про протестантів і live journal
До мене періодично повертається відчуття неповноцінності протестантського сектору українського livejournal. Маю на увазі передусім персональні сторінки служителів церков, пастирів, які можуть офіційно представляти позицію своєї релігійної спільноти або конфесійні погляди або говорити прості життєві речі з позиції людини, що має духовний авторитет. Цього, імхо, дуже не вистачає!
Звичайно, можна знайти хороші відмазки аргументи, що пасторам / дияконам немає часу на живий журнал, бо вони задіяні у практичне служіння, а не віртуальну балаканину, від якої мало практичної користі, а часу потребує багато. Так, я розумію, наскільки вони зайняті, бо за 5 років роботи в церковній прес-службі добре вивчила цю кухню. Але думаю, що і цей аргумент недостатній. Можу навести як мінімум 2 контраргумента.
По-перше, в російському жж-секторі є просто чудові блоги протестантських служителів, які мають таке саме служіння, таку саму кількість годин на добу, такі ж сім’ї, яким потрібна увага не тільки пастора, але чоловіка й батька...
По-друге, серед українських блогерів є величезна кількість дуже цікавих православних, католицьких священиків. Їх дуже цікаво (і корисно) читати, і вони мають багато читачів не тільки серед представників своєї конфесії, але й інших, або взагалі невіруючих / шукаючих / сумніваючихся людей, які свідомо (або ні) тягнуться до духовного. А наші в цей час де????
Про користь блога для священика багато писалося, не буду дублювати. Скажу лише за себе: дуже багато моїх власних стереотипів / упереджень щодо православних і католиків зникає завдяки тому, що я бачу їхню позицію через таке он-лайн спілкування, можу просто стежити за їхніми думками з приводу різних аспектів життя, а в будь-який момент можу поставити запитання або взяти участь у дискусії на тему, яка мені цікава. Власне, це вже досить багато значить. Відверто скажу, деякими православними й католицькими священиками-блогерами я просто захоплююсь, сприймаю їх як справжніх авторитетних для мене людей. Те саме можу сказати і про протестантів, але вони чомусь, на відміну від своїх колег із "традиційних" церков, набагато закритіші для публічного спілкування.
Чи я помиляюсь?
Звичайно, можна знайти хороші відмазки аргументи, що пасторам / дияконам немає часу на живий журнал, бо вони задіяні у практичне служіння, а не віртуальну балаканину, від якої мало практичної користі, а часу потребує багато. Так, я розумію, наскільки вони зайняті, бо за 5 років роботи в церковній прес-службі добре вивчила цю кухню. Але думаю, що і цей аргумент недостатній. Можу навести як мінімум 2 контраргумента.
По-перше, в російському жж-секторі є просто чудові блоги протестантських служителів, які мають таке саме служіння, таку саму кількість годин на добу, такі ж сім’ї, яким потрібна увага не тільки пастора, але чоловіка й батька...
По-друге, серед українських блогерів є величезна кількість дуже цікавих православних, католицьких священиків. Їх дуже цікаво (і корисно) читати, і вони мають багато читачів не тільки серед представників своєї конфесії, але й інших, або взагалі невіруючих / шукаючих / сумніваючихся людей, які свідомо (або ні) тягнуться до духовного. А наші в цей час де????
Про користь блога для священика багато писалося, не буду дублювати. Скажу лише за себе: дуже багато моїх власних стереотипів / упереджень щодо православних і католиків зникає завдяки тому, що я бачу їхню позицію через таке он-лайн спілкування, можу просто стежити за їхніми думками з приводу різних аспектів життя, а в будь-який момент можу поставити запитання або взяти участь у дискусії на тему, яка мені цікава. Власне, це вже досить багато значить. Відверто скажу, деякими православними й католицькими священиками-блогерами я просто захоплююсь, сприймаю їх як справжніх авторитетних для мене людей. Те саме можу сказати і про протестантів, але вони чомусь, на відміну від своїх колег із "традиційних" церков, набагато закритіші для публічного спілкування.
Чи я помиляюсь?