Спадщина. Старі Петликівці. Римо-католицька церква Різдва Пресвятої Діви Марі. Експедиція 2016 року.
Римо-католицька парафія в Старих Петликівцях належала до одних з найдавніших у львівській архідієцезії. Як вже згадувалося, вона була заснована в 1421 році, в день святих Миколая, Катерини та Ганни. В документі про заснування храму докладно розписано, які цому належать луки та хто скільки з селян має вносити на його користь. Шкода, але таких самих докладних згадок про храм на наступні кілька століть віднайти не вдалося. Місцевість неодноразово палили татари, священникам працювалося в таких напружених умовах вкрай якось неспокійно. Тому часом і взагалі не працювалося. Принаймні, станом на 1593 рік вже ніякої католицької парафії в містечку не існувало. В 1600 році вона знову згадана в складі дунаївсько-золочівського деканату, з приміткою, що була перенесена з Литвинова (напевно, мова йшла про храмове начиння).
Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.
Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.
Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html
В документах від 1615, 1623 і 1641 роках Петликівці вже належали до теребовлянського деканату, причому в перших двох записах храм називається серед знищених святинь. В 1624 році поселення знову сильно постраждало від татарського набігу - і парафію на певний час приєднали до підгаєцької.
Заново парафію було відтворено вже в 1647 році стараннями Ельжбети Голинської та Андрія Вілковського. Вони надали під парафію город, десятину снопів, сто польських флоринів, право безплатно молоти муку в петликівських млинах, а ще чомусь дві корови.
В 1667 році при парафії почав діяти шпиталь.
В 1704 році власність парафії було збільшено. В 1765 році парафія увійшла до новоутвореного бучацького деканату, в 1787 році - до бережанського деканату. В часи російської окупації (1810-1815) парафія належала до язловецького деканату, підлеглого могилівській архідієцезії. Розгардіяш з деканатами продовжувалася аж до XX століття, думаємо, це не дуже важлива інформація, подальші подробиці пропускаємо.
З 1881 року парафія опікувалася притулком в Осівцях, з 1912 притулок цей перебрався в самі Старі Петликівці.
В різні часи на теренах парафії знаходилося аж сім публічних каплиць і храмів. Зараз крім власне церкви є ще мурована капличка (поблизу старої польської читальні, цікавої споруди складної форми, де містяться і сільрада, і клуб, і аптека, і магазин).
Починати слід не з чинної зараз мурованої споруди. Починати треба з її пращура, дерев'яного храму. Причому не з того, що постав в 1421 році - про нього нічого не відомо. Почнемо з його наступника, дерев'яного теж, зведеного в 1647. Про цей теж відомо небагато, але все-таки: вже станом на II половину XVII століття цей храм був руїною. певно, внаслідок нескінченних татарських атак.
Третій храм було зведено до 1704 році стараннями Мауриція Станіслава Курдвановського, хоча в документі від 1716 року деякі частини будівлі названі "недобудованими". Цей храм теж був з дерева, верх - під ґонтом, мав два входи та шість вікон, хори були недобудовані. Храм був оточений "недобудованим" (та що ж таке?) парканом. Відомо, що в храмі було чотири дерев'яні вівтарі. В 1745 році архієпископ Миколай Ігнацій Вижицький подарував парафії та храму реліквію св. Хреста. Документи згадують також якусь реліквію св. Ліберіуша, яка зберігалася в третьому петликівському храмі.
Відомо, що в 1797 році фундаменти будівлі вимагали ремонту. Акти візитації з 1816 знову повторюють сентенцію про згнилі фундаменти. Близько 1800 року святиня обросла господарськими спорудами. В 1802 відмічено, що сигнатурка на даху - в кошмарному стані: у вересні залізний хрест з сигнатурки покосився, впав та так на ній і висів. В 1823 році було відремонтовано дзвіницю.
Цей храм, ймовірно, проіснував аж до Першої світової війни, коли через село взад-вперед рухалися російські та австріяцькі війська. (Є, правда, непідтверджені дані про будівництво якогось храму в 1730 році та 1770). 11 липня 1915 року святиню спалили російські солдати, але селяни встигли втягувати все церковне начиння. Згоріли також і плебанія, і дзвіниця, кілька господарських споруд. Вціліли будівлі вікарія та органіста.
Після пожежі за кошти, отримані зі страхових відшкодувань, жителі добудували до вцілілої церковної каплиці дерев'яний, вкритий бляхою храм-барак.
Комітет з будівництва нового храму з'явився в Старих Петликівцях в 1922. В тому ж році було виготовлено проект (автор - досить відомий архітектор Вінценти Вітольд Равський, Wincenty Witold Rawski).
