Методи боротьби з обставинами.
В житті бувають різні складні ситуації, особливо якщо намагаєшся досягнути вершин. Тим більше, якщо ти за Україну - бо за Україну загинути особливо просто, адже проти нас діють надто люті міжнародні сили, що використовують місцеву мразь (наприклад, коли з хуліганських об'єднань зрадлива й злочинна олігархія набирає загони виконавців брудної роботи). Тому, спробую викласти в Мережі деякі результати власного досвіду: які бувають обставини та як з ними можна боротися. Можливо, дещо з цього стане в пригоді й іншим - так само, як одного разу мене врятувало знання, котрого навчився у зовсім випадковій розмові.
Переважно тут описано лише те, що я вигадав сам, а потім сам успішно використав. Якщо ідея якогось способу була не моя - так і пишу.
* * *
Простий тайнопис.
Інколи буває необхідно зашифрувати якусь записку, пишучи її просто на ходу від руки, та не маючи для цього ніяких додаткових засобів. Ще в середній школі, я винайшов (звичайно, це давно відомий спосіб, та я його не знав), що можна писати якийсь випадковий, маскувальний набір літер, вкрапляючи в нього, через ту чи іншу кількість маскувальних літер, літери значущі, котрі й має читати адресат. Щоб відрізнити значущі літери від маскувальних, значущі треба позначати якимись, заздалегідь обумовленими, малопомітними позначками - аби той, хто намагатиметься прочитати перехоплену записку, ці позначки сприймав просто як дрібні помарки рукописного тексту.
Цей спосіб ми з товаришем застосовували в школі, перекидаючись таємними записками - писати таку записку можна досить швидко, читати ще швидше, вивчати напам'ять нічого взагалі не треба, досить просто знати секрет. Однак, коли вчителька російської мови перехопила одну з таких записок, прочитати її вона не змогла - і це було дуже вдало, бо записка була досить інтриганська, і нам з товаришем її прилюдне урочисте прочитання на уроці було б шкідливим.
Крім записок, цей спосіб тайнопису я застосовував сам для себе, записуючи деякі вислови в своєму шкільному блокноті - блокнот може потрапити до чужих рук, і хоч більшість інформації в ньому безневинна, деяких речей краще нікому не розкривати (потім, в дорослому житті, я узнав, що коли мєнти приводять у відділок, то перше що роблять - обшуковують та забирають блокнот, з котрого вичитують масу важливої інформації; тому, шифрувати деякі речі в блокноті самому для себе може бути вигідно не тільки в школі).
Зрозуміло, цей спосіб відомий, і якщо така записка чи блокнот потраплять до професійних криптографів, вони його прочитають. Але, оскільки зовні рукописний зашифрований текст виглядає просто як випадковий набір літер, а криптограф не знає, яким саме способом це зашифровано, та не знає як можуть виглядати ті дрібні позначки, що виглядають просто наче помарки - його думка може піти спочатку хибним шляхом, можуть почати застосовувати стандартні криптографічні методи, наприклад частотний аналіз, й таке інше. Тому, навіть для професіоналів це може зайняти трохи часу, а мєнтам у відділку можна просто сказати, що цей випадковий набір літер в блокноті взагалі, напевне, нічого не значить, ви й самі забули що там було написано, або ще якось відмазатись (а там може бути якийсь критично важливий телефон, або адреса, або чиєсь важливе прізвище - одним словом, ключова таємна інформація, котру нема права забути).
Сховок в квартирі.
Коли на початку двохтисячних я жив на зйомних квартирах та заробляв програмуванням через інтернет, у мене виникла задача якось заховати зароблені гроші, тим більше що надійність зйомної квартири завжди сумнівна. В інтернеті я прочитав стандартні сховки, де люди ховають гроші і про які відомо злочинцям; в тому тексті радили винайти щось нове, про що злочинці ще не знають. Я тоді просто розкрутив двері від балкону (звичайна зйомна хрущовка, двері скручені гвинтами), і в плоскому просторі між частинами дверей заховав заначку - для більшої надійності, годилося б іще замалювати порушені гвинти фарбою. Цей сховок навряд чи захистив би заощадження, та все ж краще ніж нічого.
Але пізніше, у 2004 році, перед тим як їхати на Майдан (уже тоді було ясно, що без силового протистояння може не обійтися й невідомо що буде), я хотів залишити останню недоторканну тисячу доларів своїй мамі, на випадок якщо зі мною там щось станеться. В такому випадку, було б треба винайти сховок, що міг би зберегтися навіть при серйозному обшуку - і ось що я вигадав. Відомо, що скрутивши паперові банкноти в циліндрики, їх можна заховати в трубки карнізу. В квартирі, де тоді жила моя мама, одна з трубок карнізу була заглушена з однієї сторони - наскрізь трубка не проглядалась, прочистити спицею було неможливо. Тоді я подумав: якщо вдасться загнати гроші в цю трубку дуже далеко всередину, то сам факт їх наявності буде не так просто й виявити - якщо не пиляти, тільки за підозрою, трубку карнізу, на що вони можуть не мати часу. Отже, досить вигадати, як ці гроші витягати звідтам назад: щоб я їх витягнути міг, а обшукувачі, що не знають секрету - не могли.
