Подорож до Абхазії
7 серпня 2011 року я з друзями сів у потяг, який вирушив у Керч.
Наступного дня, о 14:00, ми були на Керченському вокзалі.
Часу було не багато, тому ми майже одразу сіли в мікроавтобус, що доставив нас до «Порт Крим»,
звідти здійснюється паромна переправа до «Порт Кавказ» в Росії.
Вартість квитка 37 грн., а з російського боку майже теж саме 160 руб.
Пройшовши митний контроль українського кордону разом з купою автомобілів трамбуємось у паром.
На іншому боці знову проходимо митний контроль Росії.
Хтось пройшовши раніше отримав інформацію, що останній автобус на Сочі вже від’їжджає, а наші чуваки, ще досі доводять, що то їх пики на фото у паспорті:)
Врешті решт тримаючи автобус руками і ногами ми позалазили в нього і «понєслась»!
В Анапі всі побігли сцяти, пити пиво, їсти чебуреки, воділа волав як єбанутий, казав, що більше ніколи з нами не поїде, всі інші 40-50 пасижирів поки що були спокійні.
Новоросійськ, вночі. Шайбу і Гармона пакують міліціанти, воділа в повному ахуї, пасажири аналогічно, графік двіженія «па піздє пішов». Якимось хуями пацани відмазались штукою рублів, за те, що вони вирішили зекономити 10 рублів на парашу і вистяцця у кущі. Далі їдемо в тому автобусі. До Сочі загалом їхати 10 годин… Значить їдемо, п’ємо-їмо, ганяємо піздунца… Посеред ночі нас будять якісь пацани в формі вимагають документи і прочу хуню, все внормі і сібались..
Зранку, Сочі, автовокзал. Мене пучить-роздуває, я шалено шукаю туалет. 10 рублів за сартір на автовокзалі Сочі, смердить аж сльози ллються. Перше враження про Сочі було в хлам унічтожене. Столовка мене взагалі вбила, як цінами так і обслуговуванням. Не зрозуміло, яким хуйом вони там готуються до олімпіади, вокзал походу без ремонту такий уйобіщний вже там мільйон років стоїть, за то настроєно дохуя мостів по місту, над містом і перед містом і ахуїтєльно довгий і піздатий тунель, я такий перший раз в житті бачив. Сочі брудне місто, дохуя людей, міський пляж це взагалі питки, через місто тече відкрита річка, в яку зливають гівно, смердить і естетично лякає. Ціни на все в 2 рази вищі ніж в Україні, інколи і в 3. Сідаємо в автобус і валимо до Адлера.
Адлер місто на кордоні, іхали до нього близько двух годин, краєвид був цікавим, гори, пальми, море, але жарко піздєц. Доречі сівши в цей автобус, на зупинці зайшов стрьомний нарко-зек і першим дєлом пожав Міше руку. Взагалі Міша вчасно побрив голову. Ми в Адлері, за рогом нас чекає повний піздєц, щоб перейти кордон Росія-Абхазія треба простояти в черзі на палючому сонці 3 години, людей там було, як на майдані аби там Qeen виступав. Дякуючи нашій наглості і наполегливості ми впорались за 1.5 години.
Ми в АПСНИ(Абхазія) (з абхазької АПСНИ - країна душі).
З того боку кордону абхазьке місто Псоу. В ньому ми розчехляємось з транспортом, що довезе нас в Гагру. В Псоу придбали sim-карту місцевого оператора мобільного зв’язку, ми обрали А-Мобайл, через найдешевші тарифи.
Після цього ми вирушили в Гагра, де провели цілий день. Гагра поділяється на стару і нову.
Ми зупинились в старій частині міста. Там нереально гарно.
Диким чином ростуть пальми, лавровий лист, евкаліпт, бамбук, червоне дерево, самшит…
На фото видно міст між горами, це зупинка залізниці, цей міст зв’язує між собою два тунелі через,
які проходить стара гілка залізниці, яку побудували грузини.
Вона така гарна по всій її протяжності, починаючи з Адлеру вона йде через Гагра, Новий Афон,
в Сухумі такий гарний міст проходить над усім містом, і далі вона йшла до Грузії,
ми нажаль нею не скористались, кажуть по ній ходить електричка, але дуже рідко і кінцева в неї тепер Сухумі,
взагалі абхазці її занедбали, як і все інше, що для них побудувала Грузія.
Закинутий величезний торгівельний центр побудований мені так здається в 70-80х роках,
знаходиться він в старій Гагрі поруч з тією казковою зупинкою залізниці і площею з фонтаном.
