Рідні мови по сільрадах (Сумська, Харківська, Запорізька області)
Путивльський і Великописарівський російські анклави логічні, а про аномальність Середино-Буди я вже колись писав.
Нацсклад за переписом 1959 р.
Національні райони у 1920 - 1930х рр.
Путивльський російський національний район. Статус національного, райвиконком якого працює рос. мовою, отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927.
Адм. підпорядкування: до 1930 - у складі Глухівської (далі - Конотопська) округи, з вересня 1930 підпорядкований безпосередньо центрові, з лютого 1932 - у складі Харків. обл., з 15 жовтня 1932 - Черніг. обл., із січня 1939 - Сум. обл.
Створений у місцях розселення старожитнього автохтонного рос. населення, зокрема горюнів, яких нині відокремлюють як специфічну субетнічну групу рос. народу. Вважається, що горюни є автохтонним населенням Сумського Полісся, яке оселилося тут із часів Київської Русі, мова горюнів зберігає архаїчні елементи. Цікаво, що самосвідомість етносу відмежовує його як від росіян, так і від українців та білорусів. У соціально-екон. відношенні були доволі відсталі, обробку землі здійснювали найпростішими знаряддями; зберігали низку рис традиційної сел. громади, зокрема кругову поруку. Внаслідок зазначеного політика колективізації просувалася тут дуже складно.
1930 до складу р-ну входили Берюхівська, Білогалицька, Бояро-Лежачівська, Бунякинська, Бувалинська, Воронівська, Волинцівська, Веселівська, Гірківська, Зінківська, Ілліно-Суворівська, Кардашівська, Князє-Козаченська, Линівська, Манухівська, Мачулищанська, Новогончарська, Новослобідська, Пилеківська, Почепцівська, Погаричанська, Рев’якинська, Стрільниківська, Сиром’ятниківська, Плахівська, Уцьківська, Чаплищанська, Чорнобривкінська, Шулешівська, Юр’ївська, Яцинська сільради.
На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 88,8 особи/км2 і була однією з найвищих в Україні, 11,9 % людності проживало в міських населених пунктах. Під засівами перебувало 89,3 % землі, з них 69,5 % становили зернові, 5,4 % - тех. к-ри (конюшина). У складі колективних госп-в було 7,3 % господарів р-ну, 1,3 % складали пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 84,1 учнів.
Площа р-ну дорівнювала 788 км2. До його складу входили 1 селищна, 36 сільс. рад, усього - 250 поселень. На 1 січня 1930 населення становило 69 967 осіб, з них - 1,3 % пром. робітників, 93,5 % селян. Письменними були 70,5 % чоловіків, 32,7 % жінок. Росіяни в місті становили 90,7 %, у сільс. місцевості - 84,7 % людності.
Загалом у р-ні працювали 55 початкових, 2 семирічних школи, дитячий майданчик, 2 школи профосвіти (246 учнів), 15 б-к, 8 сел. будинків, 10 хат-читалень, кіноустановка. Мед. обслуговування населення здійснювали 6 лікарів єдиної лікарні, розрахованої на 50 місць.
Районний центр - с. Путивль - належав до великих селищ: його населення 1930 сягнуло 8265 осіб. У ньому діяли 3 початкові школи, семирічка, лікарня, 3 пром. заклади з 1189-ма працівниками. З 1931 тут видавалася районна газ. «Ленинский путь».
Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 788 км2, в 1-й селищній та 29-ти сільс. радах мешкали 60 375 осіб (відомості на 1 січня 1933).
В установленому законодавством порядку як національний не ліквідовувався.
Великописарівський російський національний район. Вважався нац. російським з 1927. Про це йдеться в низці офіц. документів ЦКНМ. Однак офіційно його статус був затверджений постановою ВУЦВК і РНК УСРР «Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління» від 2 вересня 1930.
Адм. підпорядкування: до 1930 - у складі Харків. округи, з вересня 1930 підпорядкований безпосередньо центрові, з 1932 - у складі Харків. обл., із січня 1939 - Сум. обл.