Для цього, окремі рурки скручених банкнот я спочатку помістив у спеціально зроблену, довгу щоб усі змістились, паперову трубку, котра могла б входити в трубку карнізу із достатнім тертям, аби там надійно триматися. Банкноти заповнювали паперову трубку майже повністю, залишаючи з одного боку невелику закраїну, розміром приблизно в сантиметр. Зачіпляючи за цю закраїну ізсередини спеціальною витягувалкою (приблизно метровий металевий пруток, що мав на кінці спеціальну шпичку), можна було рухати трубку з грошима всередині карнізу, заганяючи її на всю довжину витягувалки, а потім, коли треба - тою самою витягувалкою нащупати трубку всередині карнізу, зачепити за закраїну та витягти.
Зробити витягувалку було просто: я знайшов металевий пруток, півсантиметра в діаметрі та довжиною близько метра. На його кінці, впоперек осі, було зроблено отвір з різьбою, куди можна було закрутити болтик, так щоб його нижній кінець виступав з прутка перпендикулярно його осі на півсантиметра. Виступаючий кінець болтика був загострений, що утворювало ту саму шпичку, якою можна було ізсередини зачепити за закраїну паперової трубки з грошима. Зрозуміло, якби при обшуку таку витягувалку знайшли, то її вигляд міг би навести ворогів на думку, для чого вона призначена - і тайник було б розкрито. Аби цього уникнути, я викрутив загострений болтик з прутка, і зберігав пруток та болтик в різних місцях у квартирі: болтик - серед іншого подібного дріб'язку, а пруток - з такими самими прутками, їх в квартирі було декілька.
Зайти в замкнене зсередини приміщення та вийти, залишивши його замкненим ізсередини.
Цей спосіб дуже простий і вдається не з будь - якими дверима. Колись давно, в підлітковому літньому таборі на відпочинку, я звернув увагу що віконні шибки одноповерхових літніх дерев'яних будиночків кріпляться тільки кількома цвяшками, котрі забиваються із зовнішньої сторони й тримають їх. Тому, вставши навшпиньки та акуратно витягши ці декілька цвяхів, можна вийняти шибку й проникнути в будиночок - а тоді, повернувшись на вулицю, вставити знову шибку й цвяхи, наче нічого не було.
Потім, в іншому літньому таборі, ми з товаришем, за моєю ідеєю, спробували уночі проникнути в будиночок до юних спортсменок, що приїхали на якісь тренування - думали намазати їх зубною пастою і взагалі познайомитись. Двері будиночка, де вони спали, були замкнені на ключ ізсередини - та двері були засклені, й шибки тримались на таких самих ненадійних цвяшках. Витягши цвяшки від найближчої до замка шибки, ми зняли цю шибку, рукою залізли ізсередини й повернули ключ (юні спортсменки навіть не прокинулись), увійшли, успішно намазали їх зубною пастою (без знущання, тільки для жарту), потім закрили двері й залізши рукою знадвору знову зачинили їх ізсередини на ключ - а тоді поставили на місце шибку й затиснули цвяшки, наче так і було.
Наступного ранку, до нас доходили чутки, що спортсменки, незрозуміло ким намазані пастою при зачинених ізсередини дверях, були вкрай схвильовані, довго обговорювали цю подію, а одна з них навіть "згадала", наче в неї бувають приступи лунатизму, наче це вона могла сама вночі, не прокидаючись, встати з ліжка, намазати пастою подружок та лягти спати знову, не пам'ятаючи що робить. Це було досить смішно (потім ми з ними трохи познайомились, і вони узнали що це були ми - та це інша історія).
Подзвонити з телефона - автомата, щоб не впізнали голос.
В юності у мене була одна знайома, що говорила переважно по - російськи (ми з нею довго сперечалися за Україну й Росію, я її лікував від тоталітарних комплексів, та вилікувати не вийшло і ми, врешті, остаточно посварилися). Одного разу вона зателефонувала мені й заговорила по - українськи - і я зовсім не впізнав її знайомого голосу. Це надзвичайно цікаве явище: якщо ви говорите по телефону на іншій мові, аніж на якій вас звикли впізнавати за голосом - вас просто не впізнають, голос ніби й той самий, але сприймається наче зовсім інший. Потім я використовував це знання, телефонуючи іншій своїй знайомій, та починаючи говорити не по - українськи, а по - російськи - коли й мені було потрібно, аби не впізнали за голосом мене.
Виявити, піднімає слухавку стаціонарного телефона хто треба, чи притворяється хтось із подібним голосом.
