програмне
це давно треба було написати, але я все зволікала.
отже.
1. в цьому жж я пишу про те, що мені цікаво, і вивішую картинки /відео, які мені подобаються. наприклад, песиків, оголених чи вдягнених гарних чоловіків, стімпанкові костюми, кавери на відомі пісні, посилання на науково-популярні статті.
2. також я в цьому жж пишу про те, що мені болить. наприклад, права жінок. наприклад, положення української мови. наприклад, погано написані / перекладені тексти -- бо вони спричиняють мені біль на межі фізичного.
крім того, з тих речей, що мені болять, я моу рандомно починати сваритися в різних місцях жж, фейсбуку і секціях коментів під публікаціями на інших ресурсах.
наприклад, я можу просити, щоб українських політиків не порівнювали із повіями, бо це порівняння є принизливим для повій. бо повії -- це економічно уражена категоря жінок, яких купа факторів патріархатного суспільства примушує обслуговувати потреби чоловіків принижувати і ґвалтувати. а політики -- вони з власних шкурних інтересів здають інтереси тих, кого повинні захищати.
чи не принижувати жінок, кажучи, що вони такі круті / розумі / рішучі, як чоловіки. бо чоловік не є мірилом/еталоном крутості чи розуму.
чи не називати неадекватну поведінку чоловіка бабською істерикою. тому що бути жінкою не є приниженням.
чи коли я бачу, як хтось каже, що української мови не існує, чи що між сходом і заходом України існує неподоланна прірва.
ну і багато подібних речей.
тобто.
в коло тих, кого я захищаю, входять жінки як група. і українська мова. знаєте, як ведмедиця і ведмежата, да? оце я. не тому, що жінки неспроможні самі захистити себе -- а тому що їх так багато, так послідовно, так системно ображають, принижують, знелюднюють -- і часто вони це роблять самі -- і до інших жінок, і до себе. і мені це болить. і я хочу їх підтримувати, і захищати їх -- в міру моїх сил. бо якщо не я -- то хто?
і я це роблю навіть не для того, щоб переконати тих, хто це говорить, в тому, що так не можна і не треба. бо переконати дорослу людину, якщо вона не хоче це чути, неможливо. а для тих, хто їх читає.
3. я вже багато років старанно контролюю, щоб в суперечках говорити лише те, що я знаю напевно. тобто якщо я вже кудись вліізла і щось кажу -- то це тому, що в мене є інформація / знання з питання. вони можуть бути невірні. вони можуть бути застарілі. щойно я отримую свіжішу інформацію -- я відповідним чином коригую те, шо я кажу.
4. наслідок з пункту 3. я не брешу. не тому, що я така правдолюбка. а тому що я лінива.
5. коли людина починає спілкування зі мною з наїзду (чи робить це на будь-якому іншому етапі спілкування), я за настроєм можу зробити у відповідь те саме, а можу викреслити цю людину з кола тих, на кого я готова витрачати час. головне, про це не забути. бо моя злопам"ятність поєднуєтсья із дірявою і перевантаженою пам"яттю.
6. наслідки з пунктів 3 і 5. я не схильна до немотивованої агресії. якщо я на когось стартую -- це завжди і виключно тому, що людина сказала щось, що є хамством на мою адресу (ось приклад) чи посяганням на щось, що я сприймаю як загрожене і що я маю захистити.
7. людям, яких я вважаю друзями, я лояльна на 150 відсотків. я можу з ними не погоджуватися чи сперечатися. але якщо людина довго і послідовно говорить речі, які суперечать моїхм переконанням -- наприклад, що жінки люди чи що вони зазнають гноблення в умовах патріархату. що українська мова а. існує і б. потребує підтримки -- я спочатку сумую, а потім відсторонююсь. бо -- як я вже написала вище -- переконувати дорослих людей нема сенсу.
але за тих, кого я вважаю друзями, я стою горою -- і підтирмую їх настільки, наскільки в мене вистачає сил.
ну і 8. щоб було гарне кругле буддистське число.
мої погляди сформувалися в умовах постійного зовнішнього тиску, агресії і нав"язування --
я зрозуміла, що я феміністка, коли усвідомила, де і як мене та інших жінок дискримінують.
я зрозуміла, що я українська націоналістка, коли усвідомила масштаби і тривалість гноблення проти українського народу та україснької мови.
я зрозуміла, що я атеїстка, коли мене почали активно навертати в християнство.
для чималої кількості людей сам факт існування в мене таких поглядів і того, що я їх озвучую -- причина мене ненавидіти. про що мене регуляоно інформують.
мені приємно знати, що є люди, які дотримуються таких самих поглядів, що й я -- але я б їх дотримувалася і обстоювала навіть тоді, якби ніхто, крім мене, так не вважав.
я це до чого. якщо вас напружує мій фемінізм. чи мій український націоналізм (лівий, до речі. правий я не приймаю). чи мій атеїзм. чи моя вузькоскерована агресивність, сформована багатьма роками суперечок (та де суперечок --- справжніх інтернет-війн) -- я тут нікого силоміць не тримаю.
