Націоналізм
Людина, яка стала вождем і прапором українського радикального націоналізму у ХХ сторіччі, яка дала цьому рухові своє ім'я, мала романтичне іспанське прізвище “Бандера”. Така невідповідність ілюструє наче б то дрібну, але глибоку похибку всієї цієї ідеологічної системи. Якщо припустити, що Бандера не до кінця українець, то чи може він бути націоналістом? А якщо він не націоналіст, - то хто ж тоді, чорт забирай, націоналіст? Чи може бути повноцінним націоналістом наполовину українець? А на чверть? А на одну восьму? А взагалі без краплі української крові, як представлений на фото Василь Вишиваний (Габсбург)?
Це навіть не похибка, а родова травма, яка тягнеться десь з ХІХ сторіччя, тобто від початку новітнього національного відродження. Як і більшість націй-невдах Європи, українці на той момент втратили майже всю власну еліту. Коли зі старіючих імперій нарешті почала сипатися труха і зазвучали голоси поневолених народів, донести їх до широкого світу було майже нікому, окрім закоханих у тубільну культуру колоністів. Будителі фінської нації зі шведськими прізвищами, німці у Чехії та Хорватії, і т.д., і т.п. - нічого екзотичного. В Україні, природно, це були уражені модним тоді хлопоманством польскі або російські дворяни, яких пройняв своєю творчістю Тарас наш Григорович Шевченко. Етнограф Зоріан Доленга-Ходаковський, історик Костомаров, Антонович та Липинський, Рильский, Донцов (Донцов!). Загалом, багато. Ті ж діячі, що вважалися спадковими українцями, належали, як правило, до змішаних родин. Будучи патріотами, всі ці люди не переймалися національними забобонами і розуміли умовність етнічного походження .
Але коли настав час відкласти теорію та взятися за гвинтівку, з'ясувалася проста, мов граблі, річ - в українських селах українських повстанців частували варениками, а в польских - кулями та доносами. На цьому рівні походження не було умовністю. Отож, "свій до свого по своє": за цим принципом гартувався масовий український націоналізм, і таким перейшов з двадцятого сторіччя в двадцять перше. На зламі віків стався несподіваний колапс: росіяни підло розвалили свою імперію, нікого не попередивши. Не встигнувши отямитись, українці отримали омріяну державу та квиток у широкий світ. А нових ідей не отримали.
Взагалі, суто етнічний націоналізм - обмежена ідеологія, справді гідна хіба нації-невдахи, яка не спромоглася створити ані культури, ані держави. Та й нацією таку спільноту можна назвати умовно, це скоріше конгломерат далеких родичів, у яких кумівство і кругова порука зведена в культ. Натомість нація із власною історією та державою може створити набагато цікавіший конструкт, ніж “свій до свого по своє”. Про це писав ніцшеанець Донцов.
“Нація - не лише “мовна чи національна збірнота”, - нація - це воля щось спільне творити”.
Давно відомо, що у будь-якому обмеженому соціумі (в тюрмі, в армії, у школі, в спортивній секції) утворюються земляцтва. Проте так само відомо, що коли кілька представників різних народів усвідомлюють спільність між собою, взаємну внутрішню схожість, такий зв'язок є на порядок міцніший та якісно вищій за звичайну етнічну солідарність.
З усіх наявних теорій донцовський “інтегральний націоналізм” мені імпонує найбільше, бо він максимально підходить до сучасних обставин; без політичної незалежності його практичне втілення неможливе. Він схожий на італійський фашизм, але не абсолютизує державу, а лише робить її інструментом великих досягнень. Нація - це спільна воля. Я б навіть так сказав: нація - це спільнота із власною волею. Формальні її ознаки (зокрема, і прізвища провідників) можуть бути якими завгодно.
Решта громадян - це народ.
P.S.
До речі, чудовий приклад із біблейної міфології - Мойсей. Ну очевидно ж, що легенду про знайдене в очереті єврейське дитя, яке було виховано у домі фараона, придумали багато пізніше. Просто лідером цього народу рабів став єгиптянин, який настільки прохопився жалістю до них, що пішов на злочин - вбив одноплемінника-наглядача. І настільки полюбив їх, що коли Господь вирішив знищити євреїв (бо вони вчергове зрадили його), а самого Мойсея зробити новим Авраамом - започаткувати новий божий народ від чресел його, відказав, що воліє краще зникнути зі своїм народом.