Коли дівчата крутять тобі голову, це взагалі погано. Ще гірше, коли телефонуєш в квартиру де живуть дві сестри із зовсім подібними голосами: вони люблять чомусь представлятися одна другою, просиш до телефону одну а зовсім схожий на неї саму голос каже що вона пішла десь гуляти, і так кілька разів підряд. Стає незрозуміло: або сестра сестру ревнує, або тобі просто лапшу на вуха вішають, а їхати в гості виясняти далеко, та й якось неправильно.
Черговий раз, зателефонувавши й привітавшись, я прошу до телефону не старшу сестру (це до неї я телефонував уже три рази підряд, і вона щоразу десь ніби пішла гуляти), а молодшу. Мене, зрозуміло, впізнали за голосом, й уже готова автоматична відповідь наче її нема, раптово осікається ("...а, ви не до мене") й каже, що зараз покличе молодшу. Після чого, уже молодшій сестрі, я кажу що ось зараз прошу покликати знову старшу. Після чого впіймана на затятому бажанні крутити мені голову старша сестра надто нервово вичитує, що я не вмію себе вести, і я з моральною перемогою, та отримавши важливу для себе інформацію, кладу трубку.
Ще одного разу, зателефонувавши до них та попросивши до телефону старшу сестру (ми тоді ніби посварилися), я почув різку відповідь, тим самим голосом, наче вона вийшла заміж та виїхала в іншу країну. Це було несхоже на правду, але вона була одною з найгарніших дівчат університету, претендентів для одруження багато - і як мені це перевірити, без особливого скандалу?
Я підговорив знайому російськомовну жінку зателефонувати за цим номером, попросити до телефону цю мою знайому по імені, й перевірити що скажуть. Якщо підійде вона сама - притворитися наче не впізнала голос та запитати, чи це (якесь чуже прізвище), тобто зробити вигляд наче хтось просто не туди потрапив. Зрозуміло, все виявилось брехнею, нікуди вона не виїжджала й заміж не виходила. А трохи подумавши, звідки такий випадковий дзвінок, могла навіть здогадатись, що це я її перевіряю - однак без точних доказів; оце нехай вона й помучиться невідомістю.
Правильний спосіб тримати дівчину за руку.
Прочитавши в оповіданні О'Генрі, що головне у вмінні вести себе з жінкою - це вміння правильно тримати її за руку, я довго думав над цим та намагався трохи розвинути ідею. Тримати її за руку - це достатньо безневинно. Ніхто не звинуватить вас у якійсь ницості, якщо ви тільки тримали її за руку. Навіть перед самою собою, дівчина відчуває себе правильно: врешті решт, ми тільки тримаємося за руки, і нічого більше. Словами можна взагалі нічого не говорити, і тоді, перед собою, вона повністю права: ми просто тримаємось за руки, ну трошки може якась забава тими руками, але нічого більше. З іншої сторони, тримання за руку відкриває цілий світ можливостей: її руку можна своєю рукою стискати, погладжувати, залізати пальцем між пальці, стискати до болю, і взагалі що тільки придумаєте. В принципі, це просто обмін інформацією, і якщо можливий секс по телефону, або навіть віртуальний секс через текстове листування в інтернеті - то хіба не можливий секс руками? Врешті - решт, це торкання дуже чутливих частин тіла, цим можна займатися дуже довго, і це, напевне, щось більш реальне аніж віртуальний секс (долоня може досить добре символізувати ціле людське тіло; згадайте, як можна "ходити" вказівним та середнім пальцями по столу, наче це ноги, а вся решта долоня - тіло). Крім того, така забава руками уможливлює поступовий перехід і до (розвіртуалізованого) сексу - але для початку потрібно багато чого ще (дівчата не ідіотки, тому не думайте що вам вдасться добитися справжнього кохання через якісь технологічні маніпуляції, насправді все складніше).
Як відповісти на питання "чи є закурити".
Коли нормальна людина на вулиці, розмовляючи з повагою, просить сигарету - це, зрозуміло, зовсім не проблема пригостити, якщо маєш при собі. Але, на жаль, дрібне хуліганство взяло собі за моду питати закурити із хамською інтонацією наїзду, і тоді, якщо відповісти просто "не маю", виникає якесь неприємне внутрішнє відчуття (якщо різкого наїзду не відчуваєш, можна ще просто заперечливо похитати головою й сплюнути; та це вигадав не я). Тим більше, інколи бачиш, що компанія молоді десь в неосвітленому місці просто перевіряє тебе, хто ти такий і чи ти їх не боїшся: тоді бажано відповіддю продемонструвати силу й відсутність страху, аби розійтися із повагою до себе.
Найпростіший спосіб відповісти на таку хамську інтонацію - симетричний: "а ти, маєш закурити?" Якщо людині справді йдеться за сигарету - ви просто знайшли товариша по нещастю, чи не так? Але людині, переважно, йдеться зовсім не за сигарету, а за агресію й самоствердження, і оскільки самоствердитись не вийшло, в результаті виникає конфлікт. Єдиний мінус такого способу - він надто різкий, та створює конфлікти навіть тоді, коли без них можна було б обійтися (про один такий випадок - далі).
