Осіння поробка
Поки ми готувалися до спартакіади, школа оголосила проведення конкурсу поробок з природного матеріалу "Золота осінь".
Дітям треба було принести в школу "природні матеріали" - каштани, жолуді, гілочки, сухе листя, - з яких вони мали зробити поробки на виставку. Насправді, каштани і жолуді - це лише вершечок "природних матеріалів". Бо це може бути і пісок, і земля, і мушлі, камінці, насіння, підсушені або свіжі овочі, квіти... Маючи фантазію та інтернет... Або так: час і натхнення :)
Я - людина буквальна. Якщо мені сказали, що треба принести матеріали, щоб зробити поробку, я розумію, що поробка робитиметься в школі на якомусь уроці праці під керівництвом вчителів. Але, насправді, в школі це робити ніхто не збирався. Це була хибна постановка задачі. Отже, принести треба було готову роботу, зроблену вдома. І тут матусі трохи зкисли - це ж треба піти назбирати каштанів, потім сісти і зліпити з них яку-небудь гусінь чи чоловічка... А одна активна мама запропонувала зробити спільну на весь клас композицію - це ж круто! Це рівень! Не кожен по гусіні, а ціле містечко з будиночками й чоловічками. Або ліс з лісовими жителями...
Будинки, чоловічки - це цікаво, але діти 6 років, у яких "кислі" мами, це не зроблять. А от ліс і лісові жителі - це цілком по силах і дітям, і навіть "кислим" дорослим. Одне питання, яке я задаю всім гарно фантазуючим мамам: хто це організує? Вчителька?
У мене вже була схожа розмова з фантазерками-мамами з Вікусиного садочка: "а давайтє дєті будут паздравлять імєнінніков калєктівнимі работамі, каториє сдєлают вмєстє в садікє! Я магу прінєсті ватман." - "А давайте! Хто це організує?" - "Васпітатєльніца, канєшна!" - " А вихователька знає, що вона має це робити? Ви впевнені, що вона на це погодиться? У неї інша робота, свій методичний план, свої обов`язки. Це не її задача, а наша з вами."
І я мовчу про те, що дитині нафік, вибачте на слові, не потрібна якась там колективна робота з каляками-маляками чужих дітей. А батькам зовсім не потрібно ватман з цими каляками десь зберігати. Фантазія - штука класна, але вона повинна бути трохи практичною.
Отже, повертаючись до осіннього конкурсу в школі - я підтримала ідею осіннього лісу з лісовими жителями, а решта задоволено видихнули: "Ааааа! Клас! Нічого не треба робити, бо буде "колективна" робота, а значить хтось зробить, а ми під нею підпишемось".
Я підтримала, бо, хоч і розуміла, що робота не буде по-справжньому колективною, але мені самій це було цікаво. І я знала, що це цікаво Поліні. Єдине що - я вирішила не дарувати іншим спокій, а стала торбити всіх у вайбері, щоб робили вдома "іжачків", приносили великі шишки та інші цікаві дарунки природи: мох, гілочки, красиве листя. А для заохочення викладала у вайбері фотки того, що ми зробили самі, та відперла в школу наш перший макет.
Не знаю, чи ми роздражнили інших дітей та їх батьків, які, за словами Саші, охали та ахали, коли бачили наше творіння. Чи я дістала матусь своїми нагадуваннями про конкурс у вайбері. Але згодом, коли я зазирнула у наш макет, що стояв у класі, я знайшла там з десяток не наших робіт: 2 зайці (обох довелось переробити, бо порозпадались на очах), 2 равлики, 1 їжака (теж потребував ремонту), 1 гусінь, 1 поросятко, 2 розфарбовані під ялинки шишки, 1 грибочка, а також класний шматок моху і пучки сухої трави. Клад! :)
Спартакіада закінчилась, проведення конкурсу оголосили на 3 жовтня, понеділок. У нас були: гарна ідея, що зробити; цілий жбан окремих лісових жителів; і - вихідні попереду. Тобто сподіватись, що вчителька таки збере навколо себе дітей і оформить роботу, не доводилось. Тому я запропонувала свою "допомогу", забрала всі наробки додому і в суботу ми з Поліною та Вікусею всілися творити.
