Модена (Modena): скульптури Маццоні і Беґареллі
Originally posted by taras_palkov at Модена (Modena): скульптури Маццоні і Беґареллі
Із великою приємністю продовжую свою розповідь про видатні досягнення у мистецтві теракотової скульптури. У попередніх постах я вже розповів про «Таємну вечерю» майстра Одарте в Коїмбрі та про «Оплакування» Ѓвідо Маццоні із Неаполя. Нині прийшла черга розповісти про місто, де чудових скульптур із теракоти збереглось найбільше - Модену.
Це невелике італійське містечко у першу чергу відоме музеєм Феррарі та собором. Не всі, проте, знають, що в багатьох його церквах і музеях збереглись дивовижні теракотові скульптури двох видатних італійських майстрів - Ѓвідо Маццоні (Guido Mazzoni) (1450-1518) і Антоніо Бегареллі (Antonio Begarelli) (1499-1565). Обидва скульптори основну частину свого життя провели якраз в Модені. Тому й не дивно, що саме тут збереглась значна частина їх творчого доробку. Сюди відносяться поодинокі скульптури, рельєфи, бюсти, але що вражає найбільше, так це багатофігурні композиції. Останні складають дивовижне враження!.. Фахівці твердять, що ці роботи є найвидатнішим досягненням теракотової пластики!..
Приїхавши ранком до Модени із Болоньї я відразу попрямував до собору, де у його крипті знаходиться одна із найвідоміших робіт Маццоні - «Різдво» (1480-1485). Скульптурну групу, яка частково прикрита решіткою, можна роздивитися лише фронтально. Тому свою розповідь про неї окрім своїх, далеко не ідеальних фото, доповнюю ще знімками з Інтернету.
У центрі композиції - постать Марії з немовлям на колінах. Як зауважує мистецтвознавець Є. Кукіна, - Великі, добре пластично опрацьовані форми, красиві м'які драпірування, обережний, витончений жест руки, який застерігає рух немовляти, вхопившись ручкою за корсаж матері, викликають в пам'яті «Мадонну» Верроккіо.
У вигляді Йосипа і святої (Бриѓіти?) зображені замовники - подружжя Порріні.
У моденскому «Різдві» особливу увагу привертає яскравий жанровий тип - служниця, що дує на ложку.
Паганіні да Модена - таке справжнє ім'я Ѓвідо Маццоні, а точніше - це його друге ім'я. Сім'я Маццоні походила з містечка Монтекукколі, розташованого в горах поблизу Модени. Один з Маццоні - Паганіні (це був дядько скульптора) отримав в 1432 р. моденське громадянство. Згодом усі Паганіні, які селилися в Модені стали називати «Маццоні».
Дата народження скульптора точно не відома: приблизно 1450 р. У 70-ті роки Ѓвідо працював у своєму рідному місті, де займався разом з дружиною і дочкою виготовленням театральних масок. Уперше він згадується в офіційних документах 1473 р. як фестайоло (festaiuolo), тобто постановник театральних вистав на честь Елеонори Арагонської в Модені. В той час фестайоло був особою, наділеною численними повноваженнями режисера, антрепренера, художника-декоратора. Багато імен інших відомих італійських художників того часу також згадуються в хроніках у зв'язку з постановкою театральних дійств.
Улюбленою формою театральних вистав того часу була жива картина. Актори в костюмах євангельських персонажів на маленькій пересувній сцені-колісниці представляли ту чи іншу мізансцену і застигали в певних позах. Візок рухався по вулицях, впродовж тривалого часу актори майстерно зберігали позу і гримасу без єдиного руху і навіть не кліпаючи очима. Іноді візок зупинявся перед ратушею або церквою для виконання нескладної пантоміми, що супроводжувалася хоровим співом, короткими діалогами або якоюсь ефектною сценою за участю, наприклад, нечистої сили, чи дивовижними перетвореннями, які викликали пожвавлення натовпу.
Очевидці залишили барвисті описи пишних театральних процесій, які заповнювали вулиці. Так знаменитий біограф італійських художників Вазарі розповідає про дивовижні машини, які споруджувалися для цих пересувних постановок, про гігантські фігури святих і мучеників, а також про манекени (дерев'яні, теракотові, воскові або одягнені в справжні костюми), що приводилися в рух за допомогою прихованого механізму. Останні разом з живими акторами або замість них брали участь в живих картинах-містеріях.
Немає ніяких сумнівів у тому, що з цих постановок черпав своє натхнення і скульптор Маццоні. Народний театр, маски, ефектні трюки, технічні чудеса - це все послужило основою для його мистецтва й пояснює характер його творчості.
