А як Ви вчите дітей щодо чужих іграшок? От я досі не можу сформулювати щодо цього "концепцію". Коли ми приходимо на дитячий майданчик там просто хаос стосовно іграшок. Незрозуміло, де чиї, їх дуже багато і дитина, звичайно, захоплена таким різноманіттям. Іноді просто немає можливості запитати дозволу у господаря. Даринка сама дає дітям іграшки, які приходять гратися у пісочницю. Не забирає їх у інших. Але як бути, коли інші не хочуть ділитися? Коли, наприклад, дівчинка забивається в куток пісочниці зі своїми пасочками і не дає їх або, коли Даринці хочеться взяти участь у грі, а її не пускають? В мене є версія, що дитина так ревносно ставиться до своїх іграшок саме тоді, коли батьки постійно повторюють: "це не твоє. це не твоє."
якщо дитинка не хоче дітитись, це її право. я тоді кажу: Вадимку, мамі шкода, але дівчинка зараз хоче гратись своїми іграшками. Дивись, тут є схожа іграшка. Або можемо заппропонувати їй помінятись на цщось". З своїм сином в мене є звязок, тому домовитись вдяється завжди. Деколи треба довше проговорити його почуття: "ти грався, а дівчинка прийшла і забрала, ти дуже засмутився".
Для мене важливо було, щоб син бачив чужі емоції. Давали спершу щось таткові - щоб зрадів. Коли щоб зле зробив - показувала (треба налаштуватись на внутрішньо-нейтральну позицію), що таткові сумно. Коли переймався тим сумом, казала, що можна вибачитись, сказати, що тобі шкода, що засмутив татка. Звертала увагу,що вибачення працює - "таткові вже краще".
А з чужими дітками пропоную домовитись самому, не вдається, домовляюсь особисто, поруч Вадимко, говорю від його імені. Так само кажу, що Вадимко хотів би з вами погратись, ви так чудово граєтесь, можна йому теж з вами? Переважно працює :)
Comments 3
От я досі не можу сформулювати щодо цього "концепцію". Коли ми приходимо на дитячий майданчик там просто хаос стосовно іграшок. Незрозуміло, де чиї, їх дуже багато і дитина, звичайно, захоплена таким різноманіттям. Іноді просто немає можливості запитати дозволу у господаря.
Даринка сама дає дітям іграшки, які приходять гратися у пісочницю. Не забирає їх у інших. Але як бути, коли інші не хочуть ділитися? Коли, наприклад, дівчинка забивається в куток пісочниці зі своїми пасочками і не дає їх або, коли Даринці хочеться взяти участь у грі, а її не пускають? В мене є версія, що дитина так ревносно ставиться до своїх іграшок саме тоді, коли батьки постійно повторюють: "це не твоє. це не твоє."
Reply
Reply
Для мене важливо було, щоб син бачив чужі емоції. Давали спершу щось таткові - щоб зрадів. Коли щоб зле зробив - показувала (треба налаштуватись на внутрішньо-нейтральну позицію), що таткові сумно. Коли переймався тим сумом, казала, що можна вибачитись, сказати, що тобі шкода, що засмутив татка. Звертала увагу,що вибачення працює - "таткові вже краще".
А з чужими дітками пропоную домовитись самому, не вдається, домовляюсь особисто, поруч Вадимко, говорю від його імені. Так само кажу, що Вадимко хотів би з вами погратись, ви так чудово граєтесь, можна йому теж з вами? Переважно працює :)
Reply
Leave a comment