... що розповідають справжні герої...
Цитати зі статті (назва якої невдала, що, можливо, є невипадковим... але подальший зміст - добрий...):
Мирослав Симчич - це один з останніх командирів УПА, від яких ми ще можемо почути історію українського визвольного руху ХХ ст. Сотнику сьогодні 90 років. 5 із них він провів в УПА, 33 роки - в радянських таборах.
ІП поговорила з Симчичем із нагоди свята Покрови, яке є символічним днем створення Української повстанської армії.
- Як Ви стали членом ОУН?
- ОУН була законспірованою організацією - всі про неї чули, але ніхто не знав, хто до неї входив. Мій друг, з яким ми разом ходили до школи, підійшов до мене порозмовляти, коли мені було 18 років (у 1941-му), і ми домовились, що я вступаю в Юнацьку ОУН.
До початку своєї активної боротьби я був підготовлений іще з малих років. Одним із найважливіших чинників формування моєї особистості було знання нашої історії, яку я вивчав в українській школі з третього класу.
- Як проходили вишколи у молодіжці?
- Розповідали нам українську історію, давали читати літературу, ми робили різноманітні стрілецькі вправи.
- Коли Ви вирішили перейти в підпілля?
- Коли у Карпатах восени 1943 року створили перший відділ Української народної самооборони [назва збройного крила підпілля ОУН(б) на Галичині, у грудні 1943-го прийняла назву УПА-Захід - ІП].
Тоді я ще вчився у Коломийському архітектурному технікумі. Однак вирішив перейти у підпілля і боротись відкрито. Нашим ворогом тоді була німецька влада. Треба було боротись за Українську державу. Скільки вже могли бути рабами.
- Чи траплялись вояки УПА з інших регіонів України?
- В УПА були не тільки українці, а навіть народи з усіх кавказьких республік. Воювали і євреї, яких наші вивели з гетто, або вони самі прийшли. Хто хотів боротись проти більшовизму та нацизму - того ми приймали.
- Які були міжнаціональні стосунки в УПА?
- Досить дружні. Якоїсь різниці між національностями не було.
- Чи підтримувало Армію місцеве населення?
- Місцеве населення створило УПА. Якби не їхня підтримка, то нас і не було б. Місцеве населення нас годувало, давало нам одяг, розвідку. Все, що ми мали - було від пересічних українців. Без народної допомоги УПА не могла б утриматись і півроку, а ми воювали більше 10 років.
- Як позначилась Ваша боротьба на долі рідних?
- Вся наша господарка була знищена. У мене тата не було - був вітчим. Його вивезли в Росію. А мама поміж людей переховувалась аж до 1956-го, коли Хрущов оголосив амністію....
- Сьогодні часто намагаються прив’язати термін "фашизм" до будь-якого прояву націоналізму, а то й опозиції. Чи використовували цей метод в часи УПА?
- "Фашистами" нас обзивали відтоді, відколи почався наш рух. Це не нове діло. Відколи існує Росія - відтоді будь-який прояв свободи серед українців розцінюється нашим східним сусідом як "злочин", "фашизм", або приклеюють іще якийсь ярлик.
- Як переживали зиму?
- Коли холод і голод - то дуже важко. Були випадки, коли доводилось спати у снігу під смерекою. Було і так, що по 2-3 дні нічого не їли, бо не було можливості, коли були загальні облави. Все постачання надходило від нашого населення. Коли заблоковували доступ до села, то ми голодували і мерзли.
- Яке було серед вояків ставлення до Бандери і Шухевича?
- Ми прихильно ставились до нашого керівництва. Воно опиралось на нас, а ми на нього.
- Після арешту в 1948 році вас засудили на 25 років позбавлення волі. Як жили у таборі?
- Робота в концтаборі була 6 днів на тиждень. У вихідний день ми йшли до лісу і на плечах носили дрова до нашого бараку. Коли ввечері повертались з роботи, то також старались взяти з собою кілька палок, щоб затопити піч.
Поки ми весь день працювали, то вода на вечір уже замерзала, а треба було помитись і чогось гарячого випити. Я мав на добу 200 г хліба і 9 г цукру.
У концтаборі було багато національностей - навіть англійці та американці. У нас зі всіма політичними в’язнями інших країн були братерські контакти. Всі були за одного, і один - за всіх.
- У 1985-му вийшли з концтабору. Як адаптувались до умов Радянського Союзу?
- Я поселився у Запоріжжі. Коли виходив з концтабору, мені дали документ, де було написано, що забороняється в’їзд до Західної України, Прибалтики та Калінінградської області. У західні області мені було не дозволено навіть ступати ногою...
- У 1978 році у вас була можливість вийти на волю взамін на покаяння. Чому не пішли на цю угоду?
- Написати покаяння - це означає плювати на свій народ, на історію. Я почував себе українцем і відповідальним за свою справу. У Декалозі українського націоналіста написано: "Здобудеш Українську державу, або загинеш у боротьбі за неї".
Питання стояло таким чином: або витримати до кінця, або вмерти. Хто мав у собі силу, той витримував до кінця. З Божою допомогою я належав до тих людей..."