Мирон Васильович Матвиейко "Чорні справи ЗЧ ОУН", номер 3
ТІНЬ БАНДЕРИ
Степан Ленкавський (організаційний псевдонім - Залужний) широко відомий в націоналістичному середовищі під кличкою «Професор». Саме він, оцей підстаркуватий і хитруватий «аскет» - невідступний, як тінь, в усіх вчинках Бандери. Він любить удавати з себе, так би мовити, філософа - такого собі древнєгрецького Діогена, що весь час сидів у бочці і прославився своїм аскетизмом.
На тлі найтемніших справ Бандери ця тінь крокує пліч-о-пліч із своїм власником, навіть є не його відбитком, а його часткою, близнюком його «я».
Ну, а хто ж не знає кривавих і підступних справ Степана Бандери?
Багато злочинів зробив він проти українського народу. Будучи гітлерівським агентом, він і очолюваний ним Провід перепродував чужоземним розвідкам українських націоналістів, які сліпо йшли за своїми верховодами, виконуючи чорні акції проти рідного народу.
А гроші за це від гітлерівців через посередництво Ярого одержував Степан Бандера. Якщо простежити за вчинками Бандери, то стає зрозумілим, що навіть націоналістичні ідеї для нього були ширмою, за якими ховалось бажання бути самодержавним парком на Україні, навіть якщо для цього треба стати фашистським блюдолизом і знищити український народ.
Бандерівці вбивали не лише тих українців, які були проти них або відмовлялись співробітничати з ними, а навіть і своїх однодумців-націоналістів. У Бандери була своя служба безпеки, де складалися списки жертв. Як свідчить Б. Михайлюк у своїй книжці «Бунт Бандери», яку я нещодавно прочитав, бандерівці вбили близько 400 українських націоналістів з групи Мельника. І все це заради того, щоб не втратити лакейську службу у Гітлера, щоб не дати іншим націоналістам переплюнути його, Бандеру. Він вбивав і своїх братів по крові, і однодумців, аби лише серед гітлерівських лакуз бути холопом № 1.
І його служіння було відзначено. Коли фашистське військо у червні 1941 року увійшло до Львова, воно привезло на своїх автомобілях і бандерівців, які «сформували уряд» на чолі з Ярославом Стецьком, який проіснував лише кілька днів.
І по всьому чорному шляху за Степаном Бандерою йшов його вірний помічник - другий Степан - Ленкавський. Немає майже жодного злочину Бандери, в якому не брав би активну участь і цей, другий Степан.
Хто знає Ленкавського, може навіть здивовано вигукнути:
- Не може бути! Темні справи - і «професор»?!
До речі, хто ж присвоїв йому цю вчену ступінь? За які «наукові» роботи?
Тепер вже всі знають з прогресивної преси, зокрема з канадської газети «Українське життя», що Степан Ленкавський допомагав Дуайтові Ейзенхауерові провести так званий «тиждень поневолених націй». Перебуваючи в Нью-Йорку, він загостив до Джерзі Ситі, де «вділив» націоналістичній газеті «Свобода» своє «інтерв'ю». Поміщуючи це «інтерв'ю», «Свобода» назвала його «професором». Бандерівський «Гомін України» в Торонто, передруковуючи це «інтерв'ю» з «Свободи», випустив титул «професор», тільки назвав його «головою» ЗЧ ОУН.
Народився він в сім'ї греко-католицького ксьондза на Галичині. Там діяла тоді українська терористична організація, яку організував полковник Євген Коновалець. Цей «діяч», до речі, був німецьким агентом. Коли панська Польща в І939 році припинила своє існування, Ленкавський втік до гітлерівців. Далі він активно продовжує свою націоналістичну діяльність у Кракові, де знайшли тоді собі притулок українські націоналісти різних напрямків. Коли в лютому 1940 року Бандера і його найближчі поплічники скликали так званий з'їзд і сформували на ньому свій «Революційний Провід», в склад якого ввійшло 15 чоловік, то одне з перших місць серед них займав Степан Ленкавський. Він одержував важливі доручення цього «Революційного Проводу», грав не останню роль у розколі ОУН. Це саме Ленкавський разом з Шухевичем їздив до Берліна з ультиматумом до Мельника. Вірні служаки Бандери, вони жадали, щоб Мель¬ник зрікся свого «фюрерства» в організації українських націоналістів на користь Бандері.
