на минулому тижні ми щось таке в групі обговорювали, тоді одна моя одногрупниця сказала, що суржик - це прояв шизофренії. хоч це вона загнула, я вважаю. а взагалі, я не дуже розумію, що таке власне двомовність. бо по-моєму, людина все ж думає лише якоюсь однією мовою. те, що вона при цьому чудово володіє іншою і може практично без проблем на неї переходити - це цілком природня в Україні річ. я теж так можу. але навіть мої знайомі з мішаних родин (у мовному плані) все одно переважно користуються якоюсь однією мовою, і думаю, що коли б у них спитали, яка мова їм ближча, вони б не думали довго над відповіддю. відповідно, я вважаю це одномовністю.
тут цілком погоджуюся з тобою. а стосовно суржика, то це швидше такий субкультурний рівень. просто важко пояснити, чому деякі люди (до того ж україномовні) намагаються захистити права російської мови, яка у нас ніколи не зазнавала утисків. особливо у цьому контексті поважаю людей, які принципово спілкуються українською, до прикладу у тому самому Києві. З корінними росіянами сама спілкуюся російською, бо їм іноді тяжко мене розуміти...
на мою думку, суржик і російська мова - це дві дещо відмінні проблеми. суржик свідчить про низький рівень культури мови й низький рівень освіти, а також про вплив російської, але вже не територіально (як скажімо, польська у Галичині), а масово, завдяки тим самим ЗМІ. про статус російської мови в Україні навіть дивно говорити. для мене все очевидно, це мова нашого колонізатора, тому, звичайно, її треба викорінювати як і самого колонізатора. що не значить, ясна річ, що всіх російськомовних треба розстріляти чи змусити виїхати, чи змусити говорити виключно українською. ні, я в цьому плані дуже толерантна, процес українізації може бути й повільним, аби він просто був. а взагалі, для мене мовне питання теж досить болюче. до певного віку я й сама говорила виключно суржиком плюс північно-східних діалектом (зараз теж чудово ними послуговуюся, хоча своїм діалектом, на жаль, меншою мірою), а пізніше, у школі говорила тільки російською. український же пероіод мого життя - це всього 8 років, десь третина життя).
справді, у цій розмові є багато очевидних речей, як от толерантність. але коли тобі на голову лізуть зі своїми реформами вже не до толерантності. по собі знаю, що часто людина може на багато піти заради того, щоб її соціально сприймали(напр. говорити тією самою російською), щоб тільки на неї не дивилися зверхньо. а 8 років це багато. це аж 8 років свідомого життя...
вчора намагався зрозуміти російськомовних українців,що почуваються,сказати,покинутими в культурному питанні.Звичайно:)тут справа не лише в телебаченні,і т.д.,а в неможливості відчути ПОВНОТУ існування,бо мова спирається на культура,а культура в нас яка?правильно,українська. ОТ що їм робити?
Comments 12
Reply
а взагалі, я не дуже розумію, що таке власне двомовність. бо по-моєму, людина все ж думає лише якоюсь однією мовою. те, що вона при цьому чудово володіє іншою і може практично без проблем на неї переходити - це цілком природня в Україні річ. я теж так можу. але навіть мої знайомі з мішаних родин (у мовному плані) все одно переважно користуються якоюсь однією мовою, і думаю, що коли б у них спитали, яка мова їм ближча, вони б не думали довго над відповіддю. відповідно, я вважаю це одномовністю.
Reply
просто важко пояснити, чому деякі люди (до того ж україномовні) намагаються захистити права російської мови, яка у нас ніколи не зазнавала утисків.
особливо у цьому контексті поважаю людей, які принципово спілкуються українською, до прикладу у тому самому Києві. З корінними росіянами сама спілкуюся російською, бо їм іноді тяжко мене розуміти...
Reply
про статус російської мови в Україні навіть дивно говорити. для мене все очевидно, це мова нашого колонізатора, тому, звичайно, її треба викорінювати як і самого колонізатора. що не значить, ясна річ, що всіх російськомовних треба розстріляти чи змусити виїхати, чи змусити говорити виключно українською. ні, я в цьому плані дуже толерантна, процес українізації може бути й повільним, аби він просто був.
а взагалі, для мене мовне питання теж досить болюче. до певного віку я й сама говорила виключно суржиком плюс північно-східних діалектом (зараз теж чудово ними послуговуюся, хоча своїм діалектом, на жаль, меншою мірою), а пізніше, у школі говорила тільки російською. український же пероіод мого життя - це всього 8 років, десь третина життя).
Reply
по собі знаю, що часто людина може на багато піти заради того, щоб її соціально сприймали(напр. говорити тією самою російською), щоб тільки на неї не дивилися зверхньо.
а 8 років це багато. це аж 8 років свідомого життя...
Reply
Reply
Reply
Leave a comment