Шампань? Ні, Артемівськ!
За якимось дивним збігом обставин на теренах браги, шмурдяка, бормотухи і самогона, як вищої цивілізаційної форми, шампанське посідає вельми помітне місце. Більше десятка підприємств виготовляють майже 200 найменувань ігристих вин.
Найбільші заводи - Харківський, Київський, Одеський. Проте серійно, за класичною технологією шампанське в Україні виготовляють лише два крупняки: «Новий Світ» і Артемівський завод.
Класична - це тобто пляшкова технологія, коли вино витримується у спеціальному мікрокліматі не менше ніж певний час. Підземні тунелі Артемівська, де в усі пори року зберігається стабільна температура (13-14°) і вологість (85-90%) ідеальні для такого способу шампанізації вина.
Пруський інженер і промисловець Едмунд Фарке в другій половині XIX століття будує в Бахмуті (це історична назва Артемівська) кілька заводів: скляний, цегельний, цвяховий. А в обмін на побудову в місті водогону (зараз би це назвали соціальним партнерством) підприємливий німець отримує в оренду землю з покладами гіпсу.
Алебастрове виробництво стане згодом одним з найбільших на півдні України. Діє воно і досі. Підземні гіпсові шахти - його побічний продукт.
Виробництво шампанського розпочалось в Артемівську вже за радянської епохи. Стурбований низькою алкогольною культурою підданих, Йосип Сталін наказує радянським вченим винайти власний прискорений та масовий спосіб шампанізації вина.
Як і всі інші, цей наказ товариша Сталіна було виконано. Під орудою Антона Фролова-Багреєва розробляється технологія виробництва ігристих вин у резервуарах. За винахід вченого у найважчий, 1942-й рік війни нагороджують Сталінської премією. А вже після війни за рішенням радянського уряду в СРСР будується кілька заводів.
Постанова про створення Артемівського виробництва ухвалена в 1950-му. Вино спершу намагались тримати в давніших соляних шахтах. Проте цілюща для алергіків атмосфера була агресивною для металу. Натомість гіпсові шахти виявились значно придатнішими, багато в чому схожими на виробництво у французькій Шампані.
В ті роки напівзатоплені штольні були мало подібні на сучасні. Сірі стіни, темні коридори. Одна з моторошних знахідок і досі нагадує про нешампанську історію.
Веселенькі барви стін, кольорові лампочки, панно - результат вже сучасної творчості заводчан. Вважається, що дещо грайливе оформлення дещо компенсує нелегку восьмигодинну підземну працю.
Першу партію вина випустили в 1954-му. Вже наступного року виробили 1,3 мільйона пляшок. Торгових марок як таких тоді не було, і вся продукція цього, як і інших заводів мала назву «Советское шампанское». Власними брендами завод обзавівся вже за незалежності: «Krimаrt», «Артемівське», «Крим».
Підземне господарство заводу розташоване на глибині понад 70 метрів. Загальна площа штолень - 25 гектарів! Ширину головних коридорів ви можете побачити на фото - на моїх очах тут спокійно розвернувся КАМАЗ.
Виноматеріали спершу змішують за сортами - це називається асамбляж. А потім - мішають вже між собою, додаючи лікери, спирт, сусла. Це називається купаж. Як ви розумієте, чим менше додають невинних матеріалів, тим цінніше шампанське, тонший його смак.
Цікаво, що порожні цистерни миють вручну. Для цього тендітні жіночки пролазять через не надто великий люк ємності.
Купаж здають в тираж, тобто розливають в пляшки, додаючи цукор і дріжджі (о, це вже щось!). Пляшки при цьому ретельно перевіряють - адже кожна має витримувати величезний тиск. Потім закривають спеціальним корком з металевою скобою й відправляють на витримку.
Напій витримується від дев’яти місяців (для ординарних вин) до трьох і більше років. У складених горизонтально пляшках шампанське бродить, утворюючи знамениті булєчки. Розлитий в бокал добрий напій має бульбашити ще годин 20.
Між іншим, від творця ігристих вин - П’єра Периньойона - спершу вимагали забрати бульбашки з напою.
Потім вино переміщують на ремюаж. До того, як винайшли цю технологію, шампанське було мутним. Пляшки, встановлені в спеціальні пюпітри під кутом, щодня прокручують у такий спосіб, аби зібрати весь осад на корку.
Біла рисочка на пляшках, що на верхньому фото, допомагає зорієнтуватися з кутом прокрутки. На нижньому фото видно дріжджовий осад.
Наступний етап - дегоржаж, під час якого корок з осадом видаляють. В пляшку доливають те ж вино, або лікери. Власне кажучи, на цій стадії класичне шампанське і закінчується. Брют, себто сухе ігристе вино, перетворюють на напої різного ступеня солодкості.
Відомо, що вітчизняним споживачам (а це переважно жінки) смакують солодкі і напівсолодкі шампанські вина. Побічним наслідком цього є зачасту низька якість такої продукції, адже цукром можна легко замаскувати всі недоліки виноматеріалу та виробництва.
Пляшки вкорковують і вдягають мюзлє (це ота металева штучка, що утримує корок). Між іншим, з жовтня цього 2010-го все Артемівське шампанське буде закупорюватись лише справжнім корковим корком.
Навіть приймаючи натовпи туристів, завод залишається в першу чергу діючим підприємством. Підземеллями на пристойній швидкості рухаються електрокари та вантажівки, притискаючи відвідувачів до стіни. Порівнюючи з Новосвітським заводом, Артемівський виглядає як металургійний комбінат у порівнянні з кузнею.
Екскурсії завжди завершуються дегустацією. Пляшки відкорковують спеціальними щипцями.
У магазинчику на прохідній веселі після дегустації відвідувачі можуть придбати фірмову продукцію: шампанське, в тому числі колекційне, за сотню і більше гривень, вина, а також знамениті артемівські текілу, коньяки, “хортицю” і “букет молдавії”.
Не можу не додати, що зараз завод є закритим акціонерним товариством і належить до сфери впливу Бориса Колеснікова. Список власників донбаського бізнесу, як відомо, не надто довгий.
АЗШВ на Google-картах. Місто Артемівськ Донецької області, вул. П. Лумумби, 87. Проїзд на автомобілі від Києва - 713 км (біля 9 годин дороги), від Донецька - 84 км, від Харкова - 238.
Поїздка організована Українським журналістським фондом за сприяння Донецької ОДА.
