Тиждень за тижнем... 04.10.09... Мицькєвич...
Взагалі то тема не про Адама. Але варто почати від нього. Отож: "... Adam Bernard Mickiewicz(1798-1855, in Belarusian, Адам Міцкевіч; in Lithuanian, Adomas Bernardas Mickevičius; December 24, 1798 - November 26, 1855) is generally regarded as the greatest Polish Romantic poet..." ... і т.д., ( деталі біографії див. у інтернетресурсах...) ... Тут зауважимо лише, що перелік варіантів імені - прізвища поета польською, білоруською та литовською не випадкові - всі три сучасні народи і країни претендують на національну приналежність та творчу спадщину поета у певних пропорціях... Мабуть, ті пропорції мали б бути "Золотими пропорціями", але залишимо на спадкоємців вияснення прав на "більшу і меншу частини"... :) ... Ще зауважимо, що Вільнюс, Литва загалом (в теперішніх термінах і реаліях - республіки Литва і Білорусь, а колись єдина Литовська губернія в складі Російської імперії) мали визначальне значення в житті поета. Як відомо, у 1815 р. він поступив у Вільнюський у-т, по його закінченні у 1820-1823 рр. працював учителем у Каунасі. У 1823 році за участь у справі філоматів був арештований і випущений у 1824 р. на поруки. Тюрма, в якій рік перебував Міцкевич, знаходилася (як то прийнято було і в Російській імперії, і потім - в СРСР) в будівлі василіянського монастиря при церкві Святої Трійці. Зауважимо, що нині ця церква - єдина українська церква у Вільнюсі (назва "українська" відображає той факт, що відправи у цій греко-католицькій церкві ведуться українською мовою)... Ось як виглядають церква та цей монастир в наш час.
Вхід до комплексу монастиря і церкви розташований в самому центрі старого Вільнюса, поблизу відомої Острої Брами, в каплиці над якою знаходиться відома в християнському світі Остробрамська ікона Матері Божої (без Ісуса - маляти на руках, що рідкісно з митецької точки зору).
Власне, ота сіра невиразна табличка зверху українською мовою і сповіщає про існування церкви і монастиря.
Далі йде шлях у двір...
... де перед очима відкривається наступна картина....
трохи вражає облупленість стін церкви...
невідомо, чи реставрували її в повоєнні роки...
ось фреска з тінями святих і металева меморіальна таблиця...
де, приклавши де-яке зусилля, можна розібрати надпис про святого Йосафата - засновника того монастиря і церкви у кінці 13 - на початку 14 ст...
власне фреска...
сходи ведуть вгору до входу...
фасад...
вхід...
розклад богослужінь, українською і литовською мовами...
всередині у приміщенні - руїна... відправи проводяться в бічній каплиці, яка, щоправда, облаштована...
основне ж приміщення чекає ремонту ...
А ось відразу навпроти - інша картина... Облаштований віхд у будівлю, де колись була білоруська гімназія, про що сповіщають меморіальні таблички....
зліва - гімназія, справа - наша церква... дві великі різниці ...
а ось будівля колишнього монастиря... тепер у ній знаходяться готель і ресторан...
До головного входу приходять туристи...
Меморіальна дошка повідомляє, що в цій будівлі колись перебував відомий польський поет Адам Міцкевич...
Ось такі контрасти... Що сказати... Спочатку, з несподіванки, розруха в становищі будівлі церкви вражає... Але після спокійного розмірковування на думку спадає таке. Хіба потрібні Богу в церкві від людей золото, дорогоцінне каміння і інші прикраси, пишність облаштування? Особливо, якщо та пишність здобута шляхом воєн і кровопролиття? Як писав наш пророк Шевченко: "щоб братню кров пролити - просять, і потім в дар Тобі приносять з пожару вкрадений покров..." Отож, звичайно, українська церква у Вільнюсі потребує ремонту, а на даний час у ній нема щонайменшої присутності нечесних і нечистих багатств та оздоб, в ній віруючим людям справді можна спокійно і щиро молитися, забувши про все суєтне... :)
Повертаючись до теми Міцкевича - у Вільнюсі є також пам"ятник Адаму Міцкевичу, встановлений у 1984 р. поблизу костелу святої Анни недалеко від річечки Вільнялє - притоки р. Няріс.
