Гиївка
Дивне і маловідоме місце зовсім поруч з Харковом, в місті Люботин. Навіть зараз можна відчути розмах, з яким тут було все облаштовано. А колись садиба в Гиївці була найбагатшою на Харківщіні.
Паркова зона займає дуже велику теріторію на двох берегах ставу. В глибині парку на одному березі розташовано палац, а на іншому - родинну церкву. Все це утворювало єдиний комплекс із мальовничими перспективами, які підкреслювалися липовими алеями. Палац ніби розтягнутий в довжину, пропорції видожені з елементами класичного, романського і готичного стилей, на його бічні входи було зорієнтовано алеї.
Першим відомим власником Гиївки був прапорщик М. Щербінін. Від нього в 1802 році маєток перейшов до майора І. Познаньського, а той заповів Гиївку В.Г. Масловичу. Це був відомий в той час видавець і письменник. В 1820-1840-х роках саме родина Масловичів зводить палац і розробляє парковий комплекс. В 1881 році Масловичі змушені були продати маєток. Новим власником став князь Святополк-Мирський. Через три роки Масловичу вдалося викупити Гиївку, але потім довелося знову продати. Дивно, що в путівниках цю садибу часто називають палацом князя Святополк-Мирського, хоча справжній власник - людина, що збудувала все це і володіла маєтком набагато довший час.
Саме в період, коли Гиївка належила Масловичу , в 1875 році, вона була визнана кращім маєтком в Харківської губернії. І саме тому її було обрано для відпочинку великого князя Миколи Костянтиновича. Більше цього довідники не розказують, а втім, так званий відпочинок князя був вимушеним і сам князь є надзвичайно цікавою особою. Племінник імператора Александра Другого. який відмінив кріпосне право, мав великі здібності до науки, був знавців живопису, вивчав Средню Азію і був членом географічної спільноти. Але найбільше його уславив роман з американкою Фані Лір, заради якої князь викрав діаманти з окладу родинної ікони. Після тривалого з"ясування князя Миколу Костянтиновича було проголошено божевільним і ізольовано назавжди під арешт. Але наспавді це був домашній арешт. Йому не дозволялося жити в Петербурзі. Він мешкав під іншим ім`ям в тих місцях, які йому було вказано і ніде не міг затримуватися на довгий час. За сім років вигнання ( з 1874 по 1881) князь змінив близько десяти місць помешкання, одне з яких було в Гиївці. Потім він мешкав в Ташкенті, якому дуже пощастило на такого підпріємця і мецената. Про життя і пригоди князя можна почитати окремо:
www.vokrugsveta.ru/vs/article/485/
Після революції маєток було націоналізовано. В палаці розмістили притулок для дітей-сиріт. Пізніше його перетворили на інтернат для дітей-інвалідів. Шукаючи дорогу до палацу, ми познайомилися з мешканкою Гиївки. Інтелігентна літня жінка - колишня працівниця інтернату, викладачка музики і співу, розповіла, що інтернат закрили в дев`яності роки, відколи він і стоїть пусткою. Свого часу його ремонтували і чекали приїзду в гості когось із нащадків колишніх володарів. Тепер цю будівлю чекає тільки остаточна руйнація, на відміну від церкви, що активно реставрується. Щоб дістатися церкви, треба обійти ставок, а раніше існувала пряма дорога - кладка через ставок. Мама викладачки співу ще пам`ятала ту кладку.
На півдорозі до ставка розташовано службовий корпус у вигляді класичної ротонди. Йому пощастило найменше. В радянський час в ньому містився сільський клуб, а зараз, крім колон, майже нічого не лишилося.
Повернемося до палацу і оглянемо його з усіх сторін.
Можна зазирнути і в середину.
Залишки інтернатського життя одноманітні... Зсередини можна оцінити товщину стін, які будувалися на віки.
З іншого боку зберігся спортивний майданчик. З погарбу на головний вхід дивиться скалічений Іван-царевич.
Вхід під охороною дуба-велетня.
Тільки з відстані і можна оцінити всю красу такого великого дерева.
