Маловідомі,але не забуті. Ч.7
В один прекрасний квітневий (як виявилось потім-вітряний) день вирішив провітрити голову і розім*яти ноги крутячи педалі свого двоколісного.Складаю маршрут,-щоб не "просто так",а з користю і о 10год. я вже у першому із запланованих пунктів- с.Савчин, яке знаходиться на півночі Львівської обл.,за 12 км від м.Червоноград. Село відноситься до прикордонних територій.
Савчин розміщене за колишньою лінією Керзона, тому корінне населення у 1946 р. було примусово виселене з даної території. Внаслідок домовленості між польським та радянським урядом у 1952 р. ця територія була повернута Українській РСР і заселена жителями с.Недільна Дрогобицького району, пізніше почали повертатися корінні жителі села.
Храм Успіння Прсв.Богородиці (1912р.)
Церква та дзвіниця
Попередня дерев`яна церква була збудована в кін. XVII - поч. XVIII ст. Відновлювалася у 1848 р. Нова мурована споруда зведена у 1910р.(1912р.?). При виселенні 1946р. дзвони та бібліотеку закопали,церква була закрита, а більша частина села спалена. З 1955р.(1957р.?) по 1962р.(1961р.?) в храмі відбувалися Богослужіння, священики приїжджали з Боянич та Хороброва. У 1961 р. церкву закрили і зробили музей,згодом використовували як склад.
Стараннями парафіян церква була відкрита у 1988 р., підпорядкована вже Московському партіархату,та через декілька років (1990р.?/1992р.?) храм знову перейшов в лоно греко-католицької громади.Квітневе небо над святинею
Фото
Наступний пункт-с.Хоробрів.На північ від села,на відстані 10 км.,проходив так званий "Чорний кордон" : починався він від Перекопу простягався через усю Україну. "Чорним шляхом " ходили турки і татари. Під час однієї з навал в ХІ ст. жителі поселення Бобрів вчинили татарам впертий опір.Більшість жителів загинула. За деякий час вцілілі селяни повернулись з лісів і в 5км. від зруйнованого Боброва заклали нове село яке назвали Хоробрів,від слова "хоробрі".
Перша письмова згадка про Хоробрів датується 1457р.
Церква Свв. Кузьми і Дам'яна(1864р.). Фасад
Церква та дзвіниця
При в"їзді в село зі сторони Сокаля по правому боці був паровий млин ,по лівому боці - цвинтар. У Хороброві діяла двокласна народна школа,а у 1908р. була заснована читальня "Просвіта". При читальні працювала бібліотека,яка нараховувала спочатку 500,а перед війною 5000 книг. Була в Хороброві кооперативна ощадно-позичкова каса Райфейзена.
Після Другої світової війни Хоробрів, як і інші села Сокальського Закерзоння опинилося в складі Польщі. 6 травня 1946 р. українське населення села примусово виселено до УРСР (здебільшого до Тернопільської області). У 1947 р. в рамках операції "Вісла" решту хоробрівців, які на той час ще залишались у селі депортували у північно-західні райони Польщі.
Храм.Профіль
Фото
До 1951р. село знаходилось у складі Польщі, і лише після радянсько-польського обміну територіями знову відійшло до УРСР. У 1953 р. село знову заселене українцями (з с.Хітар Сколівського р-ну) і перейменоване на Правда. У 1993 р. відновлено колишню назву Хоробрів.Найдавніші згадки про церкву у Хороброві походять з 1654-1656рр. Ерекційний акт надано вже існуючій церкві польським королем Августом у 1759 р. На переломі XVIII-XIX ст. зведено нову дерев`яну церква на місці давнішої. У 1864 р. вибудували чергову дерев`яну тризрубну триверху церкву, освячену у 1881р. Поруч храму стоїть мурована стінна дзвіниця.
Неідентифікована будівля
Десь серед полів від добрячого трясіння грунтівкою у мене,а вірніше-велосипеда,відвалюється болотник. Хм,та ніби болота немає,тож прикручую його сяк-так наперекосяк шматком дроту і їду далі,милуючись навколишніми пейзажами.Вдалині видніється нова моя "жертва",-церква Св.Юрія у с.Ниновичі.
Панорама
Все ближче і ближче!
