Чуфут-Кале
Єврейська фортеця - нічо так назва, еге ж? Загадкове і древнє печерне місто Криму. Повітряне місто. Столиця Кримського ханства. Подвійна фортеця. Місто мертвих…
Ким і коли точно було засновано Чуфут-Кале достеменно невідомо. Люди тут мешкали віддавна: кіммерійці, скіфи, алани, хазари, таври, ще бозна хто. Навіть готи сумували в околицях сучасного Бахчисарая ще в ті часи, коли готами називали давніх німців, а не чорномальованих диваків.
Цілком ймовірно, що десь в V-VI столітті тут була візантійська фортеця - кастрон. Називалась вона Фулли. Проте чи то була саме Чуфут-Кале?
У часи Київської Русі фортецею володіють половці або кипчаки, як їх ще називають. Місто тоді називають Кирк-Ор. Це означає чи то Сорок мужів, чи Сорок фортець, чи просто місто кирків.
Від тих, найдревніших часів до наших днів дожила Середня оборонна стіна. Місцями восьмиметрова заввишки й п’ятиметрова товщиною вона перерізає від краю до краю плато, на якому було розбудоване місто. Край неї задля захисту від тарану було прокопано рівчак.
Як мінімум ровесником стіни (а може й старшим за неї) є вапняковий колодязь, знайдений не так давно біля південного краю міста. Зараз його облаштували як екскурсійний об’єкт вже знайомі нам хлопці з “Онікс-Тур” (вони ж утримують Мармурову печеру).
Колодязь дещо прояснив питання водопостачання фортеці - адже природних джерел на її території немає. Мешканці збирали дощову воду, якось її переливали керамічними водогонами, але переважно - тягали віслюками з підніжжя.
Писемну згадку про сорок кримських фортець залишив монах Віллем Рубрук - Марко Поло свого часу. Арабський історик Абульфеда у 1321-му так описує Кирк-Ор:
Він розташований в країні ассів (алани). Його ім'я означає турецькою «сорок місць». Це укріплений, важкодоступний замок, він знаходиться на неприступній скелі. Вершина гори плоска, тут жителі країни ховаються в час небезпеки. Фортеця ця знаходиться в деякому віддаленні від моря. По сусідству підноситься велика гора Чатир-даг (Палат-гора). Її видно з кораблів, що пливуть уздовж побережжя.
Кирк-Ор у 1299-му успішно штурмує золотоординський генерал-губернатор Ногай. До середини XIV століття невеличке Киркорське князівство (невже народний артист України Філіп Киркоров має там якесь коріння?) стає повністю залежним від татарів.
Нові господарі поступово вижили старих. В місті квартирує військовий гарнізон. Задля підвищення обороноздатності й розширення меж фортеці будується Східна оборонна стіна (яка, певно, була капітально перебудована через двісті років).
З північного і південного краю у XVI столітті було зведено дві кутові вежі. Центральна вежа боронила ворота.
Цікавим є планування доріг: на останній метрах до фортеці вони розгорнуті так, аби гості мали фортечні стіни праворуч від себе. Це ускладнювало штурм - воїни ж тримали щити переважно лівою рукою.
До початку XV століття Крим стає все більш самостійним. Місцева знать, не без зовнішньої підтримки з боку Великого князівства Литовського, тлумиться між собою за право мати вже далеко не потужну Золоту Орду глибоко в носі.
Останньому правителю Орди - Тохтамиш-хану теж було не до Криму. Його права рука і зять, темник Єдигей зрадив господарю, через що у немилість потрапила й донька Тохтамиша - Джанике-ханим. Тохтамиш має за союзників литовців, певний час мешкає в Києві та палить Москву. Єдигей грає на боці Тимура, вбиває зрештою свого тестя та палить Київ.
З того всього дружина й донька опиняється у Кирк-Орі. Правителька мала неабиякий авторитет серед місцевого населення, особливо після хаджу до Мекки. З огляду на трагічну міжусобицю своїх родичів Джанике-ханим аж до своєї смерті сприяє все більшій автономії Криму.
Пряма спадкоємиця Чингізхана похована в Кирк-Орі в 1437-му році. За легендою вона особисто очолювала тисячний гарнізон фортеці й загинула під час її захисту.
Першим ханом Криму в 1441-му стає протеже Джанике-ханим Хаджи I Ґерай, кримський татарин, уродженець Литви, класичний сепаратист. Столицю нової держави хан облаштовує не на пересіченні торговельних шляхів, а у важкодоступному Кирк-Єрі. (Так відтоді називають місто).
По смерті першого хана його сини, як і нащадки руських князів, активно воюють за престол, почергово його обіймаючи. Нур-Девлета, котрий волів жити в Кафі (Феодосії) і Солдаї (Судаку) більше підтримує Золота Орда. Натомість за Менглі I Ґерая - місцева знать і османські султани.
