про українське повногОЛОсся...

[lvivil]

Джерело  <<<===

Серед сорока особливих рис звукового складу української мови (наведених у вказаному вище джерелі) фігурує так зване повноголосся.

Цитата (стор.28):
"... 6. .... повноголосся в українсь­кій звичайне (-оро-, -оло-, -ере-,-еле- на місці *or, *ol, *er, *el: ворог, сором, голова, береза, пеле­на)...."  А як це явище виражене у інших мовах? ...

...  наступна цитата (стор.28-29):
"... Реальні масштаби неповноголосся в російській мові.
... На сайті Wictionary наведено, серед іншого, перші 4906 частотних слів сучасного російського мовлення, з яких складаються близько 87% словоформ пересічного російського тексту [Засорина, 915]. Серед цих 4906 слів опинилися 211 слів з повноголоссям або неповноголоссям, що виносить усього 4,2% словника (це кожне 24-е слово), - причому, серед них є лише 79 російських слів народного походження з повноголоссям (1,5%) і значно більше - 132 слова - книжного походження з неповноголоссям (2,7%). Наведена поруч таблиця розкриває існування у коренеслові російської лексики прихованого пласту церковних болгаризмів, яких немає у розмові пересічних носіів російської мови, і які стають предметом спеціального вивчення лише у старших класах школи. Йдеться про такі слова: брад(а), брег, влас, врат, глад, глас, град, драг, древ(о), здрав, злат, краток, млад, млек(о), плат, страж, хлад, хран-, чрез та ін.

Парадокс(!) полягає у значній численності похідних форм від цих чужих (староболгарських) основ:

"брадобрей, прибрежный, седовласый, привратник, от­врати­тельный, обгладывать, дра­го­ценный, древесина, златокуд­рая, сокращение, младенец, млекопитающее, стражник, охлаждение, хранить, чрезмерный, чрезвычайный"

і десятки інших слів. Чимало книжних слів з неповноголоссям проникли й до усного мовлення росіян:

"... здравствуйте, поздравляю, Минзд­рав, власть, враг, вратарь, глава, гласность, приглашать, младший, охрана, охранник, спецхран, платок, прохлада, среда, средний, страна"...

Частина цих штучно створених (з книжних болгаризмів) російських слів відповідає в українській однокореневим словам з повноголоссям: ворог, воротар, голова, молодший, охорона, середа, сторона, прибережний, сивоволосий, дорогоцінний, скорочення, сторожа, прохолода, охолодження, охоронець.

Не менша частина російських слів з неповноголоссям має цілком відмінні українські відповідники від інших основ:
"країна, голяр, бридкий, обгри­зати, деревина, доброго дня, немовля, ссавець, хустка, надмірний, надзви­чайний" тощо... Давні неповноголосні форми західного типу (на -О-) зазнали в українській дальшого звукового розвитку: król > кріль, -złót- > сухозлітка, płot- > [пліт]... Поодинокі форми з неповноголоссям запроваджуються до української під різними приводами як один із засобів мовної асиміляції: "гласність, глава уряду, Кіровоград, древній, древляни, Владислав, Мінздрав..."

З викладеного очевидно, що в українській лексиці послідовно функціонує її повноголосна частина.
Відповідна ж російська є такою хіба що на 37% при 63% винятків (!)..."

Видатний російський лінгвіст сучасності академік Залізняк під час його лекції
"Об истории русского языка" каже наступне:

"...  В истории русского языка с того времени, когда мы имеем дело со словом русский, существует
и используется два славянских языка: собственно русский и церковнославянский.

Церковнославянский - это, в сущности, древнеболгарский язык, близкородственный <<<===), но всё же не тождественный русскому. ...  Русский язык оказался как бы лингвистически раздвоен на то естественное, что возникало в бытовом, разговорном языке, и то, что соответствовало русским формам и синтаксическим оборотам в церковнославянском языке...
Русский язык на протяжении своей истории впитал огромное количество церковнославянских слов, которые изредка значат то же самое, что в русском, но почти никогда на сто процентов. ...Современный русский язык использовал эти церковнославянские единицы в качестве отдельных слов или отдельных вариантов слова и тем самым их уже освоил.
То же самое происходило в истории русского языка и с синтаксическими конструкциями. И тут надо сказать, что, поскольку на протяжении большей части истории русского языка литературным и высоким был именно церковнославянский, наш с вами литературный синтаксис гораздо более церковнославянский, чем русский.
Тут я действительно выражаю свое огорчение. Потому что ныне во многом утрачен тот подлинный народный русский синтаксис, который лучше всего виден на берестяных грамотах. Они как раз во многом именно тем и восхищают, что в них совершенно нет церковнославянских оборотов, - это чистый разговорный русский язык. В отличие от нашего с вами литературного языка. Русский литературный язык на каждом шагу пользуется синтаксическими приемами, которые в живом языке не встречаются, а идут из церковнославянского..."

"...  Самое броское различие вы, конечно, знаете: это так называемое полногласие и неполногласие. Полногласие - это сторона, сторож, берег, голова с -оро-, -ере-, -оло-, а неполногласие - страна, страж, брег, глава. Русская форма имеет здесь две гласных, а церковнославянская одну. Сейчас мы с вами совершенно не воспринимаем слово страна как что-то нам чуждое. Это нормальная часть нашего с вами естественного лексикона. И для нас совершенно естественно сказать глава книги, и не приходит в голову, что это что-то навязанное. Нам не хочется говорить голова книги, точно так же, как мы не будем пытаться называть страну стороной..."

"... Русский литературный язык на каждом шагу пользуется синтаксическими приемами, которые в живом языке не встречаются, а идут из церковнославянского. Это, прежде всего, практически все причастия: делающий, делавший, видевший, виденный и т. д. ... И все причастия на -ущий, -ющий церковнославянские, что видно уже и из того, что там суффиксы -ущ-, -ющ-. Я не сказал об этом, но вы, наверное, и сами знаете про соотношение церковнославянского щ и русского ч. Нощь, мощь - церковнославянское, ночь, мочь - русское. Для -ущий, -ющий, -ящий русские соответствия, следовательно, были бы -учий, -ючий, -ячий. Они есть в русском языке, но по-русски это уже не причастия, а просто прилагательные: кипучий, дремучий, стоячий, сидячий, лежачий. Их значение близко к причастиям, но всё же не одинаково с ними. А настоящие причастия, которые можно использовать в синтаксисе именно как глагольную форму (и которые мы действительно научились применять как удобное синтаксическое средство, потому что они помогают нам, например, спастись от лишнего слов который), представляют собой церковнославянизм..."

В першому джерелі  наведено таблицю, яка відображає масштаби штучно-рукотворного проникнення староболгарської мови в сучасну літературну російську. Проглянуваши її, попробуйте уявити собі російстку мову без цих слів і поставте собі запитання - чи могла б російська мова  без них взагалі  існувати...?



Разом з питанням про масштаби проникнення староболгарської в сучасну літературну російську постають супутні питання про час та тривалість того проникнення, а також - про шляхи і механізми нав"язування та поширення новотвореної штучної мови серед населення, якому ця мова початково була чужою. Відповіді на ці питання доволі очевидні. Залишається тільки знову повторити фразу з отої лекції видатного академіка-лінгвіста А. Залізняка:
"...Тут я действительно выражаю свое огорчение..."