Наступний спосіб, котрий я вигадав, враховує, що підхід "чи не знайдеться закурити" виник давно, ще в ті часи, коли на вулицях не стояли повсюдно кіоски з різноманітними сигаретами. Однак, зараз такі кіоски або магазини просто всюди, часто вони круглодобові, купити сигарети не проблема. Тому, можна просто вказати пальцем вздовж вулиці: "ось там от, продаються сигарети". Якщо людині хочеться сигарет - вам тільки подякують за добру пораду, і тут нема ніякого конфлікту, правда? Але переважно, дрібній шпані, що на темнуватій вулиці просить закурити у самотнього перехожого, йдеться зовсім не за сигарету - за що вона заслужено отримує розрив шаблону та починає перевиховуватися.
Якщо назріває бійка наодинці з групою осіб.
Цей спосіб вигадав не я; його мені розповів один з місцевих, коли ми їздили на університетську базу відпочинку в Карпати. Якщо виник конфлікт з групою осіб, битися з ними всіма зразу - досить безнадійна справа. Але можна сказати: хлопці, якщо ви такі круті, то давайте по черзі. Битися з кожним по черзі, якщо ви один а їх декілька - на вашу користь. Зрозуміло, треба відчувати себе на силі битися по крайній мірі з одним.
Далеко не з кожною компанією таке вийде - наприклад, якщо до вас підіслали якусь спецгрупу аби покарати за політичну діяльність, то навряд чи допоможе, хоч буває по - різному. Та одного разу такий спосіб дозволив мені відбитися від зграї придурків - коли на темній вулиці п'яна компанія запитала закурити, а я відповів надто різко ("сам дай закурити" - самовпевнений спосіб, вони побачили що я один та почали мене оточувати).
Пропозиція "давайте по черзі" подіяла, бо у компанії п'яних придурків є вожак, котрому випадає битися першому (тобто коли це примітивна зграя, організована чисто тваринними інстинктами). А коли вожак побачив, що може виявитися слабшим - він сам завернув всіх решта, аби не втратити лідерських позицій між ними (роздався крик "ребята, на каратиста нарвались" - після чого ми ще досить довго виясняли, хто яким спортом займався та хто кому що сказав, однак розійшлися мирно).
Для успіху на переговорах.
Одного разу, за день до Нового Року, я отримав телефонного дзвінка від господарів квартири, яку тоді знімав. Мене попередили, що зараз прийдуть до мене й спробують поговорити про нову ставку орендної плати - мовляв, ціни виросли, інфляція, ви самі розумієте... Сам я зрозумів, що мене намагаються впіймати у безвихідь, бо якщо за нову ціну не домовимося, то можуть просто відмовити від квартири - і де я знайду нову квартиру, якщо попереду тиждень новорічних свят?
Коли через декілька годин господарі зайшли до квартири, вони побачили що квартира очищена, всі мої речі складені, і я зразу втішив їх повідомленням, що маю надто скрутні фінансові обставини, тому мені, на жаль, напевне доведеться виїхати - а що робити, інфляція, ціни виросли... А нового квартиранта шукати довго, йде Новий Рік, всі святкують, і в результаті вони втратять гроші. Після довгих розмов, ціну на квартиру підняли, та не занадто, зате я добився письмових зобов'язань що мене не мають права виставити з квартири без попередження за півроку до того.
На переговорах дуже важливо, щоб був якийсь останній аргумент. Треба, аби була можливість сказати - ну якщо ні то ні, йдіть нафіг, це мене не влаштовує. Інакше вам будуть викручувати руки настільки, наскільки взагалі зможуть, аж поки до такого останнього аргументу все одно не доведуть - тому це краще розуміти заздалегідь.
Обманути приставлену агентуру.
Якщо ви вплуталися в політику, не виключено що за вами стежитимуть секретні агенти спецслужб. Їх можуть спробувати заагентувати серед вашого оточення, або можуть підставити раніше заагентованих, щоб ви з ними якось познайомились та інколи розмовляли. Зрозуміти для себе, що маєте справу з агентурою, досить просто: по - перше, агент для того й приставлений за вами, що вивідує цікаву для свого начальства інформацію; по - друге, їх спеціально вчать секретних методів вивідування цієї інформації. Тому, якщо ви помітили, що в когось з ваших знайомих раптом змінилися шаблони поведінки, що він навчився якихось психологічних штучок що виводять вас на відверту розмову, причому на теми що можуть бути цікаві не йому самому а ворожим до вас політичним силам, навіть якщо здається що така розмова чомусь виникає сама собою - з'являється підозра. Звичайно, точно ви цього, швидше за все, не взнаєте, але тримати в голові версію, що маєте справу з агентурою, корисно. Тоді ви зможете спеціально вводити їх в оману: наприклад, розказуючи при черговій "відвертій розмові" добре продуману брехню, і взагалі видаючи не правду, а те що вам треба аби думали вороги, при черговій спробі витягнути з вас іще якісь відомості.
