Цвинтарна тиша розбурхана людом
Є в Мюнхені багато цвинтарів. Я був колись на тому, де упокоївся Степан Бандера. Також я колись відвідав старе північне кладовище, яке займає досить невеличку площу в центрі Мюнхена, неподалік від тріумфальної арки. Назва цьому цвинтарю - Alter Nördlіcher Friedhof.
Закладено його у 1866 році для зменшення кількості поховань на південному цвинтарі міста, яке зростало неймовірно швидкими темпами.
Початково кладовище складалося з 16 секторів з центральним хрестом між ними, окремо мали місце поховання у пристінних аркадах.
З приходом до влади націонал-соціалістів в 1933 році існування кладовища було поставлено на кін: йшла реконструкція Мюнхена, потрібно було розширювати його Стару частину. Північне Старе кладовище цьому перешкоджало. Щось там не ладилося, поховання припинилися в 1939 році (кому там тоді було діло до могил), а в 1944 році взагалі було заборонено проводити там «уземлення». Якраз у воєнні роки Другої світової частина могил та прекрасних надгробків постраждала, значного руйнування зазнали аркади та великі цвинтарні будівлі.
Після війни було постановлено більше поховань на цвинтарі не проводити і закрити його функціонально. З роками багато могил було забрано геть. З первинної кількості в 7272 місця залишилося тільки добрих 700. В загальному, за час діючого існування кладовища там було поховано 62 000 людей. Звісно, багатьох ховали в загальних могилах та склепах, а деколи - і в два ряди.
Але це все була історія. Зараз Нордфрідгоф нагадує меморіальний сквер, де добре відпочивати і думати про суєту і час. А ще там чомусь влаштовують пікніки, прямо біля могил. От цього я не розумію.
Тут не бояться померлих і їх умовних привидів. Навіть уночі. Це велике досягнення застрашеного людського свідомого буття.
Пристінні поховання.
Без бур’янів.
І без цікавих скульптур. Лише поодинокі випадки.
При вході тут є скульптурні будиночки.
І відновлені надгробні (надстінні) плити.
Обеліски з товстими, ліановидними коренями плюща. На плечи - сребром-седым плащом, старческим, сребро-сухим плющом (Ахматова).
Прогулянка тут досить звична річ.
Або посидіти на лавочці.
Можна простелити ковдру і зайнятися сексом відпочинком.
А ангел в патині на це все буде мовчки дивитися.
Але краще просто пройти повз.
Подумати про життя.
Почитати на лавці якісь писульки.
Тут більшість цим зайнята. Не дивуйтеся.
Або просто пожерти десь у гущавині гамбургерів.
Підперти ровери і влаштувати тусню.
Або посидіти наодинці з думками.
Закладено його у 1866 році для зменшення кількості поховань на південному цвинтарі міста, яке зростало неймовірно швидкими темпами.
Початково кладовище складалося з 16 секторів з центральним хрестом між ними, окремо мали місце поховання у пристінних аркадах.
З приходом до влади націонал-соціалістів в 1933 році існування кладовища було поставлено на кін: йшла реконструкція Мюнхена, потрібно було розширювати його Стару частину. Північне Старе кладовище цьому перешкоджало. Щось там не ладилося, поховання припинилися в 1939 році (кому там тоді було діло до могил), а в 1944 році взагалі було заборонено проводити там «уземлення». Якраз у воєнні роки Другої світової частина могил та прекрасних надгробків постраждала, значного руйнування зазнали аркади та великі цвинтарні будівлі.
Після війни було постановлено більше поховань на цвинтарі не проводити і закрити його функціонально. З роками багато могил було забрано геть. З первинної кількості в 7272 місця залишилося тільки добрих 700. В загальному, за час діючого існування кладовища там було поховано 62 000 людей. Звісно, багатьох ховали в загальних могилах та склепах, а деколи - і в два ряди.
Але це все була історія. Зараз Нордфрідгоф нагадує меморіальний сквер, де добре відпочивати і думати про суєту і час. А ще там чомусь влаштовують пікніки, прямо біля могил. От цього я не розумію.
Тут не бояться померлих і їх умовних привидів. Навіть уночі. Це велике досягнення застрашеного людського свідомого буття.
Пристінні поховання.
Без бур’янів.
І без цікавих скульптур. Лише поодинокі випадки.
При вході тут є скульптурні будиночки.
І відновлені надгробні (надстінні) плити.
Обеліски з товстими, ліановидними коренями плюща. На плечи - сребром-седым плащом, старческим, сребро-сухим плющом (Ахматова).
Прогулянка тут досить звична річ.
Або посидіти на лавочці.
Можна простелити ковдру і зайнятися сексом відпочинком.
А ангел в патині на це все буде мовчки дивитися.
Але краще просто пройти повз.
Подумати про життя.
Почитати на лавці якісь писульки.
Тут більшість цим зайнята. Не дивуйтеся.
Або просто пожерти десь у гущавині гамбургерів.
Підперти ровери і влаштувати тусню.
Або посидіти наодинці з думками.