Сільради: Верхньопожнянська, Верхньолюджанська, Катанська, Кам’янецька, Люджанська, Ницахська, Порозчанська, Полянська, Печинська, Солдатська, Спірнянська, Вільненська, Їздецька, Крамчанська, Лугівська, Пожнянська, Сидорово-Ярузька, Стрілецько-Пушкарська, Тарасівська, Дернівська, Добрянська.
На момент реорганізації округ це був один із найзаселеніших нац. р-нів, за рівнем освоєння с.-г. угідь він посідав одне з перших місць у республіці: під засівами перебувало 89,7 % землі, з них 89,1 % становили зернові, 5,3 % - тех. к-ри (цукровий буряк). У складі колективних госп-в перебувало 5,6 % господарів р-ну.
Загалом у р-ні працювали 31 початкова, 3 семирічні школи, школа колгоспно-сел. молоді, 22 б-ки, 11 сельбудів, 14 хат-читалень. Мед. обслуговування населення здійснювали лікарня, 9 амбулаторій, вендиспансер, консультація охматдиту.
Районний центр - с. Велика Писарівка - був одним із найбільших нац. районних центрів: його населення 1930 сягнуло 8961 особи. У ньому діяли 3 початкові школи та семирічка, профшкола, кіноустановка, лікарня (на 131 ліжко), амбулаторія.
Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 798,1 км2, у 32-х сільрадах мешкали 71 515 осіб (відомості на 1 січня 1933). Населення райцентру - с. Велика Писарівка - становило 7981 особу.
Харківська область
Абсолютно фантастичне співпадіння з етнічним складом (у даному випадку за переписом 1959 р. але і зараз приблизно те саме)
Нацсклад за переписом 1959 р.
Олексіївський російський національний район. Статус національного, райвиконком якого працює рос. мовою, отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. Сільради: Олексіївська, Борецька, Верхньобишкинська, Дячківська, Єфремівська, Маслівська, Мелихівська, Охочанська, Старовірівська 1, Старовірівська 2, Старовірівська 3. Адм. підпорядкування: до 1930 - у складі Харків. округи, з вересня 1930 по 1932 підпорядкований безпосередньо центру, з лютого 1932 - у складі Харків. обл.
На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 53 особи/км2. Під засівами перебувало 85,3 % землі, з них 79,8 % становили зернові, 4,9 % - тех. к-ри (цукровий буряк). У складі колективних госп-в було 40,3 % господарів р-ну, 0,8 % складали пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 101,3 учнів.
Площа р-ну дорівнювала 777 км2. До його складу входили 13 сільрад, які об’єднували 114 поселень. На 1 січня 1930 населення становило 41 181 особу, з них - 0,8 % пром. робітників, 96,3 % селян. Письменними були 58,4 % чоловіків, 25,1 % жінок. Росіяни складали 58,2 % людності р-ну.
Культурно-освітня мережа р-ну була досить розгалуженою. Загалом у р-ні працювали 31 початкова, 3 семирічні школи, школа колг. молоді, 4 дитячі майданчики, профшкола, 16 б-к, 5 сел. будинків, 8 хат-читалень, кіноустановка. Мед. обслуговування населення здійснювали 3 лікарі лікарні, розрахованої на 38 місць.
Районний центр - с. Олексіївське - був великим селищем: його населення 1930 сягнуло 5894 особи. У ньому діяли початкова школа, семирічка, агропрофшкола, с.-г. зимова школа, лікарня, 2 пром. заклади зі 126-ма робітниками.
Не раз реорганізовувався. Згідно з постановою Президії ВУЦВК «Про склад нових адміністративних районів Харківської області» (17 лютого 1935) розукрупнений із повторним виокремленням Старовірівського р-ну в складі 11-ти сільрад. Тоді ж зріс за рахунок Михайлівської, Отрадновської, Петровської II, Красівовської, Роздольської сільрад Петровського р-ну та Кисельовської сільради Балаклійського
р-ну.
Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 1114,9 км2, у 20-ти сільрадах р-ну мешкали 62 962 особи (відомості на 1 січня 1933).
В установленому законодавством порядку як національний не ліквідовувався.
Старовірівський російський національний район. Статус національного, райвиконком якого працює рос. мовою, отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927.
