я ревную тебя. к самой себе. холодными вечерами.
думками навпростець через спину тонкими дотиками по хребту до самісіньких нервів із шифону й цілунків. допий з мене алкогольні обр’ази і навчи мудрості. відвези за сотні кілометрів і замкни у своїх обіймах на сотні тисяч секунд. а краще тисячі тисяч. ти заповнюєш порожнечі густим шоколадом і
(
Read more... )
Comments 6
Reply
Reply
там буде лев пообіцяй що він чекатиме мене
терпляче і радісно і коли я ще тільки вийду
з-поміж дерев він побачить мене зірветься
на рівні ноги помчить до мене..."
чи то пак в трамваях тепер тепло і галасливо, я ношу синє пальто. й скуйовджені завитки волосся на голові. так починається весна. так відходить зима. ніби відключають апарат штучного дихання і в тебе лишаються лише два шляхи. дві поверхні руху.
стільки любові, Аля. як ти втримуєш стільки любові, аби не згубити-забути-звикнути.
Reply
то захлинаюсь, то обезводнююсь. отак і витримую)
Reply
ще такого, здається, не зустрічала, а воно створює особилвий свій шарм.
люблю твої пости)
Reply
Reply
Leave a comment