21 липня 1924 року було закладено фундамент та кутовий камінь під будівництво. Станом на той час все ще тривав ремонт спаленої плебанії: згорілий дах замінили на солом'яний.
Будівництво йшло помаленьку, кволо. Справа була в якійсь партизанській війні між жителями села та їхнім священником: знайти порозуміння розсварені сторони зуміли лише в 1925 році.
Невідомо чому, але в 1926 з'являється новий і досить амбітний проект храму, цього разу авторства абсолютно невідомого зодчого Романа Кензлера (Roman Kenzler). Храм буде модерново-бароковим, з елементами архаїки! нехай пропорції споруди й дещо важкуваті, загалом храм вже в проекті був досить гармонійним - і таким і є в реальності.
Дослідники порівнюють проект з роботами більш відомого архітектора Броніслава Віктора (найбільше храм в Старих Петликівцях схожий на зведений в 1924-1929 роках храм у Вовкові та на перебудову Вижнянську святиню).
В 1927 році "майже закінчено" ремонт нещасної плебанії. Цілковито покінчено з відновленням було вже в 1928 році. Весь цей час храм не ріс - за нього по-хорошому взялися аж в 1929. В тому році ксьондз Броніслав Скуліч звертався до найвищих інстанції в намаганні знайти дотації на будівництво - турбував цим навіть маршалка Й. Пілсудського.
В 1930 році храм покрили бляхою, встановили на даху громовідвід за 1500 злотих та три залізних хрести. Не вистачало все ще тиньку, віконних та дверних рам (зовнішнє тинькування було виконано аж в 1935 році).
8 жовтня (чи 8 вересня) 1931 року храм було освячено прелатом Владиславом Лібрецьким, а 12 травня 1935 святиню консекрував архієпископ Б. Твардовський.
Мур навколо храму зводять в 1937 році.
У вересні-жовтні 1942 року на поляків, які мешкали в Старих Петликівцях, було влаштовано кілька облав. 9 квітня 1944 хтось застрілив прямо в храмі Беату Когут. Парафія перестала існувати. Куди виїхав - і чи взагалі виїхав священник, де поділося церковне майно - невідомо.
Новітня історія... Ремонт святині розпочав вже аж у 2000 році Людвік Рутина з Бучачу. 11 вересня 2004 року храм освятив єпископ Л. Малий.
Джерела:
castles.com.ua
rkc.in.ua
Шановні друзі! Допомогти проекту "Українські Пам'ятки архітектури. Спадщина" ви можете через систему PATREON, ставши патроном в нашій обоймі. Заздалегідь дякуємо =) …/
Уважаемые Друзья! Помочь проекту "Украинские памятники архитектуры. Наследие" вы можете через систему PATREON, став патроном в нашей обойме. Заранее спасибо =) ...
ну как то так =))
Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою.
Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.
Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html
В документах від 1615, 1623 і 1641 роках Петликівці вже належали до теребовлянського деканату, причому в перших двох записах храм називається серед знищених святинь. В 1624 році поселення знову сильно постраждало від татарського набігу - і парафію на певний час приєднали до підгаєцької.
Заново парафію було відтворено вже в 1647 році стараннями Ельжбети Голинської та Андрія Вілковського. Вони надали під парафію город, десятину снопів, сто польських флоринів, право безплатно молоти муку в петликівських млинах, а ще чомусь дві корови.
В 1667 році при парафії почав діяти шпиталь.
В 1704 році власність парафії було збільшено. В 1765 році парафія увійшла до новоутвореного бучацького деканату, в 1787 році - до бережанського деканату. В часи російської окупації (1810-1815) парафія належала до язловецького деканату, підлеглого могилівській архідієцезії. Розгардіяш з деканатами продовжувалася аж до XX століття, думаємо, це не дуже важлива інформація, подальші подробиці пропускаємо.
З 1881 року парафія опікувалася притулком в Осівцях, з 1912 притулок цей перебрався в самі Старі Петликівці.
В різні часи на теренах парафії знаходилося аж сім публічних каплиць і храмів. Зараз крім власне церкви є ще мурована капличка (поблизу старої польської читальні, цікавої споруди складної форми, де містяться і сільрада, і клуб, і аптека, і магазин).
Починати слід не з чинної зараз мурованої споруди. Починати треба з її пращура, дерев'яного храму. Причому не з того, що постав в 1421 році - про нього нічого не відомо. Почнемо з його наступника, дерев'яного теж, зведеного в 1647. Про цей теж відомо небагато, але все-таки: вже станом на II половину XVII століття цей храм був руїною. певно, внаслідок нескінченних татарських атак.
