Москвофобія
...Чи є Україна частиною історичної Русі?.. Безумовно. Українці Австро-Угорщини та Польщі називали себе русинами аж до ХХ сторіччя, навіть вступивши до ОУН та ставши до лав Української повстанської армії. Грушевський писав ці слова через дефіс: “Україна-Русь”. Богдан Хмельницький підписувався як “руський самодержець” і мріяв побудувати Велике князівство Руське. Про древніх київських князів повторювати зайвий раз не треба. Але чи є при цьому Україна частиною “русского міра”?..
Категорично ні.
Те, що нині заведено називати “русскім міром”, насправді почалося і закінчується у Москві. Навіть можна назвати конкретну історичну подію, що дала початок “русскому міру”: в 1327 році ханський баскак, намісник Москви, князь Іван на прізвисько “Калита” (гаманець), демонструючи вірність Золотій Орді, на чолі московсько-монгольского війська придушив руське анти-ординське повстання у Твері. Саме з цього моменту, завдяки монгольским шаблям, починається піднесення Москви відносно інших північно-східних руських міст. Саме тоді титул Великих Князів (і головних збирачів данини) перейшов до московських правителів, і символом його стала дарована ханом Узбеком “шапка Мономаха”. Коли в самій Орді почалася криза та міжусобиці, Москва, відчувши себе “Третім Римом”, вийшла з неї самостійною країною, перейнявши у колишніх сюзеренів азіатську деспотію, та навчившись дикого та химерного євразійства, вірність якому зберігає аж по сьогодні.
Існує старовинна руська легенда про містичний град Кітеж, який прямо перед очима воїнів Батия занурився у воду озера Світлояр, і там досі перебуває, непідкорений, наче безсмертна душа тієї північно-східної Русі, яку не торкнувся монгольский шкіряний чобіт. Можливо, якби не ординська окупація, яка тривала так довго, що ментально вросла в північно-східну Русь, “Русскій мір” сьогодні був би чимось на зразок Європи: сузір'ям незалежних держав, окремою цивілізацією, духовним центром, повноправним джерелом світової філософської думки. Але натомість покалічена руська цивілізація, за дві з половиною сотні років іга втративши себе, з ординства кидалася у візантійщину, з візантійщини - в онімеччення, офранцузювалася, переймала передові ідеї соціалізму, комунізму, демократії - і все це з чужих слів, від чужих мислителів. В який би час московської історії містичний Кітеж-град не піднявся на поверхню, його жителі неодмінно бачили б не Русь, а якийсь химерний історико-політичний експеримент, що за гірким сарказмом носить ім'я “Русскій мір”.
В Росії заведено не любити Москву, вважати її павуком, що п'є руську кров, - це стара, дуже стара традиція. З часів ординської навали Москва була головним здирником данини для завойовників, а коли зовнішній окупант зник, вона залишилася сторожем його звичаїв. Руські не люблять Москву, і регулярно ходять на неї війною, аж по ХХ сторіччя включно. У походах козаків Омеляна Пугачова та Стєньки Разіна більше справжнього руського духу, ніж у московському народному ополченні під проводом хрещеного татарина Мініна, річницю якого Москва останнім часом святкує як “день руської єдності”...
(З книжки: " Українській дім: Річниця мовного майдану")