Сабариха: жеребківске святилище
Оригинал взят у borys_javir в Сабариха: жеребківске святилище
САБАРИХА:
жеребківске святилище
Ще в далекому дитинстві я ся зачитував легендами рідного краю. Тогди для мене вони були як казка, як щось нездійсненне, ніколи не бувале. Але кажда легенда має свою основу, своє підґрунтя.
Серед таких оповідок я й вичитав про гору Сабариху. Вже й не знати, про які часи повідала легенда, але ся мовило в ній, же в давнину, коли прийшли на наші землі завойовники, мудра Сабара випросила в бога Святовида ласки для свого племені-роду й він вберіг її нащадків від лиха. Правда, сама Матір загинула. А вороги від прокльону ся перетворили на каміння, яке так щедро всипало схили сучасної гори Сабарихи. Не так важливо, хто був тим завойовником (чи то авари з полудня, чи то гуни й русичі зі сходу, чи які кочові азіати), лиш головне, же нарід зберіг імена Матері та Бога.
Згодом мені ся трапила інформація, начебто на Сабарисі стояла кам’яна «баба»...
Тому відвідати сю гору було мойов мрійов. А мрії - здійснюют...
вид на гору Сабариху з півдня
Як була тепла погода, осідлав я свого ровера й ся відправив в дорогу. Проминув Малий Ходачків (село, в якому виростав) й, з’їхавши з траси, полями добирав ся до наміченого місця. Коли я туди вирушав, я ще м не знав, на яку точно гору їду - мене наче щось кликало туди, наче тягнула якась незвідана сила. Може, то просто цікавість, може що інше. І аж опісля, після повернення додому, я розгорнув мапи і... Сабариха. Давня, ще дитяча мрія.
Сабариха - товтрова гора-останець на південний захід від села Жеребки й на північний захід від Панасівки. Висота 354-355 метрів над рівньом моря. За легендов, назва походит від праслов’янского імені «Сабара/Сапара» (можливо, від старослов’янского «бар» - болото, мокравина). В сему випадку - «гора коло болота» (на південь від горба є болото, звідки витікає права притока річки Качави, яка протікає через Малий Ходачків). Гора витягнута з південного заходу на північний схід.
розташування гори Сабарихи на старій мапі
вид на Сабариху з космосу; на північний схід від гори - всипана камінням майже квадратова ділянка
На саму гору я під’їхав з півдня. Відразу в очі впадают схили, подібні до терас. Правда, на терені тераси майже не простежуют ся, но видко, же гора має кілька рівнів (перший - сама вершина, другий - серединна тераса, третій - підніжжя), деякі з них ся зливают в один, а деколи ся розгалужуют.
Поверхня дуже нерівна, на схилах є ями прямокутної чи близкої до неї форми.
заглиблення прямокутної форми на підходах до вершини з південного боку
вид на другий рівень терас нижче виступів каменю
З південно-східного боку від вершини є виступ вапнякової породи. Таке враження, же тут брали камінь в непромислових кількостях. Ся лишив по тім неглибокий котлован.
вид на вершину з південного сходу, попереду - виступ каменю
З південного заходу з другого рівня терас йде плавний підйом на перший (вершину). Можливо, колись там було яка дорога для виходу святкових процесій догори. Ся дорога відразу ся впирає в споруди, оточені ритуальними валами.
Вершина гори утворює майже плато, на якім чітко видко вершок, а також вирівняну південну ділянку та нерівну за рельєфом північну.
На південній ділянці я виділив дві великі споруди. Загалом вони нагадуют не дуже правильні кола, які примикают одне до одного.
польова замальовка-схема, виконав Б. Явір Іскра
Південна споруда нагадує замкнене ритуальним валом коло розмірами орієнтовно 7х9 метрів. Південна та західна частини валу є піднятими, порівняно з сусідніми частинами високими. Між ними є низкий проміжок, до якого веде плавний підйом з другого рівня терас - наче вхід всередину.