Поряд з морським берегом надзвичайно красивий парк у якому ростуть ось такі пальми.
В парку на узбережжі є цікаві будівлі та споруди.
Під цим будинком тече горна річка, що впадає в море.
В літній сезон вона стікає струмочком, а весною наповнюється до верху.
На узбережжі збудований в часи СССР ліфт, що опускає та підіймає людей до готелю, що збудований в горах.
Підйом безкоштовний, піднявшись на гору потрапляєш на оглядову площадку з якої відкривається неперевершений вид.
Вода в морі дуже тепла. Можна купатись весь день та ловити рибу.
Узбережжя Гагри. Вдалечині видніються висотні будинки, це нова Гагра.
Також в цих місцях протікає найкоротша в світі річка Репруа. ЇЇ довжина 18 метрів.
Вона майже вся вміщена у фото, справа вона виходить назовні з під землі, а зліва впадає в море.
Насправді дуже потужна течія, і нереально холодна вода, коли мі її переходили було складно встояти на ногах.
Є однією з найхолодніших річок Чорноморського побережжя Кавказу.
Річка також підпитується від найглибшої печери світу Крубера-Вороняча.
Всю подорож нам зустрічались дивні персонажі, починаючи з Гагри. Було дійсно дивно коли 11 чоловік повірили хлопцю Жені і пішли за ним в райський куточок, по його словам, щоб розбити там табір, враховуючи, що жені було років так 9:). Місце на яке він нас привів- це бетонний канал по якому в літній період ледь тиче струмочок. Женя ж на початку нас переконував, що місце у яке він нас веде, це гірська річка в якій можна пірнати і ловити форель:) Шкода, що я не сфотографував Женю…
Нова Гагра, в основному складається з панельних висоток, в яких можна бачити дивну картину: будинок з жилими квартирами, а поруч вибиті вікна, закинуті квартири і все це в одному будинку. Таке зустрічається по всій країні. Звісно це наслідок війни, пізніше ми все ж таки з’ясували в чому конкретна причина. Виявляється пусті квартири, це житло грузинів, яких вигнали з країни по закінченню війни в 93-ому році, хороші квартири забирали самозахватом, а ті, що гірші, стоять закинуті, можливо в них живуть бомжі.
Далі ми вирушили в гори, кавказький хребет, ліса, горні озера та ріки, медведі, олені та вовки.
На фото гірське озеро льодовиково-тектонічного походження "Велика Ріца". На ньому в свій час Сталін збудував собі дачу. Глибина озера 63-131 м. Гори, що оточують озеро мають висоту 2200-3200 метрів.
Природа Абхазії дійсно вражає.
Після о. Велика Ріца ми почали підніматись, ще вище в гори, через ліс, до озера Мала Ріца, до неї можна дібратись тільки гірською тропою, тому там зовсім дика природа і немає ні душі, по дорозі ми знайшли ще одне озеро з нереально чистою і холодною водою, освіжились скупавшись в ньому, відчуття неперевершені, Міша пищав як баба:) Коли ми накінець побачили Малу Ріцу нашим радощам не було краю, озеро оточене горами, навколо абсолютно нікого немає, дика природа, надзвичайно красива, озеро глибиною 100 м, вода в озері питна, не просто чиста, а така, як в пляшці з мінералкою, в ньому навіть риба не живе, бо відсутня органіка для її життєдіяльності, навіть водорості не ростуть, там водяться рідкісні чорні тритони. Озеро вважається одним з найчистіших і найпрозоріших на Кавказі.
На фото я. Плаваю на стовбурі дерева в гірському озері Мала Ріца, яке розташоване на висоті 1235 м.
Пятік пішов далі і побудував плот.
Ми зіткнулись з дуже дивною штукою.
На озері де немає ні душі, куди досить важко дістатись, гірською тропою, через ліс,
стоїть робочий жовто-блакитний катамаран! Ми його використали по повній!
Дуже приємне доповнення до цієї райської краси.
На березі озера ми розбили табір і надзвичайно відпочили. Пили чачу, жарили жаб:)
Єдине на що можна розраховувати це заводське абхазьке вино, було одне дуже смачне, червоне сухе, дуже шкода не запам’ятав те абхазьке слово яким воно називається, хоча сам завод зараз знаходиться в Росії. На розлив краще взагалі нічого не брати, вино гівно зі спиртом, чача - самогон. Заводська чача хороша, називається «Абхазкая чача наполненая солнцем» пальоної її походу немає, вона відрізняється тим що етикетки на ній немає, все надруковано прямо на пляшці, це є заводська. Але в одному з рестрончиків між горами біля моря ми якось вночі сиділи ганяли піздунця і так припили добре нереально смачної чачі, що я аж забув спитати, як вона зветься, про що дуже жалкую…
Пиво, смачне тільки Сухумське, схоже на наше Бердичівське.
