Митрополит Шептицкий и Советская власть: "Мусимо виявити нашу сердешну радість... "
Тов. svetlako навёл на один интересный материал.
Автор - Джеффри Бурдс, профессор русской и советской истории Северо-Восточного университета (Бостон, США), много лет проработавший в российских и украинских архивах.
"Этничность, память и насилие: размышления об особых проблемах советских и восточноевропейских архивов".
Jeffry Burds "Ethnicity, Memory, and Violence: Reflections on Special Problems in Soviet & East European Archives," in Francis X. Blouin and William G. Rosenberg, eds., Archives, Documentation, and the Institutions of Social Memory: Essays from the Sawyer Seminar (Ann Arbor: University of Michigan Press, 2006): 466-479.
"...Существует множество недавних случаев кражи и уничтожения архивных документов националистическими группами. Типичный пример в 1995 - документы Украинской Католической [имеется в виду Греко-Католическая - Н.] Церкви, которые посчитали несоответствующими националистической интерпретации истории. Какие же документы «выпололи» националистические группы из архивов? Вот лишь один из нескольких документов, которые я читал ранее, и которые исчезли в последующие годы.
В последние дни июля [здесь Д.Бурдс ошибается, встреча происходила в сентябре - Н.] 1944 года полковник С.Т.Даниленко (S. T. Danilenko) из НКВД, являвшийся советским представителем по делам религии во Львове, встретился с митрополитом Андреем Шептицким, чтобы выяснить его реакцию на возвращение Советов. Даниленко сообщал, что митрополит был «явно дезориентирован» вихрем событий последних нескольких дней, но что он, кажется, беспокоится о том, чтобы отделить себя и свою церковь от нацистов и организованного украинского националистического движения. Шептицкий был, по словам Даниленко, готов сотрудничать с новым режимом:
«Сейчас я уверен, что решается судьба всех славянских народов [сказал Шептицкий], следовательно, они должны подняться на борьбу с расовым германизмом (Germanism). Я осуждаю деятельность УПА и бандеровцев ([OUN-] Banderists), но я оправдываю мельниковцев [более умеренное крыло ОУН - J.B.] и тех, кто служил в СС Галиция. Их намерения были добрыми, но немцы подвели их (let them down), поэтому пришло время уйти от прогерманской ориентации. . . Сейчас, принимая во внимание обстоятельства международного положения, нет иного выбора - как быть с Советской властью. Я хочу дать указания всем священникам западных областей Украины оставаться на своих постах и огласить это в церковных проповедях».
Информация, сообщенная полковником Даниленко и его агентами, показывает, что украинские католические иерархи искренне верили, что Москва приняла новую религиозную политику. Советский осведомитель «Вишняков» ("Vishnekov") говорил с митрополитом на приеме по поводу его 75-летия 29-го июля 1944, через два дня после вступления Советов во Львов:
«Митрополит твердо убежден, что Советская власть изменила свою ранее враждебную позицию . . . по отношению к религии, церкви и вере. Они вновь открывают семинарии и академию теологии во Львове. Их солдаты приветствуют священников на улицах. Это дополнительное подтверждение уважения Советской власти к религии»
Он сообщил, что Шептицкий выразил «крайний оптимизм» по поводу будущего Западной Украины при Советском правлении: "Всё теперь в руках Божьих" - отметил митрополит, - "и обязательно закончится хорошо" [Шапка гласит; 30 Августа 1944, Сов.секретно, Доклад "О митрополите Греко-католической (униатской) церкви - Андрее Шептицком" полковник Карин (Даниленко); засвидетельствовал капитан НКВД В Ходин (V. Khodin).]
Первичный источник: Robert H. Greene, "'A New War Has Begun': The Destruction of the Greek Catholic Church in West Ukraine, 1939-1946," Senior Thesis in History and Russian Studies, University of Rochester, 1997]
В соответствии с советским сообщением Шептицкий - украинский католический кандидат на приобщение к лику святых в следующем десятилетии и символ украинского национального сопротивления Гитлеру и Сталину - порвал с главенствующими украинскими военными и политическими националистическими силами, объединенными лидерами повстанцев Ярославом Стецько и Степаном Бандерой. Для современных украинских националистов правого крыла, идентифицирующих себя с Бандерой, данный факт оказался чересчур болезненным. В результате усилий украинских националистов «по изъятию» фотокопия, которую я сделал в 1993 году, может оказаться единственной оставшейся копией этих документов".
Казалось бы, впору волосы рвать от потери таких источников. Но не так страшен чёрт, как его малюют. :)
Как это часто случается, у наших свидомых "братив" правая рука не знает, что делает левая. И если во Львовском областном архиве документы уничтожают, то их копии не только благополучно (пока, во всяком случае) хранят в архиве СБУ, но и ... публикуют в открытых изданиях.
Не так давно в Киеве небольшим тиражом вышел один сборник, где и были опубликованы копии документов, уничтоженных во Львове.
Материал объёмный, но очень интересный.
Речь Шептицкого на Соборе греко-католического духовенства приводится на укр. языке (у кого есть желание - буду признателен за перевод), некоторые фрагменты выделены мной жирным шрифтом; остальные документы - на русском.
Место действия - Львов, сентябрь 1944 года
СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО
"УТВЕРЖДАЮ"
НАРОДНЫЙ КОМИССАР ГОСУДАРСТВЕННОЙ
БЕЗОПАСНОСТИ УССР - КОМИССАР
ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ 3 ранга
Савченко
"30" августа 1944 г.
ПЛАН
официальной встречи и беседы
с главой униатской церкви - митрополитом ШЕПТИЦКИМ
Учитывая дезориентацию, после изгнания оккупантов, главы униатской церкви - митрополита ШЕПТИЦКОГО, от имени уполномоченного Совета по делам религиозных культов при СНК УССР, организовать встречу с ним нашего оперработника.
Целью этой встречи необходимо поставить изучение положения и деятельности униатской церкви в период оккупации, взаимоотношений митрополита ШЕПТИЦКОГО с немцами, а также прощупывание его настроений и уяснение той практической линии поведения, какую он предполагает занять по отношению к Советской власти в настоящее время.
Учитывая склонность митрополита ШЕПТИЦКОГО декларировать в той или иной форме лично свою и возглавляемой им церкви лояльность по отношению к Советской власти, в процессе беседы с ним не следует выказывать заинтересованности с нашей стороны в получении такой декларации, однако беседу построить в таком плане, чтобы всячески побудить его к подаче такой декларации.
