до України і українців.
Саме ці люди у своїй бідності, тупості звинувачують всіх крім самих себе і своєї влади. Вони бідні і нещасні, бо „хохол” (а інакше вони нас і не називають) краде в них газ. Москаль вірить в те, що якби не хохли, то він жив би в багатстві і що газ крадуть прямо в нього, а не в олігарха, який давно насрав на країну, з якої качає ресурси. Москаль вірить в те, що всі українські жінки, які їдуть в Москву - повії. Адже власне такий образ формується різними кримінальними програмами після міліцейських рейдів. Москаль вірить в те, що всі сусіди мають бути вдячними йому і тільки йому, за те що він тут недоїдає, ходить в рваних шкарпетках, бо такі жебраки, як Україна, примушують Росію продавати нам нафту і газ дуже дешево.
Такі люди сидять перед своїми телевізорами чи моніторами і називають президента Грузії „трусом” за те, що він вирішив заховатися перед можливою загрозою авіаудару. При тому, що самі всралися б одразу на місці, а більшість з таких героїв щасливо відкупилася від армії. Саакашвілі приїхав в розбомблене місто на наступний день після бомбардування, а їх непереможний і геройський прем’єр-міністр-президент-прем’єр-міністр Володимир Путін за всю кампанію в Чечні піарився всього три рази і тоді, коли там не було жодних бойових активностей. В конце 1999 года он, будучи еще премьер-министром, встретил 2000 год совместно с военнослужащими, а потом в качестве и.о. президента побывал там 20 марта 2000 года, незадолго до выигранных им выборов. 14.04.2004 Владимир Путин прибыл в Чечню. Глава государства совершил на вертолете облет высоты 776,0, где год назад погибли 84 десантника Псковской дивизии, и возложил цветы на высоте, где держали оборону десантники.
Москаль - це людина, яка не знає слів власного гімну. Він уже забув або ж надто молодий, щоб знати старі і неактуальні слова, а нові він не вивчив чи просто не може вивчити. Він знає тільки музику і вона зігріває його душу і примушує гордитися за свою державу, яка є найкращою і найсильнішою уже століттями. У голові москаля якимось дивним чином переплилися в гордість імперська історія разом з комуністичною. Москаль плаче над датою коли вбили останнього імператора і майже всю сім’ю, він ридає над імперією і в той же час він святкує радянські пам’ятні дати під гімн держави, яка і замінила імперію.
Москаль - це людина, яка ніколи не зізнається в тому, що була неправа. Вона буде доказувати, цитувати до безкінечності штамповані фрази про звірства українців, які воювали проти радянської армії, і забуває, що це проблема усіх воєн і усіх армій. Але він вірить, що їхня армія - свята, чиста і світла. Москаль уже кілька днів буде кричати про спалений і зруйнований Цхенвалі і не помічає зруйнованого Горі. Москаль згадує Косово, але забуває про Чечню. Москаль бачить усюди ворогів, що хочуть знищити його державу. Москаль кричить про НАТО, але бачить тільки Америку, яка хоче підкорити „велику”. Хоча Росія співпрацює з НАТО, але якось забуває акцентувати на цьому увагу у випусках новин чи статтях.
Зараз москаль плаче над волелюбними осетинами, які постраждали від Грузії, а через два дні, коли побачить того ж абхаза чи осетина, назве його чорножопим, банабаком, понаєхавшим, гастарбайтером або просто чуркою. Москаль їх любить здалеку і забуває, що більша половина його гордої федерації складається з таких народів.
Москаль їздить в Америку, він дивується сервісу і відношенню до людини, він в захопленні від інфраструктури міст і можливостей. Він повертається в своє місто, до своїх реалій і починає ненавидіти Америку і американців від заздрощів. Бо в них краще. Москаль біжить на американське кіно, москаль рже з адаптованих американських комедійних серіалів так само як і американець, але при цьому вважає останніх тупими.
Москаль знає, що на Західній Україні калічать і б’ють росіян і російськомовних. Він це знає, він в це вірить, він готовий вам розбити обличчя лишень би довести вам свою правоту, а при цьому жодного разу не був ні у Львові, ні в Тернополі чи Франківську. Він взагалі може ніколи і не покидав своє богом забите містечко десь серед лісів.
