Канів. Частина перша
, у якій ми дізнаємось, який стосунок до Канева мають кабани, князь Юрій Долгорукий і хан Батий.
Путівники оповідь про Канів починають мало не з динозаврів. Або принаймні з трипілля. Неподалік від сучасного міста на Княжій горі знайдено залишки давнього городища, легендарного літописного міста Родень (Родня). В залишках непогано покопались не лише археологи, але й місцеві жителі. На початку ХХ століття торгівля знайденим скарбом на канівщині процвітала, як у Єгипті.
Родень входив до антиполовецької захисної смуги, яку будували за часів Ярослава Мудрого. Чи існував вже на той час Канів невідомо. Але схоже на те, що між 1074-м і 1088-м роками вже був. У Патерику (це щось на кшталт ЖЗЛ про святих отців) Києво-Печерської лаври згадується про приїзд до Києва іконописців з Константинополя до Києва, які «проходили в Канев в лодиях».
І вже точно Канів був у 1144-му році. Князь Всеволод Ольгович заснував тут церкву святого Георгія (Юрія). А у 1149-му Юрій Долгорукий, захопивши Київський стіл, посадив князем у Каневі свого сина Гліба.
Як не дивно, церква збереглася до наших днів. Георгія князь Всеволод вважав своїм покровителем. Ось він, прямо з макетом храму стоїть.
Через 200 років храм переосвячують в день успiння святої Богородицi і називають відповідно Успенським. Собор побудовано в кращих традицiях київсько-чернiгiвської будiвничої школи: це хрестово-купольний шестистовпний храм, найближчих аналогiв якому за стилем i вiком залишилось на Українi лише три (у Києвi i Чернiговi). В ньому виявлено три аркасолi (заглиблення для княжих поховань), якi свiдчать про те, що «храм цей був усипальницею для мiсцевих князiв».
Перед перепохованням сюди доставили труну з прахом Тараса Шевченка.
А потім, за радянської влади, у тисячолітньому храмі зберігалась сіль. Лише згодом тут відкрили музей. Зараз церква діє знову за призначенням.
Дніпром, через Канів проходив знаменитий шлях з варяг у греки. Тут збиралися руські дружини перед походами на кочових сусідів. У 1239-му році канівщину захоплюють орди хана Батия. Під Каневом Батий, перейшовши біля Княжої гори брід через Дніпро, розділив своє військо на дві частини, пославши одну на Переяслав та Київ, а меншою обложив Родень і Канів. За легендою, біля Родня на бій з ворогами піднялися канівські жінки, яких повела за собою найвродливіша і найсміливіша - юна Меланка. На смерть стояли вони на канівських кручах, знищуючи ворогів. Та сили були не рівні. Під стрімкою горою, біля гомінкого потоку останньою схилилась, випустивши з рук меча, Меланка. Тому і назвали у народі цей потік, який омиває Тарасову гору із західної сторони - «Меланчин».
Через спустошене місто на південь загарбники «чорним шляхом» женуть полонених слов'ян у неволю.
Проте сам Канів, на відміну від сусідніх міст, не знищують до тла. Тут розташовують колоніальну адміністрацію - резиденцію баскаків (щось типу губернатора).
Саме час розказати, чого Канів так називається. Вважається, що це слово татарського походження. Люті татари зганяли усіх жителів міста у Красний яр і там знищували (у народі існує переказ, що там крові було по кінські вуздечки, через те і назвали його «Красним»). Татарський загін, вирізавши усіх людей і спаливши місто кинувся доганяти хана, який розбив свій таган-триногу для свого шатра неподалік біля Канева у долині. З тих часів придніпровське місто, де русичі хоробро захищались від ворогів, татари назвали «каневі», що означало «місце крові».
Все це дуже страшно, але не зрозуміло, чого тоді Канів так звався ДО описаних жахів. Назву Канiв пов'язують також з тюркським титулом «хан», i тлумачать як «ханський перевiз». Одна з гiпотез виходить з того, що компонент «кан» - схоже звучить i означає «рiд», «плем'я», «громада» у багатьох мовах, а тому назва Канів може перекладатися як «родо-племiнне мiсто», тобто вона може бути спадкоємицею назви Родень.
Ще далі зайшли автори такої гіпотези: у перекладі з чеської «кан» - значить «вепр», «дикий кабан». Цю тварину шанувало багато давніх народів, вепр був одним із символів родючості (знову рід, Родень). Канів - тобто Вепрів.