В беседе с митрополитом ШЕПТИЦКИМ следует поставить перед ним такие основные вопросы:
1. Как ШЕПТИЦКИЙ воспринял оккупацию немцами украинских советских земель;
2. Каково было отношение немецких оккупационных властей к униатской церкви и к нему лично;
3. Какие распоряжения, призывы и послания к верующим и духовенству были изданы ШЕПТИЦКИМ по требованию оккупантов;
4. Имел ли ШЕПТИЦКИЙ в период оккупации связь с Ватиканом и Папой Римским, и какие указания получал он из Рима об отношении к оккупантам;
5. Выступал ли ШЕПТИЦКИЙ как глава христианской церкви с протестом перед оккупантами против массового истребления ни в чем неповинного народа на захваченной немцами территории, когда и в какой форме;
6. Каково отношение ШЕПТИЦКОГО к бежавшим с оккупантами униатским священникам, и будут ли применены к ним церковно-канонические санкции;
7. Каково отношение ШЕПТИЦКОГО к предателям и пособникам оккупантов;
8. Как относится ШЕПТИЦКИЙ к оккупантам в настоящее время и предполагает ли он сказать об этом публично перед верующими и духовенством;
9. Какие меры будут приняты ШЕПТИЦКИМ в отношении тех униатских священников и епископов, которые будут выступать против Советской власти.
В зависимости от того, как будет себя вести в разговоре ШЕПТИЦКИЙ, но, если будет уместно и если к этому представится случай или если он сам коснется своей прошлой политической деятельности, связи с украинскими националистами и отношения к Советской власти, целесообразно в порядке детализации обстоятельств, связанных с этим, выяснить у ШЕПТИЦКОГО следующие вопросы:
1. Как отнесся ШЕПТИЦКИЙ в 1939 году к воссоединению украинского народа Западной Украины с УССР и издавал ли он по этому поводу какие-либо обращения и призывы к верующим и духовенству.
2. Принимал ли ШЕПТИЦКИЙ участие в политической деятельности в период оккупации, и в чем эта деятельность выражалась.
3. Какова история подачи на имя Гитлера меморандума "украинских государственных мужей", в числе которых стоит подпись и ШЕПТИЦКОГО.
4. Какова история его акции по объединению униатской и православной церквей на Украине и каковы результаты этой акции.
В заключительной части беседы следует сказать ШЕПТИЦКОМУ, что Советская власть будет относиться к униатской церкви и ее священнослужителям, исходя из наличия лояльности с их стороны и преданности Родине, как граждан ее, т.е. "какой мерой Вы будете мерить, такой же мерой и Вам будет отмеряно". Враги родины будут караться, лояльным людям будет предоставлена полная свобода удовлетворения своих религиозных потребностей, как это предусматривается Конституцией СССР.
Такое заявление ШЕПТИЦКОМУ следует сделать в корректной форме, безотносительно его личности и без всякого намека на какие бы то ни было угрозы с нашей стороны, подчеркнув при этом, что под врагами мы понимаем тех злонамеренных людей, которые, прикрываясь церковным положением, будут проводить вредную противогосударственную работу.
В процессе беседы необходимо также спросить у ШЕПТИЦКОГО, проводит ли он и духовенство униатской церкви какую-либо религиозно-патриотическую работу и в чем эта работа выражается.
Технически свидание с митрополитом ШЕПТИЦКИМ следует организовать таким способом:
На бланке "Уполномоченного Совета по делам религиозных культов при СНК УССР" направить ШЕПТИЦКОМУ на украинском языке вызов такого содержания:
"Гр-ну А. И. ШЕПТИЦКОМУ - митрополиту греко-католической церкви.
Прошу Вас прибыть для беседы со мной по вопросам правового положения руководимой Вами греко-католической церкви и ее священнослужителей (дата и час явки) в Облисполком, комната №___".
Так как ШЕПТИЦКИЙ, в силу своего физического состояния явиться не сможет, он, несомненно, командирует для беседы с нами или с просьбой посетить его лично - своего представителя.
В том случае, если представитель ШЕПТИЦКОГО явится с приглашением посетить его лично, расспросив подробно о причинах, почему ШЕПТИЦКИЙ не смог явиться для беседы сам, - принять приглашение.
Если же представитель явится с полномочиями ШЕПТИЦКОГО вести беседу о "правовом положении греко-католической церкви", ответить ему, что по таким вопросам мы можем разговаривать только с лицом, возглавляющим, а не представляющим церковь.
Этим самым мы побудим ШЕПТИЦКОГО согласиться на беседу с нашим представителем.
Беседу с ШЕПТИЦКИМ и его представителем вести на украинском языке.
ПОДПОЛКОВНИК ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ Карин
"СОГЛАСЕН": НАЧАЛЬНИК 2 УПРАВЛЕНИЯ НКГБ УССР
ПОДПОЛКОВНИК ГОСУДАРСТВЕННОЙ
БЕЗОПАСНОСТИ Медведев
"30" августа 1944 г.
ПРОМОВА
Й[ого] Високопреосвященства О[тця] Митрополита Андрея Шептицького
по святочній сесії Собора в церкві св. Юра
у Львові дня 7 вересня 1944 [року]
Я забув запросити проповідника, щоб сказав слово заохоти до Отців Собору, а не годиться накидати таку промову без приготування. Тому вибачайте, Всеч. Отці, що я заберу голос. Мені і так треба би сьогодні промовляти до вас. Раз тому, що від січня майже безнастанно недужий, я тільки рідко коли міг бувати на сесіях собору, але важніша причина, для якої я бажав говорити, ся, що сьогодні ви перший раз зібралися від хвилини, коли побідоносна Червона Армія заняла цілий край, а тим і територію архиєпархії. Тою подією засадничо зміняється положення нашої Церкви і нашого народа і потреба казати як ми, українські духовники, ставляємося до тої події.
Передовсім мусимо ствердити, що в рядах червоноармійців і урядовців, що адміністрували тому три роки край, багато вернуло на давні місця і багато з нас витається з ними як з братьми, себто натрапляємо поміж ними численних щирих українців, з якими лучать нас патриотичні почування.