Коли боротьба між мельниківцями і бандерівцями набрала серйозних розмірів, Ленкавський в ній відігравав важливу роль.
Він був близнюком «я» Бандери, коли вперше кололи ОУН. Він був ідеологом того розколу, трубадуром євангелії донцівського націоналізму. Був він і на чорній раді, яка виносила смертні вироки членам Проводу українських націоналістів, що не захотіли прилучатися до «бунту» Бандери - Сенику, Сціборському, Борановському. Ця рада кинула в обійми братовбивчої різанини лави ОУН.
Ці факти й активну участь в них Ленкавського ніхто заперечувати не може.
Це вони - обидва Степани - задушевно перешіптувались, обмірковуючи «геніальні» плани «спільного походу» з гітлерівськими ордами на схід! Перелічити всі обставини, за яких Степан перший і Степан другий були особою і тінню, неможливо в одній газетній статті.
Ленкавський весь час держався Бандери, як реп'ях кожуха. І хоч пізніше бандерівська «п'ятнадцятка» почала розлітатися - від неї відскочили Микола Лебедь і Володимир Стахів, - Ленкавський залишився при «вождю», за що той назначив його «шефом» СБ (служби безпеки).
Я хочу застерегти тих, хто ще вірить в чесність і порядність Степана Ленкавського, хто є жертвами трагічного непорозуміння, або спритного обману. Насправді ж бо Ленкав¬ський, як і Бандера, заплямував себе кров'ю українських людей, її не змити з чорної душі, вона, як тавро, свідчить про братовбивцю.
Він не від того, щоб похверцювати своєю близькістю до простих людей. Мабуть, щоб підкреслити свою «демократичність», він ходить у рваних шкарпетках, або взагалі безних. Він артистично виставляє це напоказ. Але не думайте, земляки, що Степан Ленкавський завжди виставляє напоказ близькість до простих людей. Я маю на увазі одну німкеню в Мюнхені, у якої він живе як... квартирант. Тут його аскетизм безслідно зника: «Діоген» вилазить з бочки... і відбувається чудова метаморфоза: «флегматичний Степан» - «Донжуан», а після нічних оргій, коньяку і німкені «професор-аскет» знову намагається бути «Діогеном».
На перший погляд доброзичним і добродушним, сливе не аскетом, ніби завжди зрівноваженим флегматиком, видається Ленкавський в очах багатьох, хто його знає.
Але цю удавану добродушність і урівноважену флегматичність з позою «аскета» я запам'ятав на другій «чорній раді» Бандери, коли вдруге кололи ОУН. Тоді Ленкавський більше самого Бандери жадав ув'язнення у бункерах, коли погрожував фізичною ліквідацією членів Проводу ОУН і ЗП УГВР - Дарії і Льва Ребетів, Логуша з дружиною, Гриньоха Івана, а пізніше навіть і Лебедя. Доля-мачуха примусила тоді і мене мимоволі бути присутнім там з обов'язку оперативного референта СБ і також бути співучасником тієї гаїнебної «чорної ради».
Бандера, Ленкавський, Стецько, бажаючи в радикальний, швидкий спосіб покінчити з опозицією, а насправді бажаючи за будь-яку ціну позбутися небезпечних для них конкурентів у гризні за право самим зарепрезентувати інтереси «воюючої України» перед чужими розвідками, - шукали спільників і виконавців своїх злочинних задумів. В мені вони тоді не знайшли ні спільника, ні виконавця. А ось оцей «добродушний аскет» Ленкавський-Залужний взявся провести в життя рішення «чорної ради» з допомогою інших учасників цього чорного суду - Миколи Климишина і Романа Бичковича.