* * *
Переважно тут описано лише те, що я вигадав сам, а потім сам успішно використав. Якщо ідея якогось способу була не моя - так і пишу.
* * *
Простий тайнопис.
Інколи буває необхідно зашифрувати якусь записку, пишучи її просто на ходу від руки, та не маючи для цього ніяких додаткових засобів. Ще в середній школі, я винайшов (звичайно, це давно відомий спосіб, та я його не знав), що можна писати якийсь випадковий, маскувальний набір літер, вкрапляючи в нього, через ту чи іншу кількість маскувальних літер, літери значущі, котрі й має читати адресат. Щоб відрізнити значущі літери від маскувальних, значущі треба позначати якимись, заздалегідь обумовленими, малопомітними позначками - аби той, хто намагатиметься прочитати перехоплену записку, ці позначки сприймав просто як дрібні помарки рукописного тексту.
Цей спосіб ми з товаришем застосовували в школі, перекидаючись таємними записками - писати таку записку можна досить швидко, читати ще швидше, вивчати напам'ять нічого взагалі не треба, досить просто знати секрет. Однак, коли вчителька російської мови перехопила одну з таких записок, прочитати її вона не змогла - і це було дуже вдало, бо записка була досить інтриганська, і нам з товаришем її прилюдне урочисте прочитання на уроці було б шкідливим.
Крім записок, цей спосіб тайнопису я застосовував сам для себе, записуючи деякі вислови в своєму шкільному блокноті - блокнот може потрапити до чужих рук, і хоч більшість інформації в ньому безневинна, деяких речей краще нікому не розкривати (потім, в дорослому житті, я узнав, що коли мєнти приводять у відділок, то перше що роблять - обшуковують та забирають блокнот, з котрого вичитують масу важливої інформації; тому, шифрувати деякі речі в блокноті самому для себе може бути вигідно не тільки в школі).
Зрозуміло, цей спосіб відомий, і якщо така записка чи блокнот потраплять до професійних криптографів, вони його прочитають. Але, оскільки зовні рукописний зашифрований текст виглядає просто як випадковий набір літер, а криптограф не знає, яким саме способом це зашифровано, та не знає як можуть виглядати ті дрібні позначки, що виглядають просто наче помарки - його думка може піти спочатку хибним шляхом, можуть почати застосовувати стандартні криптографічні методи, наприклад частотний аналіз, й таке інше. Тому, навіть для професіоналів це може зайняти трохи часу, а мєнтам у відділку можна просто сказати, що цей випадковий набір літер в блокноті взагалі, напевне, нічого не значить, ви й самі забули що там було написано, або ще якось відмазатись (а там може бути якийсь критично важливий телефон, або адреса, або чиєсь важливе прізвище - одним словом, ключова таємна інформація, котру нема права забути).
Сховок в квартирі.
Коли на початку двохтисячних я жив на зйомних квартирах та заробляв програмуванням через інтернет, у мене виникла задача якось заховати зароблені гроші, тим більше що надійність зйомної квартири завжди сумнівна. В інтернеті я прочитав стандартні сховки, де люди ховають гроші і про які відомо злочинцям; в тому тексті радили винайти щось нове, про що злочинці ще не знають. Я тоді просто розкрутив двері від балкону (звичайна зйомна хрущовка, двері скручені гвинтами), і в плоскому просторі між частинами дверей заховав заначку - для більшої надійності, годилося б іще замалювати порушені гвинти фарбою. Цей сховок навряд чи захистив би заощадження, та все ж краще ніж нічого.
Але пізніше, у 2004 році, перед тим як їхати на Майдан (уже тоді було ясно, що без силового протистояння може не обійтися й невідомо що буде), я хотів залишити останню недоторканну тисячу доларів своїй мамі, на випадок якщо зі мною там щось станеться. В такому випадку, було б треба винайти сховок, що міг би зберегтися навіть при серйозному обшуку - і ось що я вигадав. Відомо, що скрутивши паперові банкноти в циліндрики, їх можна заховати в трубки карнізу. В квартирі, де тоді жила моя мама, одна з трубок карнізу була заглушена з однієї сторони - наскрізь трубка не проглядалась, прочистити спицею було неможливо. Тоді я подумав: якщо вдасться загнати гроші в цю трубку дуже далеко всередину, то сам факт їх наявності буде не так просто й виявити - якщо не пиляти, тільки за підозрою, трубку карнізу, на що вони можуть не мати часу. Отже, досить вигадати, як ці гроші витягати звідтам назад: щоб я їх витягнути міг, а обшукувачі, що не знають секрету - не могли.
