Відеоблог із відео. Учителі жизні
Click to viewДякую, дякую всім вам, любі друзі, за те, що цього понеділка проснулася знаменитою. Тридцять пять тисяч переглядів та за двісті коментів, мама дорогая, а іще ж недєля не кончилася. Дякую спасибі за все.
Але ж на кожну бочку мьоду знайдеться той, хто захоче в неї висякатись. І сидиш не так, і говориш не те, і суржик-муржик і некрасіва, і непрофесіональна. Я тобі так скажу, дорогенький, када я буду виступать професіонально я буду лупить з тебе гроші. А січас можеш гигикати на дурняк, чим ти іще недовольний? А один мудрець дажи висмотрів у мене на пиці негритянські признаки. Привіт, тепер я афро-українка, буду з чистою совістю співати госпели. Дякую, друзі, особінно дякую тим, хто писав мені всяку похабень, бо ви мені підказали тему сьогоднішнього блогу. А тема така:
Чому так дохуя на світі людей, які думають, що ти должен жити для них? Що ти на світ народився, щоб оправдувать їхні ожидання? Причому це не мама-папа, від яких такі закиди ще можна потерпіти, бо вони тебе кашкою кормили, пельонки міняли, слігка за шалості бранили і в дєцкій сад гулять водили. Ні, це кажуть люди сторонні, которим ти не тільки ніхуя не должен, ти їм не должен даже дрібної здачі з ніхуя. Причому вони самі ну як вам сказати… Буває, що в людей видающихся трапляються такі заєбони. Це неприємно, але їстественно. Коли людина много дає світу, вона ж хоче много получить обратно, іначе почувається обдільонною.
Але я не про такі случаї. Я про случаї обичні. Коли людина сама обнаковенна, така як ото ви, я, перший встречний, починає викатувать до інших претензії на уровні, даруйте за вумне слово, екзистенціальному. Я уже й не вякаю, коли мене хтось хоче навчити там книжки писать чи то борщі варить, бо література ж у нас як палітика, в ній всі розбираються. Я саме про екзистенціальні претензії, тобто, коли прийобуються до того, ким ти є по жизні.
Єслі ти жінка, ти должна прикрашать собою інтерьєр, різать канапки, а не можеш прикрашать та різать - то здохни.
Єслі ти мужик, утримуй жінку, дітей, та іншу худобу, роботай на трьох роботах або здохни, або не мужик.
Єслі ти гей, то забийся під плінтус у себе на кухні і сиди там мовчки, щоб е портить мені картину мира, а не хочеш сидіти мовчки - то здохни.
Єслі ти єврей, то катай в свій Ізраїль. А не хочеш - тада здохни.
Єслі ти українець… просто візьми і здохни. Сразу, без альтернатив, проклятий бендеровець. Ми раньше б тобі сказали, щоб ти пригав по сцені в шароварах, та співав «Несе Галя воду», але ти показав себе предатілем, тому здохни сразу.
Один мудрий буржуй сказав колись, що моя свобода закінчується там, де починається кончик чужого носа. Він мав на увазі, що свободи в людей мусить бути до… до носа. Але люди знайшли вихід. Вони пхають свого носа всюди, і кажуть: отут тепер закінчується твоя свобода. Бо тут мій ніс. Такі дзьоби повідрощували - пелікан утопиться, як побачить.
І шо саме цікаве в таких людей, знаєте? Їм у голову не входить, що вони так само іногда муляють кому-то очі, як їм муляють очі всі, хто, знаєте… не такий, як вони хочуть. Бо вони ж тоже не такі, як хтось хоче. Вони ж тоже не всігда, мягко кажучи, прикрашають собою інтерьєр. Але в людей логіка, як в тому анегдоті: «Піду москаля встрелю. - А як він тебе? - А мене за що?» Кажеш, тебе нема за що? А єслі знайду? Ти хочеш, щоб гей сховався у шкафу та зарився там у простирадла? Ти хочеш, щоб всі западенці чкурнули до свого Львову, там залізли всі до криївки та підірвали себе гранатами? Моє ж ти жабенятко, у мене для тебе сурприз: дохріниська людей також хочуть щоб ти заліз під ковдру накрився з головою та защепив собі рота своєю духовною скрепкою. Бо коли ти його одкриваєш, середній рівень Ай-кью в Інтернеті разом виравнюється з середньою температурою за всю зиму.
Але сама цікава категорія граждан - це ті, которі вже отримують по морді за те, що вони «не такі», але самі тоже шукають чиюсь сідалку, щоб вчепитися зубами. Нехай ці доброжилателі мене випилять завтра, але тебе сьогодні.
А больше всіх доїдають інших ті люди, хто живе для других. Вони ж навіть не брешуть, це їхнє понімання обществінного договору: я встромляю свого носа в твою свободу, потому шо я живу для тебе, а ти, падла, не ценіш. Таких людей можна взнать по первих же словах, бо в них всі баби курви, всі мужики казли, всі діти неблагодарні сволачі, всі хахли паскудні бандеровці, за что ви нас так не любіте.
Це питання філософське, я на нього отвічать не буду. Просто скажу: мені приємно радувать чий-то глаз, але я живу не для того. Мені приємно коли вам весело, але я живу не для того. Мені радісно, що хтось поділяє мою думку, але вона нікуди не дінеться навіть коли міркую щось на самоті. Я вам подобаюсь? Дякую. Але я не змінюся, щоб подобатись вам ще більше. Я вам не подобаюсь? Ви знаєте, де кнопка «стоп».
Наступного разу я роскажу про самий главний недостаток українців. До побачення!