Мотузковий парк "Шалена білка"
Вихідні видалися довгі - цілих 4 дні поспіль. Ми примудрилися провести їх так насичено і цікаво, що у мене враження, наче то були не святкові вихідні, а тривала відпустка :) Але розповідатиму не по порядку, а як попало. Бо мої розповіді завжди залежать від фото- й відеоматеріалів, а їх я почала готувати з кінця. Точніше не я, а мій помічник-телефон :)
Отже, понеділок, 2 травня.
Я Ми давно планували відвідати мотузковий парк під відкритим небом "Шалена білка", що знаходиться в Бучанському міському парку. Навіть робили спроби його навідати - на День незалежності 2015. Але не знайшли :))) До речі, не дивно, бо знаходиться він сильно віддалено від того місця, на якому ми припинили тоді пошуки. І вказівників недостатньо поставили. Тепер я знаю, що тоді ми б до нього все одно не дійшли, якби навіть і взяли правильний напрямок.
Цього разу нам у пошуках допомогли випадкові люди :) Поліна іноді відвідує свій басейн не за графіком (по вихідних), а у робочі дні з іншою групою - ми так відпрацьовуємо пропуски. Паралельно з цією групою у іншого тренера займаються два хлопці з Ірпіня (років по 8, дуже приємні). Ми з цими хлопцями та їх бабусею потоваришували: після тренування разом ідемо на спортивний майданчик поряд з басейном і влаштовуємо там "кафе": гарячий чай з термосів, бутерброди, смаколики. Діти під`їдають і граються на турніках, ми з бабусею теревенимо. Одного разу ця бабуся звернула увагу на те, яка Поліна вправна і спортивна (ще б пак: лазить по тих турніках, наче макака), і стала нахвалювати мені мотузковий парк у Бучі :) Тут я її і розпитала, як же його знайти.
Поїздку запланували на післясвяткові вихідні. Хотіли взяти із собою Маргошу, але не склалося - іншим разом.
На понеділок Саша домовився допомогати батькам і я побоялась, що сумістити одне з іншим не вийде - хотіла відміняти лазілки. Але глянула зранку на погоду - просто ідеальна для запланованої прогулянки. Саша пообіцяв швидко вправитися і повернутись за нами так скоро, що ми все встигнемо. Так і сталося :)
Отже близько години дня ми були в Бучанському парку. Трошки прогулялися і направилися до основного місця призначення. Пізніше в цей мотузковий парк їхати не раджу, принаймні у святкові та вихідні - після 2-х годин дня народу було забагато. Взагалі краще приїжджати десь об 11-й. Як вони працюють, я не подивилась, а на сайті знайти не можу, але впевнена, що в 11 вони вже будуть відкриті :)
"Каса" у них знаходиться під відкритим небом, як і все решта :) Столик. З одного боку купка дівчат, з іншого - черга із майбутніх шалених білок і їх батьків :) Одна з дівчат "обслуговує позачергово на свій смак" - тобто підходить навмання до когось із натовпу і... обслуговує :) Черга йде швидко, хоча треба не лише платити, але й заповнювати "контракт". Крім того, більшість завалюють дівчат запитаннями, бо приїхали вперше і нічого не розуміють (як от ми). В контракті, крім даних дитини і "відповідальної особи" (когось із батьків), треба вказати трасу, яку плануєш проходити. Далі оплата -> картка з кольором траси (квиток) -> за спорядженням (прокат поряд із "касою", тут своя черга). В прокаті обслуговують спритні молодики - приємні, симпатичні, працюють швидко, на запитання відповідають охоче й зрозуміло.
Далі йдеш до початку обраної траси, там віддаєш квиток, інструктор (нам попадались лише дівчата, зовсім молоденькі) ознайомлює з "правилами поведінки" і ... вперед!