Через десять-двадцять років ці люди стануть в Росії чиновниками, функціонерами, бюрократами. Скажіть, яка думка в них буде про Україну? Скажіть, про яку дружбу і співробітництво можна говорити, якщо в голові у них закладений ворожий образ українця? Про яку безпеку можна говорити з державою, яка спокійно порушує кордони інших незалежних держав? Не може бути рівноправних стосунків з народом, який ставиться до вас зневажливо. Вони від початку ставлять вас нижче себе. Якщо раніше я думав колись побачити Москву чи Петербург, то зараз я не маю бажання їхати в „дружню і братню” країну. І це вина влади, яка керує ними.
Про третю категорію, про кацапів, я писати взагалі не хочу.
Слава Україні.
P. S. Не треба сприймати це так, що я фанат Америки і американців. Про них я теж маю свою думку і своє бачення пересічного американця. У них працює своя машина пропаганди. Просто жоден американський політик (хоч в Росії їх вважають хазяїнами українців) не дозволяє собі таких дій і висловлювань, як це роблять з Росії Лужкови, Затуліни і інші посадовці.
Дії Америки в Косово чи Іраку мені так само не подобалися, як і дії в Росії в Чечні, а тим більше в Грузії. Тому не треба приводити ці приклади, вони не пояснюють і не виправдовують жорстокості Росії. Засуджуєте Америку - не забудьте засудити себе.
Я ще не зустрічав американця чи європейця, який би поводився в Україні як поводяться тут росіяни. Уже не раз і не два я вислуховував від різних „умніків” як нам треба жити, які ми дурні і взагалі нічого не варті без Росії.
Не треба казати, що ми, прості люди тут зараз пішаки, що нас зіштовхують. Хочуть, щоб народи ненавиділи один одного. Ніхто українців не налаштовує негативно. Ми не розповідаємо з телеекранів про звірства росіян, ми не формуємо образ бандитів. Негатив у наших ЗМІ випливає лише після чергового „фінта” з боку російської влади. І тільки для того, щоб захиститися. Це робить сама Росія, змальовуючи українців бандерівцями, ССівцями, газокрадами. Це робить Росія, коли будує Тузлу, висаджується на нашій території, розповідає про неіснуючі бази НАТО.
Тому я зневажаю російську владу, яка формує в голові росіян образ ворога. Я зневажаю українських політиків, які думають, що тільки в стосунках з Росією наше спасіння.
Дякую друзям з Росії, які все ще вміють думати.
UPD! Пост переклали російською. Читати тут.
Пост перевели на русский. Читать тут.
Ще є переклад в коментах.
Інформаційна війна, яка почалася в Росії з приходом Путіна, скоро може обернутися негативними наслідками як для самої „вєлікой”, так і для всіх держав-сусідів, чи країн, які попадають в зону її інтересів. В тому числі і для України.
Однобоке висвітлення подій, викривлення фактів, зневажлива риторика державних телеканалів, що називають відкрито нас Малоросія, відверта брехня з радіо і газет - ось, що „їсть” пересічний росіянин останні вісім років. Образи українців, що формуються в голові, дуже однотипні, адже ЗМІ все пояснюють і показують. Залишається лише засвоїти пройдений матеріал. І уже через рік-два той же глядач може закінчувати фрази замість дикторів чи знати наперед останні слова речення в статті. Там працюють штампами.
Гарна, але маленька вибірка тут.
Ось тому, коли я натрапляв на російські новини, читаю їхні статті, стикаюся з їхнім відношенням до людей, їхньою поведінкою в інших державах (в тому числі і тут, в Україні), я теж сформував для себе певний образ простого мешканця непростої федерації. А точніше, я розділяю три категорії.
