Російськомовні Українські Націоналісти
Чому російські агенти в Україні називають своєю паствою саме "російськомовне населення", і говорять, що захищають його інтереси?..
Вони не можуть назвати своєю базою етнічних росіян, бо, по-перше, більшість тутешніх росіян ніякі не "русскіє", а наскрізь радянські. По-друге, українських росіян не так багато, і не такі вони ідеологічно однорідні, щоб бути ефективним важілем впливу. Ну, і по-третє, в самій Росії, як в кожній нормальній (все ще) імперії, до націоналізму вельми сумнівне відношення.
Російські агенти не можуть піднімати на прапор самосвідомість певних територій, бо самі по собі Донбасс, Таврія і Слобожанщина ніколи не мали власного історичного контексту - звичані адміністративно-господарчі утворення. Крим - то взагалі жорстоко колонізований край, де за спинами русскомірців стоять похмурі татари, які нічого не забули і не пробачили. Якщо не брати до уваги тимчасові утворення часів останньої революції, єдина справжня держава на південно-східних землях - Запорізька Січ. Зі зрозумілих причин вона агентам не підходить.
Про релігійно-конфесійний поділ і говорити не варто.
Отож, залишається розгойдувати мовне питання. Мова - більш-менш чіткий ідентифікатор, який дозволяє окреслити більш-менш чіткі ментальні кордони між регіонами. Закріпивши поняття "російськомовний" політично, можна вести до федералізації держави, тобто до закріплення російських територіальних претензій адміністративно. А намалювавши на землі конкретні межі, можна вже думати і про розвал держави.
Саме тому питання мови є таким парадоксально болючим. Чисто в побуті людям взагалі плювати, хто як спілкується. Але варто перенестися в політичну площину, і одразу тріщать чуби, прапори, зриваються міліцейські шоломи. Бо, якщо начистоту, важливішого питання, ніж мова, в українській політиці наразі нема - від гуманітарної сфери сьогодні залежить ймовірність громадянської війни завтра. І саме тому, хоча соцопитування показують, що кожного окремого українця найбільше турбує економіка, безробіття та своєчасні виплати пенсій, мало хто точно назве прізвище чинного міністра економіки. Зате прізвище міністра освіти знають всі.
Сам будучи бандерівцем зі сходу, я спілкуюся з побратимами, більшість яких у побуті також користуються російською. В патріотичному середовищі, з огляду на пост-імперію, просто не заведено цікавитися, якою мовою ти говориш з батьками, - це ніби лізти в інтимне життя. Головне, аби на рівні суспільства ти був нашим, і досить з тим.
Тема російськомовних українських патріотів звучить давно, але вона досі не оформлювалася у якісь організаційні форми, бо фактичної потреби у тому нема. Що російськомовні можуть робити такого, чого не можуть україномовні?.. Головне, аби щось робили. Звичайно, смішно, коли люди, які тільки-но спілкувались з друзями по телефону чистою російською, виходять на сцену і ламають язика об суржик, та це питання не організації, а освіти. В решті решт, навіть Янукович навчився.
Але через наполегливу роботу російських агентів, в існуванні російськомовних націоналістів виникла гостра пропагандистська потреба.
Ну справді ж, Гадік Колісниченко і його стогін про мої, особисто мої невимовні страждання люто задовбав.
Нещодавно створена організація РУН (Російськомовні Українські Націоналісти) - звичайно, чисто медійна структура, як і колісниченкова "Русскоязичная Украіна". Вона покликана клацати пальцем перед носом кремлівських агентів і примовляти "попустися, дурник, кому ти тут розказуєш".
Гадаю, ми не раз побачимо її лідера Сергія Замілюхіна в різних політичних телешоу, де він буде сидіти у своїй шкіряній курточці та дивиться на Колісниченка, мов привид його мертвої національної совісті.
Вони не можуть назвати своєю базою етнічних росіян, бо, по-перше, більшість тутешніх росіян ніякі не "русскіє", а наскрізь радянські. По-друге, українських росіян не так багато, і не такі вони ідеологічно однорідні, щоб бути ефективним важілем впливу. Ну, і по-третє, в самій Росії, як в кожній нормальній (все ще) імперії, до націоналізму вельми сумнівне відношення.
Російські агенти не можуть піднімати на прапор самосвідомість певних територій, бо самі по собі Донбасс, Таврія і Слобожанщина ніколи не мали власного історичного контексту - звичані адміністративно-господарчі утворення. Крим - то взагалі жорстоко колонізований край, де за спинами русскомірців стоять похмурі татари, які нічого не забули і не пробачили. Якщо не брати до уваги тимчасові утворення часів останньої революції, єдина справжня держава на південно-східних землях - Запорізька Січ. Зі зрозумілих причин вона агентам не підходить.
Про релігійно-конфесійний поділ і говорити не варто.
Отож, залишається розгойдувати мовне питання. Мова - більш-менш чіткий ідентифікатор, який дозволяє окреслити більш-менш чіткі ментальні кордони між регіонами. Закріпивши поняття "російськомовний" політично, можна вести до федералізації держави, тобто до закріплення російських територіальних претензій адміністративно. А намалювавши на землі конкретні межі, можна вже думати і про розвал держави.
Саме тому питання мови є таким парадоксально болючим. Чисто в побуті людям взагалі плювати, хто як спілкується. Але варто перенестися в політичну площину, і одразу тріщать чуби, прапори, зриваються міліцейські шоломи. Бо, якщо начистоту, важливішого питання, ніж мова, в українській політиці наразі нема - від гуманітарної сфери сьогодні залежить ймовірність громадянської війни завтра. І саме тому, хоча соцопитування показують, що кожного окремого українця найбільше турбує економіка, безробіття та своєчасні виплати пенсій, мало хто точно назве прізвище чинного міністра економіки. Зате прізвище міністра освіти знають всі.
Сам будучи бандерівцем зі сходу, я спілкуюся з побратимами, більшість яких у побуті також користуються російською. В патріотичному середовищі, з огляду на пост-імперію, просто не заведено цікавитися, якою мовою ти говориш з батьками, - це ніби лізти в інтимне життя. Головне, аби на рівні суспільства ти був нашим, і досить з тим.
Тема російськомовних українських патріотів звучить давно, але вона досі не оформлювалася у якісь організаційні форми, бо фактичної потреби у тому нема. Що російськомовні можуть робити такого, чого не можуть україномовні?.. Головне, аби щось робили. Звичайно, смішно, коли люди, які тільки-но спілкувались з друзями по телефону чистою російською, виходять на сцену і ламають язика об суржик, та це питання не організації, а освіти. В решті решт, навіть Янукович навчився.
Але через наполегливу роботу російських агентів, в існуванні російськомовних націоналістів виникла гостра пропагандистська потреба.
Ну справді ж, Гадік Колісниченко і його стогін про мої, особисто мої невимовні страждання люто задовбав.
Нещодавно створена організація РУН (Російськомовні Українські Націоналісти) - звичайно, чисто медійна структура, як і колісниченкова "Русскоязичная Украіна". Вона покликана клацати пальцем перед носом кремлівських агентів і примовляти "попустися, дурник, кому ти тут розказуєш".
Гадаю, ми не раз побачимо її лідера Сергія Замілюхіна в різних політичних телешоу, де він буде сидіти у своїй шкіряній курточці та дивиться на Колісниченка, мов привид його мертвої національної совісті.