Менглі-хан цілком справедливо визнає Кирк-Єр не надто зручним для столичних функцій містом. За його наказом неподалік від сусіднього Бахчисараю, в Саланчаку будується нова урядова резиденція - Девлет-Сарай. В результаті стара столиця залишається лише резервною фортецею, вигідною для утримання полонених. Також тут розташовувався державний монетний двір.
В XVII столітті в Кирк-Єрі мешкає біля трьох з половиною тисяч жителів. Повздовж кількох центральних, вирубаних у камені вулиць та на околицях стояло біля п’ятисот будинків. Чимало з них мали під собою печери, які використовувались переважно для господарчих цілей. Таке призначення отримали й південні печери, які первісно певно служили як монастир.
У кількох печерах було облаштовано тюрму, де перебувало й чимало vip-в’язнів. Посли Івана Грозного, воєвода Микола Потоцький, литовський посол Лез, руський стольник Андрій Ромодановський і боярин Василь Шереметьєв.
Московський воєвода опинився у полоні після поразки від польсько-татарського війська (про що я згадував під час прогулянки Чудновом).
Хан мучив мене, нікого так ніхто не мучить, які государеві люди у мурз, в аг і у чорних татар. Кайдани на мені більше півпуда. На двір з хати п'яді не бував я шість років і потребу всяку виконую в хаті; і від духу, і від нужі, і від тісноти більше оцинжав і зуби від цинги повипадалі, і від головних хвороб бачу мало, а від кайданів обезножив, та і в голоді.
Так згадував Шереметьєв про своє ув’язнення. Двадцять один рік (!) боярин перебував у полоні. За його визволення хан вимагав у якості викупу Казань чи Астрахань. Геть немічного старого викупила його родина за півроку до смерті.
(Не можу не згадати про дуже непогану стрічку “Важко бути богом”, яка тут знімалась наприкінці 1980-х).
Більшість населення міста-фортеці після перенесення столиці складають караїми. Перші представники цього нині майже зниклого народу оселилися біля Кирк-Ора ще в середині XIV століття.
Тут слід нагадати, хто такі караїми. Факт перший, загальновідомий. Караїми - це тюркські іудеї. Факт другий. Караїми вважають себе нащадками хазарів, а не надто охоче - родичами євреїв. Факт третій. Священна книга караїмів зветься, перепрошую, Танах.
Факт четвертий. Окрім Криму умовно значущі караїмські громади залишились лише у кількох українських містах. Зокрема - в… Галичі. Причому з’явились там тюркські євреї ніби внаслідок підписання принизливої для короля Данила угоди з Батиєм (про що я розповідав під час мандрівки до Скали-Подільської).
За іншою ж версією до Литви та Західної України кілька сотень караїмських сімей пересилив князь Вітовт. Ще до Другої світової, скажімо, в Луцьку видавався караїмський часопис і діяла кенаса. На жаль, храм згорів у 1972-му (Галицьку кенасу знесли ще пізніше, в 1985-му).
Натомість аж дві кенаси XIV і XVIII століть непогано збереглися на Чуфут-Кале. Ця, що з колонами - давніша.
Поруч - мала кенаса, яку використовували як повсякденний храм. Останній мешканець юдейської фортеці облаштував тут величезну бібліотеку давніх рукописів.
Газаном, себто священиком згорілої Луцької кенаси був уродженець Волині Авраам Фіркович. За іронією долі - він і став останнім мешканцем Чуфут-Кале.
Фіркович (1787-го р.н.) через якийсь конфлікт полишає Луцьк і вирушає у тривалі мандри. Вчений-богослов має на меті знайти якомога більше автентичних рукописів та будь-яких інших свідчень караїмської історії. Причому не просто так.
Авраам Самуілович все своє життя хотів довести, що його народ - лише названі родичі євреїв, а отже караїми не мають відповідати на рівні з євреями за розп’яття Христове. Настільки хотів, що дозволяв собі підправити деякі першоджерела!
До останніх своїх днів Фіркович (а прожив старий майже 90 років) працює й мешкає на Чуфут-Кале. Тут йому вдається знайти чи не найдавніший шматок Танаха. Значну частку знайденого (і місцями підробленого) богослов передав до бібліотеки Санкт-Петербурга.
Після здобуття Криму Росією караїми полишають приречене місто. Чуфут-Кале стає чимось на кшталт атракції. Власне у такому статусі мертва фортеця перебуває й досі.
Тут побували Грибоєдов, Міцкевич, Жуковський, Горький, Рєпін, Толстой, Коцюбинський, Леся Українка і так далі. Для прийому імператорської родини в 1897-му навіть спорудили спеціальний гостьовий будинок, який за радянських часів розібрали на будматеріали.
Неподалік фортеці можна побачити залишки караїмського й мусульманського цвинтарів. Тут спочивають справжні господарі повітряного міста.
Чуфут-Кале на картах Google. Проїзд на автомобілі від Києва - 844 км (біля 11 годин дороги), від Сімферополя- 33 км.
Бонус-трек.
