Круты, Круты - смолоскип в майбутнє...
Ранок почався зі спізнення, загублених ключів від лисапета і поспішного приготування гарячого вина на основі шмурдяка "Три сокири".
Потім на холодній ранковій платформі "Протасів Яр" нас наздогнала конотопська відьма електричка.
Краєзнавча довідка. Залізнична станція "Протасів Яр" за часів більшовицької окупації використовувалась для відправлення політв'язнів до північних концтаборів. Природньо, зараз про це тут ніщо не нагадує.
Сядемо в поїзд - хай собі їде:
Не у Париж і не у Відень.
Рушаєм туди, де мусимо бути -
Назустріч норд-осту, на станцію Круты
В електричці роздавали листівки, але процес не знімкували. Люди дякували. Особливо тішились ті, що з Крут: певне, не звикли ще до того, що їхня рідна станція - не просто станція, а символ. Ще здалося, що всі ті урочистості для крутян - як інопланетний десант. Можливо, ми єдині, хто звертався не до абстрактного "народу" - а безпосередньо до них, пасажирів звичайної електрички московського напрямку.
Погода в Крутах була ще та. Мокра небрукована дорога вздовж небагатих хатинок пристанційного селища з одного боку і похмурих російських товарняків - з іншого.
Краєзнавча довідка. Станція Круты знаходиться у селі Пам'ятне. Саме село Крути - трохи далі на захід.
Зміни коло знаменного переїзду помітні одразу: на полі насипали терасу для урочистого мітинґу, зробили водовідвелення й перекинули місточки. Воно й зрозуміло: на дорозі стояти - геть незручно.
Крім того, встановлено вартову хатинку. Дали листівку вартовим.
Заспівали гімн. Випили пару кружок гарячого шмурдяка.
Попозували самі собі з бойовим прапором. Він Революцію пройшов був!
Пішли в напрямку переїзду.
- Хлопці, бистрінько проходим!
- Так закрито ж.
- Начальство їде. Товариш Вінський! То я вже закрила.
Дав їй листівку. Уважно прочитала.
За переїздом привернули увагу бетнонні сортири. В таких можна сміливо мочити хоч гранатою!
З боку села Петрівки з'явився старий добрий автобус. Але мусив хвилин 5 чекати на переїзді.
Трактор наводив красоту: начальство мусить побачити, що тут порядок!
Промчав товариш Вінський на шибко модному залізничному автобусі. Проліт крутянським небокраєм політзірки тривав секунд двадцять. Швидкість - коло 200. Серед залитих водою сірих полів воно виглядало як справжнє НЛО.
А на нас вже чекав звичайний ПАЗік - вид, широко розповсюджений на просторах від Чопа до Владивостока. У салоні лунала життєрадісна русская папса - трохи заглушили її повтсанськими, стрілецьким та іншими піснями.
- Хлопці, а де шинелі діли?
Кажуть, я ідеаліст. Але ж я справді люблю свій народ! Кращого і бути не може.
Потім на холодній ранковій платформі "Протасів Яр" нас наздогнала конотопська відьма електричка.
Краєзнавча довідка. Залізнична станція "Протасів Яр" за часів більшовицької окупації використовувалась для відправлення політв'язнів до північних концтаборів. Природньо, зараз про це тут ніщо не нагадує.
Сядемо в поїзд - хай собі їде:
Не у Париж і не у Відень.
Рушаєм туди, де мусимо бути -
Назустріч норд-осту, на станцію Круты
В електричці роздавали листівки, але процес не знімкували. Люди дякували. Особливо тішились ті, що з Крут: певне, не звикли ще до того, що їхня рідна станція - не просто станція, а символ. Ще здалося, що всі ті урочистості для крутян - як інопланетний десант. Можливо, ми єдині, хто звертався не до абстрактного "народу" - а безпосередньо до них, пасажирів звичайної електрички московського напрямку.
Погода в Крутах була ще та. Мокра небрукована дорога вздовж небагатих хатинок пристанційного селища з одного боку і похмурих російських товарняків - з іншого.
Краєзнавча довідка. Станція Круты знаходиться у селі Пам'ятне. Саме село Крути - трохи далі на захід.
Зміни коло знаменного переїзду помітні одразу: на полі насипали терасу для урочистого мітинґу, зробили водовідвелення й перекинули місточки. Воно й зрозуміло: на дорозі стояти - геть незручно.
Крім того, встановлено вартову хатинку. Дали листівку вартовим.
Заспівали гімн. Випили пару кружок гарячого шмурдяка.
Попозували самі собі з бойовим прапором. Він Революцію пройшов був!
Пішли в напрямку переїзду.
- Хлопці, бистрінько проходим!
- Так закрито ж.
- Начальство їде. Товариш Вінський! То я вже закрила.
Дав їй листівку. Уважно прочитала.
За переїздом привернули увагу бетнонні сортири. В таких можна сміливо мочити хоч гранатою!
З боку села Петрівки з'явився старий добрий автобус. Але мусив хвилин 5 чекати на переїзді.
Трактор наводив красоту: начальство мусить побачити, що тут порядок!
Промчав товариш Вінський на шибко модному залізничному автобусі. Проліт крутянським небокраєм політзірки тривав секунд двадцять. Швидкість - коло 200. Серед залитих водою сірих полів воно виглядало як справжнє НЛО.
А на нас вже чекав звичайний ПАЗік - вид, широко розповсюджений на просторах від Чопа до Владивостока. У салоні лунала життєрадісна русская папса - трохи заглушили її повтсанськими, стрілецьким та іншими піснями.
- Хлопці, а де шинелі діли?
Кажуть, я ідеаліст. Але ж я справді люблю свій народ! Кращого і бути не може.