Квітучі Мармароси. Про похід з с.Ділового на г. Піп Іван Мармароський.
Нарешті ми вибралися в Мармароси ! Вже давно придивлялися до маршрутів в "Гуцульських Альпах" але нам з нашими малими туристами ті маршрути здавалися задовгими, а Мармароси - надто далекими. Але діти ростуть і з кожним роком у нас стає більше можливостей.
Мармароський масив знаходиться на кордоні з Румунією, зі сторони України розташовані північно і північно-західні його частини.
Ми попередньо написали заяву для отримання дозволу на перебування на прикордонній території, добиратися до Рахова вирішили потягом. Проблема була лиш в тому, що поїзд прибуває опівночі і ми не могли вирішити де нам краще ночувати - в Рахові чи їхати на таксі до Ділового, в готелі чи в наметі, визначатися думали вже на місці. Попередньо дізналися, що в Діловому є рекреційний пункт, де зупиняються туристи на ночівлю в наметах і вирішили, що то буде для нас найкращий варіант. Тим більше, що у потязі знайшли компанію місцевих жителів, котрі збиралися відразу їхати з Рахова до Ділового. Але водій неправильно зрозумів на яке місце в Діловому "де ставлять намети" нам потрібно, на вибір у нас було два варіанти - або на закинутій заправці біля прикодонного КПП, або в селі біля бару на галявині ... до того ж по дорозі почалася гороза, гриміло, блискало, лив дощ... Пані, що їхала з нами, запропонувала нам переночували в неї вдома або ставити намет в неї на городі, якщо нам так дуже хочеться спати надворі :) Зважаючи на сильний дощ, ми таки вибрали ночівлю в будинку. Думаю, що нам сильно пощастило і дай, Боже, здоров"я пані Анні з Ділового за її доброту і гостинність, бо дощ лив усю ніч аж до ранку. Від будинку до прикордонної застави, де дають дозволи, було досить близько, зранку нам там виписали пропуск і ми вирушили в наш похід з с. Ділового на г. Піп Іван Мармароський.
Рекреаційний пункт, куди ми мали намір потрапити попередньої ночі, розташований на маршруті десь за 3 км від його початку. Якби ночували тут, то зранку довелося б вертатися в Ділове по дозвіл. Ось так цей пункт виглядає :
Дорога від села йде вздовж мальовничого потоку Білий. Вздовж маршруту є багато джерел і дуже тішило те, що запас води з собою нести не потрібно, достатньо мати горнятко )
Діти весь час цікавилися "де ми зараз є і куди далі йдемо", вчилися орієнтуватися по карті. Цього дня ми планували дійти до полонини Лисичої.
А які там ростуть лопухи ! Вищі людський зрісту ! Таюся, наша найбільша шанувальниця лопухів, була в захваті !
"Плащ-панамка" :)
На половині дороги зупинялися пообідати, відпочити і покупатися ) До того місця ми весь час йшли майже по рівному, без значних підйомів, тому дуже не втомилися але купання мало бути обов"яково :)
Ще однієї цікавинкою по дорозі були різні мармурові і золотисті камінці, діти готові були цілий мішок того золота набрати :) Домовилися збирати камінці на зворотньому шляху )
Потім зустріли чудову мишку, малесеньку, розміром з горіх і зовсім не лякливу :
В дорозі нас застав дощик, сонечко виглянуло вже коли ми дійшли до Лисичої. На полонині було людно, ми знайшли більш-менш нормальне місце для намету аж з боку, протилежного від нашого маршруту, перейшовши через всю полонину. Ті пошуки місця полониною втомили найбільше. Добре, що на Лисичій є всюди достатньо води і дров.
Щоб нас трохи розважити прийшли вівці :)
Вздовж маршруту і на полонині цвіло дуже багато фіалок, цілі фіолетові галявини !
Краєвиди з Лисичої прекрасні !
Бонусом до нашого віддаленого місця ночівлі був чудовий вид на захід сонця :
Ще одним бонусом було те, що до Попа Івана Мармароського нам наступного дня було йти значно ближче, ще й за компанію з вівцями :)
Наші діти пішли собі самі, вперед до вершини :) Ми пленталися позаду )
Ось і перші квіти рододендрону, саме за цією красою ми прийшли сюди в червні !
Рододендрон - вічнозелена рослина, занесена до Червоної книги України. З цього природного виду виведено відому в квітникарстві азалію. В народі рододендрон називають ще червоною рутою.
Мармароси - найцікавіші за рельєфом з тих гір, що ми бачили ! Сніжники, квіти, скелі і прекрасні краєвиди ! Дуже хотілося пройтися тими всіма стежками, подивитися на скелі знизу, повалятися в снігу але вирішили від основного маршруту не відступати, як на перший раз :)
До того ж десь там на горі нас чекали наші діти :)
Ще в той час в горах цвіте сон білий, дуже гарна і червонокнижна квітка :
Діти чекали нас на горі але до вершини Попа Івана Мармароського ще було далеко :
Далі йшли вже разом:
Коли дітям розповідали, що в горах в червні ще можна пограти в сніжки вони не вірили :)
Для Софії найцікавіше в тім поході було побувати на кордоні України )
Дісталися до вершини :) Г. Піп Іван Мармароський має висоту 1936м н.р.м.
Часом шкодую, що я не по той бік кадру )
Як комусь Софія загадає загадку про найсмачніше і найкорисніше морозиво, то підкажу, що то сніг на вершині влітку, особливо в спеку :)
продовження : http://nadiya-v.livejournal.com/42741.html