Цього записа присвячено Стенфордському тюремному експерименту
для тих, хто в панцернику, власне сабдж
Фактично ж ситуація на Майдані виходить з-під контролю всіх його "польових командирів" - від націоналістичних до лібералістичних. Тільки вони ще цього не розуміють.Майдан - це ж така фігня, як велосипед: він або рухається, або падає. Наразі він не рухається.
Чесно кажучи, я не знаю, чи був хтось згвалтований на Майдані, чи дійсно відбирали гроші у волонтерів. Правда, щодо того, що пожертви крадуть у мене немає ніякого сумніву. Але це реалії будь-якого київського Майдану, такий собі О. на ці гроші зробив собі навіь політичну кар'єру, і тут нічого дивного немає. Але фаект самосудів має місце і він є. І це є величезною проблемою. Оскільки охорона Майдану покрутила і мене, і я був приблизно в такій же ситуації, як і оцей юнак, з якого в мережі прийнято зловтішатися.
Коротше ситуація склалася таким чином. Спустившись в так звану Трубу, я став свідком відворотньої картини: юнаки в камуфляжах і балаклавах люто пиздили гіпів, які традиційно збираються в підземному переході. Як я зрозумів, причиною стало бажання гіпів розпити в переході горілку - невід'ємне право киян, яке не вдалося загасити навіть гебісткомісарови Попіву, попри закриття всіх алкогольних точок в околицях (окрім Білли і розливайки поблизу секс-шопу), і як порядний киянин я не міг не втрутитись. Мої заклики до миру мали ехвект Піквіка: юнаки в балаклавах (увага фаріонофобам: це не Свобода, а якісь крайні ультраси, тому що мої спроби подзвонити Іллюнку чи Левченку не справили на них ніякого вражання, вони не знають, хто це такі) замість гіпів взялися за мене: взявши за руки і ноги потягнули, мов того Швейка, в якийсь "штаб".
На щастя, наша дорога йшла обабіч євроюрти, де на мої волання вигулькнули члени Української народної партії Рух і відбили мене від загарбників, на чому інцидент начебто й кінчився. Але маю попередити: це не москальська пропаганда, а реальна засторога: ходити в центрі Києва реально небезпечно, а ці юнаки будуть все більше і більше насолоджуватись безкарністю, і я не знаю, чим все це закінчиться. В 2004-му місцевий депутат К. теж поїхав дахом на Майдані, і з бригадою поплічників ходив між наметами, обзервуючи наявність у людей помаранчевих шаликів. Якщо хтось мав шарф з написом "Ющенко", але не мав посвідчення учасника помаранчевої революції, шарф фізично відбирався. Нині все значно гірше. Фактично, наслідком Майдану може стати не переобрання Януковича, а створення чернової кримінальної структури, яка хіба що замість "братського кругу" буде керуватися якоюсь квазінаціоналістичною ідеологією.
Фактично ж ситуація на Майдані виходить з-під контролю всіх його "польових командирів" - від націоналістичних до лібералістичних. Тільки вони ще цього не розуміють.Майдан - це ж така фігня, як велосипед: він або рухається, або падає. Наразі він не рухається.
Чесно кажучи, я не знаю, чи був хтось згвалтований на Майдані, чи дійсно відбирали гроші у волонтерів. Правда, щодо того, що пожертви крадуть у мене немає ніякого сумніву. Але це реалії будь-якого київського Майдану, такий собі О. на ці гроші зробив собі навіь політичну кар'єру, і тут нічого дивного немає. Але фаект самосудів має місце і він є. І це є величезною проблемою. Оскільки охорона Майдану покрутила і мене, і я був приблизно в такій же ситуації, як і оцей юнак, з якого в мережі прийнято зловтішатися.
Коротше ситуація склалася таким чином. Спустившись в так звану Трубу, я став свідком відворотньої картини: юнаки в камуфляжах і балаклавах люто пиздили гіпів, які традиційно збираються в підземному переході. Як я зрозумів, причиною стало бажання гіпів розпити в переході горілку - невід'ємне право киян, яке не вдалося загасити навіть гебісткомісарови Попіву, попри закриття всіх алкогольних точок в околицях (окрім Білли і розливайки поблизу секс-шопу), і як порядний киянин я не міг не втрутитись. Мої заклики до миру мали ехвект Піквіка: юнаки в балаклавах (увага фаріонофобам: це не Свобода, а якісь крайні ультраси, тому що мої спроби подзвонити Іллюнку чи Левченку не справили на них ніякого вражання, вони не знають, хто це такі) замість гіпів взялися за мене: взявши за руки і ноги потягнули, мов того Швейка, в якийсь "штаб".
На щастя, наша дорога йшла обабіч євроюрти, де на мої волання вигулькнули члени Української народної партії Рух і відбили мене від загарбників, на чому інцидент начебто й кінчився. Але маю попередити: це не москальська пропаганда, а реальна засторога: ходити в центрі Києва реально небезпечно, а ці юнаки будуть все більше і більше насолоджуватись безкарністю, і я не знаю, чим все це закінчиться. В 2004-му місцевий депутат К. теж поїхав дахом на Майдані, і з бригадою поплічників ходив між наметами, обзервуючи наявність у людей помаранчевих шаликів. Якщо хтось мав шарф з написом "Ющенко", але не мав посвідчення учасника помаранчевої революції, шарф фізично відбирався. Нині все значно гірше. Фактично, наслідком Майдану може стати не переобрання Януковича, а створення чернової кримінальної структури, яка хіба що замість "братського кругу" буде керуватися якоюсь квазінаціоналістичною ідеологією.