Загальне (спільне) користування земельною ділянкою.
Наши лучшие адвокаты работают для Вас в Киеве, Днепре и Львове. Связаться с нами можно по телефонам в Киеве - 0443388576; в Днепре - 0567671276; во Львове - 0322537860. Бронируйте услуги сейчас со скидкой 20%. Промокод АКЦИИ 550 для регистрации СМС на номер +380949108276.
18.04.2013 Єдиний унікальний номер 422/5299/12
Провадження № 2/205/87/13
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 квітня 2013 року м. Дніпропетровськ
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Мовчан Д.В.
при секретарі Волкобоєвої А.О.
за участю: позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Виконавчого комітету Таромської селищної ради м. Дніпропетровська, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Ленінська районна у місті Дніпропетровську рада, Дніпропетровська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, про зобов'язання знести об'єкти самочинного будівництва, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - Позивач), звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, Виконавчого комітету Таромської селищної ради м. Дніпропетровська, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Ленінська районна у місті Дніпропетровську рада, Дніпропетровська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, про зобов'язання знести об'єкти самочинного будівництва.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що 12.09.1954 року згідно з рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської районної ради гр. ОСОБА_6 було виділено земельну ділянку під індивідуальне будівництво. 26.12.1985 року згідно договору дарування між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 (попереднє прізвище позивача), остання отримала у власність 1/2 частину будинку за адресою: АДРЕСА_1, площею 29,8 кв.м. Далі позивач зазначає, що в 1989 році ОСОБА_4 (далі - Відповідач-1) придбав по Договору купівлі - продажу 1/2 частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Згідно зі зведеним актом вартості будівель і споруд по вищевказаній адресі, план садибної ділянки включає: житловий будинок під літ. А, сарай під літерою Б, погріб під літ. В., вбиральня під літ. І, споруда під літ. К, огорожа під літ. н 1,2., мощення під літ. Г. З часу спільного користування земельною ділянкою відповідач-1 протиправно поводився до позивача, і це полягало у порушені обов'язків добросусідства, пригніченні честі та гідності позивача, встановлення обмеження у користуванні земельною ділянкою. Згідно з технічним паспортом на садибний індивідуальний житловий будинок по АДРЕСА_1, виданого начальником КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_9, від 16.07.2008 року відповідачем-1 було самовільно, без згоди позивача збудовано наступні будівлі: тамбур під літ. а1-1, літня кухня під літ. б2, гараж під літ. Л, сарай під літ. М, та інші будівлі. Таким чином, вищевказані будівлі, самовільно збудовані відповідачем, обмежують позивача у користуванні земельною ділянкою, не даючи змоги вільного доступу до огороду, також, позивач позбавлена вільного доступу до води (яка необхідна для обслуговування рослин які позивач вирощує на огороді). У зв'язку з чим, позивач змушена звернутися до суду, та просити суд, зобов'язати відповідача -1 - ОСОБА_4 за власний рахунок знести самочинно збудовану ним будову тамбур під літ. а1-1, літню кухню під літ. б2, гараж під літ. Л, сарай під літ. б2, ганок під літ. в2, навіс під літ. а2, літню кухню під літ.б, літню кухню під літ.б1, ганок під літ. б3, душ під літ. И, навіс під літ. Н, навіс під літ. О, навіс під літ. П, за адресою: АДРЕСА_1.
У судовому засіданні позивач (представник позивача) позовні вимоги підтримали у повному обсязі, та просили їх задовольнити по мотивам, що викладені в позовній заяві.
Відповідач позовні вимоги визнав частково, а саме: визнав, що такі споруди, як тамбур (літ. а1-1), літня кухня (літ.б2), гараж (літ.Л), сарай (літ.М), що розташовані на території домоволодіння АДРЕСА_1 дійсно побудовані ним самочинно, в решті позов не визнав, оскільки інші об'єкти нерухомого майна були спорудженні відповідно до вимог чинного на час їх будівництва законодавства, просив відмовити в задоволенні позову в цій частині. У судових дебатах участі не приймав, про час та місце такого судового засідання повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомив, письмових заяв чи клопотань до суду не надходило.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з огляду на сплив терміну позовної давності, про що подав суду відповідну письмову заяву та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Представник відповідача Виконавчого комітету Таромської селищної ради м. Дніпропетровська у судове засідання не з'явився, про час та місце такого судового засідання повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили, письмових заяв чи клопотань до суду не надходило.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Ленінської районної у місті Дніпропетровську ради, в судове засідання не з'явилась, надала суду письмові пояснення по справі, в яких просить суд розглянути справу без її присутності, та винести рішення, на підставі чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказах (а.с. 56-57).
