Taroko National Park (太魯閣)
Гори Тароко... Чудове місце. Буквально чудове: мовою аборигенів назва означає "захопливо красивий". До речі, острів Тайвань має також назву Formosa, що з португальської означає "красивий острів".
Це більше не гори, а скелі. Високі, круті - іноді й під 90°, наче хтось відрізав і на скибку намазав, всі вкриті джунглями і водоспадами.
Тому безкарно поскелелазити по них просто так на любительському рівні доволі важко. Але все організовано дуже добре, в ущелині Тароко влаштували національний парк! Всюди прокладені дороги, місточки, стежки і т.п.
Фотозвіт з нашого в більшості пішого походу по гірським хайвеям і трейлам (такий собі суржик).
То ж поїхали ми поїздом через Тайпей у маленьке містечко Шінченг (хай буде так). Прибули о 12ій ночі.
Постелили ми просто на пляжі каремати і бухнулися спати. Я прокинулася вже аж зранку, коли почало припікати, а Влас постійно прокидався і не міг заснути. Зате він побачив те, що, на превеликий жаль, пропустила я:
Коли прокинулася я, то було вже тільки таке...
І тут зразу при денному світлі стало видно гори, які вночі були просто страшними силуетами... Зібралися ми і пішли до входу в Тароко (теж менше 5ти км).
Вхід у Тароко.
На цьому фото краще видно гори (точніше, на минулому їх видно гірше...)
По дорозі нам зустрілася купа павуків! І всі такі великі, яскраві і з гігантською павутиною, в яку вони ловлять навіть інших, звичайних маленьких павучків. Або ті малі там квартирують.
Що ще вражає в цих горах, це те, що там повно стародавніх храмів. Вони збудовані дуже високо, навіть не знаю, скільки ж людей повмирало поки вони тільки будматеріали позаносили, не те що ще будувати... І так через скелі тягнуться вервечки сходів і стежок до них... Ти маєш подолати цей шлях, щоб показати свою віру.
На цих скелях дуже смішно ростуть дерева.
It's a trap! Вони горизонтальні! Якщо повернути голову і дивитися. то можна абстрагуватися, що це дійсно повернуте на пі на два і уявити, як там іде якась людина.
Потім ми довго йшли і знайшли гарне місце, де можна скупатися. Бо в основному ідеш: з одного боку - стрімкі гори, з іншого - річка десь там унизу... І спуститися до неї ніяк, бо там просто обрив. А тут вийшло зручно.
Ота сіра маса за каменями - це пісок. Тільки він такий спресований, що по ньому можна ходити, якщо не дуже близько до краю. А ще далі там був невеличкий водоспадик.
Багато брил, що лежать в річці (чи то які вона оминає) часом схожі на якихось тварин. Нічогенький такий хом’як вийшов! Китайський.
Після річки ми ще трохи пройшли, і якісь добрі люди запропонували підкинути на машині, власне, туди, куди ми йшли. І тому інші дві третини маршруту пройшли неймовірно швидко. Ми були настільки вдячні, бо нам би довелося йти ще годин 4-5. А приїхали в Лю Шуей ("зелена вода"). Мені подобається, як воно пишеться - 綠水
Розбили ми намет, поїли макаронів, хотіли піти гуляти, оскільки тепер є купа часу, але вони так придавили, що ми заснули... Всього на пару годинок, але в 7 там уже так темно, як у 10! Тому якось в гори не підеш. Зранку пішли на якийсь trail 2 кілометри.
І далі пішли казилки...
І, мабуть, головна фотографія в дописі: "Знайди Марі"
Ну, от і все.
1-3.10.2010
Це більше не гори, а скелі. Високі, круті - іноді й під 90°, наче хтось відрізав і на скибку намазав, всі вкриті джунглями і водоспадами.
Тому безкарно поскелелазити по них просто так на любительському рівні доволі важко. Але все організовано дуже добре, в ущелині Тароко влаштували національний парк! Всюди прокладені дороги, місточки, стежки і т.п.
Фотозвіт з нашого в більшості пішого походу по гірським хайвеям і трейлам (такий собі суржик).
То ж поїхали ми поїздом через Тайпей у маленьке містечко Шінченг (хай буде так). Прибули о 12ій ночі.
Постелили ми просто на пляжі каремати і бухнулися спати. Я прокинулася вже аж зранку, коли почало припікати, а Влас постійно прокидався і не міг заснути. Зате він побачив те, що, на превеликий жаль, пропустила я:
Коли прокинулася я, то було вже тільки таке...
І тут зразу при денному світлі стало видно гори, які вночі були просто страшними силуетами... Зібралися ми і пішли до входу в Тароко (теж менше 5ти км).
Вхід у Тароко.
На цьому фото краще видно гори (точніше, на минулому їх видно гірше...)
По дорозі нам зустрілася купа павуків! І всі такі великі, яскраві і з гігантською павутиною, в яку вони ловлять навіть інших, звичайних маленьких павучків. Або ті малі там квартирують.
Що ще вражає в цих горах, це те, що там повно стародавніх храмів. Вони збудовані дуже високо, навіть не знаю, скільки ж людей повмирало поки вони тільки будматеріали позаносили, не те що ще будувати... І так через скелі тягнуться вервечки сходів і стежок до них... Ти маєш подолати цей шлях, щоб показати свою віру.
На цих скелях дуже смішно ростуть дерева.
It's a trap! Вони горизонтальні! Якщо повернути голову і дивитися. то можна абстрагуватися, що це дійсно повернуте на пі на два і уявити, як там іде якась людина.
Потім ми довго йшли і знайшли гарне місце, де можна скупатися. Бо в основному ідеш: з одного боку - стрімкі гори, з іншого - річка десь там унизу... І спуститися до неї ніяк, бо там просто обрив. А тут вийшло зручно.
Ота сіра маса за каменями - це пісок. Тільки він такий спресований, що по ньому можна ходити, якщо не дуже близько до краю. А ще далі там був невеличкий водоспадик.
Багато брил, що лежать в річці (чи то які вона оминає) часом схожі на якихось тварин. Нічогенький такий хом’як вийшов! Китайський.
Після річки ми ще трохи пройшли, і якісь добрі люди запропонували підкинути на машині, власне, туди, куди ми йшли. І тому інші дві третини маршруту пройшли неймовірно швидко. Ми були настільки вдячні, бо нам би довелося йти ще годин 4-5. А приїхали в Лю Шуей ("зелена вода"). Мені подобається, як воно пишеться - 綠水
Розбили ми намет, поїли макаронів, хотіли піти гуляти, оскільки тепер є купа часу, але вони так придавили, що ми заснули... Всього на пару годинок, але в 7 там уже так темно, як у 10! Тому якось в гори не підеш. Зранку пішли на якийсь trail 2 кілометри.
І далі пішли казилки...
І, мабуть, головна фотографія в дописі: "Знайди Марі"
Ну, от і все.
1-3.10.2010