Практично в центрі споруди є камінь, вигнутий, як дуга. Один з го боків ся дивит до входу (на південний захід), а інший бік - на північ. Зі сходу та півночі до каменя примикают підвищення, нижчі від валу, але їх добре видко на терені. Вони утворюют сектор.
На південь, схід та північний схід від споруди - урвище. Висота 3-4 метри. На захід від найвищої (західної) частини валу є яма (на схемі - заштрихована ділянка). Нижче по схилу - ще одне заглиблення, сторони якого утворюют близку до геометрично правильної фіґуру.
вид на південну споруду з півдня: на передньому плані - вал, зліва - входу всередину,
добре видко камінь в центрі
вид на південну споруду з півночі
попереду - яма під валом, далі йде заглиблення на схилі
вид з південної споруди на урвищеПівденна споруда, ймовірно, була капищом і нагадує святиню на вершині А святилища коло Скалата: вхід з півдня, за п’єдесталом - неглибока яма (заглиблення). Різниця в тім, же коло Скалата є мегаліти, а тут ритуальна межа святилища суто у формі насипу-валу.
Північна споруда суттєво складніша за будовов - вона подібна на неправильне коло, чи то прямокутник із дуже заокругленими кутами розміром орієнтовно 10х12 метрів.
З північного сходу вона примикає до вершини гори. Різниця висот - коло 1 метра. З південного сходу - урвище, на схилі якого є великі валуни. Таке враження, же ті валуни можуть бути залишками розваленого дольмену (до речі, дольмен на Богиті із східної сторони городища і тут розвалини із східної сторони).
Із заходу споруда обмежена невисоким валом, який примикає як до вищого за рівньом валу південної споруди, так і вершини гори. Майже в центрі північної споруди є невисокий п’єдестал із ямов (на схемі позначена заштрихованим кругом), яка могла служити кріпленням для ідола («баби», яка стояла на горі?). З північного сходу до него примикают два невеликі камені, які ся виділяют на терені (позначені на схемі).
П'єдестал з’єднаний з вершинов горба та південнов спорудов невисоким підвищенням (ділит неправильне коло по діаметрі південний захід - північний схід). Зі сторони південної споруди (примикає до валу) є великий камінь, який порівняно високо виступає над поверхньов. З південної частини валу всередину споруди виступає невисокий камінь (виступ позначений на схемі). Від п’єдесталу на схід відходит підвищення, яке примикає до валу.
Таким чином північна споруда наче розбита загалом на дві частини - північно-західну та південно-східну. Перша з них є рівним майданчиком, який в мене викликав асоціації з подвір’ям - ймовірне требище. Друга з частин нагадує залишки від приміщення, причому двокімнатного. Гіпотетичний вхід міг бути розташованим з заходу. Праворуч від него міг стояти ідол, кімната з яким на терені утворює близку до квадрата фіґуру із сторонами орієнтовно 4,5х4,5 метрів.
вид на кручу з долини ймовірної каменоломні - а чи не розвалений дольмен попереду?
вид на південно-східну частину північної споруди: по центрі знимки - п’єдестал з ямов,
праворуч - камені, які прилягают до валу
вид на північну споруду із східного кута: попереду - підвищення, яке з’єднує вал та п’єдестал,
праворуч за кущом - п’єдестал, на другому плані - камінь, за яким південна споруда
вид з заходу на обидві спорудиПівнічна споруда дуже подібна до опису І. Русановов та Б. Тимощуком храму в Звенигороді, де теж орієнтовний вхід у приміщення був розташований із західного боку, а ліворуч від него стояв ідол. Можливо, і тут стояв храм, але се питання варто дослідити в процесі розкопок.
Найвища точка гори є майданчиком, на якому видніют ся залишки опор невеликої металевої вежі - могла колись стояти точка зв’язку (подібні залишки є на Чортовій горі коло Рогатина).
Далі на північ є Г-подібна западина, за яков рельєф стає дуже нерівним, горбистим. Північні схили сходоподібні, є вихід материкового каменю на поверхню. Ніяких згаданих в легенді печер на горі та її схилах наче нема.
