концептуалізація Львова
колись я їздив туди щоб побачити, як виглядає Європа. з часом у Європі я почав бувати частіше, а він - Львів - став видаватись переважно її тінню, а не власне нею.
стали помічатись не ремонтовані від 1939 року хідники і тріщини на будинках, потрощена бруківка безпосередно перед вокзалом і орди іржавих маршруток, натовпи гопів і божевільних русскоязичних бомжів, котрі хваляться власними бойовими подвигами і непопаданням в Брюховичі (втім, я не знаю що там таке в тих Брюховичах)...
з часом починаєш кайфувати від цієї атмосфери саме у цих декораціях: апокаліпсис, нах, окупація триває, орди голодних втікачів розкладають вогнища у якомусь Луврі щоб посмажити щойно впольованих рожевих пуделів... колись читав, що Висоцький хотів зняти такий фільм - про варварів у Європі, за його задумом декораціями мав бути Мукачів.
Львів - місто, що розкладається, розкладається натхенно і красиво, розкладається концептуально. ремонт Ринкового майдану - це манікюр, зроблений трупові, доволі смілива інсталяція.
чому за совєтів Львів не було зруйновано? він же такий несовєцький, а отже - антисовєцький! може, саме задля цього повільного вмирання, згасання добивання решток бандерівських нащадків падаючими баконами чи літаками, витискання їхньої суті в переповнених трамваях і засьцяних підворіттях?
під час останнього навідання думалось про ґлобальну інсталяцію, якщо не на всесь Львів то хоча б на Городоцьку. окупаційні солдати виходять з підсвідомості. вони стоять - вічноживі як Ленін або Львів - вздовж хідників і на перехрестях, регулюючи рук маршруток і танків. їхні снайпери сидять на дахах і у вікнах покинутих квартир. їхні руки часом відвалюються, багатьом бракує очей, одяг переторився на лахміття, але вони вже не підуть звідси ніколи, і не сподівайтесь.