В різних місцях існує багато пам"ятників Адаму Міцкевичу.
Зокрема, пам"ятник у Львові - символ колишнього архітектурного аристократизму міста. Непоганий підбір фотографій, а також історія створення пам"ятника Міцкевичу у Львові представлені, наприклад, ось тут).
І ось тут, власне, настав час сказати кілька слів про прізвище "Міцкевич"... Що воно означає...? Не важко допустити, що "Міцкевич" означає "син Міцька". Це водночас і просто, і несподівано! Справа, по-перше, в тім, що у поляків нема форми "-ич" для позначення зв"язку сина з батьком, вони кажуть і пишуть "Лєх син Мілоша", "Юрій син Богдана", але не "Мілошевич" чи "Богданович"... По-друге, що означає само оте "Міцько"? В українців із Західної України це запитання не повинно викликати особливих труднощів, там і сьогодні спрощеною, панібратською формою імені "Михайло" є варіант "Місько". Ця форма бере свій початкок із простонародної, сільської вимови імені "Михайло". Але "Міцько" - то не "Місько"... "Міцько" - то Митрій, Дмитрій, Дмитро. Правильніше навіть не "Міцько" (так тепер можуть називати хіба котів :) ), а "МицькО", воно ж МитькО. І хоча ім"я Дмитро ще й сьогодні доволі поширене в Україні, така форма, як Митько, Митик, Мицько, на жаль, поступово відмирає. Отож, якийсь предок Міцкевичів був Дмитро. В ті часи, коли ще не існувало розділення єдиного народу на українців і білорусів, всі вони вважалися і називалися русинами (а теперішні росіяни-русскіє московитами), родичі і сусіди того Дмитра ще з дитинства називали його Митрій, Митро, Митько, Мицько, Мицик. Тоді якийсь його нащадок був уже Мицькевич(-ів), або Мицькович, Митькович, Митьків і т.п.. Коли пізніше ввели систему прізвищ, назва "Мицькевич" могла зафіксуватись, як прізвище, і передаватись далі по роду від батька до сина вже незалежно від імені батька. Потім "Мицькевич" трансформувалося у "Міцкевич"... Отак і переплелися архітектурний аристократизм львівського пам"ятника польському поетові Адаму Міцкевичу і українська (русинська) мовна простонародність походження його прізвища. В ті часи Речі Посполитої, коли вона була наймогутнішою державою Європи, відбувались такі ж процеси опольщення українців - русинів , як і процеси їх оросійщення - омосковлення в пізніші часи домінування Російської імперії та СРСР. Тому нема причин дивуватись великій кількості прізвищ відомих польських діячів, утворених від імен додаванням суфікса "-ич", як, наприклад, Міцкевич, Сенькевич, Тишкевич та інші... Отака історія...
Моя укохана! Навіщо нам розмова?
Чому, щоб почуття з тобою поділити,
Не можу душу я у душу перелити?
Чому розмінюєм її на дрібність слова,
Яке раніше, ніж до серця долетить,
Змарніє на вустах, в повітрі зникне вмить?
«Люблю тебе, люблю!» - ці зойки сторазові
У тебе збуджують лиш скаргу і скорботу,
Бо неспроможний я всю глибину любові
І гідно висловить, і виявить достоту.
Я сили не знайду, як в летаргічнім сні,
Подати знак життя, щоб не лежать в труні.
Я натрудив уста зусиллям цим даремним,
Та зараз їх зіллю з устами я твоїми,
Щоб розмовляти нам биттям двох серць таємним,
Зітханням пристрасним, цілунками палкими,
І розмовляти так багато днів і літ,
Докіль не згине світ і як загине світ.
Адам Мицькєвич, Одеса, 1825
Переклав Микола Бажан
Хочеться ще додати, що, за словами Головацького, Адам Мицькєвич називав українську мову найкращою поміж мовами східних слов"ян...
А яка сьогодні після грози була у Вільнюсі веселка!!! :)