Гніздо справжнє, пташине. Ми з Поліною знайшли його якось в Бучі, на вулиці. Хотіли подарувати класу, але вчителька цікавості не проявила. Тож використали у композиції. Найскладніше було придумати, як його закріпити, та ще й з досить важкою пташкою всередині. Перша спроба прикріпити провалилася - поки ми везли макет до школи, гніздо відвалилось. До того ж, воно досить ніжне і через мої натуги закріпити його на основі почало потроху розпадатись. Довелось укріпляти підручними матеріалами. Але зрештою вийшло непогане "деревце" :)
На одні вихідні до того до нас приїздила Марго. Я планувала поробити осінні штукенції з усіма дівчатами. Примусила Марго та її батьків привезти нам і траву, і гілочки, і шишки... На жаль, ми з дівчатами так нічого і не зробили - їм хотілося просто гратися. Зате всі їхні матеріали виявилися для нас просто дорогоцінними :) Бабушка Лєна теж не сиділа обабіч: принесла шишки і назбирала з Вікусею камінці, з яких ми з Поліною пізніше зробили окрему суто Полініну роботу.
Взагалі, я не збиралась робити з Поліною якусь окрему роботу. Начебто ж вирішили робити колективну на клас. Ця "колективна" забрала у нас немало часу. Півсуботи ми з Полєю її лише оформлювали. Але до того ще півдня пішло на будиночок лісовичка. І ще півдня на окремих їжачків, грибочки, ялинки. І ще півдня на гніздо з птахами. І все це в межах ходіння до школи та на гуртки, участі в спартакіаді, Полінкіної хвороби... Але коли ми доробили спільну роботу і виклали її у вайбері, інші матусі нарешті прокинулися і схотіли теж щось зробити зі своїми дітьми. Решту вихідних вони хвасталися у вайбері своїми окремими роботами.
"Гусінь Людмила"
"Жаби"
"Маша і ведмідь"
"Світ ельфів"
А я, спостерігаючи за цим, ставала все сумнішою і сумнішою. Бо усвідомлення, що ми з Поліною своїми стараннями когось побудили зробити щось своє, - це приємно. І здорово, що від класу буде не одна робота, а декілька. Навіть багато. Але я перепрошую: у інших дітей будуть "свої" роботи, а у Поліни - колективна? На якій навіть не буде її імені?!? Тобто вона (ми) робила для всіх, а всі - для себе? Я прискіпуюсь чи це все ж таки дещо нечесно?
Тому вночі у мене назрів план зробити окрему "свою" роботу, зовсім не схожу ані на колективну, ані на решту самостійних робіт, які робилися наче як під копирку з нашої "спільної": основа - коробка, лісові/болотяні жителі, шишки, каштани, пластилін. Невже не можна було зробити екібану, букет, картину із сухого листя чи насіння? Повирізати химери з гарбузів чи хоча б яблук?!!
Мені дуже сподобалась ця "Лелека" з гарбузового та соняшникового насіння. І тут є для прикладу роботи з листя і квітів.
Я більше хотіла зробити картину або букет із листя, але у нас не було достатньо матеріалу та часу. Листя треба готувати заздалегідь:
Тому це у нас в планах для себе :)
А в школу я придумала зробити картину "Гори", де і знадобились і камінці, що збирали Вікуся та бабушка Лєна, і гілочки, дрібні шишки та трава від Марго, і пластилін, що я завбачливо купила напередодні, і рамка для картини, яка зберіглася у мене ще з тих часів, коли я сама відвідували уроки малювання :)
За участь у конкурсі обіцяли грамоти всім активним учасникам та якісь нагороди за 1-ше, 2-ге та 3-тє місця.
Виставку нашого класу назвали найкращою. Я сама особисто бачила і чула, як директорка ходила навколо робіт і хвалила їх. Грамоти видали всім учням класу, незалежно від того, принесла щось дитина чи ні. Щодо 1-3-го місць - я так і не зрозуміла, чи їх визначали, адже вчителька мені на це так нічого і не відповіла.
Грамоти усім без розбору - це маячня і демотивація. Причому демотивація як тих, хто нічого не робив (навіщо щось робити, коли все одно нагородять нарівні з усіма?!), так і тих, хто і робив, і старався (навіщо щось робити, коли все одно нагородять нарівні з усіма?!). Я засмучена. Поліні цього не кажу. Наступного разу все одно будемо активні, бо я роблю це не для школи і не за нагороду, а для Полі і для себе. Але все одно мене це засмучує.
