Труп ворога завжди добре пахне
Кто сему не радъ? Се лежить Сѣверянинъ, а се Варягъ, а своя дружина цѣла.
Дав собі кілька днів для відстороненої переоцінки того, що відчуваю до загиблих у пожежі в одеському Будинку профспілок. Відсторонитися не вдалося. Тепер, як і в перші хвилини розпачу, коли я ще не знав, хто загинув, мені так само щиро шкода постраждалих людей, але, чорт забирай, трупи ворогів пахнуть пречудово. Та я ж нібито й не повинен шкодувати. Бо загинули вони не випадково, брали активну участь у низці збройних сутичок того дня в Одесі, два місяці готувалися до повторення Донецьких терористичних акцій під прикриттям непідконтрольної центру міліції. Сумніваюся в розумових здібностях рядових бовдурів з колорадськими стрічками і російськими триколорами, але й найдурніші з них напевно мали знати, на що йшли; як і будь-які інші члени організованих антидержавних угруповань хоч де у світі, вони поставили на кін свої життя, сподіваючись зірвати банк у вигляді руйнування України. Цього разу вони програли, а от чи стане їхня смерть нашим виграшем покаже розвиток подій.
Проросійські бойовики стріляють в українців з-за кордону міліції. Одеса, 2 травня 2014 року.
Труп ворога завжди добре пахне. А особливо добре пахне труп ворога-співгорожанина, як влучно зауважив начебто безкінечно далекий римський імператор Авл Вітеллій. Древні розумілися і на миттєвих сильних почуттях, і на вічних сентенціях. Нам же явно не пощастило перевірити на практиці їхню справедливість.
Тим не менш, мені все ж шкода цих нещасних, які потрапили не в те місце не в той час. Шкода тому, що вони за свої дурні дії мали отримати хіба що кримінальне переслідування за законом, за національним українським законодавством, а не жорстоку негайну розправу розлюченого натовпу. На беззаконня ніхто ніколи не заслуговує! Ні свої, ні чужі. Зла іронія в тому, що дії померлих були спрямовані на збереження управлінського хаосу в нашій державі, яка одна могла б їх захистити в цьому випадку. І саме в той момент, коли присутність українських державних представників, усіх цих пожежників, міліції, внутрішніх військ, швидкої медичної допомоги, МНСників, ДАІшників, СБУшників та всіх інших співробітників на бюджетному фінансуванні, кого тільки можна згадати і покликати на допомогу, була конче необхідна для рятування з вогню, їх не виявилося в потрібному місці. Не виявилося з різних причин, але, напевно, головною була саме підривна антидержавна діяльність з боку тих, хто зрештою і постраждав у сутичках.
Українці намагаються врятувати нещасних з палаючого будинку. Одеса, 2 травня 2014 року.
Найкращим вшануванням загиблих з усіх боків буде не проливання сліз, а свідоме запобігання жертвам у майбутньому, подобається це самим потенційним жертвам безладів, чи ні. Коли немає державного захисту, єдиної сили, наділеної суспільством правом на обмежене конституцією і законами насильство, або коли влада працює проти них, прості люди з необхідністю перебирають правосуддя у свої руки і користуються тими засобами, що під ці руки потрапляють, починаючи з бруківки та запалювальних пляшок. Другого травня в Одесі український народ, як і в Києві перед тим, не розбігся перед кулями колорадів, а навпаки, дав негайний відпір ворогу, надмірний, неконтрольований відпір обуреного і наляканого натовпу. А вже за мить той самий натовп, який взяв на себе функції силовиків, мав узяти на себе і функції рятувальників. Ті, хто справді шкодують за жертвами, мають розуміти, що запобігти їм можна тільки тоді, коли і силові, і правоохоронні функції виконують навчені працівники відповідних державних служб, виконують за законом.
Не встиг я дописати останні рядки, як з Одеси надійшла інформація про вбивство проросійського бандита з кличкою «Боцман», того самого, котрий стріляв в українців з карабіна на першому фото вгорі. Його заарештували під час сутичок, але вже вчора незаконно випустили з затримання. Що ж, пряме підтвердження, що там, де державні силові структури не виконують свої обов’язки, вступає в силу беззаконне насильство.
При нормальній українській правоохоронній системі і колорадські бойовики, і жовто-сині ультрас, і бездіяльна міліція одержали б свої законні покарання, штрафи, догани, терміни ув’язнення від кількох місяців умовно до кількох років за ґратами, залежно від скоєних індивідуально чи в організованій банді правопорушень та професійної недбалості. Винні були б покарані за законом, невинні за законом виправдані, але живі. Натомість в умовах непрацюючих державних механізмів усі ці люди скопом без розбору потрапили під розправу найсильнішого саме тут і тепер. Під негайну помсту народу, котрий вийшов захистити своє місто і свою країну перед реальною загрозою іноземного вторгнення і при очевидному нехтуванні і місцевою, і центральною владою своїми обов’язками. А наступного разу сильнішими можуть виявитися інші... Не функціонуватиме правоохоронна система - жертв і сліз буде значно більше.
Труп ворога тільки тому пахне добре, що так завжди пахне перемога в конфлікті із застосуванням зброї, якщо вам пощастило вижити в ньому. А якщо жертв уже не уникнути, якщо горожанам доводиться вести справжню війну з терористами на вулицях своїх міст, нехай тоді добряче смердітимуть чужі трупи. Бо тільки живі люди можуть відчувати і біль, і страх, і жаль, і співчуття до загиблих, навіть до вбитих власноручно ворогів. Співчувайте, поки ви ще живі.