Цигарок місцевих немає.
Видавництва теж немає, навіть елементарно газети на абхазькій мові ми не знайшли, все російською.
Різноманітні сувеніри, все обман, навіть магніти, які можна купити в будь якому курортному місті, вони стверджують, що роблять їх самі, вирізають з самшиту і т.д., але то все чос, все клепається пачками у рекламщиків, я навіть в однієї жіночки запитав, а це ви самі робите ці штучки? Вона відпововіла: «Звичайно вирізаємо, малюємо» - на що я їй відповів: «Дивно я просто працюю в конторі, яка займається сувенірним бізнесом і в нас замовляють такі самі штуки» - після чого вона почервоніла і почала стидатися.
Чим «далі в ліс» тим більше складається враження, що Абхазія не виграла війну з Грузією, а програла, ставши колонією Росії. Ви б бачили як Грузія розбудувала Абхазію, яка там архітектура, а зараз це все занедбане, а все що будує Росія то якісь білі сараї. Самі ж абхазці, виявилось дуже лінивий та дикий народ, таке враження, що вони там тільки таксують або щось продають. Ціни такі ж як в Росії, все в 2-3 рази дорожче ніж в Україні, овочі вони не вирощують, все привозне з Росії. Кавуни в них здається ростуть, але вони нереально дорогі.
Національна кухня
Склалось враження, що вона відсутня. Все той же чебурек, лагман, шурпа, хачапурі, короче, все те, що можна купити в Криму. Доречі, хоч Україна їх не визнає і воювала на боці Грузії і в результаті чого вони нас не долюблюють,
але всюди можна купити борщ і навіть котлети по київськи:).
Туристів в Абхазію їздить мало з палатками, взагалі майже нікого. Спочатку нам здалось, що в них афігітєльно чисто, але ж коли ми попали в деякі зони, де поруч наприклад санаторії або міські пляжі, стало дещо зрозуміло, смітять як відпочиваючі так і місцеві, причому місцеві навіть більше, але прибиранням взагалі ніхто не займається. Там чисто поки нікого немає, але якщо туризм там розвинеться, там буде повна жопа… Заповідники створюють тільки для відмивання грошей: за вхід плати, поїж, попий за нереальні ціни, а все інше нікого не цікавить, пали костри, кидай сміття, вбивай оленів…
Але, нагадаю, природа в них дуже класна.
Далі ми збирались стати на березі потужної гірської річки, просто ідеальне місце для табору, такий вид айайай, пішов сильний дощ, на декілька днів, і ми були вимушені спускатись з гір, поїхали в Піцунду.
Піцунда знаходиться на березі моря. Ще за совка було місто курорт.
Вздовж набережної видніються високі споруди - корпуси санаторіїв і готелів.
В Піцунду ми приїхали ще не знаючи, що « Абхазія країна душі і гостинності» - це лише слова, тому пішли до покинутого санаторію з чудовим парком і пірсом, але добре, що ми вирішили розбити табір трохи далі від нього. Пізніше дізнались, що колись в цьому санаторії виступала Алла Пугачова, а тепер - це місце, де крадуть і абіжають)) Місцева міліція взагалі була в шоці, що ми там табір розбили, подумали що ми ненормальні. Взагалі навіть через те що ми відпочиваємо, носячи на спині тяжкенний рюкзак, нас завжди вважали ненормальними))
Вздовж пляжу тягнеться старе покинуте кладовище.
А ще ми зустріли подорозі в 3 ущельє маленького мішку, що отак кувиркався на землі.
Також було помічено, як місцеві курять траву. Скажу одне: водний в них суровий. Він виглядає так: 5л баклажка, а в ній 2.5 літра бутила диму, як вони таке витягують і не всираються я не уявляю. Я і Аня проходили поруч, вони пропонували нам приєднатись:) бачте які гостинні:)
Цікавий факт - Кефір винайшли на Кавказі, але у вільному продажі ми з труднощами знайшли лише один місцевого виробника.
Цікавий факт - корови в абахазії сплять на дорозі, ходять по дорозі, стоять на дорозі. Місцеві до цього відносяться наче так і має бути, спокійно об’їжаючи їх. Прям як розклад зі священними коровами в Індії. Цікаво також, що корови випасаються самі, це значить, що вони зранку виходять з дому, ідуть пасуться, а ввечері повертаються. Або є варіант, коли собака пасе корів - вона їх виводить та повертає назад. Якщо собака повертається без корів, їй відрубують шматочок хвоста, якщо це повторюється, то їй знову відрубують шматочок хвоста, тому якщо на вулиці зустрінете собаку без хвоста, це значить, що вона тупенька.