Дітям треба було принести в школу "природні матеріали" - каштани, жолуді, гілочки, сухе листя, - з яких вони мали зробити поробки на виставку. Насправді, каштани і жолуді - це лише вершечок "природних матеріалів". Бо це може бути і пісок, і земля, і мушлі, камінці, насіння, підсушені або свіжі овочі, квіти... Маючи фантазію та інтернет... Або так: час і натхнення :)
Я - людина буквальна. Якщо мені сказали, що треба принести матеріали, щоб зробити поробку, я розумію, що поробка робитиметься в школі на якомусь уроці праці під керівництвом вчителів. Але, насправді, в школі це робити ніхто не збирався. Це була хибна постановка задачі. Отже, принести треба було готову роботу, зроблену вдома. І тут матусі трохи зкисли - це ж треба піти назбирати каштанів, потім сісти і зліпити з них яку-небудь гусінь чи чоловічка... А одна активна мама запропонувала зробити спільну на весь клас композицію - це ж круто! Це рівень! Не кожен по гусіні, а ціле містечко з будиночками й чоловічками. Або ліс з лісовими жителями...
Будинки, чоловічки - це цікаво, але діти 6 років, у яких "кислі" мами, це не зроблять. А от ліс і лісові жителі - це цілком по силах і дітям, і навіть "кислим" дорослим. Одне питання, яке я задаю всім гарно фантазуючим мамам: хто це організує? Вчителька?
У мене вже була схожа розмова з фантазерками-мамами з Вікусиного садочка: "а давайтє дєті будут паздравлять імєнінніков калєктівнимі работамі, каториє сдєлают вмєстє в садікє! Я магу прінєсті ватман." - "А давайте! Хто це організує?" - "Васпітатєльніца, канєшна!" - " А вихователька знає, що вона має це робити? Ви впевнені, що вона на це погодиться? У неї інша робота, свій методичний план, свої обов`язки. Це не її задача, а наша з вами."
І я мовчу про те, що дитині нафік, вибачте на слові, не потрібна якась там колективна робота з каляками-маляками чужих дітей. А батькам зовсім не потрібно ватман з цими каляками десь зберігати. Фантазія - штука класна, але вона повинна бути трохи практичною.
Отже, повертаючись до осіннього конкурсу в школі - я підтримала ідею осіннього лісу з лісовими жителями, а решта задоволено видихнули: "Ааааа! Клас! Нічого не треба робити, бо буде "колективна" робота, а значить хтось зробить, а ми під нею підпишемось".
Я підтримала, бо, хоч і розуміла, що робота не буде по-справжньому колективною, але мені самій це було цікаво. І я знала, що це цікаво Поліні. Єдине що - я вирішила не дарувати іншим спокій, а стала торбити всіх у вайбері, щоб робили вдома "іжачків", приносили великі шишки та інші цікаві дарунки природи: мох, гілочки, красиве листя. А для заохочення викладала у вайбері фотки того, що ми зробили самі, та відперла в школу наш перший макет.
Не знаю, чи ми роздражнили інших дітей та їх батьків, які, за словами Саші, охали та ахали, коли бачили наше творіння. Чи я дістала матусь своїми нагадуваннями про конкурс у вайбері. Але згодом, коли я зазирнула у наш макет, що стояв у класі, я знайшла там з десяток не наших робіт: 2 зайці (обох довелось переробити, бо порозпадались на очах), 2 равлики, 1 їжака (теж потребував ремонту), 1 гусінь, 1 поросятко, 2 розфарбовані під ялинки шишки, 1 грибочка, а також класний шматок моху і пучки сухої трави. Клад! :)
Спартакіада закінчилась, проведення конкурсу оголосили на 3 жовтня, понеділок. У нас були: гарна ідея, що зробити; цілий жбан окремих лісових жителів; і - вихідні попереду. Тобто сподіватись, що вчителька таки збере навколо себе дітей і оформить роботу, не доводилось. Тому я запропонувала свою "допомогу", забрала всі наробки додому і в суботу ми з Поліною та Вікусею всілися творити.
