Як бельгійцям Карпати показували. Боржава. 9-10 серпня 2008
Так сталось, що маю друзів у Бельгії, яким після моїх (і не тільки моїх) розповідей захотілось побувати в Карпатах. А якщо точніше сказати, то трохи пройтись по горах. Оскільки на все про все у нас було лише два вихідних дні, то не хотілось витрачати купу часу на добирання/вибирання. Саме тому вибір впав на Боржаву. Там і з краєвидами все нормально, і на відміну від тих же Горган пересування не є ускладненим, ну і плюс в серпні достигають величезні плантації чорниць. Оскільки з нами були люди, які в гори ніколи не ходили, то не хотілось щоб вони з першого разу намотували кілька десятків кілометрів за день. Тому запланований маршрут був досить простим: Воловець - Темнатик - ночівля поблизу старої сироварні - Великий Верх - Шипіт - Пилипець - Воловець. Проте погодні умови не дозволили реалізувати навіть цей неважкий перехід.
Виїзджала наша команда зі Львова в суботу зранку мукачівською електричкою. До речі, про команду. Цього разу в гори ходили: Себастьян і Надійка (з Бельгії), Зоряна (zordrap) з чоловіком Андрієм, Бодька (bohdanshehera) і я.
Отож, приїхали в Воловець ми десь біля одинадцятої. Гори сильно затягнуті хмарами, але дощу наразі ще нема. Неспішно перепакувавши наплічники, ми пішли вулицею Шевченка до виходу з селища, де повернули направо на пасовище. Там і почався перший дощ. Нажаль прогноз погоди починає справджуватись. Оскільки запас часу дозволяв, то негоду вирішили перечекати в колибі на пасовищі. Десь за годину-півтори дощ припинився. Всі дружно пофоткали навколишні краєвиди, краплини води на смереках і т.д.
Після чого неспішно почали рухатись до підйому на Темнатик. Початково планувалось підніматись руслом потоку, а далі серпантином до хреста, але оскільки швидше натрапили на іншу стежку, яка до того ж була маркована, то вирішено було йти нею, тимпаче напрямок руху був потрібний. Невдовзі виходимо до озерця. До речі, хоч на Боржаві бував неодноразово, раніше не знав про його існування.
Там же побачили саламандру:
І там же знову почався дощ. Після озера підйом стрімкішає і ускладнюється завалами. За деякий час маркування і стежка зникають. Невідомо хто і для кого робив тут маркування. Дощ перетворюється на потужну зливу. Промокаємо практично до ниточки, але продовжуємо йти. За деякий час виходимо на галявину, де стоять намети. Підходимо, знайомимось. Групі з Одеси пощастило більше - вони встигли розставити намети ще до зливи. Оскільки дощ не вчухає, а гори повністю затягнуті хмарами, то вирішуємо ставити намети і сушитись. До речі, сама галявина виявилась досить приємною: сміття небагато, вода і дрова поруч. Приблизно за годину дощ перестає падати і ми розпалюємо вогнище та готуємо вечерю. Давно в мене такого не було, щоб я в поході не ходив по дрова, не рубав їх, практично не прикладався до вогнища. Але оскільки з нами був Себастьян, а у них в Бельгії рубати дрова і палити вогнища заборонено навіть на власних приватних територіях, то тут він відривався по повній. Не знаю де він за таких умов навчився так майстерно користуватись сокирою, але факт залишається фактом, що крім нього ні в кого в руках я її більше не бачив :)
За вечір погода кілька разів змінювалась, то дощило, то трохи розпогоджувалось. Але десь після одинадцятої знову зарядила потужна злива і тарабанила по намету майже півночі. А злива реально була потужною, тому зранку залишені біля наметів тарілки практично повністю були наповнені водою.
Вранці дощ хоч і не падав, але усе було затягнуто низькими хмарами. Тому сніданок готували неспішно і чекали щоб вітер трохи роздув хмари. Врешті-решт таки трохи розпогодилось і ми пішли в напрямку Темнатика аж за двадцять друга. Досить швидко вийшли до хреста, де зробили привал і провели фотосесію.
На Тамнатику хоч і не було хмар, але Великий Верх і Стій все ще залишались в хмарах.
А наступна порція фоток для тих, хто каже що я не фотографую людей.
Трохи перепочивши йдемо до головної вершини Темнатика.
На вершині робимо невеликий перепочинок і спускаємось в бік Плаю.
На початку траверсу Плаю стаємо на перекус. І що найобразливіше, коли вже треба спускатись і їхати додому, виходить сонце і взагалі погода стає просто шикарною. Ну, але хоч в кінці переходу вдається зробити кілька фото при хорошій погоді.
Біля сироварні натрапляюмо на стадо овець. І тут мені згадався старий анекдот.
Приїхав журналіст на полонину в Карпати і питає в пастуха:
- Скільки ваші вівці дають шерсті за рік?
- Чорні чи білі?
- Чорні.
- Дві тонни.
- А білі?
- Дві тонни.
- А скільки ваші вівці дають бризни на рік?
- Чорні чи білі?
- Чорні.
- Три тонни.
- А білі?
- Три тонни.
- А скільки дають м"яса в рік?
- Чорні чи білі?
- Чорні.
- П"ять тонн.
- А білі?
- П"ять тонн.
- Слухай, а яка різниця між чорними і білими?
- Ну, чорні то мої.
- А білі?
- Теж мої...
Далі був стрімкий спуск під лінією електропередач, пробіжка Воловцем до станції. Фух, ледве встигли на електричку, яка вже стояла коли ми підійшли до станції і поїхала як тільки ми заскочили в останній вагон. Пощастило...