За давніми переказами ,колись село називалось Млиновичі,бо на річці стояв млин,і користувалися ним жителі багатьох навколишніх сіл. Татарські нападники спалили село,знищили все дотла,згоріла і дерев"яна будівля млина. Пізніше доля занесла сюди чоловіка на ім"я Нин, в якого було багато синів, і відбудували вони село,тільки називати стали його вже Ниновичами.
Колись це було гарне,мальовниче село,тут діяла 4-класна школа,читальня "Просвіта". На поч. ХХ ст. працювали 3 господарчі (власні) цегельні та одна кооперативна,був млин на р.Варяжанці.
Церква Св.Юрія (1880р.).Фасад
Дзвіниця (1892р.)
Існуюча дерев'яна церква збудована на місці давнішої, теж дерев'яної у 1880 р. за проектом інженера Е. Преторіуса, який працював на Львівщині у друг. пол. ХІХ ст. Після виселення українців у 1946 р., стояла зачиненою до 1989 р. і використовувалася на колгоспний склад.Святиня розташовується на підвищенні південної околиці Нинович. З дороги до церкви ведуть нагору довгі сходи. Невелике подвір'я з трьох сторін оточене деревами.
Храм Св.Юрія.Профіль
Святиня.Тил
Оглянувши дерев*яний храм спускаюсь у село.Одразу потрапляю в коло уваги місцевих жителів.Поспілкувавшись повертаюсь "у поля",оскільки щоб добратися до наступного пункту потрібно повернутись назад.
Фото
Капличка над джерелом
Українці здавна називали своє село Вилбів, натомість польська влада називала Лубув. У 1951 р. радянська влада перейменувала село на Лубнівку. Саме туди я й направився,щоб побачити дерев*яну церкву Воздвиження Чесного Хреста.
Панорама
Церква Воздвиження Чесного Хреста з дзвіницею
Існуюча дерев'яна церква збудована у 1768 р. коштом домінії, як свідчить різьблений напис на одвірку головного входу (в перекладі): "Року Божого 1768 місяця травня дня 10".
Святиня знаходиться на схилі узгір'я.
Церква Воздвиження Чесного Хреста (1768р.)
Фото
Біля храму знаходиться кладовище,а одразу ж за територією-смітник.Оглядаю декілька старих збережених хрестів і знову налягаю на педалі.
Село невеличке,тож дорогою зустрічається лише одна цікавенька придорожня капличка та й більше нічого..
Розп*яття
Каплиця
Савчин розміщене за колишньою лінією Керзона, тому корінне населення у 1946 р. було примусово виселене з даної території. Внаслідок домовленості між польським та радянським урядом у 1952 р. ця територія була повернута Українській РСР і заселена жителями с.Недільна Дрогобицького району, пізніше почали повертатися корінні жителі села.
Храм Успіння Прсв.Богородиці (1912р.)
Церква та дзвіниця
Попередня дерев`яна церква була збудована в кін. XVII - поч. XVIII ст. Відновлювалася у 1848 р. Нова мурована споруда зведена у 1910р.(1912р.?). При виселенні 1946р. дзвони та бібліотеку закопали,церква була закрита, а більша частина села спалена. З 1955р.(1957р.?) по 1962р.(1961р.?) в храмі відбувалися Богослужіння, священики приїжджали з Боянич та Хороброва. У 1961 р. церкву закрили і зробили музей,згодом використовували як склад.
Стараннями парафіян церква була відкрита у 1988 р., підпорядкована вже Московському партіархату,та через декілька років (1990р.?/1992р.?) храм знову перейшов в лоно греко-католицької громади.Квітневе небо над святинею
Фото
Наступний пункт-с.Хоробрів.На північ від села,на відстані 10 км.,проходив так званий "Чорний кордон" : починався він від Перекопу простягався через усю Україну. "Чорним шляхом " ходили турки і татари. Під час однієї з навал в ХІ ст. жителі поселення Бобрів вчинили татарам впертий опір.Більшість жителів загинула. За деякий час вцілілі селяни повернулись з лісів і в 5км. від зруйнованого Боброва заклали нове село яке назвали Хоробрів,від слова "хоробрі".
Перша письмова згадка про Хоробрів датується 1457р.
