Дивний звір фемінізм
ця колонка написана для журналу Один з нас і надрукована у березневому числі цього року.
Дивний звір фемінізм
Початок весни - цікавий період, коли передбачувано раз на рік всі раптом згадують про те, що в нашій країні половина населення - це жінки, яким всі гуртом - і політики, і журналісти, і хто лише можна починають нагадувати - завжди лишайтеся такими, якими ви є, ніжними, лагідними, турботливими! Власне, вимога за цими побажаннями, по суті, одна - лишайтеся і надалі максимально зручними у використанні - сексуальному і побутовому. І лише феміністки, настирні і неприємні, як пожежна сирена, раз у раз нагадують - це день солідарності жінок у боротьбі за свої права - права людини, права жінки. Тим жінкам, які отримують визнання своєї щоденної хатньої праці лише раз на рік, страшно таке чути - бо раптом і оцей один нещасний день в них відберуть. Чоловікам таке чути неприємно - бо кому приємно усвідомлювати, що ти є рабовласником, який зловживає ресурсами, часом і доброю волею інших, і нічого їм за це не даєш.
Саме тому 8 Березня є найсуперечливішим і найбільш політично зарядженим святом з усіх, що ми успадкували з радянських часів, якщо не з усіх наших свят взагалі. Напруга між зовнішніми атрибутами - святкуванням жіночності - і його історичним корінням, справжнім змістом - посутньо феміністським - робить це свято зручним приводом поговорити про те, що таке фемінізм взагалі.
Фемінізм як такий має тривалу історію - щонайменше, двісті років, чималі здобутки у царині прав людини і помітний вплив на сучасну філософію і гуманітарні науки - чи не найзначніший за все 20 століття. Це теорія та практика рівності прав жінок і чоловіків, заснована на досвіді жінок, визнанні його важливості і релевантності не лише для самих жінок, а й для людства в цілому - бідних, багатих, білих, кольорових, здорових, хворих, з інвалідністю, з дітьми чи без дітей, вагітних, малих, старих, безробітних, бездомних, міських, сільських, усяких і усіх. За свою тривалу історію в рамках фемінізму було вироблено чимало підходів і сформовано різних позицій, які на сторонній погляд можуть видаватися абсолютно між собою не подібними, але вони всі в основі своїй мають увагу до жінок, їх потреб, вимог, проблем і прагнень.
В українському суспільстві поширені дуже дивні уявлення про фемінізм, які мають мало спільного з дійсністю. Вітчизняні журналісти повторюють на різні лади ледь не ті самі байки, що й супротивники надання жінкам права голосу в 19 столітті. І оскільки з темою вони обізнані слабко, а тому критикувати по суті сам фемінізм неспроможні, вони знецінюють його, принижуючи тих, хто сповідує феміністські погляди - і те, що вони вибирають в якості образ, говорить нам багато цікавого про положення жінок в суспільстві. Тож, перш ніж говорити про фемінізм, хоч як загально, варто подивитися на ці байки.
Байка перша: фемінізм - останній прихисток негарних жінок із зайвою вагою, на яких жоден чоловік не зглянувся.
Правда: феміністські погляди в жінок можуть розвинутись (чи не розвинутись) незалежно від наявності чи відсутності в них чоловіка / чоловіків / жінки / жінок. Так само це не залежить від зовнішності і ступеню привабливості. В основі фемінізму - обурення несправедливістю у ставленні та поводженні із жінками та приниженням їх людської гідності.
Крім того, нелюбов чоловіків до жінок із зайвою вагою сильно перебільшують - зокрема, в інтересах т.зв. індустрії краси - коли жінка більше переймається тим, як вона виглядає в очах сторонніх людей, ніж власним інтелектуальним чи професійним розвитком, з неї можна витягнути багато грошей.
Байка друга: всі феміністки лесбійки, бо чоловіки не звертають на них уваги.
Правда: феміністки можуть бути лесбійками, феміністки можуть бути бі- чи гетеросексуальними. Так само лесбійки можуть бути феміністками, антифеміністками чи взагалі цими речами не цікавитись. Не кажучи вже про те, що в жінок зацікавлення іншими жінками може бути від народження, чи внаслідок травматичного досвіду з чоловіками, чи з цікавості, чи з будь-якої іншої причини, яка жодним чином з чоловіками не пов’язана - як не дивно, в житті жінок є чимало речей, які з чоловіками ніяк не пов’язані.
Байка третя: феміністки не голять ноги, не користуються губною помадою і косметикою, не миють голову, і взагалі вони відмовляються від жіночності.
Правда: феміністки можуть голити ноги чи не голити ноги, користуватися косметикою чи не користуватися нею, і взагалі як будь-яка людина, вони можуть приймати рішення стосовно своєї зовнішності на свій розсуд. Вони можуть бути жіночними - в загальному розумінні, а можуть не бути - чи експериментувати із тим, що для них означає бути жіночними і бути жінкою.
