Київ-Львів-Дружба-Радість-Сум
Вчора приїжджав до Львова камрад
sg_t разом із своїми одногрупницями на один день.
Почну з того, що не бачились ми понад два роки, та й бачились всього один єдиний (хоча, блін, класний!) раз. Нарешті ми знову змогли зустрітись і провести разом час. Що було позитивного? Все. Негативного? Єдине - мало часу й смуток ввечері, коли від"їжджав поїзд від перону.
Все почалося зранку, коли довелося вставати рано-раненько, щоб зустріти поїзд із тигром на борту. Приїхав я на диво вчасно, не у свому неперевершеному стилі, коли я приходжу на вокзал, у кращому випадку, за півгодини (а буває і за годину!) до прибуття залізничного експресу.
На вокзалі я вирішив купити собі каву Нескафе (на правах реклами!) в спеціального автомату. Спочатку у ньому "колупався" якийсь дядько, ремонтував, мабуть, але згодом він закінчив свою працю і ввімкнув апарат. Кава коштує одну гривню 25 копійок, я встромив у спеціальну нішу 2 грн і поліз за здачею, як помітив, що здачі не 75 копійок, а набагато більше. Шкода, що дядько ще не пішов, бо він згадав, що повитягував копійки звідти, тому решту довелося віддати:)
Поїзд не затримувався і, попиваючи гарячу каву, я побачив давнього знайомого із великим ескортом дівчат. Я, доволі сонний, привітався із Спіді, ми перекинулись декільками фразами і, нарешті, дочекалися останніх дівчат. Посилаючись на мій сонний стан, я трохи дивно познайомився з одногрупницями Спіді - підняв дві лапи і сказав "превед!" :). Після трьохсекундної паузи з їх сторони, вони вирішили назватися, та я їх (от негідник!) перебив, сказавши, що все рівно не запам"ятаю. Ось таке я дивне створіння, коли хочу спати:).
Пізніше ми підійшли до камер схову, здали невідомий пакет і стали у головному холі львівського залізничного вокзалу. Звідти і почались наші пригоди. Дівчата вирішили найняти екскурсовода, а ми із Спіді відмовились, а їх не переконали. Тому, відстиковавшись від одногрупниць, я і sg_t пішли гуляти по місту Лева. Наша подорож вийшла доволі цікавою, від вокзалу ми пішли до костелу, а звідти повернули на вулицю Степана Бандери і йшли вздовж нічим непримітних, як для мене, будинків, котрі викликали у Спіді величезний інтерес. Що тут сказати? Львів"яни звикли до такої архітектури і бачать у ній негатив:). По дорозі від костелу до вулиці Коперника (де, до речі, знаходиться справжня-справжнісінька тюрма, а навпроти - кафе "Навпроти"), ми обмінялися відомими нам анекдотами про Штірліца ("Йде штірліц по лісу, бачить у дуплі дерева два жовтих ока світяться. "Дятел" - подумав Штірліц. "Сам ти дятел!" - подумав Мюллер), подивилися на четвертий, другий та головний корпуси університету "Львівська Політехніка", та весело жартували про обмін телефонними номерами.
Вулиця Коперніка, окрім тюрми, не принесла нам нічого надзвичайного, окрім стінки, де ми "відчули полегшення" :). Звідти ми повернули на вулицю Дорошенка, подивилися на географічний факультет ЛНУ ім. Франка, повернули на Університетську і вийшли перед головним корпусом ЛНУ Франка. Хотів провести екскурсію по свому рідному університету, але коли ми зайшли всередину, нас зустріли непривітні охоронці, котрі не пустили в університет (назважаючи, на мій студентський квиток!), посилаючись на вихідний день.
Ах, ну звичайно, я забув розповісти, як Спіді захоплювався під"їздами центру нашого міста, де загальні балкони, холодильники у дворах і жахливо полущена штукатурка і тріснуті стіни... Львів"янину цього не зрозуміти :). Пізніше мі знову повернулися на Коперніка і подивилися на палац Потоцьких. Гарна будівля,без сумніву. Я ще обіцяв Спіді, що поведу його у музичний магазин на Коперніка "Трембіта", та я забув, за що вибачаюся. Вул. Стефаника швидко закінчилася (навіть не хотілося фоткати величезну бібліотеку ім. Стефаника) і ми вийшли на проспект Шевченка. Красива вулиця, та походити по ній як слід нам не вдалося, так як Спіді позвонили одногрупниці і захотіли знову зустрітись. Тому ми вийшли на площу Галицьку, подивилися на однойменний пам"ятний цій великій людині і пішли на Площу Ринок.