Click to viewГніздо справжнє, пташине. Ми з Поліною знайшли його якось в Бучі, на вулиці. Хотіли подарувати класу, але вчителька цікавості не проявила. Тож використали у композиції. Найскладніше було придумати, як його закріпити, та ще й з досить важкою пташкою всередині. Перша спроба прикріпити провалилася - поки ми везли макет до школи, гніздо відвалилось. До того ж, воно досить ніжне і через мої натуги закріпити його на основі почало потроху розпадатись. Довелось укріпляти підручними матеріалами. Але зрештою вийшло непогане "деревце" :)
На одні вихідні до того до нас приїздила Марго. Я планувала поробити осінні штукенції з усіма дівчатами. Примусила Марго та її батьків привезти нам і траву, і гілочки, і шишки... На жаль, ми з дівчатами так нічого і не зробили - їм хотілося просто гратися. Зате всі їхні матеріали виявилися для нас просто дорогоцінними :) Бабушка Лєна теж не сиділа обабіч: принесла шишки і назбирала з Вікусею камінці, з яких ми з Поліною пізніше зробили окрему суто Полініну роботу.
Взагалі, я не збиралась робити з Поліною якусь окрему роботу. Начебто ж вирішили робити колективну на клас. Ця "колективна" забрала у нас немало часу. Півсуботи ми з Полєю її лише оформлювали. Але до того ще півдня пішло на будиночок лісовичка. І ще півдня на окремих їжачків, грибочки, ялинки. І ще півдня на гніздо з птахами. І все це в межах ходіння до школи та на гуртки, участі в спартакіаді, Полінкіної хвороби... Але коли ми доробили спільну роботу і виклали її у вайбері, інші матусі нарешті прокинулися і схотіли теж щось зробити зі своїми дітьми. Решту вихідних вони хвасталися у вайбері своїми окремими роботами.
"Гусінь Людмила"
"Жаби"
"Маша і ведмідь"
"Світ ельфів"
А я, спостерігаючи за цим, ставала все сумнішою і сумнішою. Бо усвідомлення, що ми з Поліною своїми стараннями когось побудили зробити щось своє, - це приємно. І здорово, що від класу буде не одна робота, а декілька. Навіть багато. Але я перепрошую: у інших дітей будуть "свої" роботи, а у Поліни - колективна? На якій навіть не буде її імені?!? Тобто вона (ми) робила для всіх, а всі - для себе? Я прискіпуюсь чи це все ж таки дещо нечесно?
Тому вночі у мене назрів план зробити окрему "свою" роботу, зовсім не схожу ані на колективну, ані на решту самостійних робіт, які робилися наче як під копирку з нашої "спільної": основа - коробка, лісові/болотяні жителі, шишки, каштани, пластилін. Невже не можна було зробити екібану, букет, картину із сухого листя чи насіння? Повирізати химери з гарбузів чи хоча б яблук?!!
Мені дуже сподобалась ця "Лелека" з гарбузового та соняшникового насіння. І тут є для прикладу роботи з листя і квітів.
Я більше хотіла зробити картину або букет із листя, але у нас не було достатньо матеріалу та часу. Листя треба готувати заздалегідь:
Тому це у нас в планах для себе :)
А в школу я придумала зробити картину "Гори", де і знадобились і камінці, що збирали Вікуся та бабушка Лєна, і гілочки, дрібні шишки та трава від Марго, і пластилін, що я завбачливо купила напередодні, і рамка для картини, яка зберіглася у мене ще з тих часів, коли я сама відвідували уроки малювання :)
За участь у конкурсі обіцяли грамоти всім активним учасникам та якісь нагороди за 1-ше, 2-ге та 3-тє місця.
Виставку нашого класу назвали найкращою. Я сама особисто бачила і чула, як директорка ходила навколо робіт і хвалила їх. Грамоти видали всім учням класу, незалежно від того, принесла щось дитина чи ні. Щодо 1-3-го місць - я так і не зрозуміла, чи їх визначали, адже вчителька мені на це так нічого і не відповіла.
Грамоти усім без розбору - це маячня і демотивація. Причому демотивація як тих, хто нічого не робив (навіщо щось робити, коли все одно нагородять нарівні з усіма?!), так і тих, хто і робив, і старався (навіщо щось робити, коли все одно нагородять нарівні з усіма?!). Я засмучена. Поліні цього не кажу. Наступного разу все одно будемо активні, бо я роблю це не для школи і не за нагороду, а для Полі і для себе. Але все одно мене це засмучує.