Адм. підпорядкування: до 1930 - у складі Харків. округи, з вересня 1930 по 1932 підпорядкований безпосередньо центрові, з лютого 1932 - у складі Харків. обл.
На момент реорганізації округ під засівами перебувало 90,7 % землі, з них 90,8 % становили зернові, 5,9 % - тех. к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в було 38,1 % господарів р-ну.
Загалом у р-ні працювали 27 початкових, 3 семирічні школи, с.-г. школа, 14 б-к, 9 сел. будинків, хата-читальня, 2 кіноустановки. Мед. обслуговування населення здійснювали лікарня, 5 амбулаторій, 2 дитячі консультації.
Районний центр - с. Старовірівка - належав до типових за мірками Степу селищ: його населення 1930 сягнуло 3807 осіб. У ньому діяли 2 початкові та семирічна школи, кіноустановка, лікарня, амбулаторія, МТС.
Відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР «Про реорганізацію районів УСРР» (3 лютого 1931) реорганізований із зарахуванням території до Олексіївського р-ну.
Згідно з постановою Президії ВУЦВК «Про склад нових адміністративних районів Харківської області» (17 лютого 1935) повторно виокремлений у складі 11-ти сільрад.
Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 698,1 км2, в 11-ти сільрадах р-ну мешкали 44 797 осіб (відомості на 1 січня 1933). Районний центр - с. Старовірівка (3005 осіб).
Чугуївський російський національний район. Статус національного, райвиконком якого працює рос. мовою, отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927.
Адм. підпорядкування: до вересня 1930 - у складі Харків. округи, з вересня 1930 підпорядкований безпосередньо центрові, з лютого 1932 - у складі Харків. обл.
Сільради: Введенська, Граківська, Зарожненська, Іванівська, Кам’яноярузька, Клушно-Башкирівська, Коробочкинська, Кочетівська, Неїлівська, Новогнилицька, Новопокровська, П’ятницька, Старопокровська, Тетлецька, Тернівська.
Статус р-ну як національного підтверджений постановою ВУЦВК і РНК УСРР «Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління» від 2 вересня 1930.
У цей час під засівами перебувало 72,2 % землі, з них 87,8 % становили зернові, 3,4 % - тех. к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в було 3,4 % господарів р-ну.
Загалом у р-ні працювали 27 початкових, 4 семирічні школи, 3 профшколи, 24 б-ки, 7 сел. будинків, клуб, 12 хат-читалень, 4 кіноустановки. Мед. обслуговування населення здійснювали 3 лікарі лікарні, розрахованої на 70 місць, та 17 лікарів 8-ми амбулаторій, вендиспансер, 2 консультації охматдиту.
Районний центр - Чугуїв - був найбільшим районним центром серед національних: його населення 1930 сягнуло 13 482 особи. У ньому діяли 4 початкові та 2 семирічні школи, індустріальна профшкола, кіноустановка, лікарня, поліклініка з 9-ма лікарями, амбулаторія, 3 пром. заклади з 895 працівниками.
Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 955,5 км2, в 1-й міській, 2-х селищних та 13-ти сільс. радах р-ну мешкали 78 799 осіб (відомості на 1 січня 1933).
Як національний не ліквідовувався.
Запорізька область
Болгари, на відміну від Одеської області, активно асимілюються. І албанці.
Нацсклад за переписом 1959 р.
Кам’янсько-Дніпровський російський національний район. Статус національного, райвиконком якого працює рос. мовою, отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. Адм. підпорядкування: до 1930 - у складі Запоріз. округи, з вересня 1930 по 1932 підпорядкований безпосередньо центрові, з 1932 - у складі Дніпроп. обл., із січня 1939 - Запоріз. обл.
Адм. центр - с. Кам’янське (з 1927 - Кам’янка-Дніпровська, з 1935 - Кам’янка Дніпрова). За відомостями 1926, населення селища становило 9458, 1930 -
10 365 осіб. 1930 в районному центрі розміщувалися радіоустановка, 5 початкових шкіл, семирічка, технічно-аграрна школа, кравецька школа, амбулаторія (5 лікарів), МТС, 3 пром. заклади (606 робітників).