Дівчата були біля Вірменської церкви і я - каюсь! - не знав де вона знаходиться. Точніше я знав кожну церкву які є поряд з Площею Ринок (а їх там більше п"яти!!), але назви не знав, окрім Домініканського Собору, на якому є напис латинською - Soli Deo Honor et Gloria ("Єдиному Богу честь і хвала"). Довелося спитати яка саме церква прославляється Вірменською, та потім ми-таки їх знайшли.
Дівчата, з якими я чомусь не міг найти порозуміння (дивились ми один на одного ой як косо!), пішли у музей-аптеку на Площі Ринок, а ми зі Спіді вирішили піднятися на Ратушу. За 3 грн ми подивилися на чудову краєвиди, і побачили як одногрупниці вийшли із музею. Потім ми махали один одному, хоча висота була чимала. Нарешті ми зі Спіді вирішили спуститися і на півдороги ми зустріли трьох дівчат. Решта відстикувалися. Тому з цього моменту будемо ці дві групи називати "Свобода" та "Незалежність". Забігаючи наперед, скажу, що "Незалежність" вирішили гуляти по місту одні, дівки там своєрідні і одна з них купила собі джинси і кофту. Про їх долю я нічого не знаю, тому продовжую говорити про мої подорожі разом із sg_tта "Свободою", яка складалася із трьох дівчат - Насті, Ані та...е-е-е...Люди!
Попиваючи сік на Площі Ринок, ми із Спіді чекали "Свободу" та спостерігали як наші доблесні міліціонери розпочали свій "пацанячий базар" із бомжем. До чого докотилися... Коли "Свобода" прийшла, ми пішли до проспекту Свободи (де знаходиться оперний театр), а по дорозі заходили у різноманітні церкви. На проспекті дехто сходив по потребам, а потім ми пішли до оперного і у торгівельний центр "Магнус", на п"ятий поверх у бістро, де хотілося поїсти. Ціни були трошки зависокими і ми зі Спіді обійшлися пивом, як то кажуть, "за зустріч" (хоча ні він, ні я не п"ємо, але, блін, стільки часу не бачились!). Мінус в тому, що коли довго не п"єш пива, непогано "вставляє", але перед "Свободою" ми вирішили не "палитися" :). Аня, Настя та Люда замовили піцу, яку успішно з"їли.
Шкода, що пам"ять на курйозні ситуації і взагалі на такі подорожі у мене не така, як у шановного камрада stepa_paladin, тому я не можу в цитатах провести нашу подорож:).
Куди ми пішли далі? Ой, навіть не пригадую.. Якщо я не помиляюсь, ми вийшли на центр проспекту Свободи і пішли у напрямок Високого Замку. На Арсенальній я показав Арсенал, зруйновані стіни, підвісний міст, по якому ми пройшли і гарний середньовічний дворик. Мушу сказати, що стосунки із "Свободою" мене доволі сильно злили, деякі "удівітєльні" (с) фрази, які кидала Аня і, інколи, Люда - просто вбивали. Я доволі сильно напрягався. Ми із Спіді хотіли піти у В"єтнамську кухню, та її зачинили, тому ми пішли знову на проспект Свободи у ресторан "Острів Суші", де я вперше скуштував суші. Мені сподобалося, хоча вассабі (Wazza-a-abi) дуже гостре, але класне:).
Це вже була година четверта і ми пішли на Високий Замок. По дорозі "Свобода" мене ще більше напрягла і я вже кидався:). Але на Високому Замку я відчув відчуття полегшення, споглядаючи на своє рідне місто з солідної висоти, і наладив стосунки із дівчатами. Як ви зрозуміли, Високий Замок я дуже-дуже люблю, але розповідати нічого - треба дивитися фотки, котрі мав би викласти Спіді. Виявилося, що я навіть зміг знайти спільну мову із "Свободою", насамперед з Настею, бо до Ані з Людою я так і не зміг нормально звикнути:)
Спустилися ми як і піднімалися, пройшли через порохову вежу, яку я забув представити шановним туристам і ми зупинилися на трамвайній зупинці. Річ у тім, що у той момент я покидав знайомих, що було доволі сумно:(. Я розповів їм як доїхати до Личаківського кладовища і попрощався із усіма. Стало сумно...Я посадив їх на трамвай і поїхав по своїм справам, та звільнився я о восьмій вечора і вирішив знову приїхати до центру. Я зустрів Спіді, "Свободу" і ще двох Львівсько-Київських дівчат, імен який не пам"ятаю.