Звичайно, Ленкавський одважився на цей крок не тільки тому, що був на той час відповідальним перед Проводом ЗЧ ОУН і Бандерою за роботу СБ (я, як оперативний керівник СБ, звітував перед ним і діставав від нього всі інструкції), але в першу чергу як близнюк «я» Бандери, як той, хто безсуперечно виконував всі його доручення, незважаючи на те, йшли вони на користь ОУН, чи на її шкоду.
А скільки разів і в інших справах Проводу Степан Ленкавський грав як не першу, то другу скрипку?! Його голос завжди безсуперечно долучався до голосів Бандери і Стецька тоді, коли треба було слати на вірну загибель обдурених членів ЗЧ ОУН, слати зі зброєю в руках на Україну в ім'я інтересів чужих розвідок!
На сторінках газети «Вісті з України» я вже розповідав дещо про роль Ленкавського в його злочинному потуранні Климишину в розкраданні і розтраті організаційних грошових фондів.
Але чи тільки на цьому кінчається така його діяльність? А справа крадіжок, спекуляцій, розтрат тих тисяч доларів - фонду, створеного із податків, видраних у членів і симпатиків ЗЧ ОУН, робітників заводів і шахт Англії і Бельгії, нібито на висилку зв'язкових на Україну і на фінансування «підпільної боротьбі»?!
Хто ж допустив все це? Чи не «дорогий Павелко» - щедрий приятель Ленкавського, співучасник його інтимних гулянок і його багаторічний постачальник подарунків у вигляді батарей найкращих французьких коньяків і вин. Цей широко відомий аферист і злодій Павло Шевчук удостоївся високого довір'я з боку Ленкавського, який доручив був йому створити організаційно-зв'язкову лінію між Парижем і Мюнхеном.
Спритний спекулянт Шевчук організував її з допомогою другого відділу Андерса і французької поліції. Сливе не два рази на тиждень почав курсувати він між Парижем і Мюнхеном в мундирі офіцера Андерса, як зв'язковий між Проводом ЗЧ ОУН і тереновим Проводом ЗЧ ОУН у Франції. А насправді, прикриваючись плащиком вигідного для нього поста зв'язкового проводу (а головне, безмежним довір'ям Ленкавського, свого «дорогого Стефка»). Шевчук пустив в рух такі темні спекуляції і махінації, як, наприклад, організація нелегального перевозу поза межі Німеччини німецьких воєнних злочинців - гітлерівських недобитків.
«Благородна місія» спасіння бувших папістських харцизяк, «переговори» з ними нібито від імені Проводу ЗЧ ОУН в справі фінансової допомоги для ОУН у відповідь на «добрі» послуги, проявлені при організації безпечного перевозу воєнних злочинців, і навіть хабарі в рахунок цих послуг грубих тисяч німецьких марок тощо - все це робилося з відома Ленкавського. «Дорогий Стефко» не те що не усунув афериста Шевчука з дорученого йому поста, не те що не віддав його до організаційного суду, але подбавши, щоб скандал не вийшов на ширші горизонти, ще й рекомендував Шевчука тереновому проводові в Парижі, як гідного кандидата на фінансового референта, а пізніше навіть доручив організувати нелегальну переправу організаційних грошей з Англії і Бельгії через Францію до Мюнхена.
Шевчук взявся за цю справу - і в касу ЗЧ ОУН в Мюнхені переправлялися з Лондону лиш мідяки, а основний капітал прилипав до злодійських рук Шевчука - цього ставленика Степана Ленкавського.
Мабуть, зараз нікому не важко буде догадатися, за які відсотки купувалися подарунки у виді пляшок французького коньяку, що їх вдячний «Павелко» привозив кожного разу Ленкавському.
Але і сам «добродушний Стефко» був у курсі всіх справ. Навіть коли Шевчук зумів за одним ходом переправити з Англії через Польську банкову контору в Парижі прямо в свої і в своїх спільників кишені грубі тисячі організаційних доларів, «професор» Ленкавський і на цей раз не віддав справи до організаційного суду. Він знову зам'яв її в гурті найближчих своїх друзів, строго дбаючи, щоб не тільки члени ОУН, зокрема жертводавці, не дізналися про цей черговий удар по фінансах організації, але навіть домігся, щоб злочин Шевчука не став об'єктом розслідування СБ.
