Культурний центр Алієва в Баку
Комплекс центру, а по суті - меморіалу Алієва фактично став символом нового Баку. Тобто міста, що має всі амбіції стати Закавказьким Дубаєм, намурованим на газонафтовому нетривкому щасті. В наші дні Баку є суцільним будівельним майданчиком і навіть довкола центру Алієва все ще тривають роботи. Однак біломармуровий постмодерний архітектурний шедевр ніяк через це не страждає. Він - немов інопланетний гість навіть тут, посеред бакінських новобудів.
В сучасній історії Азербайджану місце Гейдара Алієва десь посередині між героєм народних епосів та богом. Ще б пак, це він, Гейдар Алірза огли, буквально витягнув країну з жебрів, війн та поневірянь. Окупація значної частини території, локальні путчі, злидні, все це поступово відійшло в минуле з поверненням до влади Алієва у 1993-му році.
Власне про це, а точніше покроково - про все життя легендарного Гейдара і розповідає його персональний музей.
Центр було засновано указом азербайджанського спадкоємця Ільхама Алієва у 2006-му. Мета створення - «здійснювати послідовну діяльність у сфері фундаментального вивчення філософії державного будівництва та ідеології азербайджанства колишнього президента Азербайджану Гейдара Алієва, а також сприяти максимальному розвитку азербайджанської історії, мови, культурних, національних та духовних цінностей».
Проект замовили британському архітектору іракського походження Заха Хадид. Ця пані славиться архітектурою, що розсуває звичні уяви про перспективи. Жодних класичних форм! Твори Захи можна побачити в Інсбруку, Цинциннаті, Лейпцігу, Римі. Ну і тепер у Баку.
Будову розгорнули на території одного з колишніх заводів на околиці міста. Власне в Баку майже не залишилось промислових підприємств. Всі або винесені за місто, або взагалі ліквідовані. Як от колись знаменитий закод кондиціонерів.
Площу в 16 га облаштували з нечуваним, повторюся - інопланетним розмахом. Ідеальні газони, сходи та відкриті ескалатори, басейни та фонтани. Плюс цілі поля з сніжно-білого мармуру.
Дах будівлі, що не має прямих форм, складений з 12027 панелей.
Усередині все ще космічніше. Здається, що в цих інтер’єрах доречно знімати якусь фантастичну сагу, а не проводити виставки чи конференції.
Однак саме під виставки й орієнтована частина культурного центру Алієва. Також частину приміщень займають конгрес-хол та кафе.
Зверніть увагу на меню. В кафе їх роль виконують айпади. Причому не один - а ціла їх пачка.
Та повернімось до справжнього господаря центру - Гейдара Алієвича. Кожна сторінка його біографії висвітлюється по-сучасному візуально. Працюють інтерактивні екрани, на поверхні проектуються голограми, з деякими з них можна взаємодіяти.
От, скажімо, мармурова книга. На ній можна рукою перегортати сторінки, переглядаючи у такий спосіб пам’ятники Алієву, встановлені по світу. В Києві, між іншим, він також є.
Виставка нагород. Це, звісно, не всі нагороди Алієва, їх дуже багато, - турботливо пояснюють дівчата в сірому, яких супроводжує мовчазна охорона в чорному.
Першу свою медаль Гейдар Алієв одримав у 1945-му. Ні, не за військові успіхи. Майбутній президент воював на невидимому фронті, завідуючи відділом НКВС Нахичеваньської АРСР. Власне по тій, кадебістській лінії і відбувся злет Алієва аж до посади першого заступника Голови Ради Міністрів СРСР.
І що цікаво, це ніяк не бентежить азербайджанців. Нагороди від НКВС-КДБ гордо виставлені на почесні місця, посвідчення від лейтенанта до генерала спецслужби доступні для перегляду. Чекістська форма також.
Цілий поверх подарунки Алієву. «Це, звісно, не всі подарунки, їх надто багато», - звично коментують сіренькі дівчата. Ось цей сервіз від Путіна.
А ці срібні голови-корки - від Кучми.
Ющенко подарував вазу з картинкою Верховної Ради. Судячи з виставки Алієв цілком міг грати вазами в кегельбан.
Оце пацанський подарунок - золотий годинник. Від якогось азійського колеги.
Робочий стіл президента. Ніяких компів.
Медіа-архів президента. На компі.
Послухати промови президента можна як індивідуально, так і колективно. Прямо в музеї облаштовано кілька міні-кінотеатрів. Ще можна покрутити земну кулю. Клік на країну дає на стіні проекцію сцени нагороди Алієва відповідним зарубіжним гостем.
Не експонуються, на жаль, подарунки самого Алієва. Скажімо, як знамените діамантове кільце, яке ніби-то презентував перший секретар ЦК Компартії Азербайджана Генеральному секретарю ЦК КПРС дорогому Леоніду Іллічу. За народними переказами його вартість за радянськими цінами склала 226 тисяч (!) рублів.
Туалет. Теж космічний.
В холі виставлені лімузини президента. Точніше господаря Азербайджану ще від часів його секретарства.
Біля цієї виставки полюбляють фотографуватись діти. Чоловік у чорному на фото - охоронець.
Культ особи Алієва почав формуватись ще за життя. Зрештою, він і сам не заперечував.
Народ мене любить, я нічого не можу з цим вдіяти. Ось нещодавно голова виконкому міста Гянджі вирішив поставити мій пам’ятник перед входом у виконком. Я його викликав, сказав, що цього робити не треба. Він довго опирався. Але я йому сказав: «От коли я помру, тоді і поставиш. Якщо зможеш».
Він зміг. І не лише він. Культурний центр Алієва розташований на проспекті Алієва, неподалік початку якого розташований Палац Алієва, поруч з яким встановлений пам’ятник Алієву. Ільхам, син великого батька, активно підливає олії до багаття народної любові. Ще б пак - левова частка його нинішнього правління тримається виключно на харизмі Гейдара...
...Ні влада, ні гроші не відвернули незворотнє. Гейдар Алієв помер 12 грудня 2003 року в американській клініці від серцевої недостатності у 80-літньому віці. За два дні труну доставили до Баку. Третього президента поховали на Алеї почесного захоронення.