Створені ним театральні групи пластично виразні: їх персонажі різноманітно висловлюють один і той же душевний стан мовою жесту - повільність, розтягнутість у часі цих рухів, що нагадують як би застиглі «живі картини» повільного театрального танцю, допомагають глядачеві відчути і зрозуміти сенс відтвореної події.
Невдовзі слава Маццоні досягнула Франції. Відтак у 1494 р. Маццоні став придворним художником Карла VIII Французького, виїхав разом з королем до Франції, де отримав відповідальне замовлення на будівництво і оформлення королівської гробниці в Сен-Дені (1498 р.), яка була зруйнована під час Великої французької революції в 1793 р.
У 1516 р. майстер повернувся в Модену. Помер в своєму рідному місті 13 вересня 1518 р.
Крім «Різдва» в Модені збереглася ще одна багатофігурна композиція Маццоні, а саме «Оплакування» в церкві св. Івана Хрестителя. (Chiesa di San Giovanni Battista). На жаль, потрапити туди на даний момент можна лише за попереднім записом : (((.
Зате в мережі можна оглянути чудове відео авторства Paolo Terzi, де якраз зняті ці скульптури.
Галереї Есте (Galleria Estense) зберігається «Голова старого» з втраченого «Різдва» з Буссето. Тут фото з сайту музею.
Послідовником справи Маццоні був Антоніо Беґареллі. Цей скульптор XVI ст. працював головним чином в Модені, а в останні роки також в Пармі.
Маццоні і Беґареллі, мабуть, співмірні по таланту, та за стилем це абсолютно різні майстри, хоч обоє працювали з одним і тим самим матеріалом - теракотою. Якщо скульптури Маццоні реалістичні, чи, може, навіть надреалістичні, а також різнобарвні, в стилі народного релігійного благочестя, то стиль Бегареллі спрямований на традицію класичної античності. Разом з тим він не позбавлений маньєристичної «вичурності». Відтак теракотові скульптури цього майстра фарбувалися в білий колір - «під мармур», а обличчя скульптур «універсальні», позбавлені індивідуальних рис, зате красиві, як у грецьких богів.
Найбільше скульпутр Бегареллі знаходиться в церкві святого Петра (Chiesa di San Pietro).
Праворуч головного вівтаря у церкві розташована скульптурна група - мертвий Христос, якого підтримують Йосип Ариматейський, Богородиця й Іван.
Уздвовж головної нави розміщені шість скульптур: Мадонна з Немовлям, святі Петро, Юстина, Бенедикт, Франциск та Бонавентура.
Оскільки обличчя скульптур подібні, наче у близнюків, то досить складно було відрізнити між собою двох святих францисканців. Підказкою послужили стигмати на руках св. Франциска.
До свої смерті Беґареллі не встиг закінчити усі скульптури, тому ось цей вівтар, який також є місцем упокоєння чи своєрідним мавзолеєм видатного скульптора, вже закінчували його учні.
В церкві також зберігся чудовий орган 1524 р., який до сьогодні працює. Прикрашений він чудовими фресками часів Відродження авторства Джовані Баттісти Факінетті.
Найвідомішою скульптурною групою авторства Беґареллі є «Зняття з хреста» в церкві cв.Франциска (Chiesa di San Francesco). Виготовлена упродовж 1530-1531 рр., ця робота вважається шедевром Бегареллі. Як зауважує Кукіна, -«Перед нами уже не механическое сочетание живописи и скульптуры в рамках средневекового алтаря, но некий начальный опыт создания скульптурно-живописного комплекса, диорамы». За легендою, ця робота примусила навіть самого Мікеланджело вигукнути: «Якщо б ця земля перетворилась в мармур, горе античній скульптурі!»
Кажуть також, що при плануванні цієї роботи допомагав Кореджо.
Розміщується скульптурна група праворуч від головного вівтаря. Я потрапив у церкву в неділю під час Богослужіння. Від віруючих і священика мене і «Зняття з хреста» відділяли численні колони і риштування, тому мені вдалося зробити кілька фото. Але не можу сказати, що відчував я себе в цей момент дуже комфортно…
У музеях та церквах Модени збереглися й інші роботи Беґареллі. Я хотів ще побачити «Оплакування» (1524-1526), що знаходиться в церкві св. Августина (Chiesa San Agostino) та багатофігурну групу «Христос в будинку Марти і Марії» у церкві св. Домініка (Chiesa di San Domenico), про яку згадує Вазарі. Та, на жаль, мені це не вдалося. Ці церкви, як і багато інших, в неділю були зачинені. Я кілька разів підходив до храмів з думкою: «А може…». Бо ж якщо в неділю немає богослужінь, то коли ж тоді вони є? Та марно… Може комусь поталанить більше…
І насамкінець пропоную переглянути ще одне, як на мене, чудове відео Paolo Terzi - Antonio Begarelli, Modena 1499 - 1565.