Але по трьох літах застаємо тих людей зміненими і ціле положення відмінним. Це предмет правдивого здивування і щирої для нас радости. Тому три роки клич беззглядного безбожництва був так злучений з патріотизмом Совітів, що той сам клич вистарчав, щоб їх зробити нам взагалі чужими, а нас для них майже ворожими. Кожну державу чи суспільну справу завсіди так трактувано, як коли б вона була принципіяльно злучена з теорією безбожництва, так представленої, навіть український патріотизм мусів нам видаватися небезпечним. Бо ж боротьба з безбожництвом є для нас першою і найважнішою працею, головним нашим завданням. Ми й під режімом радянським не переставали і не могли перестати боротися з безбожництвом. Уважаючи усі теорії безбожництва за небезпечні для кожної людини і кожної родини і кожної справи, ми мусіли зі всіми тими тезами боротися, а тим самим ми стягали на себе підозріння, що боремося з політичними тезами комунізму. Многим з нас, так як мені самому, лучилося боронитися перед такими закидами. Колись, на якімсь зібранні вашому я сильно застерігався перед ними і рішучо заявляв, що готовий усе боротися з атеїзмом у всіх його проявах, ніколи не хочу виявити спротиву проти політичних тез комунізму. Якщо не помиляє мене пам'ять, я обширніше обясняв як можна було й нехотячи ці два поняття помішати при інтерпретації моїх слів. Як довго атеїзм грав таку неначе урядову ролю у всіх квестіях Радянських Республик, до нашої праці можна було усе примінити слово псальма: "Ходящі хождаху і плакахуся, метающи сімена своя". Кожний громадянин, сповняючи свій обовязок, працює з державою і для неї. Може працювати й проти неї. Становище безбожництва в Союзі Радянських Республик справляло, що кожна наша праця, а то й само істнування наше, було такою працею проти безбожництва, було працею серед сліз і терпінь і мимо нашої волі могло видаватись працею проти держави. Сьогодня це принципіяльно змінилося. Стверджуючи це, мусимо виявити нашу сердешну радість з причини цеї зміни. З нами, священиками, перші Червоноармійці витаються з усміхом зичливости. Нам позваляють працювати, проповідати, виховувати дітей, обслугувати шпиталі.
Але й друга є важніша ще причина нашої радости. В п'ятьох літах війни наш нарід багато натерпівся. Кожна війна накладає важкі тягарі на плечі селян. Ця війна від 5 літ ведеться на наших територіях, для того майже непосильний тягар війни стається цілком непосильним для нашого бідно[го] села. Йому потреба батьківського серця, батьківського проводу, в разі потреби і батьківського християнського суду. Тому три роки ми в Радянськім Союзі Республик не відчували наближаючоїся весни християнської обнови, сьогодня подув весни дається чути в атмосфері. Ті українці, що ми їх стрічаємо, мають щось з християнської любови ближнього в своїм українськім патріотизмі. Вони [є] патріотами не для того, щоб е[к]сплоатувати нарід, вони той нарід люблять, вони бажають, щоб тому народові було добре. Такого серця в управителях потреба сьогодня нашим бідним селянам. Положення селян стається сьогодня невиносиме через УПА і ріжні відділи партизанів. Всі ці організації принимають і таких людей, що утікають перед всяким воюваннєм і не хотіли б в ніякій армії служити. Але поміж ними є й люди, що не слухають ані Божого закона, ані голосу Церкви і уважають себе покликаними людей карати смертію за мнимі, а може й несповнені злочини.
Я від трьох літ не перестаю пригадувати, що чоловікові не вільно завдавати смерти другому. Я бодай три рази писав в тій справі Посланія, конфісковані впрочім німецькою владою, а окрім Пастирських Посланій я в кількох промовах порушував той сам[ий] предмет. Я пригадував, що чоловікові може відібрати життя тільки державна судова влада і то лиш під умовами, які я з натиском обговорював. Зі згляду на свою особисту філософічну опінію я тої власти не все признавав державі, коли одначе держава може засудити чоловіка на смерть, то лишень тоді, коли цей допустився злочину, караного по законам державним карою смерти. Злочин мусить бути йому доказаний повним доказом, якого закони вимагають. Караний мусить мати можність оборони і засуджений можність відклику до вищої і найвищої інстанції, щоб доказані були і провина, і законність суду, і правосильність засуду. Без тих умов нема права людині відібрати життя.
А тим часом находяться молодики, що уважають себе покликаними самоволею заступити усі ці умови законного засуду і без ніяких доказів людей часом невинних сказують на смерть і сповняють уряд катів в засудах, в яких були оскаржителями, судіями і оборонцями. А таких є таке множество, що треба говорити про армію. І що діється?
Таке мордування людей викликує пімсту і репресії, звернені не проти убійника, що давно втік, а навіть не проти частини партії, з якої вийшов, а проти невинних мешканців села чи міста. У таких случаях потреба нашому бідному народові тої справедливости в управителях і судіях, яких дає любов ближнього. Атмосфера весняного подуву, яку відчуваємо, позваляє нам надіятися, що наш нарід знайде в теперішних управителях краю ту справедливість, що граничить з любовю і на любві опирається.
Велику трудність нашому духовенству і народові робить факт, що по стороні німців боролася т. зв. галицька дивізія і що в тій дивізії були капелянами наші священики. Наші люди побоюються, що й родини, з котрих оден член служив в тій дивізії, можуть бути за нього карані.
Наколи б ми мали нагоду боронити тих наших хлопців, вистарчило б, думаю, доказати, що молодь була до дивізії прямо асентерована, а добровільна служба була тільки позором для заохоти інших. Якщо деякі дійсно годилися на службу в дивізії, то тільки ті, яким грозила значно тяжча робота в Райху. Казали їм вибирати, і вони вибирали це, що легше, надіючися часом, що до бою не будуть ужиті.
Деякі, щоб видобутися з в'язниці, не раз вже довготреваючої, на пропозицію вступали до дивізії, щоб лиш дістатися на волю і підкрипити свої сили, при чім все рахували на це, що війна вже не довго потреває, заки вони перейдуть вишкіл, - а це потреває найменше півроку - за той час війна скінчиться.
А коли вже були яким-небудь способом зложені відділи якої-небудь армії, обовязком духовників було народові як капеляни служити, і ті капеляни по ніякому закону не можуть бути відповідальні за ділання армії, в яких служать капелянами. І українська повстанча армія змушувала наших хлопців вступати в їх ряди, і це було б оправданням молодих, що в УПА служили і священиків, які були їх капелянами. Таких одначе я не знаю, а радше знаю, що їх не було.
Може вільно би нам надіятися і чогось більшого.