Третій храм було зведено до 1704 році стараннями Мауриція Станіслава Курдвановського, хоча в документі від 1716 року деякі частини будівлі названі "недобудованими". Цей храм теж був з дерева, верх - під ґонтом, мав два входи та шість вікон, хори були недобудовані. Храм був оточений "недобудованим" (та що ж таке?) парканом. Відомо, що в храмі було чотири дерев'яні вівтарі. В 1745 році архієпископ Миколай Ігнацій Вижицький подарував парафії та храму реліквію св. Хреста. Документи згадують також якусь реліквію св. Ліберіуша, яка зберігалася в третьому петликівському храмі.
Відомо, що в 1797 році фундаменти будівлі вимагали ремонту. Акти візитації з 1816 знову повторюють сентенцію про згнилі фундаменти. Близько 1800 року святиня обросла господарськими спорудами. В 1802 відмічено, що сигнатурка на даху - в кошмарному стані: у вересні залізний хрест з сигнатурки покосився, впав та так на ній і висів. В 1823 році було відремонтовано дзвіницю.
Цей храм, ймовірно, проіснував аж до Першої світової війни, коли через село взад-вперед рухалися російські та австріяцькі війська. (Є, правда, непідтверджені дані про будівництво якогось храму в 1730 році та 1770). 11 липня 1915 року святиню спалили російські солдати, але селяни встигли втягувати все церковне начиння. Згоріли також і плебанія, і дзвіниця, кілька господарських споруд. Вціліли будівлі вікарія та органіста.
Після пожежі за кошти, отримані зі страхових відшкодувань, жителі добудували до вцілілої церковної каплиці дерев'яний, вкритий бляхою храм-барак.
Комітет з будівництва нового храму з'явився в Старих Петликівцях в 1922. В тому ж році було виготовлено проект (автор - досить відомий архітектор Вінценти Вітольд Равський, Wincenty Witold Rawski).
21 липня 1924 року було закладено фундамент та кутовий камінь під будівництво. Станом на той час все ще тривав ремонт спаленої плебанії: згорілий дах замінили на солом'яний.
Будівництво йшло помаленьку, кволо. Справа була в якійсь партизанській війні між жителями села та їхнім священником: знайти порозуміння розсварені сторони зуміли лише в 1925 році.
Невідомо чому, але в 1926 з'являється новий і досить амбітний проект храму, цього разу авторства абсолютно невідомого зодчого Романа Кензлера (Roman Kenzler). Храм буде модерново-бароковим, з елементами архаїки! нехай пропорції споруди й дещо важкуваті, загалом храм вже в проекті був досить гармонійним - і таким і є в реальності.
Дослідники порівнюють проект з роботами більш відомого архітектора Броніслава Віктора (найбільше храм в Старих Петликівцях схожий на зведений в 1924-1929 роках храм у Вовкові та на перебудову Вижнянську святиню).
В 1927 році "майже закінчено" ремонт нещасної плебанії. Цілковито покінчено з відновленням було вже в 1928 році. Весь цей час храм не ріс - за нього по-хорошому взялися аж в 1929. В тому році ксьондз Броніслав Скуліч звертався до найвищих інстанції в намаганні знайти дотації на будівництво - турбував цим навіть маршалка Й. Пілсудського.
В 1930 році храм покрили бляхою, встановили на даху громовідвід за 1500 злотих та три залізних хрести. Не вистачало все ще тиньку, віконних та дверних рам (зовнішнє тинькування було виконано аж в 1935 році).
8 жовтня (чи 8 вересня) 1931 року храм було освячено прелатом Владиславом Лібрецьким, а 12 травня 1935 святиню консекрував архієпископ Б. Твардовський.
Мур навколо храму зводять в 1937 році.
У вересні-жовтні 1942 року на поляків, які мешкали в Старих Петликівцях, було влаштовано кілька облав. 9 квітня 1944 хтось застрілив прямо в храмі Беату Когут. Парафія перестала існувати. Куди виїхав - і чи взагалі виїхав священник, де поділося церковне майно - невідомо.
Новітня історія... Ремонт святині розпочав вже аж у 2000 році Людвік Рутина з Бучачу. 11 вересня 2004 року храм освятив єпископ Л. Малий.
Джерела:
castles.com.ua
rkc.in.ua
Шановні друзі! Допомогти проекту "Українські Пам'ятки архітектури. Спадщина" ви можете через систему PATREON, ставши патроном в нашій обоймі. Заздалегідь дякуємо =) …/
Уважаемые Друзья! Помочь проекту "Украинские памятники архитектуры. Наследие" вы можете через систему PATREON, став патроном в нашей обойме. Заранее спасибо =) ...
ну как то так =))