вид з південного заходу на Г-подібну западину
північні схили гори
На північний схід від гори є всипана камінням майже квадратова ділянка розмірами орієнтовно 91х91 метр. На ній ростут низкорослі дерева-дички. На поверхні слідів ніяких споруд не помітно.
вид на Сабариху з північного сходу, з квадратової ділянки
В часі мого перебування на горі я відчував якийсь затиск, важкість - таке було чуття, наче там колись стала ся велика трагедія. І аж потім, ідентифікувавши гору як Сабариху, згадав легенду - там загинула Матір.
Гора має сумну історію. Сумне й теперішнє - місцеві люди на частині північного схилу зробили сміттєзвалище - то така «вдячність» Матері за легендарний порятунок...
На основі характерних ознак (усі головні споруди розташовані на підвищенні - вершині гори; наявні спеціально облаштовані майданчики для обрядів, які оточені ритуальними валами - сакральнов межов святилища; є залишки ймовірного капища із жертовнов ямов, а також п'єдесталу або іншого виділеного місця для ідола чи священного вогнища; широке застосування каменю та кам'яних вимощувань; відсутність залишок звичної житлової або господарскої забудови) та стародавніх легенд можна висновувати, же на горі Сабарисі було давнє городище-святилище.
В старі часи (та й в нові теж) люди фест шанували гори: на них будували святилища, вважали, же там жиют їхні боги. Загалом, гори - то одне з найбільш типових місць поклонінь та культових дійств у різних релігіях. Слов’яни (як і галли) в горах чи на їх вершинах розташовували храми, капища, жертовники тощо (язичники для ритуалів часто обирают панівне в терені узвишшя).
Городище на горі Сабарисі, очевидно, входило в мережу Медобірских святилищ і є важливим для пізнання історії рідного краю, тому потребує детальніших досліджень...
квіти неподалік Сабарихи
_ _ _
© Борис Явір Іскра, 11 травня 2013 року
САБАРИХА:
жеребківске святилище
Ще в далекому дитинстві я ся зачитував легендами рідного краю. Тогди для мене вони були як казка, як щось нездійсненне, ніколи не бувале. Але кажда легенда має свою основу, своє підґрунтя.
Серед таких оповідок я й вичитав про гору Сабариху. Вже й не знати, про які часи повідала легенда, але ся мовило в ній, же в давнину, коли прийшли на наші землі завойовники, мудра Сабара випросила в бога Святовида ласки для свого племені-роду й він вберіг її нащадків від лиха. Правда, сама Матір загинула. А вороги від прокльону ся перетворили на каміння, яке так щедро всипало схили сучасної гори Сабарихи. Не так важливо, хто був тим завойовником (чи то авари з полудня, чи то гуни й русичі зі сходу, чи які кочові азіати), лиш головне, же нарід зберіг імена Матері та Бога.
Згодом мені ся трапила інформація, начебто на Сабарисі стояла кам’яна «баба»...
Тому відвідати сю гору було мойов мрійов. А мрії - здійснюют...
вид на гору Сабариху з півдня
Як була тепла погода, осідлав я свого ровера й ся відправив в дорогу. Проминув Малий Ходачків (село, в якому виростав) й, з’їхавши з траси, полями добирав ся до наміченого місця. Коли я туди вирушав, я ще м не знав, на яку точно гору їду - мене наче щось кликало туди, наче тягнула якась незвідана сила. Може, то просто цікавість, може що інше. І аж опісля, після повернення додому, я розгорнув мапи і... Сабариха. Давня, ще дитяча мрія.
Сабариха - товтрова гора-останець на південний захід від села Жеребки й на північний захід від Панасівки. Висота 354-355 метрів над рівньом моря. За легендов, назва походит від праслов’янского імені «Сабара/Сапара» (можливо, від старослов’янского «бар» - болото, мокравина). В сему випадку - «гора коло болота» (на південь від горба є болото, звідки витікає права притока річки Качави, яка протікає через Малий Ходачків). Гора витягнута з південного заходу на північний схід.