Перші - це росіяни. Ці люди ще не втратили здатність трохи думати. Вони аналізують, вивчають різні джерела інформації, не дозволяють собі різких висловлювань чи звинувачень, особливо якщо немає доказів, та й взагалі є нормальними, адекватними людьми. Маю підозру, що переважна більшість таких людей, це колишні емігранти з України та інших екс-республік СРСР. Тішить, що серед моїх знайомих в житті, та френдів в ЖЖ таких переважна більшість. Хоча вона капля в морі, якщо порівнювати з другою групою.
Друга, найбільша - москалі. Власне ті, що сидять вечорами перед телевізором і вбирають в себе, крапля за краплею цілими сім’ями новини. Потім переказують один одному тими ж словами, що і завчили самі інформацію. Іншими словами передати не можуть, оскільки почули її, повірили в неї і завчили саме так. Вони вірять, їх влаштовує відсутність фото чи відео підтвердження якихось звинувачень. Вони вірять у владу, у міць і непогрішність Росії, у державні ЗМІ. І якщо ми можемо бачити на наших каналах різні, хоч часто „джинсовані” чи куплені новини, погляд яких буде збігатися з поглядом власника, то там у північних власник один, погляд один, одна думка.
Я багато років просто слідкую за зміною риторики в Інтернеті. Я читаю статті, натрапляю на ТБ-новини, а потім бачу різні форуми, блоги, з коментарями і фразами, бачу коментарі під статтями на сайтах і розумію, що вони стають все більше агресивними по відношенню до України і українців.
Саме ці люди у своїй бідності, тупості звинувачують всіх крім самих себе і своєї влади. Вони бідні і нещасні, бо „хохол” (а інакше вони нас і не називають) краде в них газ. Москаль вірить в те, що якби не хохли, то він жив би в багатстві і що газ крадуть прямо в нього, а не в олігарха, який давно насрав на країну, з якої качає ресурси. Москаль вірить в те, що всі українські жінки, які їдуть в Москву - повії. Адже власне такий образ формується різними кримінальними програмами після міліцейських рейдів. Москаль вірить в те, що всі сусіди мають бути вдячними йому і тільки йому, за те що він тут недоїдає, ходить в рваних шкарпетках, бо такі жебраки, як Україна, примушують Росію продавати нам нафту і газ дуже дешево.
Такі люди сидять перед своїми телевізорами чи моніторами і називають президента Грузії „трусом” за те, що він вирішив заховатися перед можливою загрозою авіаудару. При тому, що самі всралися б одразу на місці, а більшість з таких героїв щасливо відкупилася від армії. Саакашвілі приїхав в розбомблене місто на наступний день після бомбардування, а їх непереможний і геройський прем’єр-міністр-президент-прем’єр-міністр Володимир Путін за всю кампанію в Чечні піарився всього три рази і тоді, коли там не було жодних бойових активностей. В конце 1999 года он, будучи еще премьер-министром, встретил 2000 год совместно с военнослужащими, а потом в качестве и.о. президента побывал там 20 марта 2000 года, незадолго до выигранных им выборов. 14.04.2004 Владимир Путин прибыл в Чечню. Глава государства совершил на вертолете облет высоты 776,0, где год назад погибли 84 десантника Псковской дивизии, и возложил цветы на высоте, где держали оборону десантники.
Москаль - це людина, яка не знає слів власного гімну. Він уже забув або ж надто молодий, щоб знати старі і неактуальні слова, а нові він не вивчив чи просто не може вивчити. Він знає тільки музику і вона зігріває його душу і примушує гордитися за свою державу, яка є найкращою і найсильнішою уже століттями. У голові москаля якимось дивним чином переплилися в гордість імперська історія разом з комуністичною. Москаль плаче над датою коли вбили останнього імператора і майже всю сім’ю, він ридає над імперією і в той же час він святкує радянські пам’ятні дати під гімн держави, яка і замінила імперію.