По словам Спіді, "Свобода" вже спорила кому я дістанусь, але я сам чув доволі цікаву реакцію коли вони взнали, що це я телефоную і скоро приїду до них знову. А ще вони дуже хочуть зі мною зустрітися та погуляти у Києві коли я приїду у кінці жовтня. Я ще у сумнівах, хоча (Спіді, звертаюся до тебе), я, напевно, одного дня таки зустрінуся з ними, думаю, що нічого страшного не буде, хіба ні?;)
Ми зустрілися біля оперного, пройшлися по вечірнім вулицям Львова, насамперед походили по Площі Ринок, сіли за столики, поспілкувались, але скоро прийшла пора йти до вокзалу... Біля оперного від нас відстикувалися ті дві дівчинки, і ми - пішки - пішли до залізниці. Йшли ми не довго, проходили повз цирк, Спіді купив татові Львівського пива (о, як я міг забути - ми до Високого Замку ще були на Вернісажі, де "мої" туристи купили сувеніри) і підійшли до залізниці.
Там ми прощалися, було дуже сумно, я дуже звик за один день до Спіді і навіть до "Свободи" :). У поїзді вже була "Незалежність", яка чомусь була дуже змучена:). Я дочекався до моменту коли поїзд почав їхати, ми махали один одному, я ще навіть трохи побіг за поїздом і так ми попрощалися:( Було дійсно дуже сумно. Доїхав додому прекрасно, це вже розповідати не буду..
В цілому враження прекрасні, хочу, щоб так було частіше.. І я дуже хочу в Київ, щоб знову ТАК погуляти.. І "Свободу" порадувати своєю присутністю :-P. Ось такий в мене звіт-репортаж:)
Тепер увага: ще трохи рано, але це 99.99%, тому: 25 жовтня, близько 7:30 ранку, я приїжджаю до Києва на поїзді №92. Детальніша інформація (точніший час прибуття і номер вагону) буде, коли я куплю квитки.
P.S. Якщо хтось осилить до кінця - дякую, за те, що витратили свій час і прочитали так багато тексту:)
P.P.S.
sg_t дякую за те, що приїхав, день був неперевершеним:)
P.P.P.S. Коли я приїду до Києва, я піду у ТЦ Караван кататися на ковзанах:) Хто зі мною?
sg_t разом із своїми одногрупницями на один день.
Почну з того, що не бачились ми понад два роки, та й бачились всього один єдиний (хоча, блін, класний!) раз. Нарешті ми знову змогли зустрітись і провести разом час. Що було позитивного? Все. Негативного? Єдине - мало часу й смуток ввечері, коли від"їжджав поїзд від перону.
Все почалося зранку, коли довелося вставати рано-раненько, щоб зустріти поїзд із тигром на борту. Приїхав я на диво вчасно, не у свому неперевершеному стилі, коли я приходжу на вокзал, у кращому випадку, за півгодини (а буває і за годину!) до прибуття залізничного експресу.
На вокзалі я вирішив купити собі каву Нескафе (на правах реклами!) в спеціального автомату. Спочатку у ньому "колупався" якийсь дядько, ремонтував, мабуть, але згодом він закінчив свою працю і ввімкнув апарат. Кава коштує одну гривню 25 копійок, я встромив у спеціальну нішу 2 грн і поліз за здачею, як помітив, що здачі не 75 копійок, а набагато більше. Шкода, що дядько ще не пішов, бо він згадав, що повитягував копійки звідти, тому решту довелося віддати:)
Поїзд не затримувався і, попиваючи гарячу каву, я побачив давнього знайомого із великим ескортом дівчат. Я, доволі сонний, привітався із Спіді, ми перекинулись декільками фразами і, нарешті, дочекалися останніх дівчат. Посилаючись на мій сонний стан, я трохи дивно познайомився з одногрупницями Спіді - підняв дві лапи і сказав "превед!" :). Після трьохсекундної паузи з їх сторони, вони вирішили назватися, та я їх (от негідник!) перебив, сказавши, що все рівно не запам"ятаю. Ось таке я дивне створіння, коли хочу спати:).