Байка четверта: феміністки не одружуються і не мають дітей.
Правда: Дотримання феміністських поглядів не вимагає відмови від сім’ї. Феміністки створюють сім’ї так само, як і інші - з чоловіками чи з жінками, народжують дітей чи лишаються бездітними. Чим їхні сім’ї відрізняються від традиційних - справедливішим поділом хатніх обов’язків та щирішим визнанням свого і партнерового внеску в спільну родину. Хтось може прийти до феміністських поглядів і в шлюбі, і після шлюбу, і замість шлюбу - буває по-всякому.
Байка п’ята: феміністки зі своєю боротьбою шкодять т.зв. нормальним жінкам, бо позбавляють їх щасливого сімейного життя - коли чоловік заробляє гроші, а вони сидять вдома і дбають про родинне вогнище.
Правда: в жодній країні за жодних часів не існувало такого, щоб жінки не працювали. В селі жінки працювали завжди не менше за чоловіків, в містах вони працювали на заводах і фабриках, чи працювали служницями, і завжди і всюди вони дбали про дітей, про старих і про хворих і організовували побут родини - за що їм не платили. І навіть той незначний відсоток жінок, що жили у відносних розкошах, мали в себе на руках чимало відповідальності і клопоту. В сучасних умовах, коли працюють обоє, і чоловік, і дружина, чомусь досі вважається, що побут і діти - це відповідальність жінки, тож вона працює буквально в дві зміни щодня - одну на роботі, одну вдома. І якраз феміністки кажуть, що за таких умов буде лише справедливо, якщо чоловіки не допомагатимуть по господарству (бо так знову відповідальність за хатню роботу лежить повністю на жінці, а чоловік лише на підхваті, і то іноді), а чесно візьмуть на себе половину неоплачуваної щоденної домашньої праці. Ну і щоб жінкам на роботі платити однакову з чоловіками плату за роботу однакової цінності - за офіційною статистикою, в Україні жінки заробляють в середньому на 30 відсотків менше за ту ж роботу.
Байка шоста: феміністки ненавидять чоловіків.
Правда: загалом ненависть до чоловіків (або мізандрія) не є обов’язковою умовою феміністських поглядів. Тим більше, що складно ненавидіти чоловіків більше, ніж це роблять жінки у традиційних шлюбах, коли на людях вони перед чоловіком упадають, а поза очі називають сволотою і козлом - за приниження, за зневагу, за ігнорування, що їх вони зазнають від чоловіка. Власне, для пригноблених нормально відчувати гнів до гнобителів. А коли жінки усвідомлюють масштаби насильства проти жінок з боку чоловіків - зґвалтування, примус до проституції, продаж у сексуальне рабство, домашнє насильство, сексуальні переслідування на роботі, принизлива реклама та коментарі політиків чи зневажливі жарти естрадних артистів - дуже важко не почати ненавидіти чоловіків як групу. Однак не кожен чоловік схильний до насильства. І не кожен чоловік прагне підвищувати собі самооцінку за рахунок принизливих жартів на адресу жінок. Тому феміністки, свідомі масштабів пригноблення жінок чоловіками як групою у суспільстві, до кожного окремого чоловіка ставляться як до людини - за умови, звичайно, що він не кривдить жінок.
Байка сьома: кожен справжній чоловік або ненавидить феміністок, або їх зневажає.
Правда: в жінок нема монополії на почуття справедливості. Чоловіки так само можуть обурюватись споживацьким ставленням суспільства до жінок і зневагою до потреб і проблем жінок. Вони так само можуть виступати на підтримку жінок і на захист їхніх прав. Тобто - чоловіки так само можуть бути феміністами. Щоправда, для цього їм доводиться усвідомити всі ті привілеї, якими вони користуються за рахунок того, що живуть у чоловікоцентричному суспільстві, і намагатися від них відмовлятися - на користь тих, за чий рахунок в них ці привілеї й були - тобто жінок. І це стосується як гетеросексуальних, так і гомосексуальних чоловіків.
Нерідко ці байки фігурують в головах журналістів, громадських діячів і політиків в дивних сумішах і різною мірою. Але дуже хотілося б, аби і серед журналістів, і серед читацької аудиторії ставало дедалі більше тих, хто не лише знає, що таке фемінізм, розуміє, в чому його користь для жінок і для суспільства загалом, а й визнає, що вона чи він є справжнісінькою феміністкою. Суспільно свідомою, послідовною, принциповою, справедливою.
Сподіваюся, в нас ще буде нагода поговорити про те, які бувають фемінізми - ліберальний, марксистський, радикальний та ін., їх теорія і практика, і як вони пов’язані із життям ЛГБТ-спільноти.