Москаль - це людина, яка ніколи не зізнається в тому, що була неправа. Вона буде доказувати, цитувати до безкінечності штамповані фрази про звірства українців, які воювали проти радянської армії, і забуває, що це проблема усіх воєн і усіх армій. Але він вірить, що їхня армія - свята, чиста і світла. Москаль уже кілька днів буде кричати про спалений і зруйнований Цхенвалі і не помічає зруйнованого Горі. Москаль згадує Косово, але забуває про Чечню. Москаль бачить усюди ворогів, що хочуть знищити його державу. Москаль кричить про НАТО, але бачить тільки Америку, яка хоче підкорити „велику”. Хоча Росія співпрацює з НАТО, але якось забуває акцентувати на цьому увагу у випусках новин чи статтях.
Зараз москаль плаче над волелюбними осетинами, які постраждали від Грузії, а через два дні, коли побачить того ж абхаза чи осетина, назве його чорножопим, банабаком, понаєхавшим, гастарбайтером або просто чуркою. Москаль їх любить здалеку і забуває, що більша половина його гордої федерації складається з таких народів.
Москаль їздить в Америку, він дивується сервісу і відношенню до людини, він в захопленні від інфраструктури міст і можливостей. Він повертається в своє місто, до своїх реалій і починає ненавидіти Америку і американців від заздрощів. Бо в них краще. Москаль біжить на американське кіно, москаль рже з адаптованих американських комедійних серіалів так само як і американець, але при цьому вважає останніх тупими.
Москаль знає, що на Західній Україні калічать і б’ють росіян і російськомовних. Він це знає, він в це вірить, він готовий вам розбити обличчя лишень би довести вам свою правоту, а при цьому жодного разу не був ні у Львові, ні в Тернополі чи Франківську. Він взагалі може ніколи і не покидав своє богом забите містечко десь серед лісів.
Через десять-двадцять років ці люди стануть в Росії чиновниками, функціонерами, бюрократами. Скажіть, яка думка в них буде про Україну? Скажіть, про яку дружбу і співробітництво можна говорити, якщо в голові у них закладений ворожий образ українця? Про яку безпеку можна говорити з державою, яка спокійно порушує кордони інших незалежних держав? Не може бути рівноправних стосунків з народом, який ставиться до вас зневажливо. Вони від початку ставлять вас нижче себе. Якщо раніше я думав колись побачити Москву чи Петербург, то зараз я не маю бажання їхати в „дружню і братню” країну. І це вина влади, яка керує ними.
Про третю категорію, про кацапів, я писати взагалі не хочу.
Слава Україні.
P. S. Не треба сприймати це так, що я фанат Америки і американців. Про них я теж маю свою думку і своє бачення пересічного американця. У них працює своя машина пропаганди. Просто жоден американський політик (хоч в Росії їх вважають хазяїнами українців) не дозволяє собі таких дій і висловлювань, як це роблять з Росії Лужкови, Затуліни і інші посадовці.
Дії Америки в Косово чи Іраку мені так само не подобалися, як і дії в Росії в Чечні, а тим більше в Грузії. Тому не треба приводити ці приклади, вони не пояснюють і не виправдовують жорстокості Росії. Засуджуєте Америку - не забудьте засудити себе.
Я ще не зустрічав американця чи європейця, який би поводився в Україні як поводяться тут росіяни. Уже не раз і не два я вислуховував від різних „умніків” як нам треба жити, які ми дурні і взагалі нічого не варті без Росії.
Не треба казати, що ми, прості люди тут зараз пішаки, що нас зіштовхують. Хочуть, щоб народи ненавиділи один одного. Ніхто українців не налаштовує негативно. Ми не розповідаємо з телеекранів про звірства росіян, ми не формуємо образ бандитів. Негатив у наших ЗМІ випливає лише після чергового „фінта” з боку російської влади. І тільки для того, щоб захиститися. Це робить сама Росія, змальовуючи українців бандерівцями, ССівцями, газокрадами. Це робить Росія, коли будує Тузлу, висаджується на нашій території, розповідає про неіснуючі бази НАТО.
Тому я зневажаю російську владу, яка формує в голові росіян образ ворога. Я зневажаю українських політиків, які думають, що тільки в стосунках з Росією наше спасіння.
Дякую друзям з Росії, які все ще вміють думати.
UPD! Пост переклали російською. Читати тут.
Пост перевели на русский. Читать тут.
Ще є переклад в коментах.