Комунізм своїм широким розмахом і тенденціями до всесвітньої організації може виробити бодай деяких людей, спосібних розуміти конечність замінити тісні основи Церкви, що обнимають оден нарід або одну державу на всесвітові вселенські основи любови ближнього, опертої на вселенській організації Церкви. Така надія, хочби як слаба, відповідає до того степеня усім нашим дотеперішним працям і цілому наставлению історії нашої Церкви, з'єдиненої з Римським Престолом, що оправдувала би сьогоднішну нашу радість. Бо хто з увагою придивлявся би декретам і правилам п'ятьох архиєпархіяльних соборів, що відбулися в нашій єпархії в літах цеї війни, спостеріг би легко, що ми ніколи не переставали й не перестаємо уважати діла з'єднання Церков східних з західними головним нашим завданням і найвищою метою наших праць та молитов. Наша Церква не спирається на ніякій політиці, ніколи не солідаризується з ніякою політикою, вона все уважає своїм завданням спасения вічних душ свого народу, а це спасения видить у вселенській вірі і вселенській Церкві.
З'єдинення Церков - це діло чисто релігійне, в якому йде виключно про спасения душ. До сего діла горнуться ті, що шукають цего вічного спасения. Усі декрети і правила наших соборів є чисто релігійними з виключенням всякої політики. Ми в них стараємося знайти в нашому житті і в нашій душпастирській праці ті хиби, які треба усунути, щоб ми духовники, правильніше провадили наш нарід дорогами віри в І[суса] Христа і вічного спасения. Архиєпархіяльні собори ділами покаяння. Збираючися щочетверга, ми працюємо над тим самим, що роблять вірні, коли приступають до тайни Покаяння. В перших двох літах війни приходили до нас громадяни Радянської України, шукаючи нагоди сповідатися, а ми в міру, як того позваляли наші сили і закони нашої Церкви та обовязки нашого стану, радо помагали їм в чім могли і уміли. Наші брати вертались домів з наміром, як казали, оповісти як виглядає український край, в якому у кожному селі є церква, усюди священики, усюди Богослужби. Такі були зеренця нашої праці і нашої проповіди для спасения наших братів, для діла з'единения наших церков. Від тої праці ми не відступимо. А що християнська молитва є найважнішою частиною християнської праці, не перестанемо Бога усильно просити про діло з'єдинення Церков. Передовсім прошу вас, Всеч. Отці, безнастанно моліться до Всевишнього Бога, щоб нам прислав великого апостола з'єдинення. Нехай по тих літах війни пришле нам нове покоління кандидатів духовного стану та богословів, нехай з тих питомців виросте нове покоління апостолів в тій так трудній, а так важній справі для вселенської Церкви і для нашого бідного народа. Не переставаймо молитися у пересвідченні, що правдивою є велика обітниця дана небом: "Просіть, а дасться вам".
Особлившим способом поручаю ще вам помагати і до помочи заохочувати наших вірних всім тим, що у Великій Україні тепер помочі потребують. Усі родини тих, що в Армії служать, а передовсім, що лежать по шпиталях ранені. Вони всі очікують нашої помочі, всі тої помочі потребують і на ню заслужили. Наколи би наші сестри могли обняти службу для ранених, треба би таку гадку з радістю привитати.
Згідність з текстом у протоколі святочної сесії Собора з дня 7 вересня 1944 р. подтверджується.
З Канцелярії гр[еко-]кат[олицького] Митрополичого Ординаріяту у Львові, дня 14 вересня 1944 [року].
Канцлер Митрополита - підпис (Николай Галянт)
Перевод с украинского
АНАЛИЗ РЕЧИ ШЕПТИЦКОГО
Речь митрополита А ШЕПТИЦКОГО от 7 сентября 1944 г. и намерение опубликовать ее - важное политическое событие.
Митрополит придал своей речи особенно торжественный характер, оглашая ее на праздничном заседании собора, съезде духовенства епархии, признавая, что выступает впервые после победы Красной Армии.
Красную Армию митрополит называет победоносной - это нужно понимать, что советские победы считает устойчивыми.
Отмечает, что среди приезжих с востока есть много старых знакомых и приветствует их как братьев. Таким образом, митрополит призывает к более тесной связи, а не к вражде. То же самое и в другом месте, где он говорит, что красноармейцы с радостной усмешкой приветствовали крестьян. Таким образом, митрополит указывает на необходимость сердечного отношения к армии.
Митрополит с особым нажимом высказывается об осуществлении религиозной толейранции в СССР, считая это базой хорошего отношения между церковью и государством.
О коммунизме говорит, как о доктрине с широкими мировыми тенденциями. Это выражение митрополита вызовет настоящую сенсацию среди духовенства и интеллигенции, ибо никто не отважился дать такую высокую оценку коммунизму (наоборот, была мода пренебрегать значением коммунизма).
Митрополит заявляет, что не выступал, и не будет выступать против политических тезисов коммунизма.
Крепко выступил против несоответствующих выступлений "молодчиков" из УПА и остро осудил самосуды и убийства. Выступал против немцев по поводу конфискации его послания.
Из речи митрополита следуют такие его пожелания к Советской власти:
1. Чтобы Правительство хорошо относилось к народу и заботилось, чтобы хорошим отношением привлечь народ, особенно чтобы не карало целые села за преступления УПА.
2. Чтобы не преследовало и не карало духовенства, которое под принуждением немцев вынуждено [было] сотрудничать при организации галицийской дивизии.
3. Чтобы митрополит имел свободу в пропаганде дела церковного объединения (т. е. соглашения православной церкви с Римом). Это был основной и самый важный вопрос, над которым митрополит трудился на протяжении 50 лет своего правления.
4. Допустить монахинь к опеке над ранеными и больными солдатами в госпиталях.
Можно догадываться, что речь митрополита имеет связь с его беседой с представителем комиссариата культов СССР ДАНИЛЕНКО; может быть, митрополит обязался коекакие вопросы обговорить публично. Митрополит заявил, что свою речь передаст Советскому Правительству. Это указывает на то, что по этим вопросам (а по всей вероятности и другим) желает вести переговоры с Советской властью.
Речь митрополита ШЕПТИЦКОГО - это историческое событие, значение ее можно сравнить с выступлением московского патриарха Тихона, который первый начал переговоры с Советским Правительством.
Есть основания полагать, что если бы у митрополита была типография, он свою речь напечатал бы, ибо ему нужно каким-то образом ее распространить. [...]
13.9.[19]44 г.
ПЕРЕВЕЛ: ОПЕРУПОЛНОМОЧЕННЫЙ 4 ОТД[ЕЛЕНИЯ] 2 ОТД[ЕЛА] УНКГБ ЛО
Лейтенант госбезопасности
(СВИРИДОВ)
"___" сентября 1944 г.
г. Киев
окончание
Автор - Джеффри Бурдс, профессор русской и советской истории Северо-Восточного университета (Бостон, США), много лет проработавший в российских и украинских архивах.
"Этничность, память и насилие: размышления об особых проблемах советских и восточноевропейских архивов".
Jeffry Burds "Ethnicity, Memory, and Violence: Reflections on Special Problems in Soviet & East European Archives," in Francis X. Blouin and William G. Rosenberg, eds., Archives, Documentation, and the Institutions of Social Memory: Essays from the Sawyer Seminar (Ann Arbor: University of Michigan Press, 2006): 466-479.
"...Существует множество недавних случаев кражи и уничтожения архивных документов националистическими группами. Типичный пример в 1995 - документы Украинской Католической [имеется в виду Греко-Католическая - Н.] Церкви, которые посчитали несоответствующими националистической интерпретации истории. Какие же документы «выпололи» националистические группы из архивов? Вот лишь один из нескольких документов, которые я читал ранее, и которые исчезли в последующие годы.
В последние дни июля [здесь Д.Бурдс ошибается, встреча происходила в сентябре - Н.] 1944 года полковник С.Т.Даниленко (S. T. Danilenko) из НКВД, являвшийся советским представителем по делам религии во Львове, встретился с митрополитом Андреем Шептицким, чтобы выяснить его реакцию на возвращение Советов. Даниленко сообщал, что митрополит был «явно дезориентирован» вихрем событий последних нескольких дней, но что он, кажется, беспокоится о том, чтобы отделить себя и свою церковь от нацистов и организованного украинского националистического движения. Шептицкий был, по словам Даниленко, готов сотрудничать с новым режимом:
«Сейчас я уверен, что решается судьба всех славянских народов [сказал Шептицкий], следовательно, они должны подняться на борьбу с расовым германизмом (Germanism). Я осуждаю деятельность УПА и бандеровцев ([OUN-] Banderists), но я оправдываю мельниковцев [более умеренное крыло ОУН - J.B.] и тех, кто служил в СС Галиция. Их намерения были добрыми, но немцы подвели их (let them down), поэтому пришло время уйти от прогерманской ориентации. . . Сейчас, принимая во внимание обстоятельства международного положения, нет иного выбора - как быть с Советской властью. Я хочу дать указания всем священникам западных областей Украины оставаться на своих постах и огласить это в церковных проповедях».
Информация, сообщенная полковником Даниленко и его агентами, показывает, что украинские католические иерархи искренне верили, что Москва приняла новую религиозную политику. Советский осведомитель «Вишняков» ("Vishnekov") говорил с митрополитом на приеме по поводу его 75-летия 29-го июля 1944, через два дня после вступления Советов во Львов:
«Митрополит твердо убежден, что Советская власть изменила свою ранее враждебную позицию . . . по отношению к религии, церкви и вере. Они вновь открывают семинарии и академию теологии во Львове. Их солдаты приветствуют священников на улицах. Это дополнительное подтверждение уважения Советской власти к религии»
Он сообщил, что Шептицкий выразил «крайний оптимизм» по поводу будущего Западной Украины при Советском правлении: "Всё теперь в руках Божьих" - отметил митрополит, - "и обязательно закончится хорошо" [Шапка гласит; 30 Августа 1944, Сов.секретно, Доклад "О митрополите Греко-католической (униатской) церкви - Андрее Шептицком" полковник Карин (Даниленко); засвидетельствовал капитан НКВД В Ходин (V. Khodin).]
Первичный источник: Robert H. Greene, "'A New War Has Begun': The Destruction of the Greek Catholic Church in West Ukraine, 1939-1946," Senior Thesis in History and Russian Studies, University of Rochester, 1997]
В соответствии с советским сообщением Шептицкий - украинский католический кандидат на приобщение к лику святых в следующем десятилетии и символ украинского национального сопротивления Гитлеру и Сталину - порвал с главенствующими украинскими военными и политическими националистическими силами, объединенными лидерами повстанцев Ярославом Стецько и Степаном Бандерой. Для современных украинских националистов правого крыла, идентифицирующих себя с Бандерой, данный факт оказался чересчур болезненным. В результате усилий украинских националистов «по изъятию» фотокопия, которую я сделал в 1993 году, может оказаться единственной оставшейся копией этих документов".
Казалось бы, впору волосы рвать от потери таких источников. Но не так страшен чёрт, как его малюют. :)
Как это часто случается, у наших свидомых "братив" правая рука не знает, что делает левая. И если во Львовском областном архиве документы уничтожают, то их копии не только благополучно (пока, во всяком случае) хранят в архиве СБУ, но и ... публикуют в открытых изданиях.
Не так давно в Киеве небольшим тиражом вышел один сборник, где и были опубликованы копии документов, уничтоженных во Львове.
Материал объёмный, но очень интересный.
Речь Шептицкого на Соборе греко-католического духовенства приводится на укр. языке (у кого есть желание - буду признателен за перевод), некоторые фрагменты выделены мной жирным шрифтом; остальные документы - на русском.
Место действия - Львов, сентябрь 1944 года
СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО
"УТВЕРЖДАЮ"
НАРОДНЫЙ КОМИССАР ГОСУДАРСТВЕННОЙ
БЕЗОПАСНОСТИ УССР - КОМИССАР
ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ 3 ранга
Савченко
"30" августа 1944 г.
ПЛАН
официальной встречи и беседы
с главой униатской церкви - митрополитом ШЕПТИЦКИМ
Учитывая дезориентацию, после изгнания оккупантов, главы униатской церкви - митрополита ШЕПТИЦКОГО, от имени уполномоченного Совета по делам религиозных культов при СНК УССР, организовать встречу с ним нашего оперработника.
Целью этой встречи необходимо поставить изучение положения и деятельности униатской церкви в период оккупации, взаимоотношений митрополита ШЕПТИЦКОГО с немцами, а также прощупывание его настроений и уяснение той практической линии поведения, какую он предполагает занять по отношению к Советской власти в настоящее время.
Учитывая склонность митрополита ШЕПТИЦКОГО декларировать в той или иной форме лично свою и возглавляемой им церкви лояльность по отношению к Советской власти, в процессе беседы с ним не следует выказывать заинтересованности с нашей стороны в получении такой декларации, однако беседу построить в таком плане, чтобы всячески побудить его к подаче такой декларации.
В беседе с митрополитом ШЕПТИЦКИМ следует поставить перед ним такие основные вопросы:
1. Как ШЕПТИЦКИЙ воспринял оккупацию немцами украинских советских земель;
2. Каково было отношение немецких оккупационных властей к униатской церкви и к нему лично;
3. Какие распоряжения, призывы и послания к верующим и духовенству были изданы ШЕПТИЦКИМ по требованию оккупантов;
4. Имел ли ШЕПТИЦКИЙ в период оккупации связь с Ватиканом и Папой Римским, и какие указания получал он из Рима об отношении к оккупантам;
5. Выступал ли ШЕПТИЦКИЙ как глава христианской церкви с протестом перед оккупантами против массового истребления ни в чем неповинного народа на захваченной немцами территории, когда и в какой форме;
6. Каково отношение ШЕПТИЦКОГО к бежавшим с оккупантами униатским священникам, и будут ли применены к ним церковно-канонические санкции;
7. Каково отношение ШЕПТИЦКОГО к предателям и пособникам оккупантов;
8. Как относится ШЕПТИЦКИЙ к оккупантам в настоящее время и предполагает ли он сказать об этом публично перед верующими и духовенством;
9. Какие меры будут приняты ШЕПТИЦКИМ в отношении тех униатских священников и епископов, которые будут выступать против Советской власти.
В зависимости от того, как будет себя вести в разговоре ШЕПТИЦКИЙ, но, если будет уместно и если к этому представится случай или если он сам коснется своей прошлой политической деятельности, связи с украинскими националистами и отношения к Советской власти, целесообразно в порядке детализации обстоятельств, связанных с этим, выяснить у ШЕПТИЦКОГО следующие вопросы:
1. Как отнесся ШЕПТИЦКИЙ в 1939 году к воссоединению украинского народа Западной Украины с УССР и издавал ли он по этому поводу какие-либо обращения и призывы к верующим и духовенству.
2. Принимал ли ШЕПТИЦКИЙ участие в политической деятельности в период оккупации, и в чем эта деятельность выражалась.
3. Какова история подачи на имя Гитлера меморандума "украинских государственных мужей", в числе которых стоит подпись и ШЕПТИЦКОГО.
4. Какова история его акции по объединению униатской и православной церквей на Украине и каковы результаты этой акции.
В заключительной части беседы следует сказать ШЕПТИЦКОМУ, что Советская власть будет относиться к униатской церкви и ее священнослужителям, исходя из наличия лояльности с их стороны и преданности Родине, как граждан ее, т.е. "какой мерой Вы будете мерить, такой же мерой и Вам будет отмеряно". Враги родины будут караться, лояльным людям будет предоставлена полная свобода удовлетворения своих религиозных потребностей, как это предусматривается Конституцией СССР.
Такое заявление ШЕПТИЦКОМУ следует сделать в корректной форме, безотносительно его личности и без всякого намека на какие бы то ни было угрозы с нашей стороны, подчеркнув при этом, что под врагами мы понимаем тех злонамеренных людей, которые, прикрываясь церковным положением, будут проводить вредную противогосударственную работу.
В процессе беседы необходимо также спросить у ШЕПТИЦКОГО, проводит ли он и духовенство униатской церкви какую-либо религиозно-патриотическую работу и в чем эта работа выражается.
Технически свидание с митрополитом ШЕПТИЦКИМ следует организовать таким способом:
На бланке "Уполномоченного Совета по делам религиозных культов при СНК УССР" направить ШЕПТИЦКОМУ на украинском языке вызов такого содержания:
"Гр-ну А. И. ШЕПТИЦКОМУ - митрополиту греко-католической церкви.
Прошу Вас прибыть для беседы со мной по вопросам правового положения руководимой Вами греко-католической церкви и ее священнослужителей (дата и час явки) в Облисполком, комната №___".
Так как ШЕПТИЦКИЙ, в силу своего физического состояния явиться не сможет, он, несомненно, командирует для беседы с нами или с просьбой посетить его лично - своего представителя.
В том случае, если представитель ШЕПТИЦКОГО явится с приглашением посетить его лично, расспросив подробно о причинах, почему ШЕПТИЦКИЙ не смог явиться для беседы сам, - принять приглашение.
Если же представитель явится с полномочиями ШЕПТИЦКОГО вести беседу о "правовом положении греко-католической церкви", ответить ему, что по таким вопросам мы можем разговаривать только с лицом, возглавляющим, а не представляющим церковь.
Этим самым мы побудим ШЕПТИЦКОГО согласиться на беседу с нашим представителем.
Беседу с ШЕПТИЦКИМ и его представителем вести на украинском языке.
ПОДПОЛКОВНИК ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ Карин
"СОГЛАСЕН": НАЧАЛЬНИК 2 УПРАВЛЕНИЯ НКГБ УССР
ПОДПОЛКОВНИК ГОСУДАРСТВЕННОЙ
БЕЗОПАСНОСТИ Медведев
"30" августа 1944 г.
ПРОМОВА
Й[ого] Високопреосвященства О[тця] Митрополита Андрея Шептицького
по святочній сесії Собора в церкві св. Юра
у Львові дня 7 вересня 1944 [року]
Я забув запросити проповідника, щоб сказав слово заохоти до Отців Собору, а не годиться накидати таку промову без приготування. Тому вибачайте, Всеч. Отці, що я заберу голос. Мені і так треба би сьогодні промовляти до вас. Раз тому, що від січня майже безнастанно недужий, я тільки рідко коли міг бувати на сесіях собору, але важніша причина, для якої я бажав говорити, ся, що сьогодні ви перший раз зібралися від хвилини, коли побідоносна Червона Армія заняла цілий край, а тим і територію архиєпархії. Тою подією засадничо зміняється положення нашої Церкви і нашого народа і потреба казати як ми, українські духовники, ставляємося до тої події.
Передовсім мусимо ствердити, що в рядах червоноармійців і урядовців, що адміністрували тому три роки край, багато вернуло на давні місця і багато з нас витається з ними як з братьми, себто натрапляємо поміж ними численних щирих українців, з якими лучать нас патриотичні почування.
Але по трьох літах застаємо тих людей зміненими і ціле положення відмінним. Це предмет правдивого здивування і щирої для нас радости. Тому три роки клич беззглядного безбожництва був так злучений з патріотизмом Совітів, що той сам клич вистарчав, щоб їх зробити нам взагалі чужими, а нас для них майже ворожими. Кожну державу чи суспільну справу завсіди так трактувано, як коли б вона була принципіяльно злучена з теорією безбожництва, так представленої, навіть український патріотизм мусів нам видаватися небезпечним. Бо ж боротьба з безбожництвом є для нас першою і найважнішою працею, головним нашим завданням. Ми й під режімом радянським не переставали і не могли перестати боротися з безбожництвом. Уважаючи усі теорії безбожництва за небезпечні для кожної людини і кожної родини і кожної справи, ми мусіли зі всіми тими тезами боротися, а тим самим ми стягали на себе підозріння, що боремося з політичними тезами комунізму. Многим з нас, так як мені самому, лучилося боронитися перед такими закидами. Колись, на якімсь зібранні вашому я сильно застерігався перед ними і рішучо заявляв, що готовий усе боротися з атеїзмом у всіх його проявах, ніколи не хочу виявити спротиву проти політичних тез комунізму. Якщо не помиляє мене пам'ять, я обширніше обясняв як можна було й нехотячи ці два поняття помішати при інтерпретації моїх слів. Як довго атеїзм грав таку неначе урядову ролю у всіх квестіях Радянських Республик, до нашої праці можна було усе примінити слово псальма: "Ходящі хождаху і плакахуся, метающи сімена своя". Кожний громадянин, сповняючи свій обовязок, працює з державою і для неї. Може працювати й проти неї. Становище безбожництва в Союзі Радянських Республик справляло, що кожна наша праця, а то й само істнування наше, було такою працею проти безбожництва, було працею серед сліз і терпінь і мимо нашої волі могло видаватись працею проти держави. Сьогодня це принципіяльно змінилося. Стверджуючи це, мусимо виявити нашу сердешну радість з причини цеї зміни. З нами, священиками, перші Червоноармійці витаються з усміхом зичливости. Нам позваляють працювати, проповідати, виховувати дітей, обслугувати шпиталі.
Але й друга є важніша ще причина нашої радости. В п'ятьох літах війни наш нарід багато натерпівся. Кожна війна накладає важкі тягарі на плечі селян. Ця війна від 5 літ ведеться на наших територіях, для того майже непосильний тягар війни стається цілком непосильним для нашого бідно[го] села. Йому потреба батьківського серця, батьківського проводу, в разі потреби і батьківського християнського суду. Тому три роки ми в Радянськім Союзі Республик не відчували наближаючоїся весни християнської обнови, сьогодня подув весни дається чути в атмосфері. Ті українці, що ми їх стрічаємо, мають щось з християнської любови ближнього в своїм українськім патріотизмі. Вони [є] патріотами не для того, щоб е[к]сплоатувати нарід, вони той нарід люблять, вони бажають, щоб тому народові було добре. Такого серця в управителях потреба сьогодня нашим бідним селянам. Положення селян стається сьогодня невиносиме через УПА і ріжні відділи партизанів. Всі ці організації принимають і таких людей, що утікають перед всяким воюваннєм і не хотіли б в ніякій армії служити. Але поміж ними є й люди, що не слухають ані Божого закона, ані голосу Церкви і уважають себе покликаними людей карати смертію за мнимі, а може й несповнені злочини.
Я від трьох літ не перестаю пригадувати, що чоловікові не вільно завдавати смерти другому. Я бодай три рази писав в тій справі Посланія, конфісковані впрочім німецькою владою, а окрім Пастирських Посланій я в кількох промовах порушував той сам[ий] предмет. Я пригадував, що чоловікові може відібрати життя тільки державна судова влада і то лиш під умовами, які я з натиском обговорював. Зі згляду на свою особисту філософічну опінію я тої власти не все признавав державі, коли одначе держава може засудити чоловіка на смерть, то лишень тоді, коли цей допустився злочину, караного по законам державним карою смерти. Злочин мусить бути йому доказаний повним доказом, якого закони вимагають. Караний мусить мати можність оборони і засуджений можність відклику до вищої і найвищої інстанції, щоб доказані були і провина, і законність суду, і правосильність засуду. Без тих умов нема права людині відібрати життя.
А тим часом находяться молодики, що уважають себе покликаними самоволею заступити усі ці умови законного засуду і без ніяких доказів людей часом невинних сказують на смерть і сповняють уряд катів в засудах, в яких були оскаржителями, судіями і оборонцями. А таких є таке множество, що треба говорити про армію. І що діється?
Таке мордування людей викликує пімсту і репресії, звернені не проти убійника, що давно втік, а навіть не проти частини партії, з якої вийшов, а проти невинних мешканців села чи міста. У таких случаях потреба нашому бідному народові тої справедливости в управителях і судіях, яких дає любов ближнього. Атмосфера весняного подуву, яку відчуваємо, позваляє нам надіятися, що наш нарід знайде в теперішних управителях краю ту справедливість, що граничить з любовю і на любві опирається.
Велику трудність нашому духовенству і народові робить факт, що по стороні німців боролася т. зв. галицька дивізія і що в тій дивізії були капелянами наші священики. Наші люди побоюються, що й родини, з котрих оден член служив в тій дивізії, можуть бути за нього карані.
Наколи б ми мали нагоду боронити тих наших хлопців, вистарчило б, думаю, доказати, що молодь була до дивізії прямо асентерована, а добровільна служба була тільки позором для заохоти інших. Якщо деякі дійсно годилися на службу в дивізії, то тільки ті, яким грозила значно тяжча робота в Райху. Казали їм вибирати, і вони вибирали це, що легше, надіючися часом, що до бою не будуть ужиті.
Деякі, щоб видобутися з в'язниці, не раз вже довготреваючої, на пропозицію вступали до дивізії, щоб лиш дістатися на волю і підкрипити свої сили, при чім все рахували на це, що війна вже не довго потреває, заки вони перейдуть вишкіл, - а це потреває найменше півроку - за той час війна скінчиться.
А коли вже були яким-небудь способом зложені відділи якої-небудь армії, обовязком духовників було народові як капеляни служити, і ті капеляни по ніякому закону не можуть бути відповідальні за ділання армії, в яких служать капелянами. І українська повстанча армія змушувала наших хлопців вступати в їх ряди, і це було б оправданням молодих, що в УПА служили і священиків, які були їх капелянами. Таких одначе я не знаю, а радше знаю, що їх не було.
Може вільно би нам надіятися і чогось більшого.
Комунізм своїм широким розмахом і тенденціями до всесвітньої організації може виробити бодай деяких людей, спосібних розуміти конечність замінити тісні основи Церкви, що обнимають оден нарід або одну державу на всесвітові вселенські основи любови ближнього, опертої на вселенській організації Церкви. Така надія, хочби як слаба, відповідає до того степеня усім нашим дотеперішним працям і цілому наставлению історії нашої Церкви, з'єдиненої з Римським Престолом, що оправдувала би сьогоднішну нашу радість. Бо хто з увагою придивлявся би декретам і правилам п'ятьох архиєпархіяльних соборів, що відбулися в нашій єпархії в літах цеї війни, спостеріг би легко, що ми ніколи не переставали й не перестаємо уважати діла з'єднання Церков східних з західними головним нашим завданням і найвищою метою наших праць та молитов. Наша Церква не спирається на ніякій політиці, ніколи не солідаризується з ніякою політикою, вона все уважає своїм завданням спасения вічних душ свого народу, а це спасения видить у вселенській вірі і вселенській Церкві.
З'єдинення Церков - це діло чисто релігійне, в якому йде виключно про спасения душ. До сего діла горнуться ті, що шукають цего вічного спасения. Усі декрети і правила наших соборів є чисто релігійними з виключенням всякої політики. Ми в них стараємося знайти в нашому житті і в нашій душпастирській праці ті хиби, які треба усунути, щоб ми духовники, правильніше провадили наш нарід дорогами віри в І[суса] Христа і вічного спасения. Архиєпархіяльні собори ділами покаяння. Збираючися щочетверга, ми працюємо над тим самим, що роблять вірні, коли приступають до тайни Покаяння. В перших двох літах війни приходили до нас громадяни Радянської України, шукаючи нагоди сповідатися, а ми в міру, як того позваляли наші сили і закони нашої Церкви та обовязки нашого стану, радо помагали їм в чім могли і уміли. Наші брати вертались домів з наміром, як казали, оповісти як виглядає український край, в якому у кожному селі є церква, усюди священики, усюди Богослужби. Такі були зеренця нашої праці і нашої проповіди для спасения наших братів, для діла з'единения наших церков. Від тої праці ми не відступимо. А що християнська молитва є найважнішою частиною християнської праці, не перестанемо Бога усильно просити про діло з'єдинення Церков. Передовсім прошу вас, Всеч. Отці, безнастанно моліться до Всевишнього Бога, щоб нам прислав великого апостола з'єдинення. Нехай по тих літах війни пришле нам нове покоління кандидатів духовного стану та богословів, нехай з тих питомців виросте нове покоління апостолів в тій так трудній, а так важній справі для вселенської Церкви і для нашого бідного народа. Не переставаймо молитися у пересвідченні, що правдивою є велика обітниця дана небом: "Просіть, а дасться вам".
Особлившим способом поручаю ще вам помагати і до помочи заохочувати наших вірних всім тим, що у Великій Україні тепер помочі потребують. Усі родини тих, що в Армії служать, а передовсім, що лежать по шпиталях ранені. Вони всі очікують нашої помочі, всі тої помочі потребують і на ню заслужили. Наколи би наші сестри могли обняти службу для ранених, треба би таку гадку з радістю привитати.
Згідність з текстом у протоколі святочної сесії Собора з дня 7 вересня 1944 р. подтверджується.
З Канцелярії гр[еко-]кат[олицького] Митрополичого Ординаріяту у Львові, дня 14 вересня 1944 [року].
Канцлер Митрополита - підпис (Николай Галянт)
Перевод с украинского
АНАЛИЗ РЕЧИ ШЕПТИЦКОГО
Речь митрополита А ШЕПТИЦКОГО от 7 сентября 1944 г. и намерение опубликовать ее - важное политическое событие.
Митрополит придал своей речи особенно торжественный характер, оглашая ее на праздничном заседании собора, съезде духовенства епархии, признавая, что выступает впервые после победы Красной Армии.
Красную Армию митрополит называет победоносной - это нужно понимать, что советские победы считает устойчивыми.
Отмечает, что среди приезжих с востока есть много старых знакомых и приветствует их как братьев. Таким образом, митрополит призывает к более тесной связи, а не к вражде. То же самое и в другом месте, где он говорит, что красноармейцы с радостной усмешкой приветствовали крестьян. Таким образом, митрополит указывает на необходимость сердечного отношения к армии.
Митрополит с особым нажимом высказывается об осуществлении религиозной толейранции в СССР, считая это базой хорошего отношения между церковью и государством.
О коммунизме говорит, как о доктрине с широкими мировыми тенденциями. Это выражение митрополита вызовет настоящую сенсацию среди духовенства и интеллигенции, ибо никто не отважился дать такую высокую оценку коммунизму (наоборот, была мода пренебрегать значением коммунизма).
Митрополит заявляет, что не выступал, и не будет выступать против политических тезисов коммунизма.
Крепко выступил против несоответствующих выступлений "молодчиков" из УПА и остро осудил самосуды и убийства. Выступал против немцев по поводу конфискации его послания.
Из речи митрополита следуют такие его пожелания к Советской власти:
1. Чтобы Правительство хорошо относилось к народу и заботилось, чтобы хорошим отношением привлечь народ, особенно чтобы не карало целые села за преступления УПА.
2. Чтобы не преследовало и не карало духовенства, которое под принуждением немцев вынуждено [было] сотрудничать при организации галицийской дивизии.
3. Чтобы митрополит имел свободу в пропаганде дела церковного объединения (т. е. соглашения православной церкви с Римом). Это был основной и самый важный вопрос, над которым митрополит трудился на протяжении 50 лет своего правления.
4. Допустить монахинь к опеке над ранеными и больными солдатами в госпиталях.
Можно догадываться, что речь митрополита имеет связь с его беседой с представителем комиссариата культов СССР ДАНИЛЕНКО; может быть, митрополит обязался коекакие вопросы обговорить публично. Митрополит заявил, что свою речь передаст Советскому Правительству. Это указывает на то, что по этим вопросам (а по всей вероятности и другим) желает вести переговоры с Советской властью.
Речь митрополита ШЕПТИЦКОГО - это историческое событие, значение ее можно сравнить с выступлением московского патриарха Тихона, который первый начал переговоры с Советским Правительством.
Есть основания полагать, что если бы у митрополита была типография, он свою речь напечатал бы, ибо ему нужно каким-то образом ее распространить. [...]
13.9.[19]44 г.
ПЕРЕВЕЛ: ОПЕРУПОЛНОМОЧЕННЫЙ 4 ОТД[ЕЛЕНИЯ] 2 ОТД[ЕЛА] УНКГБ ЛО
Лейтенант госбезопасности
(СВИРИДОВ)
"___" сентября 1944 г.
г. Киев
окончание