Вело подорож Свалява-Ужгород. (Частина 3. Чинадійове).
Сент-Міклош. Перше кохання.
Замок Перені, що стоїть на березі річки Лотариця, також знаходиться по трасі Свалява-Мукачево, у містечку Чинадійове. Відстань від Сваляви до замку становить 20 км, від з\с «Карпати» - приблизно 7 км.
Саме селище, в минулому мало назву Сент-Міклош (Святий Миколай), та за часів другої світової війни його перейменували у Чинадійове.
Перені (Сент-Міклош) - замок-фортеця, з великою кількістю бійниць та стінами товщиною в один метр, зведений у XV ст. бароном Перені. Від нападників, замок був захищений ровом й річкою, що протікала тут раніше. Нажаль, до нашого часу, обороні споруди замку не збереглися, як і чарівний сад, що оточував замок лише 2 сторіччя тому.
В самому місті, окрім старовинного замку XV ст. знаходиться це одна «дивинка» - зруб смереки, в середині якого дивовижним чином утворився християнський хрест. Святиня знаходиться у місцевому католицькому костелі, який розташований за 40 метрів від замку.
м. Чинадійове. Католицький костел, в якому зберігається загадковий зруб смереки.
м. Чинадійове. Замок Сент-Міклош, він же Перені (XV ст). Центральний вхід.
Як вже було сказано вище, точного опису де саме в містечку стоїть замок, відшукати не вдалося, лише приблизні координати. Та ми сподівалися, що місцеві жителі знають про замок Перені все й допоможуть його знайти. До речі, перепитатися місця знаходження варто, бо табличка, яка вказую на замок досить невеличка, а сама споруда з 2001 року взята в оренду приватною особою - художником Йосипом Бартошом. Отже ввечері Сент-Міклош замикається за залізні ворота. Саме ці ворота о 7 вечора ми й зустріли.
Відстань віз замку Шенборна ми вже певний час минали під дощем, який тільки посилювався, й відсутність хвіртки та недосяжність наступної «цікавинки» маршруту, почали навіювати розчарування. У описі, який вдалося знайти через Google, було сказано, що про відвідини замку Перені, слід домовлятися заздалегідь. «Не лізти ж нам з велосипедами через паркан?!….». Сумно.
Пострибавши навколо воріт, ми вже збиралися їхати далі, до місця нашої ночівлі, та несподівано з іншого боку почувся голос чоловіка. То виявився наглядач замку (принаймні я так вважала, та потім з’ясувалося, що то сам власник - художник Бартош), який пояснив нам, як саме проїхати на територію через подвір’я поряд розташованого кафе.
Виявилось, що ми трошки не встигли, замок вже не працює, а взагалі то він з 9 ранку відкритий для відвідувачів. Отже на все, що були сподівання - обійти Перені навколо, пофотографувати, та й все. Та на нас очікувала друга несподіванка (бо перша було те, що до замкового подвір’я ми таки потрапили) - нас запросили у приміщення.
З самого порогу, тендітна й молода дівчина привіталася й розпочала розповідь-екскурсію. Як виявилося, власними силами орендатору замку вдалося відновити покрівлю та відреставрувати перший поверх. До об лаштованої експозиції входять 2 частково мебльовані кімнати (вітальня й скандинавська зала) та невеличка картинна галерея з зображенням всіх колишніх власників (автором картин є Йосип Бартош). У задньому крилі, біля другого додаткового входу, у невеличкій кімнати проживає сам господар з сім’єю. Кімната поруч - відведена під майстерню.
м.Чинадійове. Замок Сент-Міклош. Картинна галерея.
м.Чинадійове. Замок Сент-Міклош. Вітальня.
м.Чинадійове. Замок Сент-Міклош. Скандинавська зала.
У приміщенні замку часто влаштовуються різноманітні концерти, виставки та вернісажі, з залученням відомих художників України, Угорщини, Словаччини, Румунії, Швеції, Данії. В дарунок майстрам пропонують залишати одну з своїх картин, за кошти продажу яких утримується й продовжує реставруватися будівля. Але творчі меценати часто полишають дві чи три картини. Саме таким шляхом вдається підтримувати старовинний замок у прийнятному стані, бо держава ніяких коштів не виділяє.
