Клевань
Взагалі то ми спершу думали поїхати до Корця. Але Пабло вирішив на додачу ввечері їхати іще й в Одесу. Нє, він не мажор, і реактивного літака у нього немає. Зате є відпустка, яку він проведе у батьків. Тож, вирішили їхати до Клевані - і ближче, і менше історичних об'єктів, тож впораємось набагато швидше.. Отож, буду катувати вас балачками про Клевнь
Що нам було відомо про Клевань перед поїздкою до неї?
Ну, знали, що то таке смт, причому історично славне і знатне. Наприклад, на мапі України Боплана Клевань є, а Рівного немає, тож там просто зобов'язані лишитись якісь правічні цікавинки. З іншого боку, Олександрія на карті також позначена, а тепер це звичайнісіньке село під Рівним, де єдиною цікавинкою є ставок. Проте, окрім старих карт, я ще знав про Клеванський замок, який наче ще й досі зберігся, та про інші визначні місця селища, які можна віднайти за допомогою гугла.
Як туди дістатись?
Начебто, нічого складного у тому нема. Сідай на клеванську маршрутку, ну чи на луцьку, та й приїдеш. Але ми, на свою голову, попросили шОфера, аби висадив нас коло замку. От той воділа, який насправді муділа, висадив нас бозна де на іншому кінці Клевані коло лісництва. Добре, що ми не поперли одразу в хащі на пошуки замку, а вирішили перезапитати у людей. Отож, їхати треба до Клевані Першої (а не Другої, на околицях якої ми висадились), а простіше кажучи, висідати ви маєте на трасі Рівне - Луцьк, а не в закапелках. Колись там наче і автостанція була, принаймні площа перед нею збереглася, але усі будівлі давно пішли під крамнички та генделики.
Власне пам'ятки архітектури.
Під'їжджаємо наступною маршруткою до місця призначення. Цей водій виявився цілком нормальним, за що йому велике спасибі. Отже, напрямок нашого просування - синя церква прямо по дорозі убік Луцька, тобто на захід.
Виявляється, що то не просто так собі церква, а ще й пам'ятка архітектури року 1777-го (отакої - джек-пот!). Щоправда, в інтернеті я так і не відшукав правди, чи то Троїцька церква, чи то Різдва Христового - кожен обзиває її, кому як заманеться. Ну та не в назві щастя. Нехай хоч Троїцьким Різдвом Христовим буде. До речі, ось іще фотографія дзвіниці тієї церкви.
Просто під тією церквою роздоріжжя із трьох шляхів ліворуч. Одна дорога (найлівіша) веде явно до когось у двір. Центральна (іде донизу), виявляється проходить під мостом на заголовному фото. А третій шлях (верхній) саме і веде до замку. Хоча спершу у те абсолютно не віриться. Із кущів виринає якась бувша заводська прохідна із іржавими ворітьми. Але треба не сумніватися та заходити усередину.
За отим КПП через двадцять метрів буквально нізвідки виникає замок. Ось так. Щоправда, на замок та споруда не дуже і схожа.
Та й міст звідси видається звичайнісінькою дорогою, що вже казати про спаскуджену генієм радянської архітектури фортецю. Хоча місцями зсередини замок виглядає доволі пристойно.
Та й частина фортечних мурів збереглась непогано. Тільки не треба на радощах навипередки бігти до цього отвору в стіні, бо він закінчується проваллям.
Зате звідти відкривається чудовий краєвид.
Що ж, оскільки далі іти нікуди, то детальніше роззираємось всередині замку. От наприклад льох. Звичайнісінький собі льох, немає в ньому нічого цікавого. Поруч із ним є ще два льохи, в одному з яких вимуровано дві ями, напевно під квашення кількох тон капусти чи зелених помідорів.
Будівлі замку (певно якась із них колись була палацом) спаплюжені гидкою совєцькою плиткою та традиційним настінним писемництвом. На додачу, усі сходи та перекриття зруйновані та перебувають в аварійному стані, зважаючи на їхній досить молодий радянський вік. Певно місцеві збирачі брухту розтрощили увесь бетон у пошуках арматури.
