віршоримування
Була весна весела, щедра, мила...
Леся Українка (якщо хтось не зна)
--------------------------------------------
Була весна... І вгрузло у болото
все місто,- люди, коні і візки...
Плюючись, поспішали на роботу
чуть зім`яті недоспані дядьки...
Вона стояла вранці у віконці
розпатлана і гола, як весна,-
Горнятко чаю сьорбала на донці
була самотня й зовсім не смурна..
Так одиноко тішилася щастям,
що вже прийшов кінець недозимі,
що сліпить сонце очі ..й ось-ось здасться
на милість сонцю зір, і у пітьмі
розтануть очі колами барвкими,
і груди вхоплять повний свіжий вдих,
і зазвучать тонами нетривкими
пташиний спів ..й акорди дум сумних:
згадається стара ламка калина,
що ревно зсохлі грона берегла
всю зиму.. І червоним сиротинням
висять вони тепер, бо не змогла
їх здзьобати та зграя горобиння,
що весело щебече на гіллі..
Нанизанки кривавого камінння
на пташому весільному столі...
Позбулась так прикрас останніх милих
стара калина.. Та прихід весни
давав надію.. І вливала сили
земля в тіла, що вмерли восени..
І тіло грілось, і раділо сокам,
оголене на радість промінцям,
і сонце в тіло входило глибоко,
і ковзав сонцезайчик там і сям...
Чи зацвіте вона ще раз цьогоріч..?
Чи то вже їй останніх стиглих грон
судилось відректись на радість зборищ
веселих гороб`ятства і ворон..?
P.S. слова "горобиння", "недозима", "гороб`ятство" - самопридумані щойно.
..."сонцезайчик" вкрадено у
soncezajchyk