Треба визнати, що це йому вдалося здійснити. Навіть я про це дізнався вже аж тоді, коли минуло чимало часу, і коли я вже не виконував функцій референта СБ і жив у Парижі. Саме ця афера ще більш кинула ОУН в обійми чужих розвідок.
З того часу Бандера, Ленкавський, Стецько, які вже й до того вилазили із шкіри, щоб скинути Лебедя, Гриньоха і їх спільників зі стільця репрезентантів «воюючої України» перед американською розвідкою, розгорнули були скажену гонитву за зв'язками до чужих розвідок.
І ось для того, щоб не датися випередити Лебедеві і опозиції у висилці людей до Шухевича, вони надали торгівлі головами своїх друзів на міжнародній шпигунській біржі такого розмаху, який перевершив всі дотогочасні мірки.
Тоді-то оцей добродушний, зрівноважений флегматик, сливе не аскет, переконливо довів, що він, як близнюк Бандери, справді гідний прізвиська - Тінь Бандери.
Не інтересам України і українського народу присвятили вони свою чорну і брудну роботу. Хіба тим, хто вбиває один одного, навіть своїх спільників і однодумців, заради особистого благополуччя і більш вигідного поста, можуть бути дорогі інтереси нації?! Як раніше Бандера, так тепер і Ленкавський лише прикривається гаслами націоналізму, щоб обдурити українців на чужині, випомповуючи у них гроші на свої потреби і перепродаючи їх чужоземним розвідкам, що діють проти радянської Батьківщини, проти українського народу.
Чим нижче сідає сонце, тим довшими стають і тіні. Тінь Бандери - Степан Ленкавський - швидко зростає на арені націоналістів. Але всі українці на чужині повинні знати, що справжнє ім'я Ленкавського - злочинець, його злочинна діяльність - це ланцюг чорних зрад, підступів, шахрайств і вбивств, за які його можуть судити навіть його ж партійні однодумці, не кажучи вже про простих українських людей, кров яких не змити з його рук.
перевод
Степан Ленкавський (організаційний псевдонім - Залужний) широко відомий в націоналістичному середовищі під кличкою «Професор». Саме він, оцей підстаркуватий і хитруватий «аскет» - невідступний, як тінь, в усіх вчинках Бандери. Він любить удавати з себе, так би мовити, філософа - такого собі древнєгрецького Діогена, що весь час сидів у бочці і прославився своїм аскетизмом.
На тлі найтемніших справ Бандери ця тінь крокує пліч-о-пліч із своїм власником, навіть є не його відбитком, а його часткою, близнюком його «я».
Ну, а хто ж не знає кривавих і підступних справ Степана Бандери?
Багато злочинів зробив він проти українського народу. Будучи гітлерівським агентом, він і очолюваний ним Провід перепродував чужоземним розвідкам українських націоналістів, які сліпо йшли за своїми верховодами, виконуючи чорні акції проти рідного народу.
А гроші за це від гітлерівців через посередництво Ярого одержував Степан Бандера. Якщо простежити за вчинками Бандери, то стає зрозумілим, що навіть націоналістичні ідеї для нього були ширмою, за якими ховалось бажання бути самодержавним парком на Україні, навіть якщо для цього треба стати фашистським блюдолизом і знищити український народ.
Бандерівці вбивали не лише тих українців, які були проти них або відмовлялись співробітничати з ними, а навіть і своїх однодумців-націоналістів. У Бандери була своя служба безпеки, де складалися списки жертв. Як свідчить Б. Михайлюк у своїй книжці «Бунт Бандери», яку я нещодавно прочитав, бандерівці вбили близько 400 українських націоналістів з групи Мельника. І все це заради того, щоб не втратити лакейську службу у Гітлера, щоб не дати іншим націоналістам переплюнути його, Бандеру. Він вбивав і своїх братів по крові, і однодумців, аби лише серед гітлерівських лакуз бути холопом № 1.