До речі, замок Сент-Міклош (Перені) є першим замком на Україні, взятим в оренду. На його повну реставрацію треба 1,3 мільйон євро. Перші ж кошти, на відбудову, виділило Міністерство культури Угорщини. За задумом Йосипа Бартоша, замок має стати історико-краєзнавчим центром, з картинної галереєю, залами для концертів та конференцій.
Детальніше знайомлячись з теперішніми господарями, в мене все більше з’являлося переконання, що запозичення практики Чинадійовського замку, можливо, врятувала б полишені напризволяще таку безліч інших старовинних замків та угідь, розпорошених по нашій країни. Де є господар, там є господа, бо найчастіше - пам’ятки історії руйнуються часом й зазвичай розбираються місцевим населенням на будматеріали.
Прослухавши цікаву екскурсію, ми почали збиратися в дорогу. Та негода на той час - тільки посилилася. Дощ не вщухав, стало досить прохолодно. Йосип Бартош, почавши випитувати напрямок нашої подальшої подорожі й де ми плануємо зупинитися, запропонував нам відшукати непогане місце для ночівля десь поблизу, у містечку. Але ночувати у населеному пункті якось не хотілося, й ми щиро дякуючи за турботу все ж вирішили їхати по негоді далі. «Та куди ж ви поїдете, дощ» - не вгамовувалися господарі, - «ну от можна зупинитися у найближчому пансіонаті, 180 грн за номер». Названа цифра не була передбачена нашим бюджетом й не викликала оптимізму. «Ну чи хоч би… залиштесь у нас, місця ж багато». Так у подвір’ї замку ми могли б поставити намет, та якось незручно. «Можете розміщуватися на першому поверсі». Залишитись у замку?! Пропозиція була несподівана, більш ніж несподівана - нестримно захоплююча! Здається очі загорілись у кожного по черзі.
Було вирішено порадитись та проголосувати.
- «Ночувати у замку, ну не знаю, це якось…ну дивно чи що. Це ж споруда XV сторіччя, як ми можемо тут ставити свій намет» - аргументувала я.
- «Так вони ж самі запропонували, ти розумієш - самі!» - переконував Максим.
- «На природі я ночував досить часто, а от у замку - ні разу» - розмірковував у голос Тім. - «Давай приймемо пропозицію?».
Голосуємо, я утримуюсь, прийняте рішення - ночуємо у Перені :).
Заводимо свої велосипеди до приміщенні, перепитуємо скільки будемо винні за ночівлю. «Та скільки полишите у скрині добровільних внесків, стільки й буде. До речі, в залі є книга відгуків - ну то можете туди щось написати». Я не вірю власним вухам! Озвучую намір ставити намет на другому поверсі - там ще не було реставрації, відсутні вікна, подерті стіни, гуляє вітер, майже спартанські умови й ми зможемо нікого не потурбувавши переночувати й приготувати вечерю. Господарі махають руками й пропонують ночувати в одній з 2х відреставрованих залів - там ніби то зручно, бо є лавки и диван (усе 18 ст!). Я переконую господарів - що це незручно, ми звикли спати на підлозі, й нам буде добре у наметі на 2му поверсі. «Та я й сам такий, теж по горам ходжу» - посміхається художник.
Починаємо розбирати свої речі… Господар з дружиною приносять зі своїх кімнат три дерев’яні лавки, зі словами «Ну от всім вистачить де лягти, а ви вже самі вирішуйте ночуватимете тут чи на горі» й полишають нас на одинці.
Ночувати на першому поверсі мене довго вже не вмовляли :). Факт самої присутності у такому місті, осягнути було важкувато й стан, який навіювали стіни - захоплював, лякав, дивував, бентежив уяву. То була наша третя несподіванка у цьому замку - замку «Святого Миколая».