Із великою приємністю продовжую свою розповідь про видатні досягнення у мистецтві теракотової скульптури. У попередніх постах я вже розповів про «Таємну вечерю» майстра Одарте в Коїмбрі та про «Оплакування» Ѓвідо Маццоні із Неаполя. Нині прийшла черга розповісти про місто, де чудових скульптур із теракоти збереглось найбільше - Модену.
Це невелике італійське містечко у першу чергу відоме музеєм Феррарі та собором. Не всі, проте, знають, що в багатьох його церквах і музеях збереглись дивовижні теракотові скульптури двох видатних італійських майстрів - Ѓвідо Маццоні (Guido Mazzoni) (1450-1518) і Антоніо Бегареллі (Antonio Begarelli) (1499-1565). Обидва скульптори основну частину свого життя провели якраз в Модені. Тому й не дивно, що саме тут збереглась значна частина їх творчого доробку. Сюди відносяться поодинокі скульптури, рельєфи, бюсти, але що вражає найбільше, так це багатофігурні композиції. Останні складають дивовижне враження!.. Фахівці твердять, що ці роботи є найвидатнішим досягненням теракотової пластики!..
Приїхавши ранком до Модени із Болоньї я відразу попрямував до собору, де у його крипті знаходиться одна із найвідоміших робіт Маццоні - «Різдво» (1480-1485). Скульптурну групу, яка частково прикрита решіткою, можна роздивитися лише фронтально. Тому свою розповідь про неї окрім своїх, далеко не ідеальних фото, доповнюю ще знімками з Інтернету.
У центрі композиції - постать Марії з немовлям на колінах. Як зауважує мистецтвознавець Є. Кукіна, - Великі, добре пластично опрацьовані форми, красиві м'які драпірування, обережний, витончений жест руки, який застерігає рух немовляти, вхопившись ручкою за корсаж матері, викликають в пам'яті «Мадонну» Верроккіо.
У вигляді Йосипа і святої (Бриѓіти?) зображені замовники - подружжя Порріні.
У моденскому «Різдві» особливу увагу привертає яскравий жанровий тип - служниця, що дує на ложку.
Паганіні да Модена - таке справжнє ім'я Ѓвідо Маццоні, а точніше - це його друге ім'я. Сім'я Маццоні походила з містечка Монтекукколі, розташованого в горах поблизу Модени. Один з Маццоні - Паганіні (це був дядько скульптора) отримав в 1432 р. моденське громадянство. Згодом усі Паганіні, які селилися в Модені стали називати «Маццоні».
Дата народження скульптора точно не відома: приблизно 1450 р. У 70-ті роки Ѓвідо працював у своєму рідному місті, де займався разом з дружиною і дочкою виготовленням театральних масок. Уперше він згадується в офіційних документах 1473 р. як фестайоло (festaiuolo), тобто постановник театральних вистав на честь Елеонори Арагонської в Модені. В той час фестайоло був особою, наділеною численними повноваженнями режисера, антрепренера, художника-декоратора. Багато імен інших відомих італійських художників того часу також згадуються в хроніках у зв'язку з постановкою театральних дійств.
Улюбленою формою театральних вистав того часу була жива картина. Актори в костюмах євангельських персонажів на маленькій пересувній сцені-колісниці представляли ту чи іншу мізансцену і застигали в певних позах. Візок рухався по вулицях, впродовж тривалого часу актори майстерно зберігали позу і гримасу без єдиного руху і навіть не кліпаючи очима. Іноді візок зупинявся перед ратушею або церквою для виконання нескладної пантоміми, що супроводжувалася хоровим співом, короткими діалогами або якоюсь ефектною сценою за участю, наприклад, нечистої сили, чи дивовижними перетвореннями, які викликали пожвавлення натовпу.
Очевидці залишили барвисті описи пишних театральних процесій, які заповнювали вулиці. Так знаменитий біограф італійських художників Вазарі розповідає про дивовижні машини, які споруджувалися для цих пересувних постановок, про гігантські фігури святих і мучеників, а також про манекени (дерев'яні, теракотові, воскові або одягнені в справжні костюми), що приводилися в рух за допомогою прихованого механізму. Останні разом з живими акторами або замість них брали участь в живих картинах-містеріях.
Немає ніяких сумнівів у тому, що з цих постановок черпав своє натхнення і скульптор Маццоні. Народний театр, маски, ефектні трюки, технічні чудеса - це все послужило основою для його мистецтва й пояснює характер його творчості.
Створені ним театральні групи пластично виразні: їх персонажі різноманітно висловлюють один і той же душевний стан мовою жесту - повільність, розтягнутість у часі цих рухів, що нагадують як би застиглі «живі картини» повільного театрального танцю, допомагають глядачеві відчути і зрозуміти сенс відтвореної події.