Пізніше ми підійшли до камер схову, здали невідомий пакет і стали у головному холі львівського залізничного вокзалу. Звідти і почались наші пригоди. Дівчата вирішили найняти екскурсовода, а ми із Спіді відмовились, а їх не переконали. Тому, відстиковавшись від одногрупниць, я і sg_t пішли гуляти по місту Лева. Наша подорож вийшла доволі цікавою, від вокзалу ми пішли до костелу, а звідти повернули на вулицю Степана Бандери і йшли вздовж нічим непримітних, як для мене, будинків, котрі викликали у Спіді величезний інтерес. Що тут сказати? Львів"яни звикли до такої архітектури і бачать у ній негатив:). По дорозі від костелу до вулиці Коперника (де, до речі, знаходиться справжня-справжнісінька тюрма, а навпроти - кафе "Навпроти"), ми обмінялися відомими нам анекдотами про Штірліца ("Йде штірліц по лісу, бачить у дуплі дерева два жовтих ока світяться. "Дятел" - подумав Штірліц. "Сам ти дятел!" - подумав Мюллер), подивилися на четвертий, другий та головний корпуси університету "Львівська Політехніка", та весело жартували про обмін телефонними номерами.
Вулиця Коперніка, окрім тюрми, не принесла нам нічого надзвичайного, окрім стінки, де ми "відчули полегшення" :). Звідти ми повернули на вулицю Дорошенка, подивилися на географічний факультет ЛНУ ім. Франка, повернули на Університетську і вийшли перед головним корпусом ЛНУ Франка. Хотів провести екскурсію по свому рідному університету, але коли ми зайшли всередину, нас зустріли непривітні охоронці, котрі не пустили в університет (назважаючи, на мій студентський квиток!), посилаючись на вихідний день.
Ах, ну звичайно, я забув розповісти, як Спіді захоплювався під"їздами центру нашого міста, де загальні балкони, холодильники у дворах і жахливо полущена штукатурка і тріснуті стіни... Львів"янину цього не зрозуміти :). Пізніше мі знову повернулися на Коперніка і подивилися на палац Потоцьких. Гарна будівля,без сумніву. Я ще обіцяв Спіді, що поведу його у музичний магазин на Коперніка "Трембіта", та я забув, за що вибачаюся. Вул. Стефаника швидко закінчилася (навіть не хотілося фоткати величезну бібліотеку ім. Стефаника) і ми вийшли на проспект Шевченка. Красива вулиця, та походити по ній як слід нам не вдалося, так як Спіді позвонили одногрупниці і захотіли знову зустрітись. Тому ми вийшли на площу Галицьку, подивилися на однойменний пам"ятний цій великій людині і пішли на Площу Ринок.
Дівчата були біля Вірменської церкви і я - каюсь! - не знав де вона знаходиться. Точніше я знав кожну церкву які є поряд з Площею Ринок (а їх там більше п"яти!!), але назви не знав, окрім Домініканського Собору, на якому є напис латинською - Soli Deo Honor et Gloria ("Єдиному Богу честь і хвала"). Довелося спитати яка саме церква прославляється Вірменською, та потім ми-таки їх знайшли.
Дівчата, з якими я чомусь не міг найти порозуміння (дивились ми один на одного ой як косо!), пішли у музей-аптеку на Площі Ринок, а ми зі Спіді вирішили піднятися на Ратушу. За 3 грн ми подивилися на чудову краєвиди, і побачили як одногрупниці вийшли із музею. Потім ми махали один одному, хоча висота була чимала. Нарешті ми зі Спіді вирішили спуститися і на півдороги ми зустріли трьох дівчат. Решта відстикувалися. Тому з цього моменту будемо ці дві групи називати "Свобода" та "Незалежність". Забігаючи наперед, скажу, що "Незалежність" вирішили гуляти по місту одні, дівки там своєрідні і одна з них купила собі джинси і кофту. Про їх долю я нічого не знаю, тому продовжую говорити про мої подорожі разом із sg_tта "Свободою", яка складалася із трьох дівчат - Насті, Ані та...е-е-е...Люди!
Попиваючи сік на Площі Ринок, ми із Спіді чекали "Свободу" та спостерігали як наші доблесні міліціонери розпочали свій "пацанячий базар" із бомжем. До чого докотилися... Коли "Свобода" прийшла, ми пішли до проспекту Свободи (де знаходиться оперний театр), а по дорозі заходили у різноманітні церкви. На проспекті дехто сходив по потребам, а потім ми пішли до оперного і у торгівельний центр "Магнус", на п"ятий поверх у бістро, де хотілося поїсти. Ціни були трошки зависокими і ми зі Спіді обійшлися пивом, як то кажуть, "за зустріч" (хоча ні він, ні я не п"ємо, але, блін, стільки часу не бачились!). Мінус в тому, що коли довго не п"єш пива, непогано "вставляє", але перед "Свободою" ми вирішили не "палитися" :). Аня, Настя та Люда замовили піцу, яку успішно з"їли.