І його служіння було відзначено. Коли фашистське військо у червні 1941 року увійшло до Львова, воно привезло на своїх автомобілях і бандерівців, які «сформували уряд» на чолі з Ярославом Стецьком, який проіснував лише кілька днів.
І по всьому чорному шляху за Степаном Бандерою йшов його вірний помічник - другий Степан - Ленкавський. Немає майже жодного злочину Бандери, в якому не брав би активну участь і цей, другий Степан.
Хто знає Ленкавського, може навіть здивовано вигукнути:
- Не може бути! Темні справи - і «професор»?!
До речі, хто ж присвоїв йому цю вчену ступінь? За які «наукові» роботи?
Тепер вже всі знають з прогресивної преси, зокрема з канадської газети «Українське життя», що Степан Ленкавський допомагав Дуайтові Ейзенхауерові провести так званий «тиждень поневолених націй». Перебуваючи в Нью-Йорку, він загостив до Джерзі Ситі, де «вділив» націоналістичній газеті «Свобода» своє «інтерв'ю». Поміщуючи це «інтерв'ю», «Свобода» назвала його «професором». Бандерівський «Гомін України» в Торонто, передруковуючи це «інтерв'ю» з «Свободи», випустив титул «професор», тільки назвав його «головою» ЗЧ ОУН.
Народився він в сім'ї греко-католицького ксьондза на Галичині. Там діяла тоді українська терористична організація, яку організував полковник Євген Коновалець. Цей «діяч», до речі, був німецьким агентом. Коли панська Польща в І939 році припинила своє існування, Ленкавський втік до гітлерівців. Далі він активно продовжує свою націоналістичну діяльність у Кракові, де знайшли тоді собі притулок українські націоналісти різних напрямків. Коли в лютому 1940 року Бандера і його найближчі поплічники скликали так званий з'їзд і сформували на ньому свій «Революційний Провід», в склад якого ввійшло 15 чоловік, то одне з перших місць серед них займав Степан Ленкавський. Він одержував важливі доручення цього «Революційного Проводу», грав не останню роль у розколі ОУН. Це саме Ленкавський разом з Шухевичем їздив до Берліна з ультиматумом до Мельника. Вірні служаки Бандери, вони жадали, щоб Мель¬ник зрікся свого «фюрерства» в організації українських націоналістів на користь Бандері.
Коли боротьба між мельниківцями і бандерівцями набрала серйозних розмірів, Ленкавський в ній відігравав важливу роль.
Він був близнюком «я» Бандери, коли вперше кололи ОУН. Він був ідеологом того розколу, трубадуром євангелії донцівського націоналізму. Був він і на чорній раді, яка виносила смертні вироки членам Проводу українських націоналістів, що не захотіли прилучатися до «бунту» Бандери - Сенику, Сціборському, Борановському. Ця рада кинула в обійми братовбивчої різанини лави ОУН.
Ці факти й активну участь в них Ленкавського ніхто заперечувати не може.
Це вони - обидва Степани - задушевно перешіптувались, обмірковуючи «геніальні» плани «спільного походу» з гітлерівськими ордами на схід! Перелічити всі обставини, за яких Степан перший і Степан другий були особою і тінню, неможливо в одній газетній статті.
Ленкавський весь час держався Бандери, як реп'ях кожуха. І хоч пізніше бандерівська «п'ятнадцятка» почала розлітатися - від неї відскочили Микола Лебедь і Володимир Стахів, - Ленкавський залишився при «вождю», за що той назначив його «шефом» СБ (служби безпеки).
Я хочу застерегти тих, хто ще вірить в чесність і порядність Степана Ленкавського, хто є жертвами трагічного непорозуміння, або спритного обману. Насправді ж бо Ленкав¬ський, як і Бандера, заплямував себе кров'ю українських людей, її не змити з чорної душі, вона, як тавро, свідчить про братовбивцю.