На 1925 площа р-ну складала 341,1 версти2, населення - 25 192 особи. 1927 людність р-ну становила 26 783 особи, росіяни складали 95,5 %.
На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 58,4 особи/км2, під засівами перебувало 93,9 % землі, з них 80,2 % складали зернові, 6,1 % - тех. к-ри. У складі колективних госп-в було 5,6 % господарів р-ну, 2,4 % становили пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 69,9 учнів.
Площа р-ну дорівнювала 895 км2. До його складу входили 10 сільрад, 131 поселення. На 1 січня 1930 населення становило 52 289 осіб, із них - 2,4 % пром. робітників, 94,8 % селян. Письменними були 70,8 % чоловіків, 37,3 % жінок. Росіяни складали 71,2 % людності р-ну.
Р-н був типовим сільськогосподарським: велика пром-сть була відсутньою, малих пром. і ремісничих закладів, за відомостями держ. служб, налічувалося 704, вони забезпечували зайнятість 1719 осіб, з яких лише 79 були найманими працівниками. У р-ні діяли 5 кредитних с.-г. т-в (4426 членів), 1 скотарсько-молочарське (380 членів), 2 птахівничих (120 членів), 4 с.-г. споживчі т-ва (8124 члени), 15 крамниць, 3 с.-г. артілі, 1 т-во спільного обробітку землі. Радгоспів у р-ні не було, рівень колективізації в рос. нац. р-ні був одним з найнижчих серед нац. р-нів України.
Упродовж років значився як зразковий стосовно врожайності, вартості трудодня та виконання політично-господарських кампаній. За наслідками всесоюзного конкурсу 1933 за кращу по роботі сільраду Ново-Дніпровська сільрада р-ну була премійована 1500-ма крб. для обладнання ветеринарного пункту, 250-ма крб. з фонду «Геть неписьменність!» для придбання літератури, 300 крб. з фонду ВУЦВК отримала персонально голова сільради - Савушкіна.
Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну зросла до 1103,3 км2, у 10-ти сільрадах р-ну мешкали 44 103 особи (відомості на 1 січня 1933).
У законодавчому порядку не ліквідовувався.
Терпінянський російський національний район. Адм. підпорядкування: до вересня 1930 - у складі Мелітопольської округи, з вересня 1930 підпорядкований безпосередньо центрові, з 1932 - у складі Дніпроп. обл. Сільради: Терпінянська, Тамбовська, Семенівська, Новопилипівська, Тихонівська, Астраханська, Ясненька, Богданівська, Троїцька, Спаська, Новобогданівська, Федорівська, Матвіївська.
На вересень 1930 під засівами перебувало 78,9 % землі р-ну, з них 90,1 % займали зернові, 8,4 % - тех. к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в було 35,5 % господарів р-ну.
У р-ні працювали 41 початкова, 2 семирічні школи, профшкола, 9 б-к, 11 сел. будинків, 2 хати-читальні, 4 кіноустановки. Мед. обслуговування населення здійснювали 4 лікарі єдиної лікарні, розрахованої на 20 місць.
Районний центр - с. Терпіння - належав до великих за мірками Степу селищ, однак таких, що мали невлаштовану інфраструктуру. Його населення 1930 сягнуло 6424 осіб. У ньому діяли 4 початкові школи та семирічка, амбулаторія з лікарем, промисловий заклад із 10-ма працівниками.
Скасований відповідно до постанови ВУЦВК «Про ліквідацію Терпінянського району та часткові зміни в адміністративно-територіальному поділі Дніпропетровської області» (20 травня 1933).
Коларівський болгарський національний район. Створений шляхом об’єднання Романівського (1926 перейм. на Коларівський) та Цареводарівського (1927 перейм. на Ботіївський)
р-нів. Адм. підпорядкування: до 1930 - у складі Мелітопольської округи, з вересня 1930 по 1932 підпорядкований безпосередньо центру, з 1932 - у складі Дніпроп. обл., з січня 1939 - Запоріз. обл. Адм. центр - с. Коларівка (до 1933 - Романівка).