Шкода, що пам"ять на курйозні ситуації і взагалі на такі подорожі у мене не така, як у шановного камрада stepa_paladin, тому я не можу в цитатах провести нашу подорож:).
Куди ми пішли далі? Ой, навіть не пригадую.. Якщо я не помиляюсь, ми вийшли на центр проспекту Свободи і пішли у напрямок Високого Замку. На Арсенальній я показав Арсенал, зруйновані стіни, підвісний міст, по якому ми пройшли і гарний середньовічний дворик. Мушу сказати, що стосунки із "Свободою" мене доволі сильно злили, деякі "удівітєльні" (с) фрази, які кидала Аня і, інколи, Люда - просто вбивали. Я доволі сильно напрягався. Ми із Спіді хотіли піти у В"єтнамську кухню, та її зачинили, тому ми пішли знову на проспект Свободи у ресторан "Острів Суші", де я вперше скуштував суші. Мені сподобалося, хоча вассабі (Wazza-a-abi) дуже гостре, але класне:).
Це вже була година четверта і ми пішли на Високий Замок. По дорозі "Свобода" мене ще більше напрягла і я вже кидався:). Але на Високому Замку я відчув відчуття полегшення, споглядаючи на своє рідне місто з солідної висоти, і наладив стосунки із дівчатами. Як ви зрозуміли, Високий Замок я дуже-дуже люблю, але розповідати нічого - треба дивитися фотки, котрі мав би викласти Спіді. Виявилося, що я навіть зміг знайти спільну мову із "Свободою", насамперед з Настею, бо до Ані з Людою я так і не зміг нормально звикнути:)
Спустилися ми як і піднімалися, пройшли через порохову вежу, яку я забув представити шановним туристам і ми зупинилися на трамвайній зупинці. Річ у тім, що у той момент я покидав знайомих, що було доволі сумно:(. Я розповів їм як доїхати до Личаківського кладовища і попрощався із усіма. Стало сумно...Я посадив їх на трамвай і поїхав по своїм справам, та звільнився я о восьмій вечора і вирішив знову приїхати до центру. Я зустрів Спіді, "Свободу" і ще двох Львівсько-Київських дівчат, імен який не пам"ятаю.
По словам Спіді, "Свобода" вже спорила кому я дістанусь, але я сам чув доволі цікаву реакцію коли вони взнали, що це я телефоную і скоро приїду до них знову. А ще вони дуже хочуть зі мною зустрітися та погуляти у Києві коли я приїду у кінці жовтня. Я ще у сумнівах, хоча (Спіді, звертаюся до тебе), я, напевно, одного дня таки зустрінуся з ними, думаю, що нічого страшного не буде, хіба ні?;)
Ми зустрілися біля оперного, пройшлися по вечірнім вулицям Львова, насамперед походили по Площі Ринок, сіли за столики, поспілкувались, але скоро прийшла пора йти до вокзалу... Біля оперного від нас відстикувалися ті дві дівчинки, і ми - пішки - пішли до залізниці. Йшли ми не довго, проходили повз цирк, Спіді купив татові Львівського пива (о, як я міг забути - ми до Високого Замку ще були на Вернісажі, де "мої" туристи купили сувеніри) і підійшли до залізниці.
Там ми прощалися, було дуже сумно, я дуже звик за один день до Спіді і навіть до "Свободи" :). У поїзді вже була "Незалежність", яка чомусь була дуже змучена:). Я дочекався до моменту коли поїзд почав їхати, ми махали один одному, я ще навіть трохи побіг за поїздом і так ми попрощалися:( Було дійсно дуже сумно. Доїхав додому прекрасно, це вже розповідати не буду..
В цілому враження прекрасні, хочу, щоб так було частіше.. І я дуже хочу в Київ, щоб знову ТАК погуляти.. І "Свободу" порадувати своєю присутністю :-P. Ось такий в мене звіт-репортаж:)
Тепер увага: ще трохи рано, але це 99.99%, тому: 25 жовтня, близько 7:30 ранку, я приїжджаю до Києва на поїзді №92. Детальніша інформація (точніший час прибуття і номер вагону) буде, коли я куплю квитки.
P.S. Якщо хтось осилить до кінця - дякую, за те, що витратили свій час і прочитали так багато тексту:)
P.P.S.
sg_t дякую за те, що приїхав, день був неперевершеним:)
P.P.P.S. Коли я приїду до Києва, я піду у ТЦ Караван кататися на ковзанах:) Хто зі мною?