Дивний звір фемінізм
Початок весни - цікавий період, коли передбачувано раз на рік всі раптом згадують про те, що в нашій країні половина населення - це жінки, яким всі гуртом - і політики, і журналісти, і хто лише можна починають нагадувати - завжди лишайтеся такими, якими ви є, ніжними, лагідними, турботливими! Власне, вимога за цими побажаннями, по суті, одна - лишайтеся і надалі максимально зручними у використанні - сексуальному і побутовому. І лише феміністки, настирні і неприємні, як пожежна сирена, раз у раз нагадують - це день солідарності жінок у боротьбі за свої права - права людини, права жінки. Тим жінкам, які отримують визнання своєї щоденної хатньої праці лише раз на рік, страшно таке чути - бо раптом і оцей один нещасний день в них відберуть. Чоловікам таке чути неприємно - бо кому приємно усвідомлювати, що ти є рабовласником, який зловживає ресурсами, часом і доброю волею інших, і нічого їм за це не даєш.
Саме тому 8 Березня є найсуперечливішим і найбільш політично зарядженим святом з усіх, що ми успадкували з радянських часів, якщо не з усіх наших свят взагалі. Напруга між зовнішніми атрибутами - святкуванням жіночності - і його історичним корінням, справжнім змістом - посутньо феміністським - робить це свято зручним приводом поговорити про те, що таке фемінізм взагалі.
Фемінізм як такий має тривалу історію - щонайменше, двісті років, чималі здобутки у царині прав людини і помітний вплив на сучасну філософію і гуманітарні науки - чи не найзначніший за все 20 століття. Це теорія та практика рівності прав жінок і чоловіків, заснована на досвіді жінок, визнанні його важливості і релевантності не лише для самих жінок, а й для людства в цілому - бідних, багатих, білих, кольорових, здорових, хворих, з інвалідністю, з дітьми чи без дітей, вагітних, малих, старих, безробітних, бездомних, міських, сільських, усяких і усіх. За свою тривалу історію в рамках фемінізму було вироблено чимало підходів і сформовано різних позицій, які на сторонній погляд можуть видаватися абсолютно між собою не подібними, але вони всі в основі своїй мають увагу до жінок, їх потреб, вимог, проблем і прагнень.
В українському суспільстві поширені дуже дивні уявлення про фемінізм, які мають мало спільного з дійсністю. Вітчизняні журналісти повторюють на різні лади ледь не ті самі байки, що й супротивники надання жінкам права голосу в 19 столітті. І оскільки з темою вони обізнані слабко, а тому критикувати по суті сам фемінізм неспроможні, вони знецінюють його, принижуючи тих, хто сповідує феміністські погляди - і те, що вони вибирають в якості образ, говорить нам багато цікавого про положення жінок в суспільстві. Тож, перш ніж говорити про фемінізм, хоч як загально, варто подивитися на ці байки.
Байка перша: фемінізм - останній прихисток негарних жінок із зайвою вагою, на яких жоден чоловік не зглянувся.
Правда: феміністські погляди в жінок можуть розвинутись (чи не розвинутись) незалежно від наявності чи відсутності в них чоловіка / чоловіків / жінки / жінок. Так само це не залежить від зовнішності і ступеню привабливості. В основі фемінізму - обурення несправедливістю у ставленні та поводженні із жінками та приниженням їх людської гідності.
Крім того, нелюбов чоловіків до жінок із зайвою вагою сильно перебільшують - зокрема, в інтересах т.зв. індустрії краси - коли жінка більше переймається тим, як вона виглядає в очах сторонніх людей, ніж власним інтелектуальним чи професійним розвитком, з неї можна витягнути багато грошей.
Байка друга: всі феміністки лесбійки, бо чоловіки не звертають на них уваги.
Правда: феміністки можуть бути лесбійками, феміністки можуть бути бі- чи гетеросексуальними. Так само лесбійки можуть бути феміністками, антифеміністками чи взагалі цими речами не цікавитись. Не кажучи вже про те, що в жінок зацікавлення іншими жінками може бути від народження, чи внаслідок травматичного досвіду з чоловіками, чи з цікавості, чи з будь-якої іншої причини, яка жодним чином з чоловіками не пов’язана - як не дивно, в житті жінок є чимало речей, які з чоловіками ніяк не пов’язані.
Байка третя: феміністки не голять ноги, не користуються губною помадою і косметикою, не миють голову, і взагалі вони відмовляються від жіночності.
Правда: феміністки можуть голити ноги чи не голити ноги, користуватися косметикою чи не користуватися нею, і взагалі як будь-яка людина, вони можуть приймати рішення стосовно своєї зовнішності на свій розсуд. Вони можуть бути жіночними - в загальному розумінні, а можуть не бути - чи експериментувати із тим, що для них означає бути жіночними і бути жінкою.