На момент створення Романівський р-н складався з 18-ти сільрад (32 949 осіб), Цареводарівський - із 10-ти (за відомостями 1926, населення становило 23 585 осіб). Романівський р-н сформований відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР «Про скасування Бердянської округи й інші зміни в адміністративно-територіальному поділі Катеринославщини» (3 червня 1925). Цареводарівський р-н створений відповідно до постанови «Про утворення на території Мелітопольської округи Цареводарівського району з переважною болгарською людністю й інші зміни адміністративно-територіального поділу тої самої округи» (31 березня 1926).
Безпосередньо межував з Молочанським нім. нац. р-ном. Нововасилівський укр. р-н відділяв його від Терпінянського рос. нац. р-ну.
Р-н був найбільшим серед болг. р-нів за територією та чисельністю мешканців: 1931 до його складу входили 24 із 45-ти болг. нац. сільрад УСРР. Найбільшими серед них були: Радолівська (1931 населення - 1453 осіб), Гюнівська (1423), Зеленівська (1978), Полоузівська (1289), Андріївська (2335), Мануйлівська (1812), Коларівська (2129), Першо-Миколаївська (1851), Петрівська (2081), В’ячеславська (2264), Банівська (1531), Маринівська (1657), Луначарська (1596), Федорівська (1060), Ганнівська (1774), Діанівська (1564), Інзівська (2965), Богданівська (1687), Преславська (3078), Райнівська (1812), Ботіївська (3507), Строганівська (1654), Степанівська (1907 осіб). Йому підпорядковувалися також Волинська нім. та Орловська рос. національні сільс. ради.
На території р-ну діяли Преславська болг. с.-г. школа та створений 1924 Преславський болг. пед. технікум із 3-річним курсом навчання. 1925/26 навч. р. останній мав 152 студенти, із них - 137 болгар. Більшість викладачів пед. технікуму були політ. емігрантами. 1928-33 його очолювала відомий педагог і вчений Райна Кандева (1882-1967). Р-н задумувався парт. та рад. органами як осередок радянізації болгар і пропагування ідей пролетарської революції за кордоном.
У місц. та центр. пресі культ. заклади р-ну, зокрема в с. Преслав, називалися «болгарськими Афінами». Зусиллями болг. політемігрантів Преславський пед. технікум був перетворений на вогнище, як тоді вважалося, прогресивного рад. виховання. Ознаками навч. процесу стало очищення навч. програм від «непотрібного мотлоху» - конфесійних дисциплін, впровадження «єдино наукового матеріалістично-діалектичного підходу навчання», політехнізація школи та її ув’язка з практикою, впровадження «активно-трудових методів навчання». Викладачі й студенти технікуму складали актив Преславського сел. будинку, який налічував 160 членів і мав сількорівський, наук., агрономічний, осоавіахімівський, фізкультурний, драм. і хоровий гуртки.
1927 в Преславі за ініціативою ЦКНМ створили болг. пересувну трупу (Болг. пересувний сел. театр), який при заснуванні складався з 25 артистів, а 1930 налічував 16 осіб.
Болг. р-ни очолювали болг. політ. емігранти: Романівський - Ангел Грамчев, Цареводарівський (Коларівський) - Петр Петров, 1934-37 ним керував Степан Васильович Цвятков (репресований 1937).
1925 на території р-ну налічувалося 65 комуністів і 45 кандидатів у члени КП(б)У. Однак у масштабах цього багатолюдного р-ну відомості були непоказними. У розпал суцільної колективізації наприкінці 1930 серед голів сільрад не було жодного комуніста. Втім, центр. урядові органи вміло підтримували відповідний імідж р-ну. Р-н був центром болг. рад. і парт. форумів, конференцій, «змичок». Зокрема, 5-9 квітня 1925 відбулася Всеукр. конференція працівників болг. нац. р-нів у Преславі, яка поставила питання про проведення курсів секретарів сільрад, вирішення проблем землекористування, мед. обслуговування, створення с.-г. уч-ща.
На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 41,1 особи/км2, під засівами перебувало 72,7 % землі, з них 81,5 % становили зернові, 9 % - тех. к-ри. Упродовж кінця 1920-х - 1930-х рр. у р-ні намагалися налагодити вирощування бавовни, 1933 її засіви займали 5 тис. га. У складі колективних госп-в було 21,3 % господарів р-ну, 0,7 % налічували пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 89,7 учнів.