Для цього, окремі рурки скручених банкнот я спочатку помістив у спеціально зроблену, довгу щоб усі змістились, паперову трубку, котра могла б входити в трубку карнізу із достатнім тертям, аби там надійно триматися. Банкноти заповнювали паперову трубку майже повністю, залишаючи з одного боку невелику закраїну, розміром приблизно в сантиметр. Зачіпляючи за цю закраїну ізсередини спеціальною витягувалкою (приблизно метровий металевий пруток, що мав на кінці спеціальну шпичку), можна було рухати трубку з грошима всередині карнізу, заганяючи її на всю довжину витягувалки, а потім, коли треба - тою самою витягувалкою нащупати трубку всередині карнізу, зачепити за закраїну та витягти.
Зробити витягувалку було просто: я знайшов металевий пруток, півсантиметра в діаметрі та довжиною близько метра. На його кінці, впоперек осі, було зроблено отвір з різьбою, куди можна було закрутити болтик, так щоб його нижній кінець виступав з прутка перпендикулярно його осі на півсантиметра. Виступаючий кінець болтика був загострений, що утворювало ту саму шпичку, якою можна було ізсередини зачепити за закраїну паперової трубки з грошима. Зрозуміло, якби при обшуку таку витягувалку знайшли, то її вигляд міг би навести ворогів на думку, для чого вона призначена - і тайник було б розкрито. Аби цього уникнути, я викрутив загострений болтик з прутка, і зберігав пруток та болтик в різних місцях у квартирі: болтик - серед іншого подібного дріб'язку, а пруток - з такими самими прутками, їх в квартирі було декілька.
Зайти в замкнене зсередини приміщення та вийти, залишивши його замкненим ізсередини.
Цей спосіб дуже простий і вдається не з будь - якими дверима. Колись давно, в підлітковому літньому таборі на відпочинку, я звернув увагу що віконні шибки одноповерхових літніх дерев'яних будиночків кріпляться тільки кількома цвяшками, котрі забиваються із зовнішньої сторони й тримають їх. Тому, вставши навшпиньки та акуратно витягши ці декілька цвяхів, можна вийняти шибку й проникнути в будиночок - а тоді, повернувшись на вулицю, вставити знову шибку й цвяхи, наче нічого не було.
Потім, в іншому літньому таборі, ми з товаришем, за моєю ідеєю, спробували уночі проникнути в будиночок до юних спортсменок, що приїхали на якісь тренування - думали намазати їх зубною пастою і взагалі познайомитись. Двері будиночка, де вони спали, були замкнені на ключ ізсередини - та двері були засклені, й шибки тримались на таких самих ненадійних цвяшках. Витягши цвяшки від найближчої до замка шибки, ми зняли цю шибку, рукою залізли ізсередини й повернули ключ (юні спортсменки навіть не прокинулись), увійшли, успішно намазали їх зубною пастою (без знущання, тільки для жарту), потім закрили двері й залізши рукою знадвору знову зачинили їх ізсередини на ключ - а тоді поставили на місце шибку й затиснули цвяшки, наче так і було.
Наступного ранку, до нас доходили чутки, що спортсменки, незрозуміло ким намазані пастою при зачинених ізсередини дверях, були вкрай схвильовані, довго обговорювали цю подію, а одна з них навіть "згадала", наче в неї бувають приступи лунатизму, наче це вона могла сама вночі, не прокидаючись, встати з ліжка, намазати пастою подружок та лягти спати знову, не пам'ятаючи що робить. Це було досить смішно (потім ми з ними трохи познайомились, і вони узнали що це були ми - та це інша історія).
Подзвонити з телефона - автомата, щоб не впізнали голос.
В юності у мене була одна знайома, що говорила переважно по - російськи (ми з нею довго сперечалися за Україну й Росію, я її лікував від тоталітарних комплексів, та вилікувати не вийшло і ми, врешті, остаточно посварилися). Одного разу вона зателефонувала мені й заговорила по - українськи - і я зовсім не впізнав її знайомого голосу. Це надзвичайно цікаве явище: якщо ви говорите по телефону на іншій мові, аніж на якій вас звикли впізнавати за голосом - вас просто не впізнають, голос ніби й той самий, але сприймається наче зовсім інший. Потім я використовував це знання, телефонуючи іншій своїй знайомій, та починаючи говорити не по - українськи, а по - російськи - коли й мені було потрібно, аби не впізнали за голосом мене.
Виявити, піднімає слухавку стаціонарного телефона хто треба, чи притворяється хтось із подібним голосом.
Коли дівчата крутять тобі голову, це взагалі погано. Ще гірше, коли телефонуєш в квартиру де живуть дві сестри із зовсім подібними голосами: вони люблять чомусь представлятися одна другою, просиш до телефону одну а зовсім схожий на неї саму голос каже що вона пішла десь гуляти, і так кілька разів підряд. Стає незрозуміло: або сестра сестру ревнує, або тобі просто лапшу на вуха вішають, а їхати в гості виясняти далеко, та й якось неправильно.