До речі, збентеження уяви потрошку почало охоплювати всіх. Споглядаючи портрети на картинах, та насторожено кидаючи оком на двері в підземелля, де колись катували людей, розмову завели про привидів…
Вечерю готували все ж таки на 2му поверсі на пальнику, у найбільш затишній кімнати, спочивальні графиня Ілони Зрині - колишній господарці замку та сучасній музі Перені.
За переказами, Ілона Зрині, стала дружиною ватажка повстанців-куруців, Імре Текелі, тим самим зрікшись власного графського імені та статків. За ради свого жертовного кохання, Ілона полишила рідну Угорщину та виїхала до Туреччини, де був уполонений її коханий. Саме замок Сент-Міклош був місцем таємних побачень закоханих.
Для Сашка місця на лаві не знайшлося, йому дістався старовинний диван.
Простора вхідна зала на деякий час прихістила наші велосипеди
Імпровізація з лавами
Після вечері, ми були всі запрошені на домашнє вино. Саме за розповідями та дискусіями стало відомо, що наш вело загін біля воріт було добре видно. Але найчастіше, люди побачивши зачинені ворота, розвертаються й йдуть собі. А от наші пострибування й навіть вилазання на паркан - зацікавили господаря. Отже наша допитливість - стала нам у пригоді вдруге. Не знаю, чим ми таким сподобались цим людям, яки прихистили нас у негоду, але мене вони зачарували .
Господар, виявився особистістю неординарною. В минулому барабанщик гурту, який грав «heavy metal». Свого часу, гурт був один з найкращих у Радянському Союзі, й навіть записав власний альбом у Німеччині. Часи змінювались, люди теж. Після гурту, колишній музикант якийсь час працював за кордоном, став іконописцем й реставрував церкви та каплиці на Україні. Одного разу вирішив змінити місце проживання й приїхав у Чинадійове з наміром оселитися з родиною й придбати маленький будинок. На разі - будинок виявився замком . Зараз - приймає туристів, пише картини, слухає класичну музику, у різний спосіб шукає кошти на реставрацію замку. По вечорам - дегустує домашнє вино. А мені здавалося, що таких людей вже й не існує, чи то їх дуже мало, й дуже приємно - зустрітися особисто!
Недавно до замку навідувався нащадок родини Перені - Янош Перені, й мав намір фінансувати реставраційні роботи, за умови офіційної підтримки з боку нашої держави. Та звісно, цей пункт - найхиткіший у домовленості, нажаль.
Вечір завершився переглядом фільму про замки Закарпаття. Кожного року ці старовинні споруди потроху втрачають свою велич - час стирає їх на порох. Хустівський, Немицький, замок тамплієрів у селищі Середнє, та багато інших. Сьогодні вони є, але чи буде на що дивитися років так через 10, бо навіть через 5? Саме тому, зустріч з людьми, для яких піклування «про груду каміння» стала справою життя - дивовижна!
Ніч пройшла трохи полохливо, таки уява - сильна штука. Очікування привидів, здригання на кожний шурхіт, та навіть не на шурхіт, а грохотання - бо акустика там неймовірна - закінчилася світанком.
До замків - звикаєш непомітно, в них починаєш закохуватися. В моєму житті небагато таких місць, до яких хочеться повернутися вдруге, бо їх енергетика не полишає навіть через кілька років. Чинадійовський замок став одним з таких місцин теж. Це виявилося має перше кохання - кохання до замку :).
Ну що ж, цікава вийшла пригода, цікава ніч, та нам треба збиратися, їхати далі. Подякувавши за прихісток, записавши до книги відгуків кілька десятків рядків, полишивши у скринці пожертв сплату за ночівлю, та зі словами «Ну що, сьогодні ночуємо у Паланоку», ми попрощалися з замком Сент-Міклош й виїхали до Мукачева.
м. Чинадійове. Замок Сент-Міклош. Кутова вежа
м. Чинадійове. Замок Сент-Міклош. Один з вітражів, першого повершу. Робота рук дружини Йосипа Бартоша, Тетяни.
Замок Сент-Міклош.Старовинна гравюра.(джерело: www.castles.com.ua)