Не розкривайтесь
Оригинал взят у mamuka_miriuta в Не розкривайтесь
Я оце чую "ми перемогли" , ми то, ми сьо... я зараз одну бувальщину зі свого життя розказати хочу.
В старших класах я займався деякими бойовими видами спорту. Займався доволі серйозно, так що мене поступово почали "вести" і готувати до змагань. Зі мною, окрім тренера, працював ще і колишній десантник-призер якіхось змагань всеукраїнського рівня. Пацан, до речі, був дуже толковий, дарма що ВДВ. Готували мене не тільки фізично, готували психологічно і тактично. Накінець, коли вирішили, шо "пацан готов" повезли мене на область. Без якихось особливих ефортів я валив суперників на татамі, переважно в першому раунді. Паралельно ішов пацанчік, який був нижчий за мене, але збитіший, який валив всіх, відповідно. "Сітку" створили так, що зустрітися ми могли тільки у фіналі. Так, власне, і сталося. Перед боєм ВДВ-шнік мені сказав: "ты выше, у тебя длиннее руки, держи дистанцию, не раскрывайся, корпус в полоборота, не подпускай близко, не заигрывайся и тогда всё будет хорошо". Два з половиною раунди я чітко слідував вказівці, тримав дистанцію, не розкривався, старався ловити суперника на протиході (мой удар всєгда второй (с). Прагматичне ведення бою призвело до того, що за хвилину до кінця бою я вів по очкам чи то 5:1 чи то 6:2, не суть важливо. Треба було просто довести бій спокійно до логічного завершенння. Але тут у мене взіграли тінейджерські гормони, я чомусь вирішив що сопернік ошєломльон і смятьон, і захотілося ефектного і красівого кінця бою нокаутом. Я вже уявляв себе таким героєм, під прицілом закоханих дівчачих очей і завистливих пацанів однолітків. І я рвонув, абсолютно розкрившись, вперед добивати суперника. ...Мені досі болячє це згадувати, хоча пройшло з того часу стопіццот років. Сталося так, шо якимось дивом, невідомо звідки, я зловив такий аперкот, який вилився не тільки в силі суперника, а і у власне інерції мого руху вперед прямо на нього, що я просто напросто побачив свої ноги десь під стелею і з диким позором мішком плюхнувся на татамі. це було жахливим фіаско.
Я що хочу сказати. Коли сильний суперник робить крок назад, не розкривайтесь, не розслабляйтеся, не забувайте, що в момент може вилетіти такий аперкот, шо перекреслить усі ваші очкі, здобуті у важкій боротьбі. Те, що суперник відійшов не повинно підігрівати вам кров. треба далі, холодно і прагматично вести поєдинок. Тому, шо це тільки перший раунд. І скільки раундів ще попереду - не знає ніхто. Так що, не розкривайтесь. Навіть на похоронах ворога.
Я оце чую "ми перемогли" , ми то, ми сьо... я зараз одну бувальщину зі свого життя розказати хочу.
В старших класах я займався деякими бойовими видами спорту. Займався доволі серйозно, так що мене поступово почали "вести" і готувати до змагань. Зі мною, окрім тренера, працював ще і колишній десантник-призер якіхось змагань всеукраїнського рівня. Пацан, до речі, був дуже толковий, дарма що ВДВ. Готували мене не тільки фізично, готували психологічно і тактично. Накінець, коли вирішили, шо "пацан готов" повезли мене на область. Без якихось особливих ефортів я валив суперників на татамі, переважно в першому раунді. Паралельно ішов пацанчік, який був нижчий за мене, але збитіший, який валив всіх, відповідно. "Сітку" створили так, що зустрітися ми могли тільки у фіналі. Так, власне, і сталося. Перед боєм ВДВ-шнік мені сказав: "ты выше, у тебя длиннее руки, держи дистанцию, не раскрывайся, корпус в полоборота, не подпускай близко, не заигрывайся и тогда всё будет хорошо". Два з половиною раунди я чітко слідував вказівці, тримав дистанцію, не розкривався, старався ловити суперника на протиході (мой удар всєгда второй (с). Прагматичне ведення бою призвело до того, що за хвилину до кінця бою я вів по очкам чи то 5:1 чи то 6:2, не суть важливо. Треба було просто довести бій спокійно до логічного завершенння. Але тут у мене взіграли тінейджерські гормони, я чомусь вирішив що сопернік ошєломльон і смятьон, і захотілося ефектного і красівого кінця бою нокаутом. Я вже уявляв себе таким героєм, під прицілом закоханих дівчачих очей і завистливих пацанів однолітків. І я рвонув, абсолютно розкрившись, вперед добивати суперника. ...Мені досі болячє це згадувати, хоча пройшло з того часу стопіццот років. Сталося так, шо якимось дивом, невідомо звідки, я зловив такий аперкот, який вилився не тільки в силі суперника, а і у власне інерції мого руху вперед прямо на нього, що я просто напросто побачив свої ноги десь під стелею і з диким позором мішком плюхнувся на татамі. це було жахливим фіаско.
Я що хочу сказати. Коли сильний суперник робить крок назад, не розкривайтесь, не розслабляйтеся, не забувайте, що в момент може вилетіти такий аперкот, шо перекреслить усі ваші очкі, здобуті у важкій боротьбі. Те, що суперник відійшов не повинно підігрівати вам кров. треба далі, холодно і прагматично вести поєдинок. Тому, шо це тільки перший раунд. І скільки раундів ще попереду - не знає ніхто. Так що, не розкривайтесь. Навіть на похоронах ворога.