Байка четверта: феміністки не одружуються і не мають дітей.
Правда: Дотримання феміністських поглядів не вимагає відмови від сім’ї. Феміністки створюють сім’ї так само, як і інші - з чоловіками чи з жінками, народжують дітей чи лишаються бездітними. Чим їхні сім’ї відрізняються від традиційних - справедливішим поділом хатніх обов’язків та щирішим визнанням свого і партнерового внеску в спільну родину. Хтось може прийти до феміністських поглядів і в шлюбі, і після шлюбу, і замість шлюбу - буває по-всякому.
Байка п’ята: феміністки зі своєю боротьбою шкодять т.зв. нормальним жінкам, бо позбавляють їх щасливого сімейного життя - коли чоловік заробляє гроші, а вони сидять вдома і дбають про родинне вогнище.
Правда: в жодній країні за жодних часів не існувало такого, щоб жінки не працювали. В селі жінки працювали завжди не менше за чоловіків, в містах вони працювали на заводах і фабриках, чи працювали служницями, і завжди і всюди вони дбали про дітей, про старих і про хворих і організовували побут родини - за що їм не платили. І навіть той незначний відсоток жінок, що жили у відносних розкошах, мали в себе на руках чимало відповідальності і клопоту. В сучасних умовах, коли працюють обоє, і чоловік, і дружина, чомусь досі вважається, що побут і діти - це відповідальність жінки, тож вона працює буквально в дві зміни щодня - одну на роботі, одну вдома. І якраз феміністки кажуть, що за таких умов буде лише справедливо, якщо чоловіки не допомагатимуть по господарству (бо так знову відповідальність за хатню роботу лежить повністю на жінці, а чоловік лише на підхваті, і то іноді), а чесно візьмуть на себе половину неоплачуваної щоденної домашньої праці. Ну і щоб жінкам на роботі платити однакову з чоловіками плату за роботу однакової цінності - за офіційною статистикою, в Україні жінки заробляють в середньому на 30 відсотків менше за ту ж роботу.
Байка шоста: феміністки ненавидять чоловіків.
Правда: загалом ненависть до чоловіків (або мізандрія) не є обов’язковою умовою феміністських поглядів. Тим більше, що складно ненавидіти чоловіків більше, ніж це роблять жінки у традиційних шлюбах, коли на людях вони перед чоловіком упадають, а поза очі називають сволотою і козлом - за приниження, за зневагу, за ігнорування, що їх вони зазнають від чоловіка. Власне, для пригноблених нормально відчувати гнів до гнобителів. А коли жінки усвідомлюють масштаби насильства проти жінок з боку чоловіків - зґвалтування, примус до проституції, продаж у сексуальне рабство, домашнє насильство, сексуальні переслідування на роботі, принизлива реклама та коментарі політиків чи зневажливі жарти естрадних артистів - дуже важко не почати ненавидіти чоловіків як групу. Однак не кожен чоловік схильний до насильства. І не кожен чоловік прагне підвищувати собі самооцінку за рахунок принизливих жартів на адресу жінок. Тому феміністки, свідомі масштабів пригноблення жінок чоловіками як групою у суспільстві, до кожного окремого чоловіка ставляться як до людини - за умови, звичайно, що він не кривдить жінок.
Байка сьома: кожен справжній чоловік або ненавидить феміністок, або їх зневажає.
Правда: в жінок нема монополії на почуття справедливості. Чоловіки так само можуть обурюватись споживацьким ставленням суспільства до жінок і зневагою до потреб і проблем жінок. Вони так само можуть виступати на підтримку жінок і на захист їхніх прав. Тобто - чоловіки так само можуть бути феміністами. Щоправда, для цього їм доводиться усвідомити всі ті привілеї, якими вони користуються за рахунок того, що живуть у чоловікоцентричному суспільстві, і намагатися від них відмовлятися - на користь тих, за чий рахунок в них ці привілеї й були - тобто жінок. І це стосується як гетеросексуальних, так і гомосексуальних чоловіків.
Нерідко ці байки фігурують в головах журналістів, громадських діячів і політиків в дивних сумішах і різною мірою. Але дуже хотілося б, аби і серед журналістів, і серед читацької аудиторії ставало дедалі більше тих, хто не лише знає, що таке фемінізм, розуміє, в чому його користь для жінок і для суспільства загалом, а й визнає, що вона чи він є справжнісінькою феміністкою. Суспільно свідомою, послідовною, принциповою, справедливою.
Сподіваюся, в нас ще буде нагода поговорити про те, які бувають фемінізми - ліберальний, марксистський, радикальний та ін., їх теорія і практика, і як вони пов’язані із життям ЛГБТ-спільноти.