Черговий раз, зателефонувавши й привітавшись, я прошу до телефону не старшу сестру (це до неї я телефонував уже три рази підряд, і вона щоразу десь ніби пішла гуляти), а молодшу. Мене, зрозуміло, впізнали за голосом, й уже готова автоматична відповідь наче її нема, раптово осікається ("...а, ви не до мене") й каже, що зараз покличе молодшу. Після чого, уже молодшій сестрі, я кажу що ось зараз прошу покликати знову старшу. Після чого впіймана на затятому бажанні крутити мені голову старша сестра надто нервово вичитує, що я не вмію себе вести, і я з моральною перемогою, та отримавши важливу для себе інформацію, кладу трубку.
Ще одного разу, зателефонувавши до них та попросивши до телефону старшу сестру (ми тоді ніби посварилися), я почув різку відповідь, тим самим голосом, наче вона вийшла заміж та виїхала в іншу країну. Це було несхоже на правду, але вона була одною з найгарніших дівчат університету, претендентів для одруження багато - і як мені це перевірити, без особливого скандалу?
Я підговорив знайому російськомовну жінку зателефонувати за цим номером, попросити до телефону цю мою знайому по імені, й перевірити що скажуть. Якщо підійде вона сама - притворитися наче не впізнала голос та запитати, чи це (якесь чуже прізвище), тобто зробити вигляд наче хтось просто не туди потрапив. Зрозуміло, все виявилось брехнею, нікуди вона не виїжджала й заміж не виходила. А трохи подумавши, звідки такий випадковий дзвінок, могла навіть здогадатись, що це я її перевіряю - однак без точних доказів; оце нехай вона й помучиться невідомістю.
Правильний спосіб тримати дівчину за руку.
Прочитавши в оповіданні О'Генрі, що головне у вмінні вести себе з жінкою - це вміння правильно тримати її за руку, я довго думав над цим та намагався трохи розвинути ідею. Тримати її за руку - це достатньо безневинно. Ніхто не звинуватить вас у якійсь ницості, якщо ви тільки тримали її за руку. Навіть перед самою собою, дівчина відчуває себе правильно: врешті решт, ми тільки тримаємося за руки, і нічого більше. Словами можна взагалі нічого не говорити, і тоді, перед собою, вона повністю права: ми просто тримаємось за руки, ну трошки може якась забава тими руками, але нічого більше. З іншої сторони, тримання за руку відкриває цілий світ можливостей: її руку можна своєю рукою стискати, погладжувати, залізати пальцем між пальці, стискати до болю, і взагалі що тільки придумаєте. В принципі, це просто обмін інформацією, і якщо можливий секс по телефону, або навіть віртуальний секс через текстове листування в інтернеті - то хіба не можливий секс руками? Врешті - решт, це торкання дуже чутливих частин тіла, цим можна займатися дуже довго, і це, напевне, щось більш реальне аніж віртуальний секс (долоня може досить добре символізувати ціле людське тіло; згадайте, як можна "ходити" вказівним та середнім пальцями по столу, наче це ноги, а вся решта долоня - тіло). Крім того, така забава руками уможливлює поступовий перехід і до (розвіртуалізованого) сексу - але для початку потрібно багато чого ще (дівчата не ідіотки, тому не думайте що вам вдасться добитися справжнього кохання через якісь технологічні маніпуляції, насправді все складніше).
Як відповісти на питання "чи є закурити".
Коли нормальна людина на вулиці, розмовляючи з повагою, просить сигарету - це, зрозуміло, зовсім не проблема пригостити, якщо маєш при собі. Але, на жаль, дрібне хуліганство взяло собі за моду питати закурити із хамською інтонацією наїзду, і тоді, якщо відповісти просто "не маю", виникає якесь неприємне внутрішнє відчуття (якщо різкого наїзду не відчуваєш, можна ще просто заперечливо похитати головою й сплюнути; та це вигадав не я). Тим більше, інколи бачиш, що компанія молоді десь в неосвітленому місці просто перевіряє тебе, хто ти такий і чи ти їх не боїшся: тоді бажано відповіддю продемонструвати силу й відсутність страху, аби розійтися із повагою до себе.
Найпростіший спосіб відповісти на таку хамську інтонацію - симетричний: "а ти, маєш закурити?" Якщо людині справді йдеться за сигарету - ви просто знайшли товариша по нещастю, чи не так? Але людині, переважно, йдеться зовсім не за сигарету, а за агресію й самоствердження, і оскільки самоствердитись не вийшло, в результаті виникає конфлікт. Єдиний мінус такого способу - він надто різкий, та створює конфлікти навіть тоді, коли без них можна було б обійтися (про один такий випадок - далі).