розташування гори Сабарихи на старій мапі
вид на Сабариху з космосу; на північний схід від гори - всипана камінням майже квадратова ділянка
На саму гору я під’їхав з півдня. Відразу в очі впадают схили, подібні до терас. Правда, на терені тераси майже не простежуют ся, но видко, же гора має кілька рівнів (перший - сама вершина, другий - серединна тераса, третій - підніжжя), деякі з них ся зливают в один, а деколи ся розгалужуют.
Поверхня дуже нерівна, на схилах є ями прямокутної чи близкої до неї форми.
заглиблення прямокутної форми на підходах до вершини з південного боку
вид на другий рівень терас нижче виступів каменю
З південно-східного боку від вершини є виступ вапнякової породи. Таке враження, же тут брали камінь в непромислових кількостях. Ся лишив по тім неглибокий котлован.
вид на вершину з південного сходу, попереду - виступ каменю
З південного заходу з другого рівня терас йде плавний підйом на перший (вершину). Можливо, колись там було яка дорога для виходу святкових процесій догори. Ся дорога відразу ся впирає в споруди, оточені ритуальними валами.
Вершина гори утворює майже плато, на якім чітко видко вершок, а також вирівняну південну ділянку та нерівну за рельєфом північну.
На південній ділянці я виділив дві великі споруди. Загалом вони нагадуют не дуже правильні кола, які примикают одне до одного.
польова замальовка-схема, виконав Б. Явір Іскра
Південна споруда нагадує замкнене ритуальним валом коло розмірами орієнтовно 7х9 метрів. Південна та західна частини валу є піднятими, порівняно з сусідніми частинами високими. Між ними є низкий проміжок, до якого веде плавний підйом з другого рівня терас - наче вхід всередину.
Практично в центрі споруди є камінь, вигнутий, як дуга. Один з го боків ся дивит до входу (на південний захід), а інший бік - на північ. Зі сходу та півночі до каменя примикают підвищення, нижчі від валу, але їх добре видко на терені. Вони утворюют сектор.
На південь, схід та північний схід від споруди - урвище. Висота 3-4 метри. На захід від найвищої (західної) частини валу є яма (на схемі - заштрихована ділянка). Нижче по схилу - ще одне заглиблення, сторони якого утворюют близку до геометрично правильної фіґуру.
вид на південну споруду з півдня: на передньому плані - вал, зліва - входу всередину,
добре видко камінь в центрі
вид на південну споруду з півночі
попереду - яма під валом, далі йде заглиблення на схилі
вид з південної споруди на урвищеПівденна споруда, ймовірно, була капищом і нагадує святиню на вершині А святилища коло Скалата: вхід з півдня, за п’єдесталом - неглибока яма (заглиблення). Різниця в тім, же коло Скалата є мегаліти, а тут ритуальна межа святилища суто у формі насипу-валу.
Північна споруда суттєво складніша за будовов - вона подібна на неправильне коло, чи то прямокутник із дуже заокругленими кутами розміром орієнтовно 10х12 метрів.
З північного сходу вона примикає до вершини гори. Різниця висот - коло 1 метра. З південного сходу - урвище, на схилі якого є великі валуни. Таке враження, же ті валуни можуть бути залишками розваленого дольмену (до речі, дольмен на Богиті із східної сторони городища і тут розвалини із східної сторони).
Із заходу споруда обмежена невисоким валом, який примикає як до вищого за рівньом валу південної споруди, так і вершини гори. Майже в центрі північної споруди є невисокий п’єдестал із ямов (на схемі позначена заштрихованим кругом), яка могла служити кріпленням для ідола («баби», яка стояла на горі?). З північного сходу до него примикают два невеликі камені, які ся виділяют на терені (позначені на схемі).
