Про нашу мандрівку у Гуцульські Альпи.
Обов"язковим пунктом нашого річного туристичного плану був червневий похід у Гуцульські Альпи - північно-західну частину Мармароських гір.
В цей час там масово цвіте червона рута, котра по книжному називається рододендроном миртолистим. Її цвіт в поєднанні з дивовижним рельєфом місцевих гір створюють неймовірно красиве видовище.
Квитки на поїзд купували заздалегідь, щоб у наших планів було більше шансів здійснитися :)
На вибрані нами дні прогнозувалася дуже погана погода, похолодання аж до мінусових нічних температур на вершинах і сильні дощі (((, якби не ті куплені квитки, то, мабуть, ми б відмовилися від поїздки. А так - обдумали різні варіанти зміни маршруту на всяк випадок і вирішили ризикнути.
Їхали до Яремче, звідти планували франківським дизелем добратися до Рахова. Але через ремонт колії той дизель, як виявилося, тимчасово відмінили. Коломийський позд спізнився на півтори години і ще стільки ж простояв у Ясінях, пропускаючи київський поїзд.
До Ділового ми добралися вже по обіді, часу на похід залишалося мало, зате ми оминули всі ті прогнозовані сильні дощі !!!, а прогнози повністю справдилися ! Як кажуть - нема злого, щоб на добре не вийшло ))
Взяли перепустку в прикордонників і пішли по маршруту, котрий маркований червоним, він найпростіший з усіх.
Десь на третьому кілометрі розташовано рекреаційний пункт але дістатися сюди на ночівлю, наприклад, з львівського поїзда вночі досить проблемно, простіше переночувати в готелі у Рахові.
Таюся знайшла собі друга, взяла його з собою :) Спочатку равлик мандрував у листку, потім ми йому зробили хатку зі знайденої пляшки.
Наші туристи :)
Цього року вхід на територію заповідника вже платний, 20 грн з дорослого. Пан касир казав що нам дуже пощастило, що не попали під дощ, бо до обіду лило дуже сильно. Радив нам далі галявинки, що є трохи далі на маршруті цього дня вже не йти, а за його підрахунками на тій галявинці мало зійтися вже десь до 60-ти людей ))
Дорога йде вздовж потоку Білого але після дощів він кольором був схожий більше на міцну каву з молоком ))
На цьому місці минулого року був місток, під час повені все змило водою, тепер вище потоку прокладено нову дорогу, котра ще не втрамбована і тому дуже болотяна :
Ми мали намір дійти до полонини Лисичої короткою немаркованою стежкою але так як нею ще ніколи ми не ходили і наближався вечір, то мали всі шанси заблукати в темноті... довелося погоджуватися на галявину і 60 сусідів )).
На галявині виявилося не так людно як очікувалося але все ж людно.
Розташувалися з краю галявини в затишній місцині. Вечір був чудовий, на небі проглядалися зорі, була надія на гарну погоду наступного дня.
Але зранку почався дощ, котрий зі змінною силою падав аж до обіду. Мокнути не хотілося ((
Ми собі запланували в цей похід плюс один день на всяк випадок, ось дощ вкупі з проблемним добиранням до Рахова і стали тим випадком (((
Коли дощ закінчився ми пішли далі скороченим маршрутом до Лисичої, стежка виявилася досить комфортною і зекономила нам дві-три години часу в порівнянні з маркованим маршрутом.
Шпаківня-довбанка :)
Дорогою нас застав сонячний дощик :
Нам ще вистачало часу до вечора щоб піднятися на г. Піп Іван і перейти через весь хребет але на полонині нас стрінув такий холоднющий поривистий вітер, а нагорі вітер здавася штормовим і було так хмарніо, що ми вирішили що буде розумніше залишитися на Лисичій.
Знайшли там собі затишне і безвітряне місце.
Мали чудову компанію вівчарських собак, діти були щасливі.
Ще були вівці.
Найбільша і наймиліша з собак залишилася з нами аж до вечора, тішилися всі ))
Біля нашого намету було кілька струмків, діти з камінців повикладали містки, щоб зручно було переходити, створили собі цілий маршрут між камінням і сухими острівцями, захоплено бавилися аж до ночі !
Наступного ранку випогодилося, день обіцяв бути чудовим.
Попередньо ми планували перейти через хребет і далі йти до полонини Лечен, а потім спускатися в село Богдан.
Але передумали, вирішили неспішно прогулятися до Попа Івана, заночувати на Квасному і вертатися назад до Ділового. Бо поспішати серед такої краси, як була тоді довкола нас, зовсім не хотілося.
Дорогою нас вперше в нашій історії перестрів прикордонний патруль але з документами у нас було все гаразд :)
Заквітчані Мармароси це справжня казка !
До дівчат прибігла привітатися їхня вчорашня коліжанка, вона неподалік пасла овець :)
Таюся бігла далеко попереду, ми її бачили лише завдяки яксравому светрику :)
Кепсько коли в горах є телефонний зв"язок :)
Видніється гора Петрос Мармароський, дуже цікава вершина, хотілось би там колись побувати:
Внизу озерце.У нас виникла ідея спуститися вниз до того озерця але де стежка до нього згори знали дуже приблизно, вирішили пошукати ))
Поки ми припленталися, діти вже зачекалися нас на вершині Попа Івана Мармароського (1936 м н. р. м. )
Потім ми пішли в Румунію обідати :) Кордон між країнами проходить якраз по хребту )
Червона рута чомусь цвіте переважно з українського боку кордону :)
Сон білий :
Домашнє завдання з акробатики Таюся виконує сумлінно завжди і всюди :)
Продовження : http://nadiya-v.livejournal.com/46265.html