Церква Свв. Кузьми і Дам'яна(1864р.). Фасад
Церква та дзвіниця
При в"їзді в село зі сторони Сокаля по правому боці був паровий млин ,по лівому боці - цвинтар. У Хороброві діяла двокласна народна школа,а у 1908р. була заснована читальня "Просвіта". При читальні працювала бібліотека,яка нараховувала спочатку 500,а перед війною 5000 книг. Була в Хороброві кооперативна ощадно-позичкова каса Райфейзена.
Після Другої світової війни Хоробрів, як і інші села Сокальського Закерзоння опинилося в складі Польщі. 6 травня 1946 р. українське населення села примусово виселено до УРСР (здебільшого до Тернопільської області). У 1947 р. в рамках операції "Вісла" решту хоробрівців, які на той час ще залишались у селі депортували у північно-західні райони Польщі.
Храм.Профіль
Фото
До 1951р. село знаходилось у складі Польщі, і лише після радянсько-польського обміну територіями знову відійшло до УРСР. У 1953 р. село знову заселене українцями (з с.Хітар Сколівського р-ну) і перейменоване на Правда. У 1993 р. відновлено колишню назву Хоробрів.Найдавніші згадки про церкву у Хороброві походять з 1654-1656рр. Ерекційний акт надано вже існуючій церкві польським королем Августом у 1759 р. На переломі XVIII-XIX ст. зведено нову дерев`яну церква на місці давнішої. У 1864 р. вибудували чергову дерев`яну тризрубну триверху церкву, освячену у 1881р. Поруч храму стоїть мурована стінна дзвіниця.
Неідентифікована будівля
Десь серед полів від добрячого трясіння грунтівкою у мене,а вірніше-велосипеда,відвалюється болотник. Хм,та ніби болота немає,тож прикручую його сяк-так наперекосяк шматком дроту і їду далі,милуючись навколишніми пейзажами.Вдалині видніється нова моя "жертва",-церква Св.Юрія у с.Ниновичі.
Панорама
Все ближче і ближче!
За давніми переказами ,колись село називалось Млиновичі,бо на річці стояв млин,і користувалися ним жителі багатьох навколишніх сіл. Татарські нападники спалили село,знищили все дотла,згоріла і дерев"яна будівля млина. Пізніше доля занесла сюди чоловіка на ім"я Нин, в якого було багато синів, і відбудували вони село,тільки називати стали його вже Ниновичами.
Колись це було гарне,мальовниче село,тут діяла 4-класна школа,читальня "Просвіта". На поч. ХХ ст. працювали 3 господарчі (власні) цегельні та одна кооперативна,був млин на р.Варяжанці.
Церква Св.Юрія (1880р.).Фасад
Дзвіниця (1892р.)
Існуюча дерев'яна церква збудована на місці давнішої, теж дерев'яної у 1880 р. за проектом інженера Е. Преторіуса, який працював на Львівщині у друг. пол. ХІХ ст. Після виселення українців у 1946 р., стояла зачиненою до 1989 р. і використовувалася на колгоспний склад.Святиня розташовується на підвищенні південної околиці Нинович. З дороги до церкви ведуть нагору довгі сходи. Невелике подвір'я з трьох сторін оточене деревами.
Храм Св.Юрія.Профіль
Святиня.Тил
Оглянувши дерев*яний храм спускаюсь у село.Одразу потрапляю в коло уваги місцевих жителів.Поспілкувавшись повертаюсь "у поля",оскільки щоб добратися до наступного пункту потрібно повернутись назад.
Фото
Капличка над джерелом
Українці здавна називали своє село Вилбів, натомість польська влада називала Лубув. У 1951 р. радянська влада перейменувала село на Лубнівку. Саме туди я й направився,щоб побачити дерев*яну церкву Воздвиження Чесного Хреста.
Панорама
Церква Воздвиження Чесного Хреста з дзвіницею
Існуюча дерев'яна церква збудована у 1768 р. коштом домінії, як свідчить різьблений напис на одвірку головного входу (в перекладі): "Року Божого 1768 місяця травня дня 10".
Святиня знаходиться на схилі узгір'я.
Церква Воздвиження Чесного Хреста (1768р.)
Фото
Біля храму знаходиться кладовище,а одразу ж за територією-смітник.Оглядаю декілька старих збережених хрестів і знову налягаю на педалі.
Село невеличке,тож дорогою зустрічається лише одна цікавенька придорожня капличка та й більше нічого..
Розп*яття
Каплиця