Він не від того, щоб похверцювати своєю близькістю до простих людей. Мабуть, щоб підкреслити свою «демократичність», він ходить у рваних шкарпетках, або взагалі безних. Він артистично виставляє це напоказ. Але не думайте, земляки, що Степан Ленкавський завжди виставляє напоказ близькість до простих людей. Я маю на увазі одну німкеню в Мюнхені, у якої він живе як... квартирант. Тут його аскетизм безслідно зника: «Діоген» вилазить з бочки... і відбувається чудова метаморфоза: «флегматичний Степан» - «Донжуан», а після нічних оргій, коньяку і німкені «професор-аскет» знову намагається бути «Діогеном».
На перший погляд доброзичним і добродушним, сливе не аскетом, ніби завжди зрівноваженим флегматиком, видається Ленкавський в очах багатьох, хто його знає.
Але цю удавану добродушність і урівноважену флегматичність з позою «аскета» я запам'ятав на другій «чорній раді» Бандери, коли вдруге кололи ОУН. Тоді Ленкавський більше самого Бандери жадав ув'язнення у бункерах, коли погрожував фізичною ліквідацією членів Проводу ОУН і ЗП УГВР - Дарії і Льва Ребетів, Логуша з дружиною, Гриньоха Івана, а пізніше навіть і Лебедя. Доля-мачуха примусила тоді і мене мимоволі бути присутнім там з обов'язку оперативного референта СБ і також бути співучасником тієї гаїнебної «чорної ради».
Бандера, Ленкавський, Стецько, бажаючи в радикальний, швидкий спосіб покінчити з опозицією, а насправді бажаючи за будь-яку ціну позбутися небезпечних для них конкурентів у гризні за право самим зарепрезентувати інтереси «воюючої України» перед чужими розвідками, - шукали спільників і виконавців своїх злочинних задумів. В мені вони тоді не знайшли ні спільника, ні виконавця. А ось оцей «добродушний аскет» Ленкавський-Залужний взявся провести в життя рішення «чорної ради» з допомогою інших учасників цього чорного суду - Миколи Климишина і Романа Бичковича.
Звичайно, Ленкавський одважився на цей крок не тільки тому, що був на той час відповідальним перед Проводом ЗЧ ОУН і Бандерою за роботу СБ (я, як оперативний керівник СБ, звітував перед ним і діставав від нього всі інструкції), але в першу чергу як близнюк «я» Бандери, як той, хто безсуперечно виконував всі його доручення, незважаючи на те, йшли вони на користь ОУН, чи на її шкоду.
А скільки разів і в інших справах Проводу Степан Ленкавський грав як не першу, то другу скрипку?! Його голос завжди безсуперечно долучався до голосів Бандери і Стецька тоді, коли треба було слати на вірну загибель обдурених членів ЗЧ ОУН, слати зі зброєю в руках на Україну в ім'я інтересів чужих розвідок!
На сторінках газети «Вісті з України» я вже розповідав дещо про роль Ленкавського в його злочинному потуранні Климишину в розкраданні і розтраті організаційних грошових фондів.
Але чи тільки на цьому кінчається така його діяльність? А справа крадіжок, спекуляцій, розтрат тих тисяч доларів - фонду, створеного із податків, видраних у членів і симпатиків ЗЧ ОУН, робітників заводів і шахт Англії і Бельгії, нібито на висилку зв'язкових на Україну і на фінансування «підпільної боротьбі»?!
Хто ж допустив все це? Чи не «дорогий Павелко» - щедрий приятель Ленкавського, співучасник його інтимних гулянок і його багаторічний постачальник подарунків у вигляді батарей найкращих французьких коньяків і вин. Цей широко відомий аферист і злодій Павло Шевчук удостоївся високого довір'я з боку Ленкавського, який доручив був йому створити організаційно-зв'язкову лінію між Парижем і Мюнхеном.
Спритний спекулянт Шевчук організував її з допомогою другого відділу Андерса і французької поліції. Сливе не два рази на тиждень почав курсувати він між Парижем і Мюнхеном в мундирі офіцера Андерса, як зв'язковий між Проводом ЗЧ ОУН і тереновим Проводом ЗЧ ОУН у Франції. А насправді, прикриваючись плащиком вигідного для нього поста зв'язкового проводу (а головне, безмежним довір'ям Ленкавського, свого «дорогого Стефка»). Шевчук пустив в рух такі темні спекуляції і махінації, як, наприклад, організація нелегального перевозу поза межі Німеччини німецьких воєнних злочинців - гітлерівських недобитків.