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Дніпропетровської міської ради, в судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, а саме, щодо знесення самочинних споруд таких як: тамбур (літ. а1-1), літня кухня (літ.б2), гараж (літ.Л), сарай (літ.М), в решті позову просив відмовити. У судових дебатах участі не приймав, про що подав суду відповідну письмову заяву в якій просив суд розглянути справу без його присутності, та прийняти рішення відповідно до наданої позиції у розгляді справи по суті (а.с.132).
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, у судове засідання не з'явився, про час та місце такого судового засідання повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили, письмових заяв чи клопотань до суду не надходило.
Суд, заслухавши представника позивача, позивача, представника відповідача, відповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Так, судом встановлені наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.
Як вбачається із матеріалів справи, 12.09.1954 року згідно з рішенням № 16 виконавчого комітету Дніпропетровської районної ради гр. ОСОБА_6 було виділено земельну ділянку площею 900 кв.м. під АДРЕСА_1 під індивідуальне будівництво (а.с.12).
Судом встановлено, що на підставі договору дарування домоволодіння, посвідченого 26.12.1985 року Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-6055, та зареєстрованого в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради 13.11.2003 року позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/2 частина домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.17, 19).
Також судом встановлено, що на підставі договору купівлі - продажу домоволодіння, посвідченого 30.12.1989 року Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 1-7676, та зареєстрованого в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради 13.11.2003 року відповідачу ОСОБА_4 на праві приватної власності належить 1/2 частина домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с.19).
Судом встановлено, а сторонами не спростовувалась та обставина, що земельна ділянка на якій розташоване вказана домоволодіння перебуває у загальному (спільному) користуванні сторін, без визначення порядку її користування.
Висновок суду щодо правомірності користування такою земельною ділянкою сторонами, ґрунтується на наступному.
Так, до прийняття чинної Конституції України право приватної власності громадян на землю, в залежності від часу виникнення таких правовідносин, було врегульовано Земельним кодексом РССР у ред. 1970 р., Земельним кодексом РССР у ред.. 1990 р., Земельним Кодексом України у ред. 1992 р., Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 року, Законом України "Про власність", Декретом Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 року.
З аналізу норм вказаних законодавчих актів вбачається, що якщо земельну ділянку було надано у постійне користування до 15 березня 1991 року (дата введення у дію Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року), то треба виходити зі змісту п. 6 Постанови Верховної Ради УРСР від 18 грудня 1990 року № 563-ХІІ "Про земельну реформу" (з наступними змінами), згідно з якою громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 1 січня 2004 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається. Якщо земельну ділянку було надано у постійне користування після 15 березня 1991 року, то треба виходити зі змісту п. 6 Перехідних положень чинного Земельного кодексу, згідно з яким громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Далі, пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України у ред. 2001 року встановлював зобов'язання щодо власників/користувачів земельних ділянок переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди.
Разом з цим, вищевказаним Рішенням Конституційного суду України визначено по справі № 1-17/2005 від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.
З вказаного вбачається, що кожний з наведених Земельних кодексів, скасовуючи попередній до нього кодифікований законодавчій акт, в обов'язковому порядку врегульовував правовідносини землекористувачів, які виникли до набуття чинності таким Земельним Кодексом та відповідно розповсюджував на такі правовідносини дію норм, що закріплював на момент набуття своєї чинності.
Окрім цього, з аналізу вказаних норм Земельних кодексів вбачається, що поряд із започаткуванням інституту приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.
Враховуючи вищевикладене, та приймаючи до уваги ту обставину, що правовідносини з приводу користування земельною ділянкою, є за своїм характером триваючими, та встановивши ту обставину, що правовідносини сторін з приводу користування спірною земельною ділянкою продовжують існувати після набрання чинності Земельного Кодексу України у ред. 2001 року та врегульовані останнім, суд вважає за необхідне застосовувати норми саме такого Земельного Кодексу, відповідно до Перехідних та Прикінцевих положень вказаного кодифікованого акту.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. При цьому, стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України. Суд зауважує, що право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Відповідно до вимог ч.2 ст. 120 Земельного Кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. При цьому, Земельний Кодекс України у ред. 2001 р., визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина перша статті 92).
Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 1 липня 2004 року передбачено, зокрема, обов`язковість державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб тощо. Разом з цим, згідно з частиною п'ятою статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна. При цьому, право власності чи користування, не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення (Постанова Верхового суду України від 13 червня 2012 р. № 6-54 цс 12).
За таких обставин та вимог матеріального закону, враховуючи ту обставину, що позивачу ОСОБА_1 належить на праві приватної власності 1/2 частина будинку АДРЕСА_1, відповідачу ОСОБА_4 також 1\2 частина домоволодіння АДРЕСА_1, суд доходить висновку, що у таких осіб виникли відповідні права землекористувача спірної земельної ділянки, на якій розміщені будівлі та споруди домоволодіння, а отже право позивача, як землекористувача, підлягає захисту.
