Людська Низість і Невдячність!!!!!
Мене ОБРАЗИЛИ орґанізатори Конкурсу для поетів «Книжка від Zебри-2015» !!!!!!!!
Моїм віршам не дали перше місце! І взагалі жодного!!!!!
Невдячні людці!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Хіба ж мої вірші не геніяльні?!?!?!???
Ось вони:
Романтика
Чекай! Тобі я сяду на коліна!
В життя твоє як голка увійду,
Бо я не є! Бо я не є поліно!
І я тобі це зараз доведу.
Як не згрішиш, то потім і не кайся.
В мені твоє кохання не засне.
Не відпускай, і з рук не виривайся!
Тобі не заховатись він мене.
Цілуй мене нахабно, як скажений.
Пий з губ моїх палаючий нектар.
Хіба не чуєш тіла жар страшений?!
Хіба не візьмеш мій вогений дар?!
*
Моїй коханці з геологічної експедиції
Твої сльози біжать по щоці.
В рюкзаці застига запіканка.
Що за сум на твоєму лиці,
Моя перша (найперша!) коханко?
Ми з тобою були цілу ніч
Божеволіли разом до ранку.
А тепер лежимо віч-на-віч,
Моя мила найперша коханко.
Твоє тіло я вкрила цілком
Поцілунками ще до світання.
Засипає пустеля піском
Наше світло-рожеве кохання.
Пустеля Каракуми, 2006
*
Випадок у Новосибірському краєзнавчому музеї, що я його бачила на власні очі
Вина прийшла ізранку до музею
В сльозах і в хустці, в чорному вбранні.
Вони байдуже привітались з нею,
Вказавши їй на розклад на стіні.
Вона спитала тихо і шляхетно,
Не давши впасти горісній сльозі:
"Де той ставок, де режисер славетний
Веслом ударив жінку по нозі?"
І далі їм докладно розказала,
Чому вона шукає, що і як.
Але вони! Вони лише сміяли!
І показали їй невірний шлях.
Вона пішла самотньо, неупинно,
Стежинкою брудною крізь лісок.
Знайшла ставок і впала на коліна
На той холодний заздрісний пісок.
*
Перше кохання
Я вийду з хати ніби по нужді,
А ти чекай отам, біля сараю.
Оволодієш мною як тоді,
Бо я від тебе кращого не знаю.
Заради тебе згідна на усе!
Збрешу, як треба, матінці і бабці.
Та ти, коханий, не вважай на се -
Віддала тіло я твоїй забавці.
А душу... Хто то годен зрозуміть?
Душа моя не пізнана, незнана.
Нехай кохання весело бринить:
Кого обходить мого серця рана?!
Село Чернігівка, 2003
*
Біль... Стиха...
Біль стиха, та ти не бачиш -
Спиш на скирті сіна.
Не смієшся і не плачеш.
В чому я повинна?
Що пішла з тобою разом
Ввечері полями?
Що піддалася екстазу
Десь попід зірками?
Що не зняла твою руку
З білого коліна?
Що пішла я на цю муку
На копиці сіна?
Очі мружила від болю,
Наче при хворобі.
А тепер ти спиш. Недолю
Здибала я собі.
Село Чернігівка, 2003
*
Новосибірськ
Моє місто - наче чоловік:
Роздягає поглядом, коханий.
Хоче застрибнути на поріг
І зайти всередину, незваний.
Уночі, у мареві вогнів,
Хоче всю облапати руками.
Тисячі машин, осатанів,
Осипають лайками-гудками.
Новосиб у вальсі мя кружля.
Він в мене закоханий без тями.
Хоче мене! Та чи хочу я
Хутко роздягатись між снігами?
Місто Новосибірськ, 2014
Коли кохання залишає,
Ніщо у серці не бринить,
Ніхто мене не спокушає,
Не покутує, не винить.
Коли кохання залишило,
То я самісенька-сама,
Хоч жалю прагне моє тіло,
А за вікном - брудна зима.
2015
Олександра Шелковенко