Усі ці покалічені сходи разом із гидкими кахлями та купами людського лайна навколо (нє, ну капєц - кругом повно кущів, навіщо аж сюди пертися срати?) якось відбивають бажання лізти на верхні поверхи. Натомість просто досліджуємо поверх перший. Схоже, що тут була кінозала. Незрозуміло тільки, навіщо було димоходи від грубок розбивати.
Блукаючи рештою примущень, розмірковуємо, що то воно таке було. Зійшлися на думці, що тут було якесь ПТУ. Ура, інтернет каже, що ми були праві. Правда, опісля тут іще ЛТП було (ага, ось звідки те КПП взялося!). Що ж, нема тут більше ніц цікавого, йдемо до виходу, де влаштовуємо пам'ятну фотосесію.
Ну і, звісно, спускаємося під міст, адже віадук - то чи не єдине місце у Клевані варте уваги. Ух, вражає!
Далі повертаємось назад до місця автобусних зупинок, але повертатися до Рівного ще не думаємо, бо запримітили в дворах іще одну цікавинку. Оскільки одразу ж видно, що то релігійна споруда, а від неї верталась до автобусу із польськими номерами ціла купа туристів, то здогадуємось, що то костел.
Так і є - це Благовіщенський костел. Правда, якоїсь холєри вхідні ворота до нього зачмнені на замок, тому всередину хіба що через паркан лізти, він якраз невисокий, усього у людський зріст. От тільки і з подвір'я нема на що дивитись - усе те саме. Тож можете нікуди не лізти, а натомість сфотографувати іще дзвіницю та вертати назад.
На тому ми повністю розчарувалися у Клевані і поперли назад на маршрутку. Ну, не одразу, треба було ж іще на пиво зайти. От тільки цікавих генделиків навколо не було. Звичайнісінькі собі ригалєтовки із Оболонню у пластикових стаканчиках. В принципі, можна було б іще на старий єврейський цвинтар сходити, ала це я вже зараз знаю про його існування, а в неділю навіть і не здогадувався. Тому допиваємо пиво, фотографуємо наостанок капличку із протилежного боку дороги та вертаємо до Рівного.
Що ж, на цьому і все. Уся поїздка включно із проїздом туди і назад та літром пива на кожного зайняла трохи менше чотирьох годин. Чи повернуся я іще спеціально до Клевані? - Навряд, хіба що проїздом до Луцька можна заскочити на годинку а полазити іще дахом руїн, і, може, на єврейський цвинтар заскочити. А поки що на мене чекає багато інших цікавих місць.
Що нам було відомо про Клевань перед поїздкою до неї?
Ну, знали, що то таке смт, причому історично славне і знатне. Наприклад, на мапі України Боплана Клевань є, а Рівного немає, тож там просто зобов'язані лишитись якісь правічні цікавинки. З іншого боку, Олександрія на карті також позначена, а тепер це звичайнісіньке село під Рівним, де єдиною цікавинкою є ставок. Проте, окрім старих карт, я ще знав про Клеванський замок, який наче ще й досі зберігся, та про інші визначні місця селища, які можна віднайти за допомогою гугла.
Як туди дістатись?
Начебто, нічого складного у тому нема. Сідай на клеванську маршрутку, ну чи на луцьку, та й приїдеш. Але ми, на свою голову, попросили шОфера, аби висадив нас коло замку. От той воділа, який насправді муділа, висадив нас бозна де на іншому кінці Клевані коло лісництва. Добре, що ми не поперли одразу в хащі на пошуки замку, а вирішили перезапитати у людей. Отож, їхати треба до Клевані Першої (а не Другої, на околицях якої ми висадились), а простіше кажучи, висідати ви маєте на трасі Рівне - Луцьк, а не в закапелках. Колись там наче і автостанція була, принаймні площа перед нею збереглася, але усі будівлі давно пішли під крамнички та генделики.
Власне пам'ятки архітектури.
Під'їжджаємо наступною маршруткою до місця призначення. Цей водій виявився цілком нормальним, за що йому велике спасибі. Отже, напрямок нашого просування - синя церква прямо по дорозі убік Луцька, тобто на захід.
Виявляється, що то не просто так собі церква, а ще й пам'ятка архітектури року 1777-го (отакої - джек-пот!). Щоправда, в інтернеті я так і не відшукав правди, чи то Троїцька церква, чи то Різдва Христового - кожен обзиває її, кому як заманеться. Ну та не в назві щастя. Нехай хоч Троїцьким Різдвом Христовим буде. До речі, ось іще фотографія дзвіниці тієї церкви.
