(no subject)
Друззя, пишу вам про Грузію під кавери на Гадюкіних, щоби заглушити стукотіння роздвоєного серця.
1. Найвеселіше в Грузії перевчати російську. Я під кінець кидалася фразами кшталту: "какой у тєбя прастранствєнний машина", а Олеська зі смачним акцентом казала: "у тєбя такой красівий чорний глаз" :)
2. Найдивніше за день робити кілька переїздів у кардинально різні місця. Ось ще вранці в Тбілісі Нато вчила нас пекти хачапурі,
а вже вдень ми купалися у крижаній гірській річці,
а дівчата відбивалися від охочих пригостити їх кавунами. А наступного дня, щойно повернувшись з побачення із високогірним водоспадом, вирвавшись із хащ, сповнених птеродактилями,
вирушили в абсолютно іншу - спекотну і вилизану цивілізацію - місто Сігнахі.
До речі, грузини нам сказали, що це місто не користується пошаною решти мешканців Сакартвело - бо крім бруківки, охайних будиночків із великими різьбленими балконами там ніц нема.
Однак я би на захист Сігнахі сказала, що там є ще й вигляд на Алазанську долину,
музей Піросмані (там на другому поверсі якась стрьомна сигналізація - вона лише одного разу спрацювала по справедливості, коли я ввімкнула фотіка, а ще 3 рази вона завивала для профілактики), монастир, в який ми не потрапили. І гестхауз Нани, яка зробить все, щоби ваше перебування в містечку й подальша подорож були максимально зручними.
Так ця дивовижна жінка нам не лише спакувала в дорогу чудове трояндове варення, але й організувала дешевий і приємний трансфер у Телаві. При чому не до когось, а просто в обійми найпрекраснішої Світлани, яка 25 років тому приїхала в Грузію з України, а тепер стала найгостиннішою грузинкою,
господинею великого затишного будинку із неймовірно зеленим подвір'ям і класним холодним басейном! Отож, коли хто плануватиме лишатися у Сігнахі, радимо Нану, чиє обійстя знаходиться на вулиці Сараджішвілі, 2 (+995-99-79-50-93б kkshvl@yahoo.com). У Телаві якщо приїдете до Свєти на вулиці Надікварі, 15, не лише не пошкодуєте, а й захочете лишатися в неї надовше (http://www.facebook.com/profile.php?id=100000517161982 - згодом напишу решту контактів)
3. У Грузії класно все, лише там некрасиві коти на вулицях,
натомість вродливіших корів, живописних віслюків, лискучих вгодованих коней та характерних собацюр я ніде не бачила!
4. В Грузії також є гопніки. Здебільшого, вони компактно проживають на наближених до Вірменії територіях, мріють звалити в Росію і ненавидять Грузію. На туристів витріщаються, при чому палять, не кліпаючи. Зазвичай, в таких містах жінки на вулиці майже не показуються. Тому коли ми, дівчата, втрьох ходили по Ахалцихе (перевалочний пункт до печерного монастиря у Вардзії) - почували себе персонажами якогось вестерна, які несподівано завалили в бар, переповнений ворожими тубільцями. В Ахалцихе навіть трапилася низка цікавих пригод, які могли закінчитися дуже невесело. Однак молитвами, підкріпленими хрестиками із Мцхети та дулями - дію злих сил вдалося призупинити. Поза Ахалцихе ніякого негативу з нами не траплялося. Тобто не Грузія стрьомна, а окремі райони... а ще точніше - нас дуже розслабила гостинність і безкорисливість Кахетії, тому ми просто забули, що можливі й інші варіанти.
Також варто зазначити, що в Грузії знають російську, але в рамках обмеженого словникового запасу. Однак жаргонізми там знають дуже добре. Тому якщо вам треба перемовитися одне з одним без паліва, краще використовувати вишукану українську, ретельно добираючи слова, які не мають аналогів у російській.
5. Варто користуватися навіть з найнезначніших контактів, які у вас є, з місцевими. Можливо, людина з інтернету, з якою ви списувалися всього пару разів, вас і не впише у себе вдома. Але поводити по місту чи допомогти якнайкраще спланувати маршрут - може. Гуляти, наприклад, по Тбілісі самим - всеодно що нічого не побачити. Там дуже багато місць, де варто побувати, але якщо у вас всього 1-2 дні, треба дуже добре орієнтуватися й бути організованими, щоби все встигнути. Окремий респект хочу висловити юзерам сайту http://www.couchsurfing.org та ЖЖ, які зголосилися помагати нам. Так склалося, що ми дуже відійшли від першопочаткового маршруту, тому скористатися з їхньої приязної допомоги не було нагоди... так само брак часу не дозволив розвіртуалізуватися й передати українських хлібчик, однак, я гадаю, все ще попереду
6. Із наближенням дня відїзду, серце чи то розривається чи то роздвоюється. Тому що додому кортить, а їхати дуже шкода... і дуже щемить, коли треба прощатися із новими скарбами - грузинськими друзями.
Все це висновки... я так і не загнала себе написати внятний текст. Тому це ще буде.