Наступний спосіб, котрий я вигадав, враховує, що підхід "чи не знайдеться закурити" виник давно, ще в ті часи, коли на вулицях не стояли повсюдно кіоски з різноманітними сигаретами. Однак, зараз такі кіоски або магазини просто всюди, часто вони круглодобові, купити сигарети не проблема. Тому, можна просто вказати пальцем вздовж вулиці: "ось там от, продаються сигарети". Якщо людині хочеться сигарет - вам тільки подякують за добру пораду, і тут нема ніякого конфлікту, правда? Але переважно, дрібній шпані, що на темнуватій вулиці просить закурити у самотнього перехожого, йдеться зовсім не за сигарету - за що вона заслужено отримує розрив шаблону та починає перевиховуватися.
Якщо назріває бійка наодинці з групою осіб.
Цей спосіб вигадав не я; його мені розповів один з місцевих, коли ми їздили на університетську базу відпочинку в Карпати. Якщо виник конфлікт з групою осіб, битися з ними всіма зразу - досить безнадійна справа. Але можна сказати: хлопці, якщо ви такі круті, то давайте по черзі. Битися з кожним по черзі, якщо ви один а їх декілька - на вашу користь. Зрозуміло, треба відчувати себе на силі битися по крайній мірі з одним.
Далеко не з кожною компанією таке вийде - наприклад, якщо до вас підіслали якусь спецгрупу аби покарати за політичну діяльність, то навряд чи допоможе, хоч буває по - різному. Та одного разу такий спосіб дозволив мені відбитися від зграї придурків - коли на темній вулиці п'яна компанія запитала закурити, а я відповів надто різко ("сам дай закурити" - самовпевнений спосіб, вони побачили що я один та почали мене оточувати).
Пропозиція "давайте по черзі" подіяла, бо у компанії п'яних придурків є вожак, котрому випадає битися першому (тобто коли це примітивна зграя, організована чисто тваринними інстинктами). А коли вожак побачив, що може виявитися слабшим - він сам завернув всіх решта, аби не втратити лідерських позицій між ними (роздався крик "ребята, на каратиста нарвались" - після чого ми ще досить довго виясняли, хто яким спортом займався та хто кому що сказав, однак розійшлися мирно).
Для успіху на переговорах.
Одного разу, за день до Нового Року, я отримав телефонного дзвінка від господарів квартири, яку тоді знімав. Мене попередили, що зараз прийдуть до мене й спробують поговорити про нову ставку орендної плати - мовляв, ціни виросли, інфляція, ви самі розумієте... Сам я зрозумів, що мене намагаються впіймати у безвихідь, бо якщо за нову ціну не домовимося, то можуть просто відмовити від квартири - і де я знайду нову квартиру, якщо попереду тиждень новорічних свят?
Коли через декілька годин господарі зайшли до квартири, вони побачили що квартира очищена, всі мої речі складені, і я зразу втішив їх повідомленням, що маю надто скрутні фінансові обставини, тому мені, на жаль, напевне доведеться виїхати - а що робити, інфляція, ціни виросли... А нового квартиранта шукати довго, йде Новий Рік, всі святкують, і в результаті вони втратять гроші. Після довгих розмов, ціну на квартиру підняли, та не занадто, зате я добився письмових зобов'язань що мене не мають права виставити з квартири без попередження за півроку до того.
На переговорах дуже важливо, щоб був якийсь останній аргумент. Треба, аби була можливість сказати - ну якщо ні то ні, йдіть нафіг, це мене не влаштовує. Інакше вам будуть викручувати руки настільки, наскільки взагалі зможуть, аж поки до такого останнього аргументу все одно не доведуть - тому це краще розуміти заздалегідь.
Обманути приставлену агентуру.
Якщо ви вплуталися в політику, не виключено що за вами стежитимуть секретні агенти спецслужб. Їх можуть спробувати заагентувати серед вашого оточення, або можуть підставити раніше заагентованих, щоб ви з ними якось познайомились та інколи розмовляли. Зрозуміти для себе, що маєте справу з агентурою, досить просто: по - перше, агент для того й приставлений за вами, що вивідує цікаву для свого начальства інформацію; по - друге, їх спеціально вчать секретних методів вивідування цієї інформації. Тому, якщо ви помітили, що в когось з ваших знайомих раптом змінилися шаблони поведінки, що він навчився якихось психологічних штучок що виводять вас на відверту розмову, причому на теми що можуть бути цікаві не йому самому а ворожим до вас політичним силам, навіть якщо здається що така розмова чомусь виникає сама собою - з'являється підозра. Звичайно, точно ви цього, швидше за все, не взнаєте, але тримати в голові версію, що маєте справу з агентурою, корисно. Тоді ви зможете спеціально вводити їх в оману: наприклад, розказуючи при черговій "відвертій розмові" добре продуману брехню, і взагалі видаючи не правду, а те що вам треба аби думали вороги, при черговій спробі витягнути з вас іще якісь відомості.
* * *