У межах міста
Ідею прогулянки з найвіддаленішого макіївського селища Верхня Кринка до селища Нижня Нижня Кринка по річці (не повірите) Кринка із stepoviha мали давно. От тільки здійснити її вирішили вчора ввечері спонтанно. Дісталися до автостанції Ханжонково, звідти пересіли на автобус до Верхньої Кринки. По дорозі проїжджали безліч цікавих об'єктів природного та мертво-індустріального характеру, але діставати фотік та виглядати японськими туристами особливого бажання не було, тим більше, що в автобусі, де всі були знайомі одне із одним, ми й так були ледь не шпигунами.
Доїхали до міста. Водій зупинив автобуса посеред дороги і кондуктор сказав - Кінцева.
Перед самим маршрутом вирішили оглянути селище, бо мене сюди жодного разу не заносило. Надибали сільраду, клюб-школу в одній будівлі, сучасний дитячий майданчик, крамницю, залізницю, по якій двіччі на день ходить собака.
Селище складається з типових радянських цегляних хат. Але значну частину складають старі хатинки із будовою не характерною для нашого регіону. З черепичним дахом, який виходить за межі стін та спирається на підпорки.
А також із погребами, що розташовані на вулиці із входами із двору.
Вистачає також і зруйнованих хат
В одній з таких хат ми знайшли купу цікавих артефактів - колесо від воза, жорна та частину тина, що я забрав із собою.
Закінчивши оглядини селища, пішли означеним маршрутом.
Аби дістатися річки довелося перетнути поле, через що наше взуття стало важчим десь кіло на два. А потім ще пролізли через хащі очерету.
Через деякий час знайшли стежку й далі йшли по ній. Хвилин за двадцять натрапили на невеличкий, але дуже мальовничий водоспад.
Трошки далі від нього знайшли можливість перейти через річку по перекинутій трубі з натягнутим дротом для тримання.
Там ми трошки попоїли та вирушили далі вже тим самим лівим берегом, про що потім не шкодували.
Річка протікає найсправжнісіньким степом із химерними скельними виходами на поверхню та дивовижними берегами, що порослі невеличкими гаями та із крутими схилами
Ліричний відступ - ось і ми красиві
Дуже часто нам доводилося продиратися крізь хащі. Інколи натрапляли на болота і їх доводилося обходити. Декілька разів сполохали диких качок та куріпок.
І ось ми вийшли до початку Хажонківського водосховища, в яке впадає Кринка. Там вибрали місце по-зручніше і, споглядаючи захід сонця, доїли залишки харчів.
Протопавши ще з півгодини, вийшли до Нижньої Кринки. З мосту зафоткали сутінки над водосховищем і стрибнули в автобус.
Доїхали до міста. Водій зупинив автобуса посеред дороги і кондуктор сказав - Кінцева.
Перед самим маршрутом вирішили оглянути селище, бо мене сюди жодного разу не заносило. Надибали сільраду, клюб-школу в одній будівлі, сучасний дитячий майданчик, крамницю, залізницю, по якій двіччі на день ходить собака.
Селище складається з типових радянських цегляних хат. Але значну частину складають старі хатинки із будовою не характерною для нашого регіону. З черепичним дахом, який виходить за межі стін та спирається на підпорки.
А також із погребами, що розташовані на вулиці із входами із двору.
Вистачає також і зруйнованих хат
В одній з таких хат ми знайшли купу цікавих артефактів - колесо від воза, жорна та частину тина, що я забрав із собою.
Закінчивши оглядини селища, пішли означеним маршрутом.
Аби дістатися річки довелося перетнути поле, через що наше взуття стало важчим десь кіло на два. А потім ще пролізли через хащі очерету.
Через деякий час знайшли стежку й далі йшли по ній. Хвилин за двадцять натрапили на невеличкий, але дуже мальовничий водоспад.
Трошки далі від нього знайшли можливість перейти через річку по перекинутій трубі з натягнутим дротом для тримання.
Там ми трошки попоїли та вирушили далі вже тим самим лівим берегом, про що потім не шкодували.
Річка протікає найсправжнісіньким степом із химерними скельними виходами на поверхню та дивовижними берегами, що порослі невеличкими гаями та із крутими схилами
Ліричний відступ - ось і ми красиві
Дуже часто нам доводилося продиратися крізь хащі. Інколи натрапляли на болота і їх доводилося обходити. Декілька разів сполохали диких качок та куріпок.
І ось ми вийшли до початку Хажонківського водосховища, в яке впадає Кринка. Там вибрали місце по-зручніше і, споглядаючи захід сонця, доїли залишки харчів.
Протопавши ще з півгодини, вийшли до Нижньої Кринки. З мосту зафоткали сутінки над водосховищем і стрибнули в автобус.