Таких дубів багато в парку. Липи, клени, каштани, бузок все ще утворюють парк, а не ліс. Він міг би бути перлиною ландшафного мистецтва.
Оригінал на Дрімі
Паркова зона займає дуже велику теріторію на двох берегах ставу. В глибині парку на одному березі розташовано палац, а на іншому - родинну церкву. Все це утворювало єдиний комплекс із мальовничими перспективами, які підкреслювалися липовими алеями. Палац ніби розтягнутий в довжину, пропорції видожені з елементами класичного, романського і готичного стилей, на його бічні входи було зорієнтовано алеї.
Першим відомим власником Гиївки був прапорщик М. Щербінін. Від нього в 1802 році маєток перейшов до майора І. Познаньського, а той заповів Гиївку В.Г. Масловичу. Це був відомий в той час видавець і письменник. В 1820-1840-х роках саме родина Масловичів зводить палац і розробляє парковий комплекс. В 1881 році Масловичі змушені були продати маєток. Новим власником став князь Святополк-Мирський. Через три роки Масловичу вдалося викупити Гиївку, але потім довелося знову продати. Дивно, що в путівниках цю садибу часто називають палацом князя Святополк-Мирського, хоча справжній власник - людина, що збудувала все це і володіла маєтком набагато довший час.
Саме в період, коли Гиївка належила Масловичу , в 1875 році, вона була визнана кращім маєтком в Харківської губернії. І саме тому її було обрано для відпочинку великого князя Миколи Костянтиновича. Більше цього довідники не розказують, а втім, так званий відпочинок князя був вимушеним і сам князь є надзвичайно цікавою особою. Племінник імператора Александра Другого. який відмінив кріпосне право, мав великі здібності до науки, був знавців живопису, вивчав Средню Азію і був членом географічної спільноти. Але найбільше його уславив роман з американкою Фані Лір, заради якої князь викрав діаманти з окладу родинної ікони. Після тривалого з"ясування князя Миколу Костянтиновича було проголошено божевільним і ізольовано назавжди під арешт. Але наспавді це був домашній арешт. Йому не дозволялося жити в Петербурзі. Він мешкав під іншим ім`ям в тих місцях, які йому було вказано і ніде не міг затримуватися на довгий час. За сім років вигнання ( з 1874 по 1881) князь змінив близько десяти місць помешкання, одне з яких було в Гиївці. Потім він мешкав в Ташкенті, якому дуже пощастило на такого підпріємця і мецената. Про життя і пригоди князя можна почитати окремо:
www.vokrugsveta.ru/vs/article/485/
Після революції маєток було націоналізовано. В палаці розмістили притулок для дітей-сиріт. Пізніше його перетворили на інтернат для дітей-інвалідів. Шукаючи дорогу до палацу, ми познайомилися з мешканкою Гиївки. Інтелігентна літня жінка - колишня працівниця інтернату, викладачка музики і співу, розповіла, що інтернат закрили в дев`яності роки, відколи він і стоїть пусткою. Свого часу його ремонтували і чекали приїзду в гості когось із нащадків колишніх володарів. Тепер цю будівлю чекає тільки остаточна руйнація, на відміну від церкви, що активно реставрується. Щоб дістатися церкви, треба обійти ставок, а раніше існувала пряма дорога - кладка через ставок. Мама викладачки співу ще пам`ятала ту кладку.
На півдорозі до ставка розташовано службовий корпус у вигляді класичної ротонди. Йому пощастило найменше. В радянський час в ньому містився сільський клуб, а зараз, крім колон, майже нічого не лишилося.
Повернемося до палацу і оглянемо його з усіх сторін.
Можна зазирнути і в середину.
Залишки інтернатського життя одноманітні... Зсередини можна оцінити товщину стін, які будувалися на віки.
З іншого боку зберігся спортивний майданчик. З погарбу на головний вхід дивиться скалічений Іван-царевич.
Вхід під охороною дуба-велетня.
Тільки з відстані і можна оцінити всю красу такого великого дерева.
Таких дубів багато в парку. Липи, клени, каштани, бузок все ще утворюють парк, а не ліс. Він міг би бути перлиною ландшафного мистецтва.
Оригінал на Дрімі