Якщо дивитись на ціни на їх сайті, то ми платили як за будній день:
1. зелена траса (дитяча) - 50 грн;
2. біла траса (2-метрова) - Поліні 60 (так як у неї вже є спорядження і це другий прохід), мені 70 грн;
3. зелена (повторно) - 45 грн.
Першу трасу, зелену, Поліна пройшла легко і без замінок. Я йшла поряд, Саша залишився розважати Вікусю. Іноді я Полі трошки підказувала, що треба зробити, але вона трошки сердилася, бо "мамо! я сама знаю!" ;-)
Пройшла трасу, поверещала від захвату і стала вимагати крутішу. Дівчата на касі мені сказали, що всі інші траси вимагають зросту не менше 120 см (у Полі - 118), бо в деяких місцях дитина сама може не дістати, щоб перечепити карабін чи що. Тому потрібен супровід дорослого. Або інструктора, але це гроші. Хоча за "свого" дорослого теж треба платити. Але ж це наче і розвага ;-) Саша відмовився, тому пішла я. А шо? Мені і тьоті сказали, що я "спортивна мама" ;-)
Насправді, мені там робити не було чого. Поліна повністю справлялася сама, її зросту (і досвіду) по всій трасі вистачило на всі 100%. Хоч вона іноді і верещала, ніби-то їй страшно і вона сюди більше не піде, але вона більше хіхікала, ніж дійсно боялася. А я навіть і близько до неї не підходила - спеціально трималася осторонь, щоб, по-перше, вона таки вчилася справлятись самотужки, а по-друге, щоб не розгойдувати мотузки/перешкоди і не заважати. Щоправда, один раз мені таки довелося допомогти дитині, але не своїй ;-) Сама я, звісно, трошки розважилась, але якщо вже говорити про розвагу, то рівень траси не мій - і трохи незручно (я таки не дитинка за розмірами), і трохи нудно. Якщо йти дорослому, то на більш складні траси.
Після проходження "білої" траси, Поля ще раз попросилась на зелену (для закріплення матеріалу), але вимагала від мене обіцянку, що я не допомагатиму і взагалі не ходитиму за нею ;-) Я, звісно, пообіцяла не підказувати, але все одно ходила - фоткала і знімала :)
І от що у нас вийшло:
Великий мінус цього парку - ніяких розваг для дітей до 4-х років. Принаймні ми не знайшли, чим розважити Вікусю. Є батут, але невеликий і туди черга. Є якась кафешка, можна купити морозиво, але це слабенька розвага. Саша відволікав малечу, як міг.
Але вже після подолання Поліною першої зеленої траси молодша дитинка стала вимагати маму. Третій Полін прохід я знімала з Вікусею на руках.
Звісно, можна прихопити із собою м`яч, пасочки, іграшки, ще щось, але хотілося б, щоб організатори самі продумали цей момент. Такий простий і доступний варіант, як дитячий майданчик, - було б ідеально. Особливо, якби вони зробили його в тому ж стилі, що і траси для старших: такі собі лазілки для малечі. Бажано безкоштовні. Ну, добре, за 10 грн, щоб відсікати "праздно шатающихся". І обов`язково з гойдалками та горками.
Ще один мінус, як на мене, - я зустрічала на дитячій трасі дітей до 4-х років. Добре, якщо хоч 3 роки було. Я не проти спортивної малечі (Вікуся у нас теж цілком спортивна), але всі, що були на трасі, лякалися, плакали і сильно гальмували процес. Іншим дітям, хто йшов за плаксунами, доводилось постійно зупинятись і чекати, а це взагалі нецікаво :(
Коли ми вийшли з мотузкового парку (втомлені, але задоволені!), з`ясувалось, що він знаходиться близько від якогось озера, яке Саша знає. А туди можна під`їхати машиною, і нам не треба пертися назад 2 чи скільки там кілометри, та ще й вгору :) І відповідно наступного разу, коли ми знову захочемо відвідати лазілки, нам не треба буде їхати до Бучанського парку, залишати там машину, потім через весь цей парк чалапати до "Шаленої білки", а після розваг - назад :)
А ще ми хочемо провідати інші схожі парки. Кажуть, в Києві теж такі є ;-)
Отже, понеділок, 2 травня.