і претензій до моїх поглядів я не терпітиму.
отже.
1. в цьому жж я пишу про те, що мені цікаво, і вивішую картинки /відео, які мені подобаються. наприклад, песиків, оголених чи вдягнених гарних чоловіків, стімпанкові костюми, кавери на відомі пісні, посилання на науково-популярні статті.
2. також я в цьому жж пишу про те, що мені болить. наприклад, права жінок. наприклад, положення української мови. наприклад, погано написані / перекладені тексти -- бо вони спричиняють мені біль на межі фізичного.
крім того, з тих речей, що мені болять, я моу рандомно починати сваритися в різних місцях жж, фейсбуку і секціях коментів під публікаціями на інших ресурсах.
наприклад, я можу просити, щоб українських політиків не порівнювали із повіями, бо це порівняння є принизливим для повій. бо повії -- це економічно уражена категоря жінок, яких купа факторів патріархатного суспільства примушує обслуговувати потреби чоловіків принижувати і ґвалтувати. а політики -- вони з власних шкурних інтересів здають інтереси тих, кого повинні захищати.
чи не принижувати жінок, кажучи, що вони такі круті / розумі / рішучі, як чоловіки. бо чоловік не є мірилом/еталоном крутості чи розуму.
чи не називати неадекватну поведінку чоловіка бабською істерикою. тому що бути жінкою не є приниженням.
чи коли я бачу, як хтось каже, що української мови не існує, чи що між сходом і заходом України існує неподоланна прірва.
ну і багато подібних речей.
тобто.
в коло тих, кого я захищаю, входять жінки як група. і українська мова. знаєте, як ведмедиця і ведмежата, да? оце я. не тому, що жінки неспроможні самі захистити себе -- а тому що їх так багато, так послідовно, так системно ображають, принижують, знелюднюють -- і часто вони це роблять самі -- і до інших жінок, і до себе. і мені це болить. і я хочу їх підтримувати, і захищати їх -- в міру моїх сил. бо якщо не я -- то хто?
і я це роблю навіть не для того, щоб переконати тих, хто це говорить, в тому, що так не можна і не треба. бо переконати дорослу людину, якщо вона не хоче це чути, неможливо. а для тих, хто їх читає.
3. я вже багато років старанно контролюю, щоб в суперечках говорити лише те, що я знаю напевно. тобто якщо я вже кудись вліізла і щось кажу -- то це тому, що в мене є інформація / знання з питання. вони можуть бути невірні. вони можуть бути застарілі. щойно я отримую свіжішу інформацію -- я відповідним чином коригую те, шо я кажу.
4. наслідок з пункту 3. я не брешу. не тому, що я така правдолюбка. а тому що я лінива.
5. коли людина починає спілкування зі мною з наїзду (чи робить це на будь-якому іншому етапі спілкування), я за настроєм можу зробити у відповідь те саме, а можу викреслити цю людину з кола тих, на кого я готова витрачати час. головне, про це не забути. бо моя злопам"ятність поєднуєтсья із дірявою і перевантаженою пам"яттю.
6. наслідки з пунктів 3 і 5. я не схильна до немотивованої агресії. якщо я на когось стартую -- це завжди і виключно тому, що людина сказала щось, що є хамством на мою адресу (ось приклад) чи посяганням на щось, що я сприймаю як загрожене і що я маю захистити.
7. людям, яких я вважаю друзями, я лояльна на 150 відсотків. я можу з ними не погоджуватися чи сперечатися. але якщо людина довго і послідовно говорить речі, які суперечать моїхм переконанням -- наприклад, що жінки люди чи що вони зазнають гноблення в умовах патріархату. що українська мова а. існує і б. потребує підтримки -- я спочатку сумую, а потім відсторонююсь. бо -- як я вже написала вище -- переконувати дорослих людей нема сенсу.
але за тих, кого я вважаю друзями, я стою горою -- і підтирмую їх настільки, наскільки в мене вистачає сил.
ну і 8. щоб було гарне кругле буддистське число.
мої погляди сформувалися в умовах постійного зовнішнього тиску, агресії і нав"язування --
я зрозуміла, що я феміністка, коли усвідомила, де і як мене та інших жінок дискримінують.
я зрозуміла, що я українська націоналістка, коли усвідомила масштаби і тривалість гноблення проти українського народу та україснької мови.
я зрозуміла, що я атеїстка, коли мене почали активно навертати в християнство.
для чималої кількості людей сам факт існування в мене таких поглядів і того, що я їх озвучую -- причина мене ненавидіти. про що мене регуляоно інформують.
мені приємно знати, що є люди, які дотримуються таких самих поглядів, що й я -- але я б їх дотримувалася і обстоювала навіть тоді, якби ніхто, крім мене, так не вважав.
я це до чого. якщо вас напружує мій фемінізм. чи мій український націоналізм (лівий, до речі. правий я не приймаю). чи мій атеїзм. чи моя вузькоскерована агресивність, сформована багатьма роками суперечок (та де суперечок --- справжніх інтернет-війн) -- я тут нікого силоміць не тримаю.
і претензій до моїх поглядів я не терпітиму.