Лупайте сю скалу
Балакав вчора з грузинкою. Про що в пабі можуть теревенити жителі колишніх колоній? Ясно що, про культурний вплив екс-метрополіі на рідні терени. А оскільки ми були в украінському пабі Дороті, то чесали язики об українську реальність.
"А кум йому каже: "Що це ви мучетесь куме, пиляючи ножівкою живому москалю ногу? Взяли би сокиру, раз цюкнули та й все". "Е ні, куме, маю час і натхнення."
Вчора був час і натхнення з'ясувати як бачать українців грузинка.
Образ вималювується гірше за того москаля, якому пилою відрізують ногу: величезний комплекс неповноцінності + відсутність власної ідентичності. Таку репутацією навіть три ноги не врятує.
Найперше, що впадає в око іншим - це масова ігнорація української на побутовому та діловому рівні. Будуть говорити жахливою російською аби тільки не українською. "Напевне, тому що стісняються", захищав я співвітчизників. "Бо ліниві та безініціативні", апелювати мені, "українці нічого не роблять навіть не тому "аби шосі сі не стало, а тому що не вірять в те, що дії принесуть результат". Додайте до безініціативності незнанння своїх прав та законів і отримаєте картину сьогодення.
Корені проблеми - в системномній ентропіі найкращих в часи розстріляного відродження, Голодомору, другої світової війни, та післявоєнних років. Залишився не найкращий генетичний матеріал. І з боку це дуже добре видно.
Вихід. Збирати тих, хто лишився і робити закриту українську спільноту, доступ до якого жорстко регламентований (далеко ходити не треба, можна скоріпастить євреїв). І запускати цей проект років на 120-170. А потім знов зустрітися в пабі Дороті і почути думку зі сторони.
Posted via LiveJournal app for iPhone.