В Новому Афоні знаходиться «Новоафонська Печера» - одна з найбільших в Абхазії.
Вхід в печеру коштує 300 руб.
За додаткових 30 можна придбати дозвіл на фото та відео зйомку.
Для того, щоб потрапити в печеру треба проїхатись на досить цікавому транспортному засобі, схожому на міні метро, зі спеціальним поїздом та станціями. Сумарна довжина тонелів 2 км.
Місто дуже гарне, в ньому багато рослинності, квітів, величезні дерева евкаліпту.
Також тут є зупинка тієї казкової гілки залізниці про яку я писав вище.
Так виглядає станція, під нею протікає гірська річка
На станції Новий Афон
В печері збудували найдовший в світі печерний міст, його довжина 120 метрів.
В печері є 11 просто нев’єбічєскі величезних зали, нам дозволили обійти 6. Там є печерні озера, сталоктіти і сталогніти і навіть сталогнати, а в останньому залі просто нєвєроятниє штукі, шкода, що з печери не всі фотографії вдалі, от тільки знайшов фото такого ніби закам’янілого водоспаду, його висота 20 метрів.
Дохід від екскурсій по Новоафонскій печері складає приблизно половину бюджету Республіки Абхазія.
Взагалі там багато досить цікавих речей.
На фото видно величезний занедбаний центральний універмаг
В Сухумі ми були не довго, там реально стрьомно.
Столиця. Обличчя країни.
Центральний вокзал. Дуже гарна споруда, але як і всі інші абсолютно занедбана. Поруч стоїть якийсь уйобіщний металевий ларьок в якому продають квитки. Починаючи з вокзалу нас хотіли кудись завести, незрозуміло куди і для чого. В центрі купа розбомблених будинків, є будинки без вікон і дверей і в них живуть люди. Всюди на стінах видно сліди від куль. Деякі взагалі як решето. Центральне правління країни - величезна за своїми розмірами будівля з величезною прилягаючою територією повністю покинута, там працювало грузинське правління. Після війни грузинів вигнали, а зараз всім рулить Москва, президента обирають для галочки. Доречі, будинок правління під час війни охороняли українські миротворці, які були випалені і розстріляні абхазькими військовими.
В одній з кав’ярень на набережній вночі нас хотіли розвести кілька місцевих рецидивістів. Хвала старшому поколінню - вони нас попередили і витягнули з тієї ситуації. Взагалі є сенс спілкуватись лише з старшим поколінням, то є адекватні люди. Молодь- це як якась субкультура з після воєнним синдромом від яких можна очікувати чого завгодно. В Сухумі найкраще видно ситуацію з автомобільними махінаціями. Всі абхазці їздять на новеньких мерседесах, лексусах,порше. Крадені машини везуть в Абхазію, де дуже дешева розтоможка, після чого чіпляють на них абхазькі номери і катаються всередині країни. Не рідко вони не вміють писати і читати, отже їздять або без прав або не знать правил, їздять на червоне регулярно, в міліції там ті ж рєбята, тому на них розраховувати не варто. Щоб перейти дорогу інколи можна чекати дуже довго, взагалі світлофори є тільки в Сухумі, в інших місцях рідкість, так як і зебра.
Але ще раз нагадаю, в АПСНИ чарівна, казкова природа, там потрібно проводити час поки є можливість, поки там немає туризму і поки природа чиста і незаймана.
Словник термінів, це слова або фрази, що були нами придумані під час подорожі та активно використовувались.Може тобі диню нарізать - набити пику, створити певні проблеми.
Піздунца погонять - спілкуватись, розмовляти на певні теми.
Піцундра - це видозмінене абхазьке слово, яким зветься одне з міст. Ми його використовували, як замінник слів «дика тварюка» або «шльондра».
Строить палатку - місцеві бачили в нас певний героїзм, тому якось один мужик сказав, що ми тут палатки не поставили, а саме «Построили»!:)
Гармен - адаптоване погоняло Гармона.
----------------------------- КІНЕЦЬ ----------------------------
ps. якщо хтось згадав ще щось, пишіть доповнимо.
Всі інші фото, що не увійшли в статтю я буду викладати поступово окремими постами.
Дякую за увагу:)
(всі фото використані в даній статті зроблені мною на плівку)