«Благородна місія» спасіння бувших папістських харцизяк, «переговори» з ними нібито від імені Проводу ЗЧ ОУН в справі фінансової допомоги для ОУН у відповідь на «добрі» послуги, проявлені при організації безпечного перевозу воєнних злочинців, і навіть хабарі в рахунок цих послуг грубих тисяч німецьких марок тощо - все це робилося з відома Ленкавського. «Дорогий Стефко» не те що не усунув афериста Шевчука з дорученого йому поста, не те що не віддав його до організаційного суду, але подбавши, щоб скандал не вийшов на ширші горизонти, ще й рекомендував Шевчука тереновому проводові в Парижі, як гідного кандидата на фінансового референта, а пізніше навіть доручив організувати нелегальну переправу організаційних грошей з Англії і Бельгії через Францію до Мюнхена.
Шевчук взявся за цю справу - і в касу ЗЧ ОУН в Мюнхені переправлялися з Лондону лиш мідяки, а основний капітал прилипав до злодійських рук Шевчука - цього ставленика Степана Ленкавського.
Мабуть, зараз нікому не важко буде догадатися, за які відсотки купувалися подарунки у виді пляшок французького коньяку, що їх вдячний «Павелко» привозив кожного разу Ленкавському.
Але і сам «добродушний Стефко» був у курсі всіх справ. Навіть коли Шевчук зумів за одним ходом переправити з Англії через Польську банкову контору в Парижі прямо в свої і в своїх спільників кишені грубі тисячі організаційних доларів, «професор» Ленкавський і на цей раз не віддав справи до організаційного суду. Він знову зам'яв її в гурті найближчих своїх друзів, строго дбаючи, щоб не тільки члени ОУН, зокрема жертводавці, не дізналися про цей черговий удар по фінансах організації, але навіть домігся, щоб злочин Шевчука не став об'єктом розслідування СБ.
Треба визнати, що це йому вдалося здійснити. Навіть я про це дізнався вже аж тоді, коли минуло чимало часу, і коли я вже не виконував функцій референта СБ і жив у Парижі. Саме ця афера ще більш кинула ОУН в обійми чужих розвідок.
З того часу Бандера, Ленкавський, Стецько, які вже й до того вилазили із шкіри, щоб скинути Лебедя, Гриньоха і їх спільників зі стільця репрезентантів «воюючої України» перед американською розвідкою, розгорнули були скажену гонитву за зв'язками до чужих розвідок.
І ось для того, щоб не датися випередити Лебедеві і опозиції у висилці людей до Шухевича, вони надали торгівлі головами своїх друзів на міжнародній шпигунській біржі такого розмаху, який перевершив всі дотогочасні мірки.
Тоді-то оцей добродушний, зрівноважений флегматик, сливе не аскет, переконливо довів, що він, як близнюк Бандери, справді гідний прізвиська - Тінь Бандери.
Не інтересам України і українського народу присвятили вони свою чорну і брудну роботу. Хіба тим, хто вбиває один одного, навіть своїх спільників і однодумців, заради особистого благополуччя і більш вигідного поста, можуть бути дорогі інтереси нації?! Як раніше Бандера, так тепер і Ленкавський лише прикривається гаслами націоналізму, щоб обдурити українців на чужині, випомповуючи у них гроші на свої потреби і перепродаючи їх чужоземним розвідкам, що діють проти радянської Батьківщини, проти українського народу.
Чим нижче сідає сонце, тим довшими стають і тіні. Тінь Бандери - Степан Ленкавський - швидко зростає на арені націоналістів. Але всі українці на чужині повинні знати, що справжнє ім'я Ленкавського - злочинець, його злочинна діяльність - це ланцюг чорних зрад, підступів, шахрайств і вбивств, за які його можуть судити навіть його ж партійні однодумці, не кажучи вже про простих українських людей, кров яких не змити з його рук.
перевод