Здається, найвірогідніше все ж те, що назва мiста походить вiд назви птаха - канi або канюки.
Далі буде.
Путівники оповідь про Канів починають мало не з динозаврів. Або принаймні з трипілля. Неподалік від сучасного міста на Княжій горі знайдено залишки давнього городища, легендарного літописного міста Родень (Родня). В залишках непогано покопались не лише археологи, але й місцеві жителі. На початку ХХ століття торгівля знайденим скарбом на канівщині процвітала, як у Єгипті.
Родень входив до антиполовецької захисної смуги, яку будували за часів Ярослава Мудрого. Чи існував вже на той час Канів невідомо. Але схоже на те, що між 1074-м і 1088-м роками вже був. У Патерику (це щось на кшталт ЖЗЛ про святих отців) Києво-Печерської лаври згадується про приїзд до Києва іконописців з Константинополя до Києва, які «проходили в Канев в лодиях».
І вже точно Канів був у 1144-му році. Князь Всеволод Ольгович заснував тут церкву святого Георгія (Юрія). А у 1149-му Юрій Долгорукий, захопивши Київський стіл, посадив князем у Каневі свого сина Гліба.
Як не дивно, церква збереглася до наших днів. Георгія князь Всеволод вважав своїм покровителем. Ось він, прямо з макетом храму стоїть.
Через 200 років храм переосвячують в день успiння святої Богородицi і називають відповідно Успенським. Собор побудовано в кращих традицiях київсько-чернiгiвської будiвничої школи: це хрестово-купольний шестистовпний храм, найближчих аналогiв якому за стилем i вiком залишилось на Українi лише три (у Києвi i Чернiговi). В ньому виявлено три аркасолi (заглиблення для княжих поховань), якi свiдчать про те, що «храм цей був усипальницею для мiсцевих князiв».
Перед перепохованням сюди доставили труну з прахом Тараса Шевченка.
А потім, за радянської влади, у тисячолітньому храмі зберігалась сіль. Лише згодом тут відкрили музей. Зараз церква діє знову за призначенням.
Дніпром, через Канів проходив знаменитий шлях з варяг у греки. Тут збиралися руські дружини перед походами на кочових сусідів. У 1239-му році канівщину захоплюють орди хана Батия. Під Каневом Батий, перейшовши біля Княжої гори брід через Дніпро, розділив своє військо на дві частини, пославши одну на Переяслав та Київ, а меншою обложив Родень і Канів. За легендою, біля Родня на бій з ворогами піднялися канівські жінки, яких повела за собою найвродливіша і найсміливіша - юна Меланка. На смерть стояли вони на канівських кручах, знищуючи ворогів. Та сили були не рівні. Під стрімкою горою, біля гомінкого потоку останньою схилилась, випустивши з рук меча, Меланка. Тому і назвали у народі цей потік, який омиває Тарасову гору із західної сторони - «Меланчин».
Через спустошене місто на південь загарбники «чорним шляхом» женуть полонених слов'ян у неволю.
Проте сам Канів, на відміну від сусідніх міст, не знищують до тла. Тут розташовують колоніальну адміністрацію - резиденцію баскаків (щось типу губернатора).
Саме час розказати, чого Канів так називається. Вважається, що це слово татарського походження. Люті татари зганяли усіх жителів міста у Красний яр і там знищували (у народі існує переказ, що там крові було по кінські вуздечки, через те і назвали його «Красним»). Татарський загін, вирізавши усіх людей і спаливши місто кинувся доганяти хана, який розбив свій таган-триногу для свого шатра неподалік біля Канева у долині. З тих часів придніпровське місто, де русичі хоробро захищались від ворогів, татари назвали «каневі», що означало «місце крові».
Все це дуже страшно, але не зрозуміло, чого тоді Канів так звався ДО описаних жахів. Назву Канiв пов'язують також з тюркським титулом «хан», i тлумачать як «ханський перевiз». Одна з гiпотез виходить з того, що компонент «кан» - схоже звучить i означає «рiд», «плем'я», «громада» у багатьох мовах, а тому назва Канів може перекладатися як «родо-племiнне мiсто», тобто вона може бути спадкоємицею назви Родень.
Ще далі зайшли автори такої гіпотези: у перекладі з чеської «кан» - значить «вепр», «дикий кабан». Цю тварину шанувало багато давніх народів, вепр був одним із символів родючості (знову рід, Родень). Канів - тобто Вепрів.
Здається, найвірогідніше все ж те, що назва мiста походить вiд назви птаха - канi або канюки.
Далі буде.