Площа р-ну дорівнювала 1454 км2. До його складу входили 29 сільрад, 55 поселень. На 1 січня 1930 населення становило 59 700 осіб, із них - 0,7 % пром. робітників, 96,4 % селян. Письменними були 69,5 % чоловіків, 52,4 % жінок. Болгари становили 74,2 % людності р-ну. Р-н був розвиненим сільськогосподарським: велика пром-сть була відсутньою, малих пром. і ремісничих закладів, за відомостями державних служб, налічувалося 702 (з них - 1 паровий млин, 57 вітряків, 3 цегельні, 8 олієнь), вони забезпечували зайнятість 921 особи, з яких лише 113 були найманими працівниками. Р-н відзначався високими показниками кооперування селянства в усіх його формах: тут діяли 8 кредитних с.-г. т-в (5942 члени), 3 скотарсько-молочарських (1355 членів), 2 птахівничих (825 членів), 9 с.-г. споживчих т-в (10 333 члени), 33 крамниці, 2 комуни (169 членів), 15 с.-г. артілей (824 госп-ва), 95 т-в спільного обробітку землі (1854 члени). Радгоспів у р-ні не було.
Запровадження колективізації в р-ні розпочалося восени 1929, відповідні ухвали прийняли парт. збори Коларівського р-ну. Представник ЦКНМ Планінський (Кузман Стойков) заявив про необхідність залучення бідняцтва до «боротьби з куркулем». На грудень 1930 рівень колективізації в районі досяг 48,2 %, а 1935 він становив 95 %. Утвердження колг. ладу відбувалося в запеклій боротьбі уряду та народу на тлі голодомору 1932-33 в УСРР. Тоді як людність р-ну потерпала від голоду, місц. преса ганьбила її за низькі темпи хлібозаготівель: на 10 січня 1932 було зібрано 1,7 % від квартального плану. В подальшому, не зважаючи на реальний стан речей із продовольством, райком КП(б)У та районна контрольна комісія КП(б)У шляхом збільшення адм. тиску та політ. переслідувань нарощували темпи хлібозаготівель, врешті, призвівши болг. р-н до страхіть голодомору та репресувавши весь місц. рад. і парт. апарат.
Упродовж 1930-х рр. видавалася багатотиражка «Колхозен труд» та газ. «Колективно поле» болг. мовою. У селах Ботєво, Преслав, Орловка, Нанівка діяли гуртки сільс. кореспондентів (сількорів). У листопаді 1934 в Коларівці відбулася Всеукр. болг. конференція сількорів, яка відзначила високий рівень болг. преси, зростання письменності до 60 % населення, екон. підйом у болг. колгоспах.
1935 пройшов під гаслами підготовки до десятиріччя р-ну. 10 вересня 1935 в Коларівці відбулося засідання президії Дніпроп. облвиконкому, на якому було вирішено до десятиліття
р-ну збудувати лікарню, палац піонерів, будинок рад, водолікарню в с. Ботєво, висадити 200 тис. дерев та завершити геол. розвідки на Корсак-Могилі. Тоді ж було прийняте рішення про перейменування с. В’ячеславівка на Кара-Степанівку на честь заслуженого червоного партизана. 100 ударників р-ну були нагороджені грамотами та 10-ма тис. крб. 10 вересня 1935 Коларівський р-н масовим нар. святом відзначив своє 10-ліття. У святі взяли участь бл. 1 тис. гостей із нац. р-нів області, делегати болг. Благоївського р-ну Одес. обл. та ін.
На 1938 площа р-ну внаслідок перманентних реорганізацій зменшилася до 1,2 тис. км2, а кількість сільрад - до 23-х.
Скасований 1939 відповідно до постанови ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад (5 березня 1939). Сільради р-ну були передані до Приазовського, Андріївського, Ново-Василівського та Приморського р-нів Запоріз. області.
По німецьких національних районах, яких було багато на території Запорізької області, інфу не приводжу, бо ніякої актуальності вона вже не має. Кому цікаво тут є список всіх національних районів на території УРСР у 1920-1930х- http://www.history.org.ua/?termin=Natsionalni_rajony