Невдовзі слава Маццоні досягнула Франції. Відтак у 1494 р. Маццоні став придворним художником Карла VIII Французького, виїхав разом з королем до Франції, де отримав відповідальне замовлення на будівництво і оформлення королівської гробниці в Сен-Дені (1498 р.), яка була зруйнована під час Великої французької революції в 1793 р.
У 1516 р. майстер повернувся в Модену. Помер в своєму рідному місті 13 вересня 1518 р.
Крім «Різдва» в Модені збереглася ще одна багатофігурна композиція Маццоні, а саме «Оплакування» в церкві св. Івана Хрестителя. (Chiesa di San Giovanni Battista). На жаль, потрапити туди на даний момент можна лише за попереднім записом : (((.
Зате в мережі можна оглянути чудове відео авторства Paolo Terzi, де якраз зняті ці скульптури.
Click to viewГалереї Есте (Galleria Estense) зберігається «Голова старого» з втраченого «Різдва» з Буссето. Тут фото з сайту музею.
Послідовником справи Маццоні був Антоніо Беґареллі. Цей скульптор XVI ст. працював головним чином в Модені, а в останні роки також в Пармі.
Маццоні і Беґареллі, мабуть, співмірні по таланту, та за стилем це абсолютно різні майстри, хоч обоє працювали з одним і тим самим матеріалом - теракотою. Якщо скульптури Маццоні реалістичні, чи, може, навіть надреалістичні, а також різнобарвні, в стилі народного релігійного благочестя, то стиль Бегареллі спрямований на традицію класичної античності. Разом з тим він не позбавлений маньєристичної «вичурності». Відтак теракотові скульптури цього майстра фарбувалися в білий колір - «під мармур», а обличчя скульптур «універсальні», позбавлені індивідуальних рис, зате красиві, як у грецьких богів.
Найбільше скульпутр Бегареллі знаходиться в церкві святого Петра (Chiesa di San Pietro).
Праворуч головного вівтаря у церкві розташована скульптурна група - мертвий Христос, якого підтримують Йосип Ариматейський, Богородиця й Іван.
Уздвовж головної нави розміщені шість скульптур: Мадонна з Немовлям, святі Петро, Юстина, Бенедикт, Франциск та Бонавентура.
Оскільки обличчя скульптур подібні, наче у близнюків, то досить складно було відрізнити між собою двох святих францисканців. Підказкою послужили стигмати на руках св. Франциска.
До свої смерті Беґареллі не встиг закінчити усі скульптури, тому ось цей вівтар, який також є місцем упокоєння чи своєрідним мавзолеєм видатного скульптора, вже закінчували його учні.
В церкві також зберігся чудовий орган 1524 р., який до сьогодні працює. Прикрашений він чудовими фресками часів Відродження авторства Джовані Баттісти Факінетті.
Найвідомішою скульптурною групою авторства Беґареллі є «Зняття з хреста» в церкві cв.Франциска (Chiesa di San Francesco). Виготовлена упродовж 1530-1531 рр., ця робота вважається шедевром Бегареллі. Як зауважує Кукіна, -«Перед нами уже не механическое сочетание живописи и скульптуры в рамках средневекового алтаря, но некий начальный опыт создания скульптурно-живописного комплекса, диорамы». За легендою, ця робота примусила навіть самого Мікеланджело вигукнути: «Якщо б ця земля перетворилась в мармур, горе античній скульптурі!»
Кажуть також, що при плануванні цієї роботи допомагав Кореджо.
Розміщується скульптурна група праворуч від головного вівтаря. Я потрапив у церкву в неділю під час Богослужіння. Від віруючих і священика мене і «Зняття з хреста» відділяли численні колони і риштування, тому мені вдалося зробити кілька фото. Але не можу сказати, що відчував я себе в цей момент дуже комфортно…
У музеях та церквах Модени збереглися й інші роботи Беґареллі. Я хотів ще побачити «Оплакування» (1524-1526), що знаходиться в церкві св. Августина (Chiesa San Agostino) та багатофігурну групу «Христос в будинку Марти і Марії» у церкві св. Домініка (Chiesa di San Domenico), про яку згадує Вазарі. Та, на жаль, мені це не вдалося. Ці церкви, як і багато інших, в неділю були зачинені. Я кілька разів підходив до храмів з думкою: «А може…». Бо ж якщо в неділю немає богослужінь, то коли ж тоді вони є? Та марно… Може комусь поталанить більше…
І насамкінець пропоную переглянути ще одне, як на мене, чудове відео Paolo Terzi - Antonio Begarelli, Modena 1499 - 1565.