Я Ми давно планували відвідати мотузковий парк під відкритим небом "Шалена білка", що знаходиться в Бучанському міському парку. Навіть робили спроби його навідати - на День незалежності 2015. Але не знайшли :))) До речі, не дивно, бо знаходиться він сильно віддалено від того місця, на якому ми припинили тоді пошуки. І вказівників недостатньо поставили. Тепер я знаю, що тоді ми б до нього все одно не дійшли, якби навіть і взяли правильний напрямок.
Цього разу нам у пошуках допомогли випадкові люди :) Поліна іноді відвідує свій басейн не за графіком (по вихідних), а у робочі дні з іншою групою - ми так відпрацьовуємо пропуски. Паралельно з цією групою у іншого тренера займаються два хлопці з Ірпіня (років по 8, дуже приємні). Ми з цими хлопцями та їх бабусею потоваришували: після тренування разом ідемо на спортивний майданчик поряд з басейном і влаштовуємо там "кафе": гарячий чай з термосів, бутерброди, смаколики. Діти під`їдають і граються на турніках, ми з бабусею теревенимо. Одного разу ця бабуся звернула увагу на те, яка Поліна вправна і спортивна (ще б пак: лазить по тих турніках, наче макака), і стала нахвалювати мені мотузковий парк у Бучі :) Тут я її і розпитала, як же його знайти.
Поїздку запланували на післясвяткові вихідні. Хотіли взяти із собою Маргошу, але не склалося - іншим разом.
На понеділок Саша домовився допомогати батькам і я побоялась, що сумістити одне з іншим не вийде - хотіла відміняти лазілки. Але глянула зранку на погоду - просто ідеальна для запланованої прогулянки. Саша пообіцяв швидко вправитися і повернутись за нами так скоро, що ми все встигнемо. Так і сталося :)
Отже близько години дня ми були в Бучанському парку. Трошки прогулялися і направилися до основного місця призначення. Пізніше в цей мотузковий парк їхати не раджу, принаймні у святкові та вихідні - після 2-х годин дня народу було забагато. Взагалі краще приїжджати десь об 11-й. Як вони працюють, я не подивилась, а на сайті знайти не можу, але впевнена, що в 11 вони вже будуть відкриті :)
"Каса" у них знаходиться під відкритим небом, як і все решта :) Столик. З одного боку купка дівчат, з іншого - черга із майбутніх шалених білок і їх батьків :) Одна з дівчат "обслуговує позачергово на свій смак" - тобто підходить навмання до когось із натовпу і... обслуговує :) Черга йде швидко, хоча треба не лише платити, але й заповнювати "контракт". Крім того, більшість завалюють дівчат запитаннями, бо приїхали вперше і нічого не розуміють (як от ми). В контракті, крім даних дитини і "відповідальної особи" (когось із батьків), треба вказати трасу, яку плануєш проходити. Далі оплата -> картка з кольором траси (квиток) -> за спорядженням (прокат поряд із "касою", тут своя черга). В прокаті обслуговують спритні молодики - приємні, симпатичні, працюють швидко, на запитання відповідають охоче й зрозуміло.
Далі йдеш до початку обраної траси, там віддаєш квиток, інструктор (нам попадались лише дівчата, зовсім молоденькі) ознайомлює з "правилами поведінки" і ... вперед!
Якщо дивитись на ціни на їх сайті, то ми платили як за будній день:
1. зелена траса (дитяча) - 50 грн;
2. біла траса (2-метрова) - Поліні 60 (так як у неї вже є спорядження і це другий прохід), мені 70 грн;
3. зелена (повторно) - 45 грн.