Як вбачається із матеріалів даної цивільної справи, 16.07.2008 року КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради було виготовлено технічний паспорт на вказане домоволодіння, що розташоване у АДРЕСА_1 (а.с.20-23). Відповідно до змісту вказаного технічного паспорту при проведенні технічної інвентаризації вказаного домоволодіння було встановлено наявність таких самочинно побудованих об'єктів нерухомого майна, як: а1-1 - тамбур, б2- літня кухня, Л - гараж, М- сарай (а.с.20).
У відповідності до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу у ред. 2004 р. щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим Кодексом, положення ЦК застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Таким чином, норми статті 376 ЦК про наслідки самочинного будівництва застосовуються і до об'єктів, побудованих до набрання чинності ЦК ред. 2004 р.
Згідно із ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
В пункті 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року №6 роз'яснено, що у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).
Оскільки позивач заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а безпосередньо самочинним будівництвом порушені права позивача як співвласника житлового будинку та користувача загальної земельної ділянки через обмеження їй вільного доступу до її огороду та відсутність вільного доступу до водопроводу, що необхідно для полива рослин на цьому огороді, а відповідач відмовляється провести відповідну перебудову та поновити права позивача на користування земельною ділянкою, то суд доходить висновку про те, що самочинне будівництво підлягає знесенню за рахунок відповідача на підставі частини 7 статті 376 ЦК України, з врахуванням роз'яснень, які містяться в пункті 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року № 6, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Суд не може взяти до уваги письмову заяву представника відповідача з приводу застосування терміну позовної давності до спірних правовідносин, як підставу для відмови в позові, адже п. 29 Постанови № 6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» роз'яснено, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, строк позовної давності на вимоги про проведення перебудови самочинно збудованого чи такого, що будується, житлового будинку, прибудови до нього, будівлі, споруди чи іншого нерухомого майна, а також про знесення таких об'єктів не вважається пропущеним незалежно від тривалості часу, який минув після закінчення чи початку будівництва.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що необхідно зобов'язати ОСОБА_4, і.п.н. НОМЕР_1, за власний рахунок знести самочинно збудовані споруди, а саме: тамбур (літ. а1-1), літню кухню (літ.б2), гараж (літ. Л), сарай (літ. М), що розташовані на території домоволодіння АДРЕСА_1.
В решті позову щодо зобов'язання відповідача знести сарай під літ. б2, ганок під літ. в2, навіс під літ. а2, літню кухню під літ.б1, ганок під літ. б3, душ під літ. И, навіс під літ. Н, навіс під літ. О, навіс під літ. П, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, суд вважає за необхідне відмовити з огляду на нижченаведене.
Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.
Згідно з положеннями ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, зокрема, у разі, якщо обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Звертаючись до суду із вимогою про зобов'язання відповідача знести такі споруди як сарай під літ. б2, ганок під літ. в2, навіс під літ. а2, літню кухню під літ.б1, ганок під літ. б3, душ під літ. И, навіс під літ. Н, навіс під літ. О, навіс під літ. П, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, позивач та її представники не надали суду жодного належного чи допустимого доказу з приводу того, що такі об'єкти нерухомого майна є самочинними. Матеріалами технічної інвентаризації домоволодіння АДРЕСА_1 такі об'єкти нерухомого майна до категорії самочинно збудованих не віднесені, доказів будівництва таких об'єктів з істотним порушенням будівельних, санітарних чи протипожежних норм суду також не надано, у зв'язку з чим в суду відсутні підстави вважати, що таке майно є самочинно побудованим, внаслідок чого позов в цій частині задоволенню не підлягає.
Також відповідно до ст. 88 ЦПК України, необхідно стягнути з ОСОБА_4, і.п.н. НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені нею та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 53 (п'ятдесят три) грн. 65 коп.
Керуючись ст.ст. 125, 126, 212 ЗК України, ст.ст. 376 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" ст. ст. 10, 60, 88, 212, 213-215 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В:
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4, Виконавчого комітету Таромської селищної ради м. Дніпропетровська, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Ленінська районна у місті Дніпропетровську рада, Дніпропетровська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, про зобов'язання знести об'єкти самочинного будівництва - задовольнити частково.
2. Зобов'язати ОСОБА_4, і.п.н. НОМЕР_1, за власний рахунок знести самочинно збудовані споруди, а саме: тамбур (літ. а1-1), літню кухню (літ.б2), гараж (літ.Л), сарай (літ.М), що розташовані на території домоволодіння АДРЕСА_1.
3. В решті позову - відмовити.
4. Стягнути з ОСОБА_4, і.п.н. НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені нею та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 53 (п'ятдесят три) грн. 65 коп.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: Мовчан Д.В.