Просто під тією церквою роздоріжжя із трьох шляхів ліворуч. Одна дорога (найлівіша) веде явно до когось у двір. Центральна (іде донизу), виявляється проходить під мостом на заголовному фото. А третій шлях (верхній) саме і веде до замку. Хоча спершу у те абсолютно не віриться. Із кущів виринає якась бувша заводська прохідна із іржавими ворітьми. Але треба не сумніватися та заходити усередину.
За отим КПП через двадцять метрів буквально нізвідки виникає замок. Ось так. Щоправда, на замок та споруда не дуже і схожа.
Та й міст звідси видається звичайнісінькою дорогою, що вже казати про спаскуджену генієм радянської архітектури фортецю. Хоча місцями зсередини замок виглядає доволі пристойно.
Та й частина фортечних мурів збереглась непогано. Тільки не треба на радощах навипередки бігти до цього отвору в стіні, бо він закінчується проваллям.
Зате звідти відкривається чудовий краєвид.
Що ж, оскільки далі іти нікуди, то детальніше роззираємось всередині замку. От наприклад льох. Звичайнісінький собі льох, немає в ньому нічого цікавого. Поруч із ним є ще два льохи, в одному з яких вимуровано дві ями, напевно під квашення кількох тон капусти чи зелених помідорів.
Будівлі замку (певно якась із них колись була палацом) спаплюжені гидкою совєцькою плиткою та традиційним настінним писемництвом. На додачу, усі сходи та перекриття зруйновані та перебувають в аварійному стані, зважаючи на їхній досить молодий радянський вік. Певно місцеві збирачі брухту розтрощили увесь бетон у пошуках арматури.
Усі ці покалічені сходи разом із гидкими кахлями та купами людського лайна навколо (нє, ну капєц - кругом повно кущів, навіщо аж сюди пертися срати?) якось відбивають бажання лізти на верхні поверхи. Натомість просто досліджуємо поверх перший. Схоже, що тут була кінозала. Незрозуміло тільки, навіщо було димоходи від грубок розбивати.
Блукаючи рештою примущень, розмірковуємо, що то воно таке було. Зійшлися на думці, що тут було якесь ПТУ. Ура, інтернет каже, що ми були праві. Правда, опісля тут іще ЛТП було (ага, ось звідки те КПП взялося!). Що ж, нема тут більше ніц цікавого, йдемо до виходу, де влаштовуємо пам'ятну фотосесію.
Ну і, звісно, спускаємося під міст, адже віадук - то чи не єдине місце у Клевані варте уваги. Ух, вражає!
Далі повертаємось назад до місця автобусних зупинок, але повертатися до Рівного ще не думаємо, бо запримітили в дворах іще одну цікавинку. Оскільки одразу ж видно, що то релігійна споруда, а від неї верталась до автобусу із польськими номерами ціла купа туристів, то здогадуємось, що то костел.
Так і є - це Благовіщенський костел. Правда, якоїсь холєри вхідні ворота до нього зачмнені на замок, тому всередину хіба що через паркан лізти, він якраз невисокий, усього у людський зріст. От тільки і з подвір'я нема на що дивитись - усе те саме. Тож можете нікуди не лізти, а натомість сфотографувати іще дзвіницю та вертати назад.
На тому ми повністю розчарувалися у Клевані і поперли назад на маршрутку. Ну, не одразу, треба було ж іще на пиво зайти. От тільки цікавих генделиків навколо не було. Звичайнісінькі собі ригалєтовки із Оболонню у пластикових стаканчиках. В принципі, можна було б іще на старий єврейський цвинтар сходити, ала це я вже зараз знаю про його існування, а в неділю навіть і не здогадувався. Тому допиваємо пиво, фотографуємо наостанок капличку із протилежного боку дороги та вертаємо до Рівного.
Що ж, на цьому і все. Уся поїздка включно із проїздом туди і назад та літром пива на кожного зайняла трохи менше чотирьох годин. Чи повернуся я іще спеціально до Клевані? - Навряд, хіба що проїздом до Луцька можна заскочити на годинку а полазити іще дахом руїн, і, може, на єврейський цвинтар заскочити. А поки що на мене чекає багато інших цікавих місць.