Першу трасу, зелену, Поліна пройшла легко і без замінок. Я йшла поряд, Саша залишився розважати Вікусю. Іноді я Полі трошки підказувала, що треба зробити, але вона трошки сердилася, бо "мамо! я сама знаю!" ;-)
Пройшла трасу, поверещала від захвату і стала вимагати крутішу. Дівчата на касі мені сказали, що всі інші траси вимагають зросту не менше 120 см (у Полі - 118), бо в деяких місцях дитина сама може не дістати, щоб перечепити карабін чи що. Тому потрібен супровід дорослого. Або інструктора, але це гроші. Хоча за "свого" дорослого теж треба платити. Але ж це наче і розвага ;-) Саша відмовився, тому пішла я. А шо? Мені і тьоті сказали, що я "спортивна мама" ;-)
Насправді, мені там робити не було чого. Поліна повністю справлялася сама, її зросту (і досвіду) по всій трасі вистачило на всі 100%. Хоч вона іноді і верещала, ніби-то їй страшно і вона сюди більше не піде, але вона більше хіхікала, ніж дійсно боялася. А я навіть і близько до неї не підходила - спеціально трималася осторонь, щоб, по-перше, вона таки вчилася справлятись самотужки, а по-друге, щоб не розгойдувати мотузки/перешкоди і не заважати. Щоправда, один раз мені таки довелося допомогти дитині, але не своїй ;-) Сама я, звісно, трошки розважилась, але якщо вже говорити про розвагу, то рівень траси не мій - і трохи незручно (я таки не дитинка за розмірами), і трохи нудно. Якщо йти дорослому, то на більш складні траси.
Після проходження "білої" траси, Поля ще раз попросилась на зелену (для закріплення матеріалу), але вимагала від мене обіцянку, що я не допомагатиму і взагалі не ходитиму за нею ;-) Я, звісно, пообіцяла не підказувати, але все одно ходила - фоткала і знімала :)
І от що у нас вийшло:
Click to viewВеликий мінус цього парку - ніяких розваг для дітей до 4-х років. Принаймні ми не знайшли, чим розважити Вікусю. Є батут, але невеликий і туди черга. Є якась кафешка, можна купити морозиво, але це слабенька розвага. Саша відволікав малечу, як міг.
Але вже після подолання Поліною першої зеленої траси молодша дитинка стала вимагати маму. Третій Полін прохід я знімала з Вікусею на руках.
Звісно, можна прихопити із собою м`яч, пасочки, іграшки, ще щось, але хотілося б, щоб організатори самі продумали цей момент. Такий простий і доступний варіант, як дитячий майданчик, - було б ідеально. Особливо, якби вони зробили його в тому ж стилі, що і траси для старших: такі собі лазілки для малечі. Бажано безкоштовні. Ну, добре, за 10 грн, щоб відсікати "праздно шатающихся". І обов`язково з гойдалками та горками.
Ще один мінус, як на мене, - я зустрічала на дитячій трасі дітей до 4-х років. Добре, якщо хоч 3 роки було. Я не проти спортивної малечі (Вікуся у нас теж цілком спортивна), але всі, що були на трасі, лякалися, плакали і сильно гальмували процес. Іншим дітям, хто йшов за плаксунами, доводилось постійно зупинятись і чекати, а це взагалі нецікаво :(
Коли ми вийшли з мотузкового парку (втомлені, але задоволені!), з`ясувалось, що він знаходиться близько від якогось озера, яке Саша знає. А туди можна під`їхати машиною, і нам не треба пертися назад 2 чи скільки там кілометри, та ще й вгору :) І відповідно наступного разу, коли ми знову захочемо відвідати лазілки, нам не треба буде їхати до Бучанського парку, залишати там машину, потім через весь цей парк чалапати до "Шаленої білки", а після розваг - назад :)
А ще ми хочемо провідати інші схожі парки. Кажуть, в Києві теж такі є ;-)