П'єдестал з’єднаний з вершинов горба та південнов спорудов невисоким підвищенням (ділит неправильне коло по діаметрі південний захід - північний схід). Зі сторони південної споруди (примикає до валу) є великий камінь, який порівняно високо виступає над поверхньов. З південної частини валу всередину споруди виступає невисокий камінь (виступ позначений на схемі). Від п’єдесталу на схід відходит підвищення, яке примикає до валу.
Таким чином північна споруда наче розбита загалом на дві частини - північно-західну та південно-східну. Перша з них є рівним майданчиком, який в мене викликав асоціації з подвір’ям - ймовірне требище. Друга з частин нагадує залишки від приміщення, причому двокімнатного. Гіпотетичний вхід міг бути розташованим з заходу. Праворуч від него міг стояти ідол, кімната з яким на терені утворює близку до квадрата фіґуру із сторонами орієнтовно 4,5х4,5 метрів.
вид на кручу з долини ймовірної каменоломні - а чи не розвалений дольмен попереду?
вид на південно-східну частину північної споруди: по центрі знимки - п’єдестал з ямов,
праворуч - камені, які прилягают до валу
вид на північну споруду із східного кута: попереду - підвищення, яке з’єднує вал та п’єдестал,
праворуч за кущом - п’єдестал, на другому плані - камінь, за яким південна споруда
вид з заходу на обидві спорудиПівнічна споруда дуже подібна до опису І. Русановов та Б. Тимощуком храму в Звенигороді, де теж орієнтовний вхід у приміщення був розташований із західного боку, а ліворуч від него стояв ідол. Можливо, і тут стояв храм, але се питання варто дослідити в процесі розкопок.
Найвища точка гори є майданчиком, на якому видніют ся залишки опор невеликої металевої вежі - могла колись стояти точка зв’язку (подібні залишки є на Чортовій горі коло Рогатина).
Далі на північ є Г-подібна западина, за яков рельєф стає дуже нерівним, горбистим. Північні схили сходоподібні, є вихід материкового каменю на поверхню. Ніяких згаданих в легенді печер на горі та її схилах наче нема.
вид з південного заходу на Г-подібну западину
північні схили гори
На північний схід від гори є всипана камінням майже квадратова ділянка розмірами орієнтовно 91х91 метр. На ній ростут низкорослі дерева-дички. На поверхні слідів ніяких споруд не помітно.
вид на Сабариху з північного сходу, з квадратової ділянки
В часі мого перебування на горі я відчував якийсь затиск, важкість - таке було чуття, наче там колись стала ся велика трагедія. І аж потім, ідентифікувавши гору як Сабариху, згадав легенду - там загинула Матір.
Гора має сумну історію. Сумне й теперішнє - місцеві люди на частині північного схилу зробили сміттєзвалище - то така «вдячність» Матері за легендарний порятунок...
На основі характерних ознак (усі головні споруди розташовані на підвищенні - вершині гори; наявні спеціально облаштовані майданчики для обрядів, які оточені ритуальними валами - сакральнов межов святилища; є залишки ймовірного капища із жертовнов ямов, а також п'єдесталу або іншого виділеного місця для ідола чи священного вогнища; широке застосування каменю та кам'яних вимощувань; відсутність залишок звичної житлової або господарскої забудови) та стародавніх легенд можна висновувати, же на горі Сабарисі було давнє городище-святилище.
В старі часи (та й в нові теж) люди фест шанували гори: на них будували святилища, вважали, же там жиют їхні боги. Загалом, гори - то одне з найбільш типових місць поклонінь та культових дійств у різних релігіях. Слов’яни (як і галли) в горах чи на їх вершинах розташовували храми, капища, жертовники тощо (язичники для ритуалів часто обирают панівне в терені узвишшя).
Городище на горі Сабарисі, очевидно, входило в мережу Медобірских святилищ і є важливим для пізнання історії рідного краю, тому потребує детальніших досліджень...
квіти неподалік Сабарихи